29 жовтня 2025 року Справа № 160/29955/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіЗлатіна Станіслава Вікторовича
за участі секретаря судового засіданняДубина Ю.О.
за участі:
представника позивача представника відповідача ОСОБА_1 Кушнір А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дії та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
Позивач звернувся з позовом до суду, у якому просить:
визнати протиправними дії та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 21.07.2025 року № 44 - рішення про визнання недійсним дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
визнати протиправними дії та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 21.07.2025 року № 1201130100018883 - рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивач не вчиняв протиправних дій під час отримання дозволу на імміграцію в Україну; документи позивача під час проведення процедури отримання дозволу на імміграцію в Україну перевірялись відповідачем.
Ухвалою суду від 17.10.2025 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи; витребувано від відповідача всі документи, які слугували підставою для прийняття рішень від 21.07.2025 року № 44 та від 21.07.2025 року № 1201130100018883.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, у якому просить суд відмовити у задоволенні позову, оскільки рішення прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Дозвіл на імміграція позивача скасовано на підставі п.1 ч.1 ст. 12-1 Закону України «Про імміграцію» тому, що з'ясувалося, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів, документів, що втратили чинність, або документів, які не підтверджують наявність підстави для отримання дозволу на імміграцію, передбаченої статтею 4 цього Закону, або на підставі документів, що підтверджують факт перебування у шлюбі, який за рішенням суду визнано недійсним у разі його фіктивності. Згідно інформації отриманої від Посольства Азербайджанської Республіки в України від 25.06.2025 року № 4/KYV/267/25 Посольство підтверджує факт перебування у шлюбі громадян Азербайджанської Республіки позивача, ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 26.10.2004 року; у протоколі зазначеного акта відсутній запис про розірвання шлюбу. Вказане свідчить про те, що позивач на момент укладення шлюбу з громадянкою України ОСОБА_4 , який став підставою для отримання позивачем дозволу на імміграцію в Україну, перебував в іншому зареєстрованому шлюбі на території Азербайджанської Республіки. В Україні діє принцип одношлюбності. Згідно інформації з Державного реєстру актів цивільного стану громадян при реєстрації шлюбу з громадянкою України позивач надав неправдиві відомості щодо свого сімейного стану, а саме: у шлюбі не перебував. Рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства прийнято відносно позивача, оскільки визнано недійсним саме дозвіл на імміграцію позивача.
У судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги та зазначив про те, що позивач вважає, що його зареєстрований шлюб на території Азербайджанської Республіки припинено.
Відповідач у судовому засіданні заперечував проти позову.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.
Позивач 04.07.2013 року отримав дозвіл на імміграцію № с.9/8, який видано на підставі п.1 ч.3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію»: перебування у шлюбі з громадянкою України понад два роки (дружина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_1 від 25.03.2021 року, актовий запис про шлюб № 77 від 25.03.2021 року.
21.07.2025 року відповідач прийняв рішення № 44, який визнав недійсним дозвіл на імміграцію позивача від 04.07.2013 року № с 9/8 на підставі п.1 ч.1 ст. 12-1 Закону України «Про імміграцію».
21.07.2025 року відповідач прийняв рішення № 1201130100018883 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства прийнято відносно позивача, яке обгрунтовано визнанням недійсним дозволу на імміграцію позивача від 04.07.2013 року № с 9/8 на підставі рішення відповідача від 21.07.2025 року № 44, а також визнання через це недійсною посвідки на постійне проживання позивача від 24.10.2017 року серія НОМЕР_2 .
Стосовно правомірності рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 21.07.2025 року № 44 - рішення про визнання недійсним дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Підставою для прийняття оскаржуваного рішення є п.1 ч.1 ст. 12-1 Закону України «Про імміграцію».
Згідно п.1 ч.1 ст. 12-1 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію визнається недійсним органом, що його надав, якщо: з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів, документів, що втратили чинність, або документів, які не підтверджують наявність підстави для отримання дозволу на імміграцію, передбаченої статтею 4 цього Закону, або на підставі документів, що підтверджують факт перебування у шлюбі, який за рішенням суду визнано недійсним у разі його фіктивності.
Отже, п.1 ч.1 ст. 12-1 Закону України «Про імміграцію» містить виключний перелік підстав для визнання недійним дозволу на імміграцію, який розширеному тлумаченню не підлягає, а саме: дозвіл на імміграцію визнається недійсним органом, що його надав, якщо з'ясується, що його надано
на підставі свідомо неправдивих відомостей,
підроблених документів,
документів, що втратили чинність,
або документів, які не підтверджують наявність підстави для отримання дозволу на імміграцію, передбаченої статтею 4 цього Закону,
або на підставі документів, що підтверджують факт перебування у шлюбі, який за рішенням суду визнано недійсним у разі його фіктивності.
Оскаржуване рішення не міститься фактичних підстав його обгрунтування, тобто опису фактичних обставин його прийняття, перерахованих у п.1 ч.1 ст. 12-1 Закону України «Про імміграцію», а лише містить посилання на п.1 ч.1 ст. 12-1 Закону України «Про імміграцію».
Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про відкликання дозволу на імміграцію, визнання недійсними таких рішень, їх оскарження та виконання, встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 р. № 1983 «Деякі питання у сфері імміграції» (далі - Порядок).
Згідно п.21-23 Порядку дозвіл на імміграцію відкликається або визнається недійсним органом, що його надав. Питання щодо відкликання або визнання недійсним дозволу мають право порушувати ДМС, територіальні органи ДМС та територіальні підрозділи ДМС, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, функціональні підрозділи Центрального управління СБУ, органи військової контррозвідки СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо було встановлено обставини, за яких дозвіл на імміграцію підлягає відкликанню відповідно до статті 12 Закону України “Про імміграцію» або визнанню недійсним відповідно до статті 12-1 Закону України “Про імміграцію».
Для прийняття рішення про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію в разі, коли ініціатором такого відкликання або визнання дозволу недійсним є ДМС, територіальні органи ДМС або територіальні підрозділи ДМС, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для відкликання або визнання недійсним дозволу, визначених статтями 12, 12-1 Закону України “Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
У разі коли ініціатором відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення таким органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для відкликання або визнання недійсним дозволу, визначених статтями 12, 12-1 Закону України “Про імміграцію», яке разом з матеріалами, що підтверджують такі підстави (за відсутності визначених законом заборон для їх передачі або розголошення), надсилається до органу ДМС, який надав такий дозвіл.
ДМС, територіальні органи ДМС і територіальні підрозділи ДМС у місячний строк з дня надходження подання щодо відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб. На підставі результатів аналізу зазначеної інформації приймається відповідне рішення.
Про прийняте рішення протягом п'яти календарних днів письмово повідомляється ініціатору відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію.
Копії рішень про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання і примірник рішення про примусове повернення невідкладно, а за наявності обґрунтованих причин - не пізніше трьох робочих днів з дня їх прийняття надсилаються рекомендованим листом особі, стосовно якої вони прийняті, на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання або на останню відому ДМС, територіальному органу ДМС або територіальному підрозділу ДМС адресу або вручаються їй.
Відповідач під час розгляду справи повідомив суд про те, що оскаржуване рішення прийнято на підставі висновку від 21.07.2025 року затверджено т.в.о. начальника ГУ ДМС у Дніпропетровській області про визнання недійним дозволу на імміграцію в України громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Висновок обгрунтованим тим, що згідно інформації отриманої від Посольства Азербайджанської Республіки в України від 25.06.2025 року № 4/KYV/267/25 Посольство підтверджує факт перебування у шлюбі громадян Азербайджанської Республіки позивача, ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 26.10.2004 року; у протоколі зазначеного акта відсутній запис про розірвання шлюбу. Вказане свідчить про те, що позивач на момент укладення шлюбу з громадянкою України ОСОБА_4 , який став підставою для отримання позивачем дозволу на імміграцію в Україну, перебував в іншому зареєстрованому шлюбі на території Азербайджанської Республіки. В Україні діє принцип одношлюбності. Згідно інформації з Державного реєстру актів цивільного стану громадян при реєстрації шлюбу з громадянкою України позивач надав неправдиві відомості щодо свого сімейного стану, а саме: у шлюбі не перебував.
У матеріалах справи міститься вказаний лист Посольства Азербайджанської Республіки в України від 25.06.2025 року № 4/KYV/267/25, а також копія свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 від 25.03.2021 року.
Таким чином, судом встановлено, що станом на дату укладення шлюбу з громадянкою України, який став підставою для отримання позивачем дозволу на імміграцію в Україну, громадянин Азербайджанської Республіки ОСОБА_5 перебував у іншому зареєстрованому шлюбі на території Азербайджанської Республіки, тобто подав про себе свідомо неправдиві відомості.
Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану від 15.11.2022 року № 00037515498 позивач повідомив про те, що на момент укладення шлюбу з громадянкою України 25.03.2011 року не перебував у шлюбі.
Також судом встановлено, що шлюб з громадянкою України розірвано позивачем 23.11.2013 року, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу, яке міститься у матеріалах справи.
Судом також згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану від 15.11.2022 року № 0037515654 встановлено, що позивач 23.09.2021 року уклав шлюб з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянкою Азербайджанської Республіки.
Відповідно до п. 2 ст. 58 Закону України «Про міжнародне приватне право», шлюб між іноземцями, шлюб між іноземцем та особою без громадянства, шлюб між особами без громадянства, що укладені відповідно до права іноземної держави, є дійсним в Україні, що вказує на те, що шлюб між громадянином Азербайджанської Республіки ОСОБА_5 та громадянкою Азербайджанської Республіки ОСОБА_3 , укладений в Азербайджанській Республіці вважається дійсним на території України з дати його укладання (26.10.2004 рок).
Таким чином, позивач приховав факт перебування у іншому зареєстрованому шлюбі, повідомивши про себе свідомо неправдиві дані: у шлюбі не перебував на момент укладення шлюбу на території України.
Відповідно до ст.25 Сімейного кодексу України жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.
Пунктом 5 глави 2 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Мін'юсту від 18.10.2000 № 52/5 (Правила № 52/5), передбачено, що особи, які раніше перебували в шлюбі, можуть зареєструвати повторний шлюб за умови пред'явлення документів, що підтверджують припинення попереднього шлюбу або визнання шлюбу недійсним (свідоцтво про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, про визнання шлюбу недійсним, яке набрало законної сили, свідоцтво про смерть одного з подружжя, висновок відділу державної реєстрації актів цивільного стану про анулювання актового запису про шлюб, який є недійсним, тощо).
Документи про підтвердження припинення попереднього шлюбу, які передбачені законодавством іноземної держави та видані компетентним органом, повинні бути відповідним чином легалізовані, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У заяві про державну реєстрацію шлюбу, а також у графі «Для відміток» актового запису про шлюб зазначається документ, що підтверджує припинення попереднього шлюбу (дата складання та номер актового запису про розірвання шлюбу (смерті), найменування органу державної реєстрації актів цивільного стану, який зареєстрував ці акти; назва суду та дата постановлення судового рішення про розірвання шлюбу, визнання шлюбу недійсним, номер справи; найменування відділу державної реєстрації актів цивільного стану та дата складання висновку про анулювання актового запису про шлюб, який є недійсним).
У графі «Для відміток» актового запису про шлюб зазначається: «Особи попереджені про правові наслідки недійсності шлюбу у разі повідомлення завідомо неправдивих даних щодо свого сімейного стану» та проставляються підписи наречених (абз. 2 п. 8 розділу ІІІ Правил № 52/5).
Згідно п. 1 ст. 39 Сімейного кодексу України недійсним є шлюб, зареєстрований з особою, яка перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі.
За ст. 44 Сімейного кодексу України такий шлюб є недійсним від дня його державної реєстрації.
Вищевказане свідчить про те, що згідно вимог законодавства України, яке регулює сімейні відносини, в тому числі з іноземними громадянами, шлюб ОСОБА_5 та громадянкою України ОСОБА_4 вважається таким, який було укладено з особою, яка перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі, а отже такий шлюб є недійсним від дня його державної реєстрації. Таким чином, судом під час розгляду справи встановлено, що відповідач правомірно на підставі п.1 ч.1 ст. 12-1 Закону України «Про імміграцію» визнав недійсним дозвіл на імміграцію, оскільки з'ясувалось, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей повідомлених позивачем.
За вказаних обставин, рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 21.07.2025 року № 44 - рішення про визнання недійсним дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , є правомірним.
Стосовно правомірності рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 21.07.2025 року № 1201130100018883 - рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно ч.1 ст. 13 Закону України «Про імміграцію» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, разом із рішенням про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання одночасно приймає рішення про примусове повернення. Копії рішень про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання і примірник рішення про примусове повернення протягом п'яти календарних днів з дня прийняття надсилаються рекомендованим листом особі, стосовно якої вони прийняті, або вручаються їй.
Оскільки підставою для прийняття вказаного рішення слугувало лише рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 21.07.2025 року № 44, яке визнано судом правомірним, то дана позовна вимога також не підлягає задоволенню, оскільки є похідною позовною вимогою у розумінні п.23 ч.1 ст. 4 КАС України.
Стосовно позовних вимог - визнати протиправними дії відповідача, то суд зазначає наступне.
Звертаючись до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправними дій органу, позивач скористався гарантованим Конституцією України правом на звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод.
Дане право закріплене і в ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного суду України, в якій зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Крім того, відповідно до ст.2, п.1 ч.2 ст.19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження
Із наведених норм права випливає, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Проте ці рішення, дія або бездіяльність у будь-якому випадку повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Отже, виключно результат реалізації повноваження органу (а саме - рішення органу), а не процес реалізації його повноважень (як то, дії по прийняттю рішення) може бути об'єктом судового оскарження. А дотримання органом вимог актів законодавства щодо порядку та способу прийняття рішення входить до предмету доказування при розгляді спору про правомірність рішення, прийнятого органом за результатами розгляду документів.
Таким чином, суд відмовляє у задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача.
Судові витрати покладаються на позивача, оскільки у задоволенні позову відмовлено.
Керуючись ст. 241-246 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_3 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Липинського, 7, код ЄДРПОУ 37806243) про визнання протиправними та скасування рішень - залишити без задоволення.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Апеляційна скарга на судове рішення в адміністративних справах, визначених статтею 288 КАС України, може бути подана в десятиденний строк з дня його проголошення.
В іншій частині судове рішення може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 29 жовтня 2025 року.
Суддя С.В. Златін