29 жовтня 2025 року Справа № 280/6386/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., розглянувши за правилами спрощеного, в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом 1. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 )
2. ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_2 )
до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (69005, м. Запоріжжя, б-р Центральний, 27; код ЄДРПОУ 37573508)
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
23.07.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява 1. ОСОБА_1 , 2. ОСОБА_2 (далі - позивачі) до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (далі - відповідач), в якій позивачі просять суд:
визнати протиправним та скасувати рішення від 06.05.2025 № 78735233 державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради про відмову в проведенні реєстраційних дій;
зобов'язати Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно об'єкту нерухомості, а саме квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до відповідача із заявою про реєстрацію права власності на нерухоме майно, однак, державний реєстратор прийняв рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій з посиланням на не отримання необхідної для проведення державної реєстрації прав інформації. Проте, державний реєстратор мав доступ до усіх документів та до усієї інформації, необхідних для проведення державної реєстрації речових прав на об'єкт нерухомого майна, що належить позивачам. За таких обставин, вважають оскаржуване рішення відповідача протиправним та просять задовольнити позов.
Ухвалою суду від 28.07.2025 позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів від дня одержання копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою суду від 11.08.2025 відкрито провадження у справі № 280/6386/25; ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач подав відзив на позовну заяву (вх. від 21.08.2025 № 42329), в якому висловлює свою незгоду з заявленими позовними вимогами з тих підстав, що державний реєстратор зобов'язаний діяти відповідно до процедури, встановленої Законом та здійснити дії, направлені на отримання інформації, на підставі якої він має право вчинити реєстраційну дію. Оскільки жодних записів в єдиних та державних реєстрах про майно позивачів державним реєстратором Департаменту не знайдено, державний реєстратор Департаменту обов'язково надсилає запит до зберігача реєстраційних справ та реєстрових книг - Комунального підприємства «Абрис» Токмацької міської ради, щоб вказане підприємство надало йому необхідну інформацію. Також, оскільки у державного реєстратора Департаменту немає доступу до паперових носіїв інформації, а саме: реєстраційних справ та реєстрових книг, які знаходяться на зберіганні у Комунального підприємства «Абрис» Токмацької міської ради, впевнитись у тому, що поданий позивачами для державної реєстрації правовстановлюючий документ - свідоцтво про право власності на житло від 30.11.1995 № 9975 є дійсним та відповідно про це міститься запис в реєстровій книзі державний реєстратор не може. Саме тому державний реєстратор Департаменту обов'язково надсилає запит до зберігача реєстраційних справ та реєстрових книг - Бюро технічної інвентаризації м. Токмак, щоб вказане підприємство надало йому необхідну інформацію. Таким чином, державний реєстратор Департаменту має дві підстави, встановлені Законом, які зобов'язують його надіслати відповідний запит. При цьому, чинним законодавством на теперішній час не передбачено винятків щодо застосування вищевказаної норми. Також, таких винятків не передбачено і щодо майна, розташованого як на тимчасово окупованих територіях, так і в зоні активних бойових дій. Керуючись вищенаведеним, на виконання вимог п. 3 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державним реєстратором Білай О.П. 25.03.2025 направлено запит № 226/06.2-04 до Комунального підприємства «Абрис» Токмацької міської ради, який повернувся від ТОВ «УКРПОШТА» у зв'язку із закінченням терміну зберігання. Отже, під час розгляду заяви державним реєстратором дотримано вимоги чинного законодавства, встановлено неможливість проведення державної реєстрації з вищезазначених підстав (неотримання відомостей для актуалізації прав та відповідності прав поданим документам), та прийнято відповідне рішення про відмову в проведенні державної реєстрації права власності. Крім цього, вважає, що позивачами обрано неправильний спосіб захисту. Правильним способом захисту, на думку відповідача, є подання заяви до суду про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановлення факту належності заявникам майна на праві приватної власності, або подання позовної заяви до суду про визнання права власності на нерухоме майно, що обох випадках було б підставою для державного реєстратора вчинити реєстраційні дії та внести запис до державного реєстру. За таких обставин просить у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ОСОБА_3 звернулись до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради із заявою від 19.03.2025 за реєстраційним номером 65907596 про реєстрацію права власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 .
25.03.2025 державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради прийнято рішення № 77992785 про зупинення розгляду заяви з підстав неподання заявником чи неотримання державним реєстратором відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 01.01.2013.
Згідно цього рішення, відомості про зареєстровані права стосовно об'єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та в реєстрі прав власності відсутні, у зв'язку з чим направлено запит до бюро технічної інвентаризації, яке здійснювало проведення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно відповідно до чинного на той час законодавства.
Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради від 06.05.2025 № 78735233 відмовлено в проведенні реєстраційних дій через те, що після завершення строку, встановленого ч. 3 ст. 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, а саме: державним реєстратором не отримано запитуваної інформації від КП «Абрис» Токмацької міської ради.
Незгода із зазначеним рішенням зумовила звернення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до суду з даною позовною заявою.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VII (далі - Закон № 1207-VII) тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 3 ст. 5 цього Закону визначено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.
Крім того, за фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.
Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України (частини 4, 5 статті 11 Закону № 1207-VII).
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV), згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 2 якого (тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.
Відповідно до частини третьої статті 3 Закону № 1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV, державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв'язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв'язку з вчиненням такої дії.
Виходячи з аналізу значеної правової норми, суд доходить до висновку, що під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, інформація (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідна для такої реєстрації, запитується державним реєстратором лише у двох випадках: 1) відсутність доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи відсутність необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено Законом № 1952-IV; 2) неподання відповідних документів заявником. Водночас, за відсутності вищенаведених обставин, державний реєстратор не зобов'язаний направляти відповідний запит.
В той же час, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 27 Закону № 1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката.
З матеріалів справи вбачається, що право приватної власності позивачів (кожній по ? частині) на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 (до перейменування на підставі рішення Токмацької міської ради від 21.01.2016 № 13 - АДРЕСА_2 , підтверджено свідоцтвом про право власності на житло від 30.11.1995, виданим директором Ковальсько-штампувального заводу згідно з розпорядженням (наказом) від 30.11.1995 № 20. На зворотній стороні свідоцтва наявний штамп про реєстрацію права приватної власності Токмацьким бюро технічної інвентаризації (запис у реєстровій книзі № 9975, у грудні 1995 року).
На момент проведення реєстрації права власності у Токмацькому бюро технічної інвентаризації діяли Правила державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13.12.1995 № 56. В силу п. 1.4. Правил державну реєстрацію об'єктів нерухомого майна здійснюють державні підприємства - бюро технічної інвентаризації місцевих органів державної виконавчої влади на підставі відповідних правовстановлюючих документів (додаток N 1), за рахунок коштів власників нерухомого майна. На копії правовстановлюючого документа робиться відмітка про реєстрацію з посиланням на реєстровий номер та дату реєстрації (пп. «ж» п. 2.2. Правил).
Суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17, де зазначено, що особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.
Отже, судом встановлено, що реєстрація права власності позивачів на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 (до перейменування на підставі рішення Токмацької міської ради від 21.01.2016 № 13 - АДРЕСА_2 , проведена відповідно до вимог законодавства, що було чинним на момент проведення такої реєстрації, а тому, у спірному випадку відсутні обставини для зупинення розгляду (залишення без руху згідно змін в редакції Закону від 10.10.2024 № 4017-IX) заяви позивачів про реєстрацію права власності на квартиру.
Статтею 24 Закону № 1952-IV встановлені підстави для відмови в державній реєстрації прав, зокрема, після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху (пункт 8 частини першої).
Враховуючи відсутність підстав для зупинення розгляду (залишення без руху згідно змін в редакції Закону від 10.10.2024 № 4017-IX) заяви позивачів про реєстрацію права власності, суд дійшов висновку про протиправність рішення відповідача про відмову в проведенні реєстраційних дій від 06.05.2025 № 78735233.
Суд відхиляє доводи відповідача стосовно наявності у державного реєстратора підстав для зупинення розгляду заяви, адже державний реєстратор мав доступ до усіх документів та до усієї інформації, необхідної для проведення державної реєстрації, позаяк позивачами державному реєстратору надано свідоцтво про право власності, яке відповідно до пункту 5 частини першого статті 27 Закону № 1952-IV є підставою для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав.
Також не може бути підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності не отримання відповіді на запит, направлений відповідно до пункту 3 частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV.
Так, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, м. Токмак Токмацької міської територіальної громади, з 26.02.2022 віднесене до тимчасово окупованої Російською Федерацією території України.
Отже, у випадку направлення запиту на адресу КП «Абрис» Токмацької міської ради, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, відповідач заздалегідь обізнаний про неможливість його вручення адресату, що очевидно має наслідком неотримання відповіді на нього. Однак, зазначені обставини не можуть позбавляти позивачів права на державну реєстрацію права власності та слугувати підставою для відмови у проведенні державної реєстрації.
Стосовно обраного способу захисту порушеного права позивачів, суд зазначає таке.
Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
За приписами статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) у справі «Чуйкіна проти України» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував: « 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».
Суд вважає, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача здійснити державну реєстрацію речових прав на об'єкт нерухомого майна є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
При цьому, такий спосіб захисту порушеного права не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки у спірному випадку повноваження відповідача щодо проведення реєстраціних дій не є дискреційними.
Так, дискреційні повноваження - це повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова “може».
Водночас, у спірному випадку дискреція відсутня, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії - прийняти рішення. Підставою для відмови у прийнятті такого рішення можуть бути лише визначені законодавством обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - провести реєстраційні дії, або відмовити у їх проведенні, існує лише один правомірний варіант поведінки.
Враховуючи той факт, що рішення про відмову в державній реєстрації речових прав на нерухоме майно є протиправним, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача зареєструвати речові права на нерухоме майно, що належить позивачам.
При цьому, суд відхиляє посилання відповідача на те, що належним способом захисту порушеного права є подання заяви до суду про встановлення факту належності заявнику майна на праві приватної власності, або подання позовної заяви до суду про визнання права власності на нерухоме майно, з таких підстав.
Статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
З приписів статті 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Тобто передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачем у позові про визнання права власності є особа, яка вже є власником. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності.
Водночас, за обставинами даної справи судом встановлено, що позивачі надали державному реєстратору оригінал документа, який належним чином засвідчує їх право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 (до перейменування на підставі рішення Токмацької міської ради від 21.01.2016 № 13 - АДРЕСА_2 . Доказів того, що право позивачів на вказане нерухоме майно оспорюється або не визнається іншою особою, до суду не надано.
Відтак, відсутні передумови для застосування статті 392 ЦК України, а тому відповідні посилання відповідача є безпідставними.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення позовної заяви.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради про відмову в проведенні реєстраційних дій від 06.05.2025 № 78735233.
3. Зобов'язати Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради (69005, м. Запоріжжя, б-р Центральний, 27; код ЄДРПОУ 37573508) здійснити державну реєстрацію речових прав на об'єкт нерухомого майна, а саме квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
4. Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок присудити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (69005, м. Запоріжжя, б-р Центральний, 27; код ЄДРПОУ 37573508).
Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок присудити на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (69005, м. Запоріжжя, б-р Центральний, 27; код ЄДРПОУ 37573508).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення складено та підписано 29.10.2025.
Суддя Ю.П. Бойченко