29 жовтня 2025 року Справа № 280/6194/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Плужника Максима Валерійовича ( АДРЕСА_2 ), до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094) та Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69005), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ), в особі представника - адвоката Плужника Максима Валерійовича, до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач 1, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області) та Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 2, ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якій позивачка просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача 1 від 05.06.2025 року №083850026203 про відмову у призначенні пенсії позивачці;
зобов'язати відповідача 2 здійснити призначення та виплату позивачці пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, починаючи з 15.06.2025 року відповідно до пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із зарахуванням до стажу роботи за Списком № 2 періоду роботи з 10.12.2002 року по 21.12.2008 року, та 15.06.2009 року по 22.11.2016 рік відповідно до довідки № 11 від 05.02.2025 року виданої Запорізьким державним підприємством «Кремнійполімер».
Крім того, просить витребувати у відповідачів розрахунок стажу та довідку ОК-5 позивачки.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що спірним рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 05.06.2025 за №083850026203 ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з недосягненням пенсійного віку та відсутністю необхідного пільгового стажу. Проте позивачка вказує на те, що на момент звернення досягла 50-річного віку та мала необхідний загальний та пільговий стаж роботи, а отже відмова відповідача у призначенні їй пенсії за віком на пільгових умовах із посиланням на недосягнення нею пенсійного віку, передбаченого ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та відсутністю пільгового стажу, є протиправною. Просить позов задовольнити.
Ухвалою від 21.07.2025 у справі відкрите спрощене позовне провадження, судовий розгляд призначений без повідомлення (виклику) учасників справи. Встановлено відповідачам п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву.
25.07.2025 засобами системи «Електронний суд» від ГУ ПФУ в Запорізькій області надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві пенсійний орган заперечив проти задоволення позовних вимог та зазначив, що ГУ ПФУ в Запорізькій області не приймалось рішення по суті заяви позивачки про призначення пенсії, відтак відповідальними за опрацювання заяв позивачки та прийняття відповідних рішень є, в даному випадку, визначений у встановленому порядку територіальні органи Пенсійного фонду - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області. Отже, ГУ ПФУ в Запорізькій області не є суб'єктом прийняття рішення по відношенню до позивачки. З огляду на викладене, ГУ ПФУ в Запорізькій області є неналежним відповідачем у даній справі. Також звертає увагу суду на те, що відсутні правові підстави для зобов'язання ГУ ПФУ в Запорізькій області здійснити певні дії, оскільки заява позивачки про призначення пенсії за віком ГУ ПФУ в Запорізькій області не розглядалася та не вчинялося будь-яких дій або бездіяльності щодо позивачки. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
29.07.2025 від відповідача 2 надійшла інформація щодо позивачки, на виконання ухвали суду від 21.07.2025 по справі №280/6194/25.
04.08.2025 засобами системи «Електронний суд» від ГУ ПФУ в Дніпропетровській області надійшли матеріали пенсійної справи позивачки та відзив на позовну заяву. У наданому відзиві відповідач 1 заперечив проти задоволення позовних вимог та на обґрунтування відзиву посилається на те, що з урахуванням всіх обставин, які були з'ясовані відповідачем 2 при розгляді поданих ОСОБА_1 документів, призначити/перевести її на пенсію на пільгових умовах по Списку №2 відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV не має законних підстав, через те, що позивачка не досягла пенсійного віку, визначено вказаною нормою. Також вважає, що позовні вимоги щодо зобов'язання призначити позивачці пенсію з 15.06.2025 не можуть бути задоволені, оскільки повноваження щодо прийняття рішення про призначення пенсії є виключною компетенцію Пенсійного органу і суд не може замінити державний орган, до компетенції якого належать відповідні повноваження. Просить суд відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши усі наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
28.05.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України з питання призначення пенсії, відповідно до п. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (за Списком №2) та доданими до заяви документами.
Пунктом 4.2. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок №22-1), затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 за №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 за №13-1; зі змінами), та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, визначено, що заява на призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (сервісний центр). Після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає/перераховує пенсію, та відповідно до пункту 4.3. Порядку №22- 1 рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Відповідно до пункту 4.2. Порядку №22-1, розгляд документів, наданих для призначення пенсії позивачці провадився за принципом «екстериторіальності» ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.
За наслідками розгляду заяви позивачки від 28.05.2025, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області винесено рішення про відмову в призначенні пенсії за віком від 05.06.2025 за №083850026203.
У рішенні №083850026203 від 05.06.2025 зазначено, що:
Дата народження позивачки ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 28.05.2025.
Пенсійний вік визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список №2) становить 55 років.
Вік заявника (позивачки) 54 роки.
Необхідний страховий стаж визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список №2) становить не менше 25 років.
Страховий стаж особи (позивачки) становить 36 років 3 місяці 2 дні.
Необхідний пільговий стаж на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список №2) становить не менше 10 років.
Пільговий стаж особи на дату звернення відсутній.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
до страхового стажу зараховано все.
До пільгового стажу не враховано довідку від 05.02.2025 №11, оскільки не відповідає додатку 5 Постанови «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12.08.1993 №637 (два підпису).
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача 1, позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Відповідачем 1 зазначено дві підстави для відмови позивачці у призначенні пенсії, а саме:
- відсутність необхідного пільгового стажу на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 (не менше 10 років);
- недосягнення пенсійного віку (55 років).
Щодо неврахування до пільгового стажу за Списком №2 періодів роботи позивачки на ЗДП «Кремнійполімер» з 10.12.2002 по 21.12.2008 та з 15.06.2009 по 22.11.2016, відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 та довідки від 05.02.2025 №11.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивачка працювала в Запорізькому державному підприємстві «Кремнійполімер» (що підтверджується трудовою книжкою серії НОМЕР_1 , довідкою №11 від 05.02.2025 та ідентичною довідкою №102 від 18.04.2017) на наступних посадах:
- в період з 10.12.2002 по 21.12.2008 - працювала на посаді апаратник нейтралізації, апаратник очищення стічних вод (згідно із довідками №11 та №102 зараховано до Списку №2);
- в період з 22.12.2008 по 14.06.2009 - працювала на посаді апаратник нейтралізації, апаратник очищення стічних вод (згідно із довідками №102 та №11 не мала пільгового стажу у даний період);
- в період з 15.06.2009 по 22.11.2016 - працювала на посаді апаратник нейтралізації, апаратник очищення стічних вод (що згідно із довідками №102 та №11 зараховано до пільгового стажу за Списком №2);
Також зазначена інформація підтверджується трудовою книжкою серія НОМЕР_1 від 20.10.1987.
Згідно із довідок №11 від 05.02.2025 та №102 від 18.04.2017 виданих ЗДП «Кремнійполімер», посада на якій працювала позивачка у період з 10.12.2002 по 21.12.2008 передбачена Постановою КМУ №162 від 11.03.1994 та Постановою КМУ №36 від 16.01.2003, передбачена Списком №2 код класифікації - 2110А000А-2110А020 (розділ Х підрозділ 2) пільговий стаж складає 06 років 00 місяців 11 днів; та у період з 15.06.2009 по 22.11.2016, посада на якій працювала позивачка у даний період віднесена до Списку №2 (розділ Х підрозділ 2 відповідно до Постанови КМУ №36 від 16.01.2003, Постанови КМУ №461 від 24.06.2016 - пільговий стаж за Списком №2 за цей період складає 1799 днів (згідно із довідок).
У вказані періоди позивачка працювала повний робочий день, про що зазначено у вищевказаних довідках.
Також відповідно до довідок було проведено атестацію робочих місць у 1999 році, у 2004 році, у 2010 році та у 2015 році
Проте відповідач 1 не врахував довідку №11 від 05.02.2025, зазначивши, що довідка містить лише два підписи. Однак, у позивачки є в наявності аналогічна за змістом довідка №102 від 18.04.2017, яка містить три підписи, проте цієї довідці пенсійні органи взагалі не надали оцінку.
З огляду на це суд зазначає, що згідно із ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Трудова книжка ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 від 20.10.1987 містить записи №11-17 про період її роботи за Списком №2 з 10.12.2002 по 21.12.2008 та з 15.06.2009 по 22.11.2016.
При зверненні із заявою про призначення пенсії позивачка надавала трудову книжку, яка містить усі необхідні записи про її спірний стаж роботи за Списком №2.
Претензій до трудової книжки, оформлення записів щодо роботи позивачки, тощо відповідач 1 не зазначав, що підтверджується змістом рішенням від 05.06.2025 за №083850026203.
Відомості про наявність у позивачки стажу роботи за Списком №2, в першу чергу, підтверджуються записами в трудовій книжці, і лише за відсутності таких записів - відповідними довідками з місця роботи.
Релевантним цій справі є правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 26.03.2021 у справі №414/1221/17, від 26.03.2020 у справі №423/2860/16-а, від 27.02.2019 у справі №423/3544/16-а та від 11.07.2019 у справі №242/1484/17.
У вказаних постановах Верховний Суд вказав, що відсутність уточнюючої довідки не може бути підставою для відмови особі у реалізації наявного права на пенсійне забезпечення. Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
До того ж, позивачкою надавалася довідка №11 від 05.02.2025 на підтвердження пільгового стажу, яка не була врахована відповідачем 1 з огляду на не відповідність додатку 5 Постанови «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12.08.1993 №637 (два підпису).
Проте, Верховний Суд неодноразово, зокрема у постанові від 23.09.2021 у справі №227/4273/16-а, зазначав, що необхідність звернення до комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років є лише в тому випадку, коли в трудовій книжці відсутні дані про безпосередню зайнятість протягом повного робочого дня у виробництві зі шкідливими умовами праці.
Разом з тим, в цій справі в трудовій книжці позивачки, як і в інших наданих нею документах чітко зазначено періоди роботи, її характер, що виключає необхідність звернення до комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах.
При цьому суд додаткового зазначає, що здійснення записів у трудовій книжці та відповідних довідках, їх належне оформлення законодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе не вчинення такого запису або його неналежне оформлення не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судому постановах від 02 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 26 червня 2019 року у справі №423/3762/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №683/737/17, від 09 серпня 2019 у справі №654/890/17, від 06 квітня 2022 року у справі №607/7638/17, від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
При цьому можливі порушення у заповненні довідки, зазначені відповідачем 1, не впливають на факт роботи позивачки у спірний період та отримання нею пільгового трудового стажу.
Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії за Списком №2 є відповідний стаж роботи на пільгових умовах, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
За загальним правилом, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 23 жовтня 2019 року у справі №263/3783/17, від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 20 січня 2021 року у справі №588/647/17, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.
Окрім того додатково слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із п. 3 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою КМУ від 12.08.1993 №637 (надалі - Порядок №637), за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідні відомості про пільговий стаж позивачки за Списком №2 відображені в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Так, за спірний період в індивідуальних відомостях зазначено код підстави для обліку спеціального стажу позивачки - ЗП3013Б1 (стор. 7-8 Форми ОК-5, які були надані суду відповідачами).
Відповідно до Додатку 3 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерством фінансів України від 14.04.2015 №435, код ЗП3013Б1 свідчить про шкідливі та важкі умови праці.
Таким чином, періоди роботи з 10.12.2002 по 21.12.2008 та з 15.06.2009 по 22.11.2016 мали бути зараховані до пільгового стажу ОСОБА_1 за Списком №2.
Щодо віку, з якого у позивачки виникає право на пенсію.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Гарантії конституційного права людини на соціальний захист передбачені в положеннях Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.
Статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII) було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, у статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII було встановлено такий пенсійний вік: у пункті «б» для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.
Законом України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» викладено в новій редакції, пунктом «б» якої, зокрема, передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, у Законі України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом №213, збережено пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом №213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті «б» - 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).
Закон України від 02.03.2015 №213-VIII набув чинності з 01.04.2015. З 01.01.2004 набув чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.
Пунктом 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції до внесення змін Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII) встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Абзацом 2 пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції до внесення змін Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII) визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення". У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Після набуття чинності нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №2 регламентувались пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII (до 11.10.2017), яким текст Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частиною 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
При цьому, Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII у новій редакції також викладений пункт 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно з яким пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з абзацом 1 пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
У силу положень Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.
Відтак, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Такий стан правового регулювання існував до ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII.
Пунктом 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини цього рішення Конституційного Суду України стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам».
Конституційний Суд України у вищевказаному рішенні зазначив, що вказаними положеннями Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років. Згідно зі статтею 13, частиною другою статті 14, пунктами «б» -«г» статті 54 Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213 у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.
Однак оспорюваними положеннями Закону №213 змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам. Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію. Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213.
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність (пункт 4.4 рішення).
З 23.01.2020 чинними є два закони, котрі одночасно і по-різному регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Положення зазначених нормативно-правових актів суперечать один одному.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
В рішенні у зразковій справі №360/3611/20, на яку покликається позивачка, Велика палата Верховного Суду зазначила, що суперечність положень Законів України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV в частині врегулювання питань призначення пенсій на пільгових умовах, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в межах цієї зразкової справи дійшла висновку про те, що в даному випадку підлягають застосуванню саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, положення яких є найбільш сприятливим для особи, а не Закону №1058-ІV.
Відносно обставин справи, що розглядаються у цій справі, означені закони містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який становить 50 років за пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та 55 років відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII, який є чинним та неконституційним не визнавався та, на думку відповідача, є таким, що підлягає застосуванню при вирішенні питання про наявність у позивачки права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки є таким, що прийнятий у часі пізніше.
Вирішуючи питання щодо того, норми якого саме закону - №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII чи №1058-ІV в редакції Закону №2148-VIII підлягають застосуванню у даному випадку, суд зважає на вищенаведені приписи пункту 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, якою чітко визначено, що застосуванню підлягає, зокрема, стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Визначальним у цьому випадку є з'ясування обставин щодо того, чи працювала особа, яка звертається з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, на посадах, визначених у нормах статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.991 №1788-XII (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII), саме до 01.04.2015 і у разі якщо так, то при вирішенні питання про призначенні такій особі пільгової пенсії слід керуватися саме статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII).
Таким чином, якщо особа, яка звертається з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, працювала на посадах, передбачених Списком №2 до 01.04.2015, то підлягають застосуванню норми статті 13 Закону №1788 в редакції до внесення змін Законом №213.
Однак, якщо особа набула пільговий стаж за Списком №2 після 01.04.2015, то при призначенні такій особі пенсії необхідно керуватися нормами статті 114 Закону №1058 в редакції Закону №2148.
Аналогічна правова позиція у подібній справі викладена Верховним Судом у постанові від 16 червня 2025 року по справі №200/4104/24.
Виходячи з обставин даної справи, пільговий стаж за Списком №2 позивачка отримала в період роботи з 10.12.2002 по 21.12.2008 та з 15.06.2009 по 22.11.2016 і це слід враховувати при вирішенні питання вікового цензу права виходу на пенсію на пільгових умовах.
Проте вказаним обставинам, у спірному рішенні, оцінка також не була надана. Разом з тим, з урахуванням попереднього висновку суду про необхідність зарахування до спеціального стажу позивачки періодів її роботи за Списком №2, за розрахунком суду станом на 01.04.2015 позивачка мала більше 10 років спеціального стажу.
У рішенні ЄСПЛ від 20.01.2021 у справі «Рисовський проти України» Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70 цього рішення).
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», пункту 58, «Ґаші проти Хорватії», №32457/05, пункту 40, «Трґо проти Хорватії», №35298/04, пункту 67).
Незарахування спірних періодів роботи позивачки до її пільгового стажу суперечить принципу правової визначеності, який є одним з елементів верховенства права та згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки
Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2023 року у справі №420/14943/21 сформулював правовий висновок про те, що критеріями обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень є:
1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення;
2) пов'язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять легітимну основу такого рішення;
3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих заявником документів, інших доказів), врахування яких є обов'язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення суб'єкта владних повноважень;
4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи;
5) відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права.
Очевидним є те, що рішення відповідача 1 від 05.06.2025 року №083850026203 про відмову у призначенні пенсії позивачці не відповідає критеріями обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відтак є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо призначення позивачці пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Суд наголошує, що завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.09.2019 у справі №818/985/18 та від 26.12.2019 у справі №810/637/18.
Статтею 58 Закону №1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Верховним Судом у постанові від 07.03.2018 у справі №233/2084/17 зазначено, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду.
У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №11(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними ст. 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Призначення, нарахування (перерахування) та виплата пенсії відносить до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України, а тому суд не може втручатися в його дискреційні повноваження щодо розрахунку стажу та призначення пенсії.
В даному випадку пенсійний орган ще не розраховував пільговий стаж роботи позивачки за Списком №2 та пов'язані з ним пільги щодо виходу на пенсію, з урахуванням висновків суду викладеним у даному рішенні, в зв'язку з чим вимога щодо призначення пенсії є передчасною.
Щодо пенсійного органу, який повинен розглянути питання щодо призначення позивачці пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Згідно пункту 4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 Порядку №22-1 передбачено, що створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Таким чином, наразі органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.
У даному випадку заява позивачки про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та за результатом її розгляду прийнято протиправне рішення від 05.06.2025 за №083850026203 про відмову у призначенні пенсії.
Отже, саме відповідач 1, у цьому спорі, є органом, що вирішує питання про призначення пенсії, в зв'язку з чим вимога позивачки про зобов'язання відповідача 2 призначити їй пенсію за віком, є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
В свою чергу, відповідно до пункту 4.10 зазначеного Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
Тобто, повноваження щодо призначення позивачці пенсії були делеговані відповідачу 1, проте обов'язок виплати пенсії, у випадку її призначення, залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонера, тобто у - ГУ ПФУ в Запорізькій області.
В зв'язку з чим інша вимога до відповідача 2, як то зобов'язання виплачувати пенсію є передчасною, оскільки ще не вирішено питання щодо її призначення.
З урахуванням викладених обставин слід зобов'язати відповідача 1 зарахувати до стажу роботи позивачки за Списком №2 періодів роботи з 10.12.2002 по 21.12.2008, з 15.06.2009 по 22.11.2016 та повторно розглянути її заяву від 28.05.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 ст.77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
При зверненні до суду позивачкою сплачено судовий збір в розмірі 968,96 грн., який підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, яким прийнято протиправне рішення - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.
Інші судові витрати позивачем до стягнення не заявлялись.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Плужника Максима Валерійовича ( АДРЕСА_2 ), до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094) та Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69005), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 05.06.2025 року №083850026203 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 періоди роботи у шкідливих та важких умовах праці за Списком №2 з 10.12.2002 по 21.12.2008, з 15.06.2009 по 22.11.2016 та повторно розглянути її заяву від 28.05.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 (дев'яносто шість) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «29» жовтня 2025 року.
Суддя Р.В. Кисіль