29 жовтня 2025 рокуСправа №160/20376/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 204 989,85 грн.;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати їй компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.12.2015 року по 13.08.2021 року, виплаченої 17.06.2025 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їй компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.12.2015 року по 13.08.2021 року, виплаченої 17.06.2025 року, у розмірі 72 118,80 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивач проходила службу в Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області і на теперішній час виключена зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. При цьому, за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року їй не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення, із застосуванням базового місяця січень 2008 р., а за період з 01.03.2018 р. по 13.08.2021 р. індексація-різниці. 17.06.2025 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 р. у справі №160/6554/24 на позивача розрахунковий рахунок було нараховано суму індексації грошового забезпечення. Однак, відповідач не нарахував та не виплатив позивачу середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення. Крім того, наявні підстави для нарахування та виплатити позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення. Вказане й стало підставою для звернення з позовом за захистом своїх прав та майнових інтересів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.07.2025 року позовна заява була залишена без руху через невідповідність приписам ст.160 КАС України та запропоновано позивачу, у десятиденний строк з дня отримання ухвали суду, усунути її недоліки шляхом надання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 1 211,20 грн.
На виконання ухвали суду, позивачем були усунуті недоліки позовної заяви, а саме: надано докази сплати судового збору у розмірі 1 211,20 грн.
Ухвалою суду від 29.07.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
На виконання вимог ухвали суду, 01.08.2025 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що право позивача на отримання індексації, встановлене рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 року у справі №160/6554/24, яке набрало законної сили після апеляційного перегляду. На виконання рішення суду відповідачем на розрахунковий рахунок позивача було добровільно нараховано та виплачено суму індексації грошового забезпечення. Оскільки, позивачу виплачено належну індексацію на день звільнення, то підстави для застосування ст.117 КЗпП України відсутні. Зазначено також, що позивачем не надано доказів звернення щодо виплати компенсації втрати частини доходів, а тому позовні вимоги в цій частині є передчасними. Враховуючи викладене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Ухвалою суду від 03.09.2025 року витребувано від відповідача належним чином завірену копію деталізованої довідки середньомісячний і середньоденний заробіток (грошове забезпечення) ОСОБА_1 за останні два місяці, що передували місяцю звільнення, обрахований відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року №100 - в т.ч. із зазначенням порядку обчислення та деталізовану довідку про проведення із позивачем остаточного розрахунку при звільненні, в т.ч. із зазначенням відомостей про такий розрахунок, його складові, дату та спосіб проведення такого розрахунку, а також із зазначенням фактичної виплаченої при звільненні суми.
11.09.2025 року до суду від відповідача надійшла довідка від 05.09.2025 року №228.
Ухвалою суду від 29.09.2025 року продовжено розгляд цієї справи до 29.10.2025 року.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, позицію відповідача, викладену у відзиві на позов, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , проходила службу у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 року у справі №160/6554/24 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними так зобов'язання чинити певні дії - задоволено, а саме:
- визнано протиправними дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця - січень 2008 року та у період з 01.03.2018 року по 13.08.2021 року із застосуванням щомісячної фіксованої різниці між сумою індексації та розміром підвищення грошового забезпечення відповідно до п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ №1078 від 17.07.2003 року;
- зобов'язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року, із застосуванням базового місяця - січень 2008 року;
- зобов'язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 13.08.2021 року із застосуванням щомісячної фіксованої різниці між сумою індексації та розміром підвищення грошового забезпечення відповідно до п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ №1078 від 17.07.2003 року.
Вказане судове рішення набрало законної сили 27.03.2025 року.
Виписками з банківського рахунку від 17.06.2025 року підтверджується, що відповідач виплатив позивачу кошти на виконання вищевказаного рішення суду в розмірі 195 216,53 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Згідно зі статтею 1 - 2, частиною 1 статті 9 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008). Цим положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та врегулювання питань, пов'язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Відповідно до пункту 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Однак, Законом №2011-XII як і Положенням № 1153/2008 правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст.116 - 117 КЗпП України.
Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, викладеному в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 р. у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 р. у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 р. у справі №826/15235/16, від 30.04.2020 р. у справі № 140/2006/19.
Так, статтею 116 КЗпП України (в редакції станом на дату звільнення позивача з військової служби) на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
26.02.2020 р. Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі №821/1083/17 у якій дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 08.04.2010 у справі "Меньшакова проти України" надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15.
Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у вищезазначеній постанові, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
В даному випадку, в рамках розгляду цієї справи судом встановлено, що відповідачем при звільненні позивача зі служби не проведено з останнім повного розрахунку, зокрема не була виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року їй не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення, із застосуванням базового місяця січень 2008 р., а за період з 01.03.2018 р. по 13.08.2021 р. індексація-різниці, що свідчить про недотримання відповідачем вимог ст.116 КЗпП України, що має наслідком застосування до останнього відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.
Як вже встановлено судом, позивача звільнено зі служби цивільного захисту у відставку за підпунктом 1 пункту 176 (у зв'язку із закінченням контракту) та виключено з кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій 13.08.2021 року.
Між тим, остаточний розрахунок на виконання судових рішень у справі №160/6554/24, проведено лише 17.06.2025 р. (дата надходження коштів на банківський рахунок позивача).
Оскільки повний розрахунок з позивачем проведений 17.06.2025 року, тому кінцевою датою для нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні буде 16.06.2025 року - день, що передує дню проведення з позивачем повного розрахунку, коли їй була виплачена індексація грошового забезпечення.
Позивач виключена зі списків 13.08.2021 року, а виплата індексації грошового забезпечення в сумі 195 216,53 грн. відповідачем здійснена лише 17.06.2025 року, відповідно, час затримки розрахунку при звільненні буде період з 14.08.2021 року (наступний день після виключення позивача зі списків особового складу) по 16.06.2025 року включно (день, що передує дню проведення з нею повного розрахунку, коли була виплачена індексація грошового забезпечення) .
Встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 29.02.2024 року у справі №24023771/21, від 07.11.2023 року у справі №380/13906/21.
Компенсація відповідно до статті 117 КЗпП України є однією із державних гарантій щодо порушення строків оплати праці. З огляду на правила й умови нарахування її розміру, повноваження відповідача щодо розрахунку, нарахування та виплати цієї суми не є дискреційними.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 16.07.2024 року у справі №460/14438/23.
Закінченням проходження військової служби є день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо), про що приймається наказ. Тобто, до моменту прийняття наказу про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, останній вважається таким, що проходить військову службу.
Період затримки розрахунку при звільненні складає з 14.08.2021 року по 16.06.2025 року.
Водночас, слід враховувати зміни, яких зазнала редакція ст.117 КЗпП України, на підставі якої здійснюються нарахування та виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, до 18.07.2022 року включно період затримки розрахунку при звільненні законодавчо не був обмежений жодним чином, натомість з 19.07.2022 року встановлено обмеження такого періоду шістьма місяцями.
Відповідно, в силу принципу прямої дії норми права на ту частину спірних правовідносин, яка тривала до 18.07.2022 року, поширюється редакція ст.117 КЗпП України, яка не передбачала обмеження періоди затримку розрахунку при звільненні, в той час як до періоду з 19.07.2022 року належить застосувати шестимісячне обмеження для такого періоду.
Аналогічним чином правозастосування щодо періоду, який тривав в період дії двох різних редакцій норми права, здійснено у постанові Касаційного адміністративного суду від 06.04.2023 року у зразковій справі №260/3564/22.
Необхідність виокремлення двох періодів є правовим висновком, що міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 29.01.2024 року у справі №560/9586/22, а також у постановах від 23.05.2024 року у справі № 560/11616/23, від 22.02.2024 року у справі №560/831/23.
Суд окремо підкреслює, що шестимісячне обмеження не застосовується до тієї частини спірних правовідносин, що тривала до 18.07.2022 року включно. Водночас, починаючи з 19.07.2022 року таке обмеження належить застосувати, оскільки правовідносини тривали, а нормативно-правове регулювання зазнало змін, при цьому ультраактивної (переживаючої) дії для попереднього правового регулювання не передбачено.
Отже, період з 19.07.2022 року по 17.06.2025 року, обмежений шістьма місяцями.
Тривалість другого періоду складає 183 дні, що підтверджується правозастосуванням, яке міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 23.05.2024 року у справі №580/9003/23.
Тривалість першого періоду складає 339 днів. Загальна тривалість - 522 днів.
Щодо принципу пропорційності, який належить застосувати в спірних правовідносинах, суд зауважує наступне.
У межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
Належить також враховувати висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23, якій відступлено від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 року у справі №440/6856/22, та сформовано наступний правовий висновок:
« 105. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
106. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців».
Отже, принцип пропорційності застосовується до першого та другого періоду.
Щодо середньоденного грошового забезпечення позивача слід зазначити наступне.
Згідно із довідкою Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області від 05.09.2025 року №227 середньоденна заробітна плата позивача складає 382,56 грн.
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні обчислюється наступним чином:
1) за перший та другий період: 382,56 грн. х 522 днів = 199 696,32 грн.
До цих періодів належить застосувати принцип співмірності.
Затримана виплата склала 195 216,53 грн.
Згідно із розрахунком відповідача позивачу при звільненні належало до виплати 132 954,38 грн. Не виплачено при цьому 195 216,53 грн.
Таким чином, належало при звільненні 195 216,53 грн. + 132 954,38 грн. = 327 170,91 грн.
Як наслідок, протиправно не виплачено 40,63% від сум, що мали бути виплачені.
Як наслідок, позивачу до виплати за перший період належить 199 696,32 грн. х 40,63% = 81 136,61 грн.
Отже, стягненню на користь позивача підлягає 81 136,61 грн.
Суд також звертає увагу на те, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити стосовно відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 08.11.2018 року у справі №805/1008/16-а.
При цьому належним та ефективним способом захисту порушеного права є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19.
Щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, суд зазначає наступне.
За правилами ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 р. №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно із статтею 4 зазначеного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 р. №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, положення якого фактично відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
Так, відповідно до п.2 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Пунктом 5 Порядку №159 визначено, що сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Згідно із пунктом 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі: сума індексації грошових доходів громадян.
Отже, умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів індексації грошового забезпечення та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі індексації грошового забезпечення) провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.
У постановах від 15.10.2020 року у справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20 Верховний Суд вказав, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Отже, положення статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів (зокрема, індексації грошового забезпечення) у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Зворотні доводи скаржника є безпідставними.
Суд зазначає, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення повинна бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її отримання відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», оскільки тривала відсутність виплати індексації грошового забезпечення з грудня 2015 року сталася у зв'язку з протиправною бездіяльністю відповідача.
При цьому суд враховує, що дохід (індексація грошового забезпечення) своєчасно не отриманий позивачем не з власної вини, оскільки за отриманням індексації грошового забезпечення останній був вимушений звертатися до суду через невиплату відповідачем такої індексації й тільки на виконання рішення суду йому виплачена індексація грошового забезпечення (дохід) з порушенням строків виплати.
Ураховуючи наведені норми права та застосовуючи у спірних відносинах вказані правові висновки Верховного Суду, слід дійти висновку, що відповідач порушив строки виплати індексації грошового забезпечення, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість, у зв'язку з чим позивач набуває права на виплату компенсації за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків її виплати відповідно до Закону №2050-ІІІ» та Порядку №159.
У той же час, оскільки відповідачем не було проведено (виплачено) компенсацію в тому ж місяці, у якому здійснена виплата заборгованості з індексації грошового забезпечення (17.06.2025 року), то в спірному випадку відповідачем допущено протиправну бездіяльність, і захист цих прав підлягає шляхом зобов'язання останнього нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини грошових доходів.
При вирішені спору у цій частині позовних вимог суд враховує при розрахунку суми компенсації норми статті 117 КЗпП України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-ІХ.
Так, 183 календарних дні (у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП України) затримки х 382,56 грн., що є середньоденною сумою грошового забезпечення = 70 008,48 грн.
Як зазначив Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.07.2019 року у справі № 825/2023/16, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Таким чином, оскільки несвоєчасне нарахування та виплата частини грошового забезпечення позивача відбулось у зв'язку з протиправними діями відповідача, тобто з вини органу, що нараховує і виплачує грошове забезпечення, що встановлено судовим рішенням, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини індексації грошового забезпечення у зв'язку з порушенням строків її виплати у розмірі 70 008,48 грн.
Посилання відповідача, що позивачем не дотриманий досудовий порядок врегулювання спору шляхом звернення із вимогою про виплату компенсації втрати частини доходів судом до уваги не береться та з цього приводу враховуються висновки Верховного Суду у постанові від 02.04.2024 р. у справі №560/8194/20 щодо того, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2 - 4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід задовольнити з викладених вище підстав.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно із ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду у розмірі 1 211,20 грн.
Тому судовий збір у розмірі 605,60 грн. (1 211,20 грн. : 2) підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних відшкодувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,
Позовну заяву - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 81 136,61 грн., з відрахуванням із такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.12.2015 р. по 13.08.2021 р., виплаченої 17.06.2025 року.
Зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період за період з 01.12.2015 р. по 13.08.2021 р., виплаченої 17.06.2025 року, у розмірі 70 008,48 грн.
У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (вул.Короленка, буд.4, м.Дніпро, 49001, код ЄДРПОУ 2275809823) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати по справі у розмірі 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.
Суддя К.С. Кучма