28 жовтня 2025 року Справа № 280/4865/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області
до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач 2), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач 3), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управлінням ПФУ у Вінницькій області про відмову в призначенні пенсії №084550003433 від 06.12.2024;
- визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управлінням ПФУ в Рівненській області про відмову в призначенні пенсії від 20.01.2025 №084550003433;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути мою заяву №ВЕБ-08001-Ф-С-25-021348 від 04.02.2025 та врахувати незарахований трудовий стаж до розрахунку загального трудового стажу для призначення пенсії за віком.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 06.12.2024 та 20.01.2025 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком після звернення до Пенсійного Фонду України, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Ухвалою судді від 16.06.2025 позовну заяву залишено без руху.
19.06.2025 до суду від позивача надійшла уточнена позовна заява.
Ухвалою судді від 20.06.2025 продовжено позивачу процесуальний строк для усунення недоліків позовної заяви на строк 10 днів з дня одержання ухвали суду про продовження процесуального строку.
25.06.2025 до суду від позивача надійшла уточнена позовна заява.
Ухвалою судді від 07.07.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Відповідач 1 проти адміністративного позову заперечив з підстав, викладених у письмовому відзиві відповідно до якого зазначено, що позивач звернулася до Головного управління із заявою про призначення пенсії за віком від 02.12.2024, яку в порядку екстериторіальності було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області та винесено рішення від 06.12.2024 № 084550003433 про відмову у призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу. Позивач вдруге звернулася до Головного управління із заявою про призначення пенсії за віком від 13.01.2025, яку в порядку екстериторіальності було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області та винесено рішення від 20.01.2025 № 084550003433 про відмову у призначенні пенсії за віком з аналогічних підстав (відсутність необхідного страхового стажу). На звернення позивача від 04.02.2025 № ВЕБ-08001-Ф-С-25-021348 Головним управлінням листом від 14.02.2025 № 2424-2022/А-02/8-0800/25 надано роз'яснення щодо розгляду попереднього звернення від 13.01.2025 та підстав не зарахування періодів роботи до страхового стажу відповідно до рішення про відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 20.01.2025 № 084550003433. Зазначає, що рішення відповідача 1 та відповідача 2 не суперечать чинному законодавству України. Просить відмовити у задоволені позову.
Відповідач 2 проти адміністративного позову заперечив з підстав, викладених у письмовому відзиві відповідно до якого зазначено, що органом Пенсійного фонду прийнято законне та обґрунтоване рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю страхового стажу необхідної тривалості. Просить відмовити у задоволені позову.
Відповідач 3 проти адміністративного позову заперечив з підстав, викладених у письмовому відзиві відповідно до якого зазначено, що Головним управлінням правомірна було відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком з врахуванням ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки на момент звернення у позивача відсутній необхідний страховий стаж, а саме 31 рік. Просить відмовити у задоволені позову.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з частини 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Отже, відповідно до вищевказаних приписів КАС України, суд розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
02.12.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, яку в порядку екстериторіальності було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області та винесено рішення від 06.12.2024 № 084550003433 про відмову у призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу (1 т., а.с. 136-137).
13.01.2025 позивач вдруге звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, яку в порядку екстериторіальності було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області та винесено рішення від 20.01.2025 № 084550003433 про відмову у призначенні пенсії за віком з аналогічних підстав (відсутність необхідного страхового стажу) (1 т., а.с. 138).
На звернення позивача щодо розгляду попереднього звернення від 13.01.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області було надано відповідь від 14.02.2025 №2424-2022/А-02/8-0800/25 надано роз'яснення щодо підстав не зарахування періодів роботи до страхового стажу відповідно до рішення про відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 20.01.2025 № 084550003433 (1 т., а.с. 115).
Позивач вважає, що рішення відповідачів про відмову у призначенні йому пенсії є протиправним, порушує його право на соціальний захист, а тому звернувся до суду із цим позовом.
При вирішенні спору по суті суд виходить з зазначеного вище та викладеного нижче.
Згідно з положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Частиною першою статті 4 Закону №1058-IV визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Особи мають право на призначення пенсії за віком, згідно з частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV, після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Надаючи правову оцінку спірному рішенню Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 06.12.2024 № 084550003433, суд зазначає наступне.
В якості підстав для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області вказано: «До заяви про призначення заявницею не долучено сканкопію паспорта та документ з інформацією про місце реєстрації проживання не наданий. Крім того, відсутня титульна сторінка трудової книжки, тому неможливо ідентифікувати приналежність заявниці долучених сторінок трудової книжки з записами про роботу. Також не взято до уваги індивідуальні відомості про застраховану особу, оскільки не долучено документ, що посвідчує особу - паспорт, тому також неможливо ідентифікувати належність їх заявниці. В заяві особа зазначає місце проживання у населеному пункті, розташованому на тимчасово окупованій території, при цьому відсутня особиста заява про не отримання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації. Додатково звертаємо увагу, що взяти до уваги довідки, видані установами російської федерації також немає підстав, оскільки вони не містить легалізації - апостиля. У зв'язку з набранням чинності 23.12.2022р. Законом України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993р.», відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993р. і ратифікованої Законом України від 10.11.1994р. №240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993р., вчиненого від імені України у м. москві 28.03.1997р. і ратифікованого Законом України від 03.03.1998р. №140/98-ВР; документи, необхідні для призначення пенсії, зокрема, про цивільний стан особи, враховуються при призначенні пенсії у разі проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений, передбаченого ст.4 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05.10.1961р. Крім того, з 01.01.2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, тому до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991 року».
Частиною першою статті 44 Закону №1058-IV передбачено, що призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Згідно з частиною другою статті 44 Закону №1058-IV призначення пенсії за віком здійснюється автоматично (без звернення особи) у разі набуття застрахованою особою права на призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, на підставі відомостей, наявних у системі персоніфікованого обліку, якщо до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, особа не повідомила про бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.
У разі відсутності в системі персоніфікованого обліку даних про страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком (у тому числі за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку), територіальний орган Пенсійного фонду інформує застраховану особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про відсутність таких відомостей та необхідність їх подання (за наявності). Документи про страховий стаж можуть бути подані до територіального органу Пенсійного фонду або через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846; далі Порядок №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1, зі мінами).
Згідно з абзацом другим пункту 1.1 Порядку №22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера може подаватись заявником разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України (далі - вебпортал) або засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія) з використанням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 липня 2015 року № 13-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 серпня 2015 року за № 991/27436.
Пунктом 1.7. Порядку №22-1 встановлено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Відповідно до пункту 1.8. Порядку №22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Якщо заява про призначення пенсії подається через вебпортал або засобами Порталу Дія днем звернення за призначенням пенсії вважається дата реєстрації на вебпорталі або засобами Порталу Дія заяви разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів).
У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія.
Якщо наявних документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон).
Згідно з пунктом 2.1 Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: 1) документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), надається у разі відсутності в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків; 2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок підтвердження наявного стажу роботи)…; 3) для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01 липня 2000 року орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу (додатки 3,4до Положення). За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 5) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам…; 4) відомості про місце проживання особи; 5) документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах:..; 6) документи, які підтверджують право на призначення дострокової пенсії за віком:..; 7) документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку:...; 8) документи, що підтверджують право на виплату грошової допомоги відповідно допункту 7-1розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону:...; 9) заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації). Орган, що призначає пенсію, додає одержаний на запит документ про те, що особа не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення Російської Федерації як одержувач пенсії.
Відповідно до пункту 2.9. Порядку №22-1 під час подання заяв, передбачених пунктом 1.1 розділу І, пунктом 3.1 розділу III та пунктом 5.1 розділу V цього Порядку, особою пред'являється паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства - паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, посвідка на постійне проживання, посвідчення біженця або інший документ, що підтверджує законність перебування іноземця чи особи без громадянства на території України), свідоцтво про народження дитини (за відсутності у дитини паспорта громадянина України). Особи, які тимчасово проживають за кордоном (крім осіб, які проживають на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором), надсилають копії вищезазначених документів, засвідчені в порядку, визначеному пунктом 2.23 цього розділу, та документ про посвідчення факту, що фізична особа є живою.
Пунктом 2.23 Порядку №22-1 передбачено, що до заяви, поданої в електронній формі через вебпортал або засобами Порталу Дія, додаються скановані копії оригіналів документів. На створені електронні копії заявник накладає електронний підпис, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.
Згідно із пунктом 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, які подаються до уповноваженого органу Пенсійного фонду України в установленому порядку (безпосередньо до територіального органу Пенсійного фонду України; через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України або засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг з використанням електронного підпису).
Законом України від 25.04.2024 №3674-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення» який набрав чинності з 23.06.2024, пункт 14-4 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» викладено в такій редакції: «Громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії».
З матеріалів справи вбачається, що до заяви про призначення пенсії за віком позивачем не було долучено сканкопію паспорта та документ з інформацією про місце реєстрації проживання. Крім того, у пакеті документів була відсутня титульна сторінка трудової книжки. Також в заяві про призначення пенсії за віком позивачем було зазначено місце проживання у населеному пункті, розташованому на тимчасово окупованій території, при цьому позивачем не було долучено особисту заяву про не отримання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.
Варто зауважити, що виконуючи обов'язок держави щодо забезпечення реалізації права особи на соціальний захист, територіальний пенсійний орган в межах наданих йому повноважень та відповідно до пенсійного законодавства повинен сприяти такій особі у реалізації права на призначення їй пенсії, зокрема, шляхом перевірки правильності оформлення заяви, відповідності викладених у ній відомостей, змісту і належності оформлення, а у випадку їх невідповідності, роз'яснювати такій особі її права, а також надавати строк для усунення вказаних недоліків.
Суд бере до уваги, що відповідно до пункту 4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема, повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.
Наведені положення свідчать про те, що неналежне оформлення документів чи їх неповнота не є безумовною підставою для відмови у призначенні пенсії.
З наявністю обставин, які свідчать про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів, у органу пенсійного фонду виникає обов'язок повідомити особу, яка звернулась за пенсією, про необхідність усунути певні недоліки при зверненні у визначений цим Порядком строк.
На думку суду, в даному випадку, на виконання вимог пунктів 1.8, 4.2 Порядку №22-1, у пенсійного органу виник обов'язок щодо надіслання позивачу через електронний кабінет користувача вебпорталу повідомлення про відсутність сканкопії паспорта, документу з інформацією про місце реєстрації проживання, титульної сторінки трудової книжки та особистої заяви про не отримання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.
Суд наголошує, що лише використання органом пенсійного фонду усіх процедур, які застосовуються при вирішенні питання про призначення пенсії та не виконання заявником установлених вимог, може свідчити про обґрунтованість та правомірність рішення територіального органу пенсійного фонду.
З огляду на те, що відповідач 2 не повідомляв позивача про необхідність дооформлення документів або їх неповноту, які були подані разом із заявою від 02.12.2024, строк на усунення цих недоліків не надавав, тому суд приходить до висновку про передчасність відмови відповідача 2 у призначенні позивачу пенсії за віком.
Щодо зазначеної відповідачем 2 у спірному рішенні підстави для відмови позивачу у призначенні пенсії, а саме: «Додатково звертаємо увагу, що взяти до уваги довідки, видані установами російської федерації також немає підстав, оскільки вони не містить легалізації - апостиля. У зв'язку з набранням чинності 23.12.2022 Законом України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993», відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993р. і ратифікованої Законом України від 10.11.1994р. №240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993р., вчиненого від імені України у м. москві 28.03.1997р. і ратифікованого Законом України від 03.03.1998р. №140/98-ВР; документи, необхідні для призначення пенсії, зокрема, про цивільний стан особи, враховуються при призначенні пенсії у разі проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений, передбаченого ст.4 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05.10.1961р. Крім того, з 01.01.2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, тому до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991 року», суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі, Україна та російська федерація (надалі Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (ст. 5 Угоди).
Відповідно до статті 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Згідно частини другої статті 6 Угоди , для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набуття чинності вказаної угоди.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федераціїї про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
На час роботи позивача в російській федерації Україна була учасником угоди, відтак норми Угоди застосовуються до спірних правовідносин.
Окрім цього, згідно приписів пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію за віком відповідач 2 повинен був бути врахований трудовий стаж набутий позивачем на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території російської федерації.
Аналізуючи оскаржуване рішення, суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), №37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до частини першої статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Однак, як встановлено судом, та вбачається із матеріалів справи, відповідачем 2 зазначених вище принципів при прийнятті рішення дотримано не було, та обрано найбільш несприятливий для позивача спосіб вирішення ситуації шляхом відмови у призначенні пенсії за віком.
У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі №174/658/16-а (провадження №К/9901/201/17) викладено висновок, відповідно до якого оцінюватися судом мають саме підстави відмови у призначенні пенсії, тобто, мотиви, з яких виходив відповідач, розглядаючи заяву про її призначення.
Отже, враховуючи викладене суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відмову у призначенні пенсії за віком від 06.12.2024 №084550003433 є протиправним та підлягає скасуванню.
Надаючи правову оцінку спірному рішенню Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 20.01.2025 №084550003433, суд зазначає наступне.
В якості підстав для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області вказано: «Страховий стаж особи становить 29 років 3 місяці 2 дні. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано:- з 23.05.1983 по 24.07.1983, з 15.01.1985 по 30.05.1985, з 27.01.1987 по 21.10.1987 рік, за час роботи в колгоспі, оскільки відсутня довідка про встановлений мінімум та відпрацьовані вихододні; - період роботи з 03.09.1985 по 19.12.1985 рік - оскільки наявне виправлення в наказі про прийняття на роботи; - період роботи з 25.11.1987 по 23.12.1991 рік - за записами наданої довідки, оскільки періоди роботи набутий на території Російської федерації. Документи, необхідні для призначення пенсії, зокрема, про стаж роботи до 31 грудня 1991 року, уточнюючі довідки про пільговий характер роботи, про навчання, про цивільний стан особи та інші документи враховуються при призначенні у разі проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений, передбаченого статтею 4 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05 жовтня 1961 року; - період виплати допомоги по безробіття з 18.06.1997 по 19.03.1998, оскільки запис про початок/скорочення виплати допомоги внесено з порушенням вимог п. 2.3 Інструкції ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, а саме відсутній номер наказу, підстава видачі, про початок виплати допомоги».
Щодо спірного періоду роботи позивача в колгоспі з 23.05.1983 по 24.07.1983, з 15.01.1985 по 30.05.1985, з 27.01.1987 по 21.10.1987 та спірного періоду виплати допомоги по безробіттю з 18.06.1997 по 19.03.1998 суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 8 Закону № 1058-IV громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи.
Положеннями ч. 1 ст. 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 24 № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Згідно з абзацом 1 частини 2 цієї статті страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Приписами ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі- Закон № 1788) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; військова служба.
При цьому, суд зазначає що положеннями ст.62 Закону № 1788 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
В той же час, відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Як передбачено п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Водночас, суд зазначає, що згідно з п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно зі ст. 101 Закону 1788 органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Згідно із ч.3 ст.44 Закону 1058 органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, пенсійний орган в силу діючого законодавства наділений повноваженнями вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Під час розгляду справи судом встановлено, що позивачем до відповідача 3 було подано трудову книжку колгоспника серії НОМЕР_1 від 29.08.1983 (1т., а.с. 146), відповідно до записів трудової книжки колгоспника:
- 23.05.1983 прийнята членом колгоспу імені «Куйбишева» Приморського району (запис №1);
- 24.07.1983 звільнена з членів колгоспу імені «Куйбишева» Приморського району (запис №2);
- 15.01.1985 прийнята членом колгоспу імені «Кірова» Приморського району (запис №8);
- 30.05.1985 вийшла з членів колгоспу імені «Кірова» Приморського району (запис №9);
- 27.01.1987 прийнята членом колгоспу імені «Куйбишева» Приморського району (запис №10);
- 21.10.1987 звільнена з членів колгоспу імені «Куйбишева» Приморського району (запис №11) ;
- 18.06.1997 позивачу призначено виплата допомоги по безробіттю (запис №14);
- 19.03.1998 припинена виплата позивачу допомоги по безробіттю (запис №15).
Водночас, до страхового стажу позивача відповідачем 3 не було зараховано період роботи в колгоспі з 23.05.1983 по 24.07.1983, з 15.01.1985 по 30.05.1985, з 27.01.1987 по 21.10.1987, оскільки відсутня довідка про встановлений мінімум та відпрацьовані вихододні та не зараховано період виплати допомоги по безробіттю з 18.06.1997 по 19.03.1998, оскільки запис про початок/скорочення виплати допомоги внесено з порушенням вимог п. 2.3 Інструкції ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, а саме відсутній номер наказу, підстава видачі, про початок виплати допомоги.
Відповідно до ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Відповідно до статей 3, 48 Примірного статуту колгоспників, прийнятого ІІІ Всесоюзним з'їздом колгоспників 27.11.1969, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 28.11.1969, громадяни СРСР приймались в члени колгоспу на підставі заяви, яка розглядалася спочатку правлінням колгоспу, після чого прийом у члени колгоспу проводиться загальними зборами колгоспників за поданням правління. Допускається залучення на роботу за трудовими договорами фахівців та інших працівників з боку лише в тих випадках, коли в колгоспі немає відповідних фахівців або коли сільськогосподарські та інші роботи не можуть бути виконані в необхідні терміни силами колгоспників (стаття 24 Примірного статуту 1969 року).
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310, та чинних на час розгляду справи (далі - Основні Положення).
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).
Згідно із пунктом 6 Основних Положень, всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Крім того, суд вважає за необхідне вказати на встановлений зразок трудової книжки колгоспника, відповідно до якого трудова книжка колгоспника містить окремі розділи: ІІІ «членство в колгоспі», де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV «відомості про роботу» - відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V «трудова участь у громадському господарстві» - встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.
З аналізу викладеного вище вбачається, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімуму трудової участі).
Суд зазначає, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17.
У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 зазначено, що, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.
За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
У постанові Верховного суду від 11.05.2022 у справі № 120/1089/19-а, викладена правова позиція, суть якої полягає в тому, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших документах, за внесення яких вона не була відповідальна. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала особа у той чи інший період роботи, за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист, зокрема щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
При цьому, підсумовуючи судову практику, позивач жодним чином не впливає на дотримання порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі недоліки у внесених в ній записах.
Виходячи з вищезазначеного спірний період роботи позивача у колгоспі з 23.05.1983 по 24.07.1983, з 15.01.1985 по 30.05.1985, з 27.01.1987 по 21.10.1987 та період виплати допомоги по безробіттю з 18.06.1997 по 19.03.1998 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача необхідного для призначення пенсії за віком.
Щодо спірного періоду роботи позивача з 03.09.1985 по 19.12.1985 та періоду роботи з 25.11.1987 по 23.12.1991 суд зазначає наступне.
Як встановлено судом, разом із заявою про призначення пенсії позивачем надано трудову книжку серії НОМЕР_2 від 03.09.1985 (1т., а.с. 16) відповідно до записів трудової книжки:
- 03.09.1985 прийнята ученицею крутильника в цех комплексної нитки №1 (запис №1);
- 20.12.1985 присвоєно 3 розряд крутильника в цеху комплексної нитки №1 (запис №2);
- 25.11.1987 прийнята ученицею оператора (запис №5);
- 23.12.1991 звільнена для догляду за дитиною (запис №7).
Водночас, до страхового стажу позивача відповідачем 3 не було зараховано період роботи позивача з 03.09.1985 по 19.12.1985 оскільки наявне виправлення в наказі про прийняття на роботи та період роботи позивача з 25.11.1987 по 23.12.1991 оскільки період роботи набутий на території російської федерації.
Як вже зазначалося судом вище, відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала особа у той чи інший період роботи, за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист, зокрема щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Отже період роботи позивача з 03.09.1985 по 19.12.1985 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача необхідного для призначення пенсії за віком.
Щодо періоду роботи позивача з 25.11.1987 по 23.12.1991 судом вже були зроблені правові висновки, щодо не зарахування спірного періоду у разі набуття останнього на території російської федерації.
Згідно приписів пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію за віком відповідач у повинен був бути врахований трудовий стаж набутий позивачем на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території російської федерації.
Отже, спірний період роботи позивача з 25.11.1987 по 23.12.1991 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача необхідного для призначення пенсії за віком.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відмову у призначенні пенсії за віком від 20.01.2025 №084550003433 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву позивача №ВЕБ-08001-Ф-С-25-021348 від 04.02.2025 та врахувати незарахований трудовий стаж до розрахунку загального трудового стажу для призначення пенсії за віком суд зазначає, що позивач звернувся до відповідача 1 із заявою (яка є третьою), яка розглянута в рамках Закону України від 02.10.1996 №2801-IX «Про звернення громадян», та позивачу повідомлено про прийняття 2 спірних рішень, а саме рішення Головного управлінням ПФУ у Вінницькій області про відмову в призначенні пенсії №084550003433 від 06.12.2024 та рішення Головного управлінням ПФУ в Рівненській області про відмову в призначенні пенсії від 20.01.2025 №084550003433.
Так, що пунктом 4.2 Порядку № 22-1, у редакції на час подання заяви про призначення пенсії, визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Таким чином, з 01.04.2021 органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.
У зв'язку із чинністю вказаної норми Порядку № 22-1 першу заяву позивача розглянуто Головного управлінням ПФУ у Вінницькій області та приян6ято спірне рішення, а Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області розглянуто другу заяву позивача про призначення пенсії та прийнято спірне рішення, який у розглянутому спорі є органом, що призначає пенсію.
Так, суд зазначає, що дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто, дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Відповідно до Рекомендацій Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Кабінетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.
Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.
При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Окрім того, і за приписамист.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
При цьому, суд зазначає, що у Висновку №11 від 18.12.2008 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки:
«Усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх.»
«Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують.»
Таким чином, суд приходить до висновку, що ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання саме відповідача 3 вчинити дії, направлені на поновлення порушених ним прав позивача, а саме зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 03.09.1985: з 03.09.1985 по 19.12.1985, з 25.11.1987 по 23.12.1991 та згідно з трудовою книжкою колгоспника серії НОМЕР_1 від 29.08.1983 період роботи позивача у колгоспі з 23.05.1983 по 24.07.1983, з 15.01.1985 по 30.05.1985, з 27.01.1987 по 21.10.1987 та період виплати допомоги по безробіттю з 18.06.1997 по 19.03.1998, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 13.01.2025 відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що є дотриманням судом гарантій про те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи з'ясовані обставини, досліджені матеріали справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню. Доводи відповідачів не приймаються судом до уваги виходячи з вище зазначеного.
З урахуванням положень статті 139 КАС України понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, якими прийнято спірні рішення.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, Запорізька область, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, Вінницька область, м. Вінниця, вул. Зодчих, 22, код ЄДРПОУ 13322403), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, Рівненська область, м. Рівне, вул. Борисенка Олександра, буд. 7, код ЄДРПОУ 21084076) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відмову в призначенні пенсії за віком від 06.12.2024 №084550003433.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відмову в призначенні пенсії за віком від 20.01.2025 №084550003433.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 03.09.1985: з 03.09.1985 по 19.12.1985, з 25.11.1987 по 23.12.1991 та згідно з трудовою книжкою колгоспника серії НОМЕР_1 від 29.08.1983: період роботи позивача у колгоспі з 23.05.1983 по 24.07.1983, з 15.01.1985 по 30.05.1985, з 27.01.1987 по 21.10.1987 та період виплати допомоги по безробіттю з 18.06.1997 по 19.03.1998, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 13.01.2025 відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Стрельнікова