29 жовтня 2025 року м. Ужгород№ 640/14841/20
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Микуляк П.П., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, в якому просить суд:
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за віком ОСОБА_1 період роботи в районах Крайньої Півночі з 10.01.1985 р. по 02.08.1991 р., на пільгових умовах, а саме один рік роботи у вказаний період у районах Крайньої Півночі за один рік та шість місяців та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 02.03.2020 р.;
- присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судово збору.
Позовна заява мотивована тим, що 02.03.2020 р. позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», однак 13.03.2020 р. Листом № 2600-0314-8/34189 Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві повідомило позивача, що їй відмовлено в призначені пенсії, оскільки після розгляду документів відповідач прийшов до висновку, що у ОСОБА_1 наявно лише 25 років 1 місяць 29 днів страхового стажу.
Відповідач зарахував період роботи ОСОБА_1 в районах крайньої півночі в одинарному розмірі.
Позивач вважає, що не зарахування даного періоду роботи до загального стажу роботи при призначенні пенсії з розрахунку один рік роботи за один рік та шість місяців є протиправним та таким, що прямо суперечить нормам законодавства.
Як зазначає представник позивача, у період з 10.01.1985 р. по 02.08.1991 р. позивач працювала в УС «Курейгесстрой» в районі Крайньої Півночі.
Таким чином, відповідно до стверджень представника позивача, наявні достатні правові підстави для зарахування періоду роботи з 10.01.1985 р. по 02.08.1991 р. до трудового стажу позивача із застосуванням пільгового коефіцієнту один рік за один рік і шість місяців.
06 липня 2020 року ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було відкрито спрощене позовне провадження в даній справі.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого вважає позов ОСОБА_1 є не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню та зазначає, що відповідно до наданих позивачем до заяви документів (паспорт, ідентифікаційний код, трудова книжка, свідоцтво про народження дитини, свідоцтво про шлюб, довідки про періоди роботи) загальний страховий стаж позивача складає 25 років 1 місяць 29 днів. Не враховано до стажу період роботи з 01.01.2004 р. по січень 2007 р., оскільки відсутня сплата страхових внесків до Пенсійного фонду.
За правилами абзаців 1, 2 пункту 5 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», період роботи до 01 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01 січня 1991 року.
Представник наголошує, що законодавство вимагає офіційного підтвердження наявності строкового трудового договору за всі періоди роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі. Позивачем не надавався до управління трудовий договір про періоди роботи в роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Враховуючим наведене, представник вважає дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві правомірними, а Управління діяло в межах своєї компетенції та відповідно до вимог чинного законодавства, тому просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві відмовити в повному обсязі.
Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 р. №2825-IX Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2825-IX (в редакції Закону України від 16.07.2024 р. № 3863-ІХ «Про внесення змін до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ» (набрав чинності 26.09.2024 р.) встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя.
На підставі пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2825-IX (в редакції Закону №3863-ІХ) проведений автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженому наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 р. № 399.
За результатами автоматизованого розподілу адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, справа № 640/14841/20 передана на розгляд та вирішення Закарпатському окружному адміністративному суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 березня 2025 року справа була передана для розгляду судді Микуляк П.П. та ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 березня 2025 року прийнята до свого провадження для розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши всі докази, які мають юридичне значення для вирішення справи і розгляду спору по суті, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що 02 березня 2020 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
До вказаної заяви позивач, зокрема, долучила копію трудової книжки від 15 квітня 1984 року серії НОМЕР_1 та довідку від 06.06.2019 р. № ТЕ-011/010-286.
Вказану заяву було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві та рішенням від 05.03.2020 р. № 262440003767 відмовлено у призначенні пенсії за віком.
Листом від 13.03.2020 р. № 2600-0314-8/34189 позивача повідомлено, що відповідно до наданих до заяви документів (паспорт, ідентифікаційний код, трудова книжка, свідоцтво про народження дитини, свідоцтво про шлюб, довідки про періоди роботи) загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає 25 років 01 місяць 29 днів. Страховий стаж до 01.01.2004 р. - 24 роки 02 місяці 14 днів.
До стажу не враховано період роботи з 01.01.2004 р. по січень 2007 р., оскільки відсутня сплата страхових внесків до Пенсійного фонду.
Оскільки відсутній необхідний страховий стаж (26 років), у призначенні пенсії за віком згідно заяви від 02.03.2020 р. № 3628 позивачу відмовлено.
Відповідачем у вищезгаданому рішенні було зазначено, що відповідно до частини 2 статті 26 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», у разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною 1 цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 років мають особи за наявності страхового стажу від 20 років.
Разом з тим, період роботи з 10.01.1985 р. по 02.08.1991 р. зараховано до страхового стажу в обсязі 06 років 06 місяців 23 дні (кратність 1).
Позивач не погодившись з відмовою відповідача щодо призначення пенсії за віком звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Зі змісту ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
За приписом п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Питання виникнення та реалізації права громадян на пенсійне забезпечення врегульоване положеннями Законів України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р. № 1788-XII та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-IV (в редакціях, чинних на момент прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії).
Статтею 1 Закону України № 1058-IV встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Також, згідно ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058).
Згідно до ч. 1 ст. 56 Закону № 1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 р. № 301 «Про трудові книжки працівників» визначено, що заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Відповідно до п. 2.2 Інструкції, до трудової книжки вносяться наступні відомості: про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Згідно п. 2.3 Інструкції записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Відповідно до п. 2.14 Інструкції, у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.
Положеннями ст. 62 Закону №1788 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Вказане кореспондується також з положеннями п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 р. та п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 р.
Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Судом встановлено, що до загального страхового стажу позивача період роботи з 10.01.1985 р. по 02.08.1991 р. зараховано без урахуванням коефіцієнту кратності 1,5.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується відповідачами, що позивач при зверненні до відповідача подав, в тому числі трудову книжку від 15 квітня 1984 року серії НОМЕР_1 та довідку від 06.06.2019 р. № ТЕ-011/010-286.
Дослідивши наявні в матеріалах справи копії зазначеної вище трудової книжки, судом встановлено, що в період з 10 січня 1985 року по 02 серпня 1991 року ОСОБА_1 працювала в «УС «Курейгесстрой», у селищі Свєтлогорськ Туруханського району Красноярського краю (записи № 3-9).
Зазначені записи трудової книжки про прийняття та звільнення містять всі необхідні реквізити, виконані послідовно, акуратно, кульковою ручкою і завірені підписами відповідальних осіб та печатками підприємств.
Разом з тим, в матеріалах справи наявна копія довідки від 06.06.2019 р. № ТЕ-011/010-286, видана філіалом Курейської ГЕС, відповідно до якої ОСОБА_1 в період з 10.01.1985 р. по 02.08.1991 р. працювала на посаді транспортної робочої 2 р., транспортувальника 2 р., дорожньої робочої 3 р. в «УС «Курейгесстрой».
Що стосується застосування пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців) до стажу роботи позивача в районах Крайньої Півночі суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоди роботи до 01.01.1991 р. в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах передбачених законодавством, що діяло до 01.01.1991 р.
Пільгове обчислення страхового стажу застосовуються для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі та на яких поширювались пільги передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі відповідно до Указу Президії BP СРСР від 10.02.1960 р. «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», Указу Президії ВР СРСР від 26.09.1967 р. «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі». Постанови РМ СРСР від 16.12.1967 р. № 530ЛІ-28 «Про затвердження Інструкції про порядок надання пільг особам, які працюють в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі». Постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 р. «Про впорядкування пільг для осіб які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі».
Обчислення пільгового страхового стажу під час трудової діяльності в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі здійснюється на підставі трудової книжки.
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій на пільгових умовах за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється па підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи: розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Порядок надання пільг особам, які працювали в районах Крайньої Півночі і місцевостях, прирівняних до цих районів, було встановлено Указами Президії Верховної Ради СРСР «Про пільги для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі» від 01.08.1945 р., «Про впорядкування пільг для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» від 10.02.1960 р. та «Про розширення пільг для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі і місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» від 26.09.1967 р., а також Інструкцією про порядок надання пільг, затверджений постановою Держкомпраці і Президії BЦРПС від 16.12.1967 р.
Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» від 10.02.1960 р., постанови Ради Міністрів СРСР № 148 від 10.02.1960 р. «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 р. «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26.09.1967 р. «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Пунктом «д» статті 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 р. «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» постановлено, що робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються па роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, при умові укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при, обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах.
Відповідно до абзацу першого пункту 2 Інструкції про порядок надання пільг, затвердженої постановою Держкомпраці і Президії BЦРПС № 520/11-28 від 16.12.1967 р., пільги, передбачені статтями 1, 2, 3, 4 Указу від 10.02.1960 р., з урахуванням змін та доповнень, внесених Указом від 26.09.1967 р. надавалися незалежно від наявності письмового трудового договору.
Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.
Перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 р. і від 26.09.1967 р. «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» визначений постановою Ради Міністрів СРСР № 1029 від 10.11.1967 р.
З 01.01.1992 р. по 31.12.2001 р. на території РФ діяв Закон РРСФР «Про державні пенсії в РРСФР» від 20.11.1990 р. № 340-1, на підставі якого всі періоди роботи в районах Крайньої Півночі зараховуються в трудовий стаж в полуторному розмірі.
З огляду на системний аналіз вказаних положень, суд вважає достатньою та необхідною правовою підставою для обчислення стажу роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях із застосуванням пільговою коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців) є наступні обставини:
1) документальне підтвердження наявності в особи стажу роботи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях;
2) поширення на особу в період її роботи в таких місцевостях пільг, регламентованих Указами Президії BP СРСР від 10 лютого 1960 року та від 29 вересня 1967 року та Постановою Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого I960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюючи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.
Отже, для обчислення пільгового стажу роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка, або письмовий трудовий договір, або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Таким чином, достатньо одного із перерахованих документів для підтвердження пільгового стажу, а не їх сукупності.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.07.2018 р. у справі № 302/662/17-а, від 18.06.2020 р. у справі № 537/1415/17, від 18.06.2020 р. у справі № 140/1319/16-а, від 15.01.2021 р. у справі № 348/2319/16-а.
Перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року і від 26 вересня 1967 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», визначений постановою Ради Міністрів СРСР від 10 листопада 1967 року № 1029.
Згідно Постанови № 1029, Красноярський край, де працювала позивач в спірний період, віднесено до районів Крайньої Півночі.
Таким чином на підставі викладеного вище суд вважає, що на позивача, так як вона працювала на постійній основі в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі, поширюються пільги, передбачені статтею 14 Указу від 10 лютого 1960 року, та додаткові пільги, передбачені статтею 5, зокрема, зарахування одного року роботи у районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком на пільгових умовах.
Факт роботи позивача в районах Крайньої Півночі підтверджується записами в трудовій книжці, які також безпосередньо кореспондуються з записами у відповідній довідці, тому спірний період роботи в районах Крайньої Півночі підлягає зарахуванню із розрахунку один рік за один рік шість місяців.
Відтак, беручи до уваги, що конституційне право особи на соціальний захист включає право на забезпечення у старості та в інших випадках, передбачених законом, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві є таким, що порушує право позивача на соціальних захист, не відповідає приписам чинного законодавства та принципу верховенства права, тому таке рішення слід скасувати як протиправне. Зважаючи на наявність необхідних документів, суд вважає, що зобов'язання зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 в районах Крайньої Півночі з 10.01.1985 р. по 02.08.1991 р., на пільгових умовах буде належним та ефективним захистом прав позивача.
При цьому, вимога щодо зобов'язання призначити пенсію є передчасною, оскільки функцію по обрахунку страхового стажу із урахуванням спірних періодів пенсійний орган не виконав. Враховуючи, що пенсійним органом не була надана оцінка усьому періоду трудової діяльності позивача, суд не може підміняти цей орган і обрахувати страховий стаж на предмет достатності для призначення пенсії за віком.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Така позиція висловлена Верховним Судом у Постанові від 30.01.2020 р. у справі № 599/1422/16-а.
З урахуванням викладеного, враховуючи підтвердження обґрунтованості позовних вимог відповідними доказами та встановлені судом обставини справи, суд вважає, що позов належить задовольнити частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, а тому судовий збір у розмірі 840,80 грн до підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві.
На підставі наведеного та керуючись ст. 5, 9, 19, 77, 78, 243, 246, 262 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 05 березня 2020 року № 262440003767, оформлене листом від 13 березня 2020 року № 2600-0314-8/34189 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 10 січня 1985 року по 02 серпня 1991 року, із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02 березня 2020 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного Фонду України в місті Києві (код ЄДРПОУ - 42098368) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 КАС України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя П.П.Микуляк