29 жовтня 2025 рокуСправа №160/21985/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Савченка А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
установив:
29 липня 2025 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій заявлені вимоги:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_1 , адреса місця знаходження: АДРЕСА_1 ), які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_1 , адреса місця знаходження: АДРЕСА_1 ) виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 правил військового обліку.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що він дізнався, що перебуває в адміністративному розшуку за порушення правил військового обліку. Проте, позивач вказує, що відсутній факт притягнення його до адміністративної відповідальності, а тому у відповідача відсутні підстави для внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.08.2025р. відкрито провадження у цій справі.
09 вересня 2025 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він зазначив, що позивач не став на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 , що є порушенням правил військового обліку, за що передбачена відповідальність статтею 210 КУпАП. Відповідач не вносив відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про вчинення правопорушення позивачем. Після звернення до органів національної поліції відомості «порушення правил військового обліку» відображаються автоматично.
02 вересня 2025 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він заперечив проти відзиву на позов, та клопотання, в якому він просить продовжити строк для подання відповіді на відзив у справі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.10.2025 р. вирішено клопотання представника ОСОБА_1 про продовження строку для надання відповіді на відзив по справі - задовольнити та продовжити ОСОБА_1 строк для подачі відповіді на відзив по справі та прийняти відповідь на відзив.
Дослідивши зібрані у справі докази, проаналізувавши зміст норм матеріального, що регулюють спірні правовідносини, суд виходить із такого.
Ключовим правовим питанням у цій справі є визначення, чи наявні правові підстави для внесення територіальним центром комплектування та соціальної підтримки до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку особою, щодо якої відсутній факт притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку, при тому, що підстави для такої відповідальності, за оцінкою територіального центру комплектування та соціальної підтримки, наявні.
Суд встановив, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку військовозобов'язаних в ІНФОРМАЦІЯ_3 .
ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , а місцем проживання є: АДРЕСА_3 , що підтверджується наданим позивачем витягом з додатку Резерв+.
Згідно з даними роздруківки з військово-облікового документа «Резерв+» щодо ОСОБА_1 внесені дані «Розшукує ТЦК та СП: порушення військового обліку», причина розшуку «Не стали на військовий облік за новою адресою».
Як вбачається з листа ІНФОРМАЦІЯ_3 від 06.06.2025 р. № ВОБр/4526 представника позивача повідомлено про те, що протокол про адміністративне правопорушення, передбачене статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративне правопорушення не складався.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон № 2232-ХІІ).
Згідно з частинами першою, третьої статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону № 2232-ХІІ військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Частиною п'ятою статті 33 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Персонально-якісний облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (частина перша статті 34 Закону № 2232-ХІІ).
На виконання частини п'ятої статті 33 Закону № 2232-ХІІ Кабінет Міністрів України затвердив Порядок № 1487, пунктом 2 якого визначено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 16 березня 2017 року №1951-VIII Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Закон №1951-VIII) єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Основними завданнями Реєстру є: 1) ідентифікація призовників, військовозобов'язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України; 2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов'язку (частина перша статті 2 Закону №1951-VIII).
За приписами частин восьмої, дев'ятої статті 5 Закону №1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
З урахуванням зазначеного відповідач є органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів та повинен забезпечувати актуалізацію його бази даних до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
У свою чергу, пункт 20-1 частини першої статті 7 Закону №1951-VIII передбачає що до персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать: відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).
Отже, зі змісту пункту 20-1 частини першої статті 7 Закону №1951-VIII вбачається, що законом передбачено внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних саме про притягнення до відповідальності за порушення правил обліку.
Таким чином, у цій справі необхідно з'ясувати правову природу поняття «притягнення до відповідальності» та встановити, чи є факт притягнення особи до відповідальності.
Відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку та відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію передбачена статтями 210 та 210-1 КУпАП відповідно.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №824/1164/18-а досліджував визначення обставин, за яких особа вважається притягнутою до відповідальності.
Позиція Верховного Суду полягає в тому, що притягнення до адміністративної відповідальності починається з моменту складання протоколу та його пред'явлення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
При обґрунтуванні такого висновку суд послався на таке.
Конституційний Суд України у рішенні від 27 жовтня 1999 року №9-рп/99 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) зазначив, що поняття «притягнення до кримінальної відповідальності» не тотожне поняттю «кримінальна відповідальність», як і поняття «притягнення до юридичної відповідальності» не ідентичне поняттю «юридична відповідальність».
Норми Конституції України, зокрема, містять терміни: «за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність» (частина друга статті 60); «ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення» та «юридична відповідальність особи має індивідуальний характер» (стаття 61); «особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом» (частина перша статті 63), «незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності» (частина друга статті 68); «за посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону» (частина друга статті 105); «за неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності» (частина п'ята статті 129). У контексті змісту положень названих статей Конституції України терміни «притягнення до юридичної відповідальності» та «юридична відповідальність» розмежовуються.
Притягнення до юридичної відповідальності передує юридичній відповідальності.
У згаданому рішенні Конституційний Суд України в аспекті порушених у конституційному поданні Міністерством внутрішніх справ України питань положення частини третьої статті 80 Конституції України розтлумачив так:
« 1.1. Кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду.
1.2. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину».
Статтею 254 КУпАП передбачено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.
Відповідно до статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються зокрема відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
Крім того, статтею 268 КУпАП регламентовані права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
З системного аналізу наведених правових норм КУпАП слід дійти висновку про те, що притягнення до адміністративної відповідальності починається з моменту складання протоколу та його пред'явлення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Прийняття ж постанови за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення є вирішенням такої справи по суті, яка передбачає встановлення наявності складу адміністративного правопорушення або його відсутності та, відповідно, застосування санкції, закриття справи, що відповідає положенням статті 284 КУпАП.
Така позиція відповідає і практиці Європейського суду з прав людини.
Так, у пункті 110 рішення Великої палати Європейського суду з прав людини від 15 листопада 2016 року по справі «А та Б проти Норвегії» зазначено: «Суд також переконливо підтвердив, що стаття 4 Протоколу № 7 не обмежується правом не бути покараним двічі, але поширюється і на право не піддаватися кримінальному обвинуваченню або засудженню двічі. Якби це було не так, то не було б необхідності використовувати слово «засуджений», а також слово «покараний», оскільки це було би дублюванням. Таким чином, Суд підтвердив, що стаття 4 Протоколу № 7 застосовується навіть коли людина була притягнута до відповідальності в провадженнях, які не призвели до визнання винним у вчиненні правопорушення. Стаття 4 Протоколу №7 містить три різних гарантії і встановлює, що за одне і те саме правопорушення ніхто не може бути (І) притягнутий до відповідальності, (ІІ) засуджений, і (ІІІ ) покараний».
Враховуючи вказані висновки Верховного Суду, суд вважає, що до персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста, які вносять до Реєстру, зокрема, належать відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, зокрема відомості про протокол, якщо він складався.
Водночас, частинами шостою та сьомою статті 258 КУпАП передбачені випадки, коли протокол про адміністративне правопорушення у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу не складається.
У таких випадках до Реєстру можуть бути внесені лише відомості щодо постанови про адміністративне правопорушення.
Такий висновок суд робить безпосередньо зі змісту положення пункту 20-1 частини першої статті 7 Закону №1951-VIII, який передбачає що до персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать: відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).
Так, вжите у вказаній нормі поєднання сполучників «та/або» означає, що можливі обидва варіанти одночасно або кожен окремо, тому до персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать, зокрема, відомості щодо дати, номера, короткого змісту або протоколу, або постанови про адміністративне правопорушення, або одночасно протоколу та постанови про адміністративне правопорушення.
При цьому, враховуючи правовий висновок Верховного Суду у справі №824/1164/18-а, суд також звертає увагу, що притягнення до адміністративної відповідальності починається з моменту складання протоколу та його пред'явлення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Отже, у цій справі суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для внесення територіальним центром комплектування та соціальної підтримки до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку особою, щодо якої відсутній факт притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку, а саме якщо відсутні протокол, пред'явлений особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, та/або постанова про притягнення до адміністративної відповідальності, навіть за умови, що підстави для такої відповідальності, за оцінкою територіального центру комплектування та соціальної підтримки, наявні.
Як встановив суд, відповідач не довів наявності складених стосовно позивача протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення, а отже відсутній факт притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Відповідно, у відповідача відсутні підстави для внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 .
Стосовно доводів відповідача, що він не вносив відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про вчинення правопорушення позивачем, після звернення до органів національної поліції відомості «порушення правил військового обліку» відображаються автоматично суд зазначає таке.
За приписами частин восьмої, дев'ятої статті 5 Закону №1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
Відтак, згідно закону саме відповідач є органом ведення Реєстру та саме відповідач забезпечує актуалізацію бази даних Реєстру.
Доказів того, що оскаржувані дані внесені автоматично відповідач не надав, крім того, такі доводи не узгоджуються з положеннями частин восьмої, дев'ятої статті 5 Закону №1951-VIII.
Оскільки за приписами частин восьмої, дев'ятої статті 5 Закону №1951-VIII органами ведення Реєстру є, зокрема, районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, відновлення порушених прав позивача належить здійснити шляхом зобов'язання саме відповідача, як орган ведення Реєстру, вчинити певні дії.
Беручи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про задоволення позову з викладених вище підстав.
Частиною 3 статті 139 КАС України передбачено, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн., а тому вказана сума підлягає стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.
Керуючись ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 255, 260-262 КАС України, суд
вирішив:
Позов задовольнити.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_1 , адреса місця знаходження: АДРЕСА_1 ), які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 (ЄДРПОУ: НОМЕР_1 , адреса місця знаходження: АДРЕСА_1 ) виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів дані про порушення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 правил військового обліку.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_4 (ЄДРПОУ: НОМЕР_1 , адреса місця знаходження: АДРЕСА_1 ) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.
Суддя А.В. Савченко