29 жовтня 2025 року м. Житомир
справа № 240/11575/25
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Горовенко А.В.,
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Лятошинського Бориса, 5, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить:
- визнати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03 квітня 2025 року №063550007020 про відмову в призначенні пенсії, як евакуйованому у 1986 році із зони відчуження, із зниженням пенсійного віку на 8 років у відповідності із Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» неправомірною;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Житомирській області призначити пенсію, як евакуйованому у 1986 році із зони відчуження, із зниженням пенсійного віку на 8 років у відповідності із Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з моменту звернення, тобто із 27.03.2025.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що звернувся до органу Пенсійного фонду України із відповідною заявою про призначення пенсії за віком на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зі зниженням пенсійного віку згідно зі ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Однак, згідно з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області йому відмовили у призначенні пенсії у зв'язку з неможливістю взяття до уваги довідки №П/1036 від 29.11.2024.
Вважаючи дану відмову незаконною, а своє право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - порушеним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 25.04.2025 провадження у справі відкрито. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвала про відкриття провадження була направлена позивачу та відповідачу за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, вказана ухвала отримана відповідачами.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області у строк, встановлений ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зазначений в ухвалі про відкриття провадження надіслав до суду відзив на позовну заяву.
В обґрунтування своїх доводів відповідач вказує, що розглянувши заяву позивача та додані до неї документи, прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у зв'язку із неможливістю взяття до уваги довідки №П/1036 від 29.11.2024, оскільки документ виданий Коростенською районною державною адміністрацією.
Крім цього, зазначає, що до загального страхового стажу не зараховано період проходження строкової військової служби в російській федерації з 24.06.1991 по 29.04.1993 згідно з військовим квитком НОМЕР_1 від 24.06.1991, оскільки відсутня інформація про неотримання пенсійних виплат від російської федерації.
26 травня 2025 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області через систему "Електронний суд" надійшов відзив (за вх. №42563/25) в прохальній частині якого, зокрема, просить поновити процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву.
Дослідивши доводи клопотання, суд вважає за можливе поновити відповідачу строк на подання відзиву та приймає такий відзив до розгляду.
Зазначає, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області є правомірними та вмотивованими, а позов є необґрунтованим, тому підлягає залишенню без задоволення.
Вказує, що за наданими документами та згідно з даними індивідуальних відомостей про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку страховий стаж становить 29 років 04 місяці 14 днів. Згідно з наданим посвідчення серії НОМЕР_2 від 24.11.1992, особа має статус евакуйований із зони відчуження у 1986 році 2 категорії. Однак надану довідку від 29.11.2024 №П/1036 взяти до уваги неможливо, оскільки вона видана архівним відділом Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області, що суперечить пп.7 п.2.1. розділу ІІ Порядку.
Крім цього, зазначає, що після зупинення дії Конвенція 1993 року не застосовується у відносинах з РФ щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у вказаних країнах, незалежно від дати їх видачі, посвідчення, а тому до страхового стажу не зараховано період проходження військової служби з 24.06.1991 по 29.04.1993 в РФ згідно з військовими квитком від 24.06.1991 серії НОМЕР_1 .
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 має посвідчення серії НОМЕР_2 громадянина евакуйованого у 1986 році із зони відчуження (категорія 2), видане Житомирською облдержадміністрацією 24.11.1992.
Згідно з копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого Овруцьким РВ УМВС України в Житомирській області 25.11.1997, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .
27.03.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
З урахуванням принципу екстериторіальності, заяву позивача про призначення пенсії розглянуто Головним управління Пенсійного фонду України в Харківській області та 03 квітня 2025 року прийнято рішення №063550007020 про відмову у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у зв'язку з неможливістю взяття до уваги довідки №П/1036 від 29.11.2024.
В зазначеному рішенні вказано, що не взято до уваги довідку про евакуацію із зони відчуження у 1986 році №П/1036 від 29.11.2024, оскільки документ виданий Коростенською районною державною адміністрацією.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до загального страхового стажу не зараховано період проходження строкової військової служби в російській федерації з 24.06.1991 по 29.04.1993 згідно з військовим квитком НОМЕР_1 від 24.06.1991, оскільки відсутня інформація про неотримання пенсійних виплат від російської федерації. Зазначено, що право на пенсію заявник набуде з 26.03.2036 або при наданні довідки про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, яка видана Житомирською облдержадміністрацією.
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.03.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV), передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-ІV.
В той же час, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-ХІІ).
Статтею 49 Закону №769-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Статтею 55 Закону №796-ХІІ визначені умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.
Згідно з частиною першою статті 55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пунктом 2 частини першої статті 55 зазначеного Закону №796-ХІІ встановлено, зокрема, що:
- евакуйовані з інших територій зони відчуження у 1986 році мають право на зниження пенсійного віку - 8 років.
Частиною 3 статті 55 Закону №796-ХІІ прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Згідно з пунктом 13 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV, у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про прокуратуру" та цього Закону, призначається одна пенсія за вибором особи. Порядок фінансування пенсій, призначених відповідно до законів України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", встановлюється зазначеними законами.
Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали та територіях радіоактивного забруднення, провадиться, у разі вибору цих осіб, згідно з нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-ХІІ.
Іншими словами, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.
Згідно з ч.3 ст.65 Закону №796-ХІІ (в редакції Закону, яка була чинна на момент видачі посвідчення категорії 2, громадянина, евакуйованого у 1986 році із зони відчуження) посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Згідно зі статтею 9 Закону №796 особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до статті 11 Закону №796-XII до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема: евакуйовані із зони відчуження та відселені із зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення.
Статтею 14 Закону №796-XII передбачено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення, - категорія 2;
Згідно з частинами другою, четвертою статті 15 Закону №796-XII підставою для визначення статусу евакуйованих із зони відчуження, відселених і тих, які самостійно переселилися, відповідно до статті 4 є довідка про евакуацію, відселення, самостійне переселення.
Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - місцевими Радами народних депутатів на цих територіях.
Відповідно до пункту 4 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 (який був чинний на момент видачі позивачу посвідчення категорії 2), потерпілим від Чорнобильської катастрофи з числа евакуйованих у 1986 році із зони відчуження і особам, які постійно проживали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення (розпорядження Ради Міністрів УРСР від 28 червня 1989 р. N224), віднесеним до категорії 2, видаються посвідчення сірого кольору, серія Б.
Згідно з пунктом 10 Порядку видача посвідчень провадиться: народним депутатам України, керівним і відповідальним працівникам Секретаріату Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Верховного Суду України, Генеральної Прокуратури, Вищого Арбітражного Суду, Кабінету Міністрів, а також керівникам центральних органів державної виконавчої влади, представникам Президента України в областях і містах Києві та Севастополі, працівникам підприємств і організацій, розташованих в зоні відчуження - Міністерством у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; іншим потерпілим і учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС - Радою Міністрів Республіки Крим, обласним, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій за місцем проживання.
З аналізу наведених норм права слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, статус особи, евакуйованої у 1986 році із зони відчуження 2 категорії та надає право користування пільгами, встановленими Закону №796, є відповідне посвідчення.
Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо, є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах 27 лютого 2018 року у справі №344/9789/17, від 31 липня 2018 року у справі №751/2050/17, від 22.01.2019 у справі №129/1535/17, від 21 листопада 2019 року у справі №572/47/17 та в силу приписів частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом при вирішення даної справи.
Зазначена правова позиція в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" враховується судом під час вирішення наведеного спору.
Таким чином, наявність у позивача посвідчення (категорія 2) серії НОМЕР_2 виданого Облдержадміністрацією 24.11.1992, надає право користуватися пільгами, визначеними Законом №796-XII, в тому числі, правом на зниження пенсійного віку при призначенні пенсії за віком, а саме 8 років.
Водночас відповідачем не надано доказів того, що видане позивачу посвідчення визнано недійсним, а наданий позивачу статус скасований.
Відповідно до архівної довідки №П/1036 від 29.11.2024, виданої Архівним відділом Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області, у погосподарських книгах с.Журба, Журбівської сільської ради народних депутатів Овруцького району Житомирської області за 1983-1985, 1986-1900 роки значиться ОСОБА_1 , 1973 р.н., який дійсно проживав у с.Журба на день аварії на ЧАЕС, 26.04.1986, і був евакуйований 29.05.1986.
На момент Чорнобильської катастрофи (26 квітня 1986 року) позивач проживав у зоні відчуження та був евакуйований 29 травня 1986 року, тому він має право на початкову величину зниження пенсійного віку.
З урахуванням викладеного, посилання відповідача у оскаржуваному рішенні на відсутність довідки відповідної облдержадміністрації, як на підставу відмови позивачу у призначенні пенсії, є неправомірним, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню.
Отже, позивач, як особа яка була евакуйована з територій зони відчуження у 1986 році, має право пенсію із зменшенням пенсійного віку на 8 років за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Щодо не зарахування періоду проходження позивачем строкової військової служби в російській федерації з 24.06.1991 по 29.04.1993 згідно з військовим квитком НОМЕР_1 від 24.06.1991, оскільки відсутня інформація про неотримання пенсійних виплат від російської федерації, суд зазначає наступне.
Згідно з ч.1 ст.24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV(далі - Закон №1058-ІV) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Положеннями абзацу 2 частини 4 статті 26 Закону №1058-ІV передбачено, що наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Згідно з статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, наявність трудового стажу підтверджується у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі - Порядок №637).
Згідно з пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. У разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно зі статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
13 березня 1992 України стала учасником Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від (надалі також - Угода від 13.03.1992).
29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.
Відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.
Таким чином, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає врахуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в рф, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття стажу.
Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 закріплено принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають (чинної на момент виникнення спірних правовідносин).
Метою Угоди від 13.03.1992 є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Статтею 5 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав-учасниць угоди.
Згідно з частинами другою та третьою статті 6 цієї Угоди від 13.03.1992 для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди. Обчислення пенсій провадиться із заробітку за періоди роботи, які зараховуються у трудовий стаж.
Отже, Угодою визначено стаж, який підлягає врахуванню при призначенні пенсії, а також заробіток за відповідний період, який підлягає включенню при обчисленні пенсії.
Матеріали справи свідчать, що згідно із записами, що містяться у військовому квитку серії НОМЕР_1 від 24.06.1991, ОСОБА_1 призваний комісією ІНФОРМАЦІЯ_2 24.06.1991 та звільнений з військової служби 29.04.1993 на підставі наказу МБ РФ №137 від 09.04.1993.
При цьому, сторонами не оспорюється той факт, що військова частина, в якій позивач проходив військову службу, знаходилася на території російської федерації.
Вказані записи про періоди проходження позивачем військової служби засвідчені відтиском печатки відповідної установи та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватися у їх правдивості.
Таким чином, позивачем подано документи для підтвердження страхового стажу, а саме періоду проходження військової служби на території іншої держави - російської федерації, при цьому такий стаж підлягає визнанню на території України відповідно до вищевказаних міжнародних договорів.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (надалі - Постанова №1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022. Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно із Угодою.
Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в рф, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
Крім цього, згідно приписів пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.3 ст.23 Загальної декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської соціальної хартії та ст.46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у даному випадку, враховуючи обставини що склалися у зв'язку з повномасштабним вторгненням 24.02.2022 рф на територію України та військовою агресією по відношенню до громадян України, відповідач протиправно відмовив у врахуванні при обчисленні страхового стажу позивача період проходження військової служби з 24.06.1991 по 29.04.1993 в рф згідно з військовим квитком від 24.06.1991 серії НОМЕР_1 .
Підсумовуючи наведене, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 в зарахуванні до страхового стажу позивача періоду проходження військової служби з 24.06.1991 по 29.04.1993 , є протиправними.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку на 8 років, як евакуйований у 1986 році із зони відчуження, відповідно до статті 55 Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Суд зауважує, що на момент звернення до територіального органу Пенсійного фонду України позивачу виповнилось 52 роки, а зарахований страховий стаж становить 29 років 04 місяці 14 днів.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.04.2025 №063550007020 про відмову в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку ОСОБА_1 .
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із ч.3 ст.245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
В спірному випадку заява позивача про призначення пенсії за віком розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області та за результатом її розгляду прийнято рішення від 03.04.2025 №063550007020.
Таким чином, оскільки відповідальним за прийняття оскаржуваного рішення є орган Пенсійного фонду, що розглядав таку заяву, належним способом захисту порушеного права є зобов'язання саме такого органу Пенсійного фонду призначити пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
З метою належного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати суб'єкта владних повноважень - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з 27.03.2025 (з моменту звернення).
Відповідно до ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору не підлягають стягненню.
Керуючись статтями 4, 6-9, 32, 77, 90, 139, 205, 242-246, 250, 255, 258, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд, -
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідн. номер НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м.Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10003, код ЄДРПОУ 13559341) та Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, під.3, пов.1, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.04.2025 №063550007020 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з 27.03.2025.
У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено в повному обсязі 29 жовтня 2025 року.
Суддя А.В. Горовенко