Справа № 604/1042/25Головуючий у 1-й інстанції Сіянко В.М.
Провадження № 22-ц/817/1072/25 Доповідач - Храпак Н.М.
Категорія -
20 жовтня 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
Головуючої - Храпак Н.М.
Суддів - Гірський Б. О., Костів О. З.,
за участі секретаря - Хоміцька С.О.
та заявника ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 604/1042/25, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Підволочиського районного суду Тернопільської області від 12 вересня 2025 року, постановлену суддею Сіянком В.М., у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, -
у вересні 2025 року ОСОБА_1 в порядку окремого провадження звернувся в суд із заявою, в якій просив встановити факт, що має юридичне значення, а саме:
- що ОСОБА_1 , 1991 р.н., є єдиним членом сім'ї серед родичів першого і другого ступеня споріднення, який є працездатним, може та фактично здійснює постійний догляд за ОСОБА_2 , 1967 р.н., особою з інвалідністю ІІ групи, яка потребує постійного стороннього догляду;
-визнати, що встановлений факт має юридичне значення для реалізації права на звільнення з військової служби на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та подальшого оформлення піклування над особою з інвалідністю.
Ухвалою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 12 вересня 2025 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення.
В апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу Підволочиського районного суду Тернопільської області від 12 вересня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги заявника зазначив, що ухвала суду від 12 вересня 2025 року є незаконною та необґрунтованою, оскільки при її постановленні судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Вказує на те, що суд першої інстанцій, відмовляючи у відкриті провадження належним чином не з'ясував суть заяви ОСОБА_1 , який просив установити не факт, пов'язаний з наданням йому статусу надавача соціальних послуг, а необхідність здійснення постійного догляду за матір'ю, яка є особою з інвалідністю II групи, за відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які можуть здійснювати такий догляд, як це передбачено абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Крім того, при ухваленні оскаржуваної ухвали, суд виснував, що надані заявником докази не свідчать, що він використав позасудовий порядок встановлення факту того, що він є єдиною особою, яка зайнята постійним доглядом за своєю хворою матір'ю. Однак, заявник вказує, що звернення до органів соціального захисту було б безпідставним, оскільки вони не мають повноважень встановлювати факт відсутності інших працездатних членів сім'ї серед родичів першого і другого ступеня споріднення.
Це питання виходить за межі їх компетенції і може бути вирішене лише судом у порядку окремого провадження. Відтак встановлення факту, про який просить заявник в позасудовому порядку чинним законодавством не передбачено.
Відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , до суду апеляційної інстанції не поступав.
У судовому засіданні заявник ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, з мотивів, викладених в ній та просив її задовольнити.
Заінтересована особа ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася, хоча належним чином була повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за штрих кодом 067018082257. Разом з тим, на адресу суду надіслала заяву, в якій просить розгляд справи проводити за її відсутності. Вказує, що підтримує апеляційну скаргу, з доводів, викладених в ній та не заперечує проти задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Згідно з п. 1. ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника процесу за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності учасників процесу.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення заявника, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою, другою, п'ятою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржене судове рішення відповідає, з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 12 вересня 2025 року, відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що заява ОСОБА_3 про встановлення факту, що він є єдиним членом сім'ї серед родичів першого і другого ступеня споріднення, який є працездатним, може та фактично здійснює постійний догляд за ОСОБА_2 , 1967 р.н., особою з інвалідністю ІІ групи, яка потребує постійного стороннього догляду не підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, а розглядається в позасудовому порядку уповноваженим органом, рішення якого може бути оскаржено до суду, а тому суд дійшов до висновку про відмову у відкритті провадження з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується в повному обсязі, з огляду на таке.
Згідно з частиною другою статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік фактів, що мають юридичне значення та які встановлюються в судовому порядку передбачений у ч.ч. 1, 2 ст. 315 ЦПК України.
Суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (частина перша статті 315 ЦПК України).
Згідно із частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Статтею 19 ЦПК України визначені справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів. У частині першій цієї статті встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
У частині сьомій вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції цивільних судів за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Такий правовий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року в cправі № 560/17953/21 (провадження№ 11-150апп23), Верховного Суду від 20 листопада 2024 року в справі № 179/986/23 (провадження № 61-10086св24), від 23 жовтня 2024 року в справі № 571/916/22 (провадження № 61-2141св24) та інших.
Отже, існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.
Якщо факт, що має юридичне значення, підлягає встановленню в позасудовому порядку, особа має використати такий порядок.
Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку адміністративного судочинства (схожі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 08 листопада 2019 року у справі № 161/853/19, від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2598/16-ц, від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21).
Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суд, зокрема, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суд повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суд мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, закриває провадження в ній (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), від 30 січня 2020 року в справі № 287/167/18-ц(провадження № 14-505цс19), від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 грудня 2019 року в справі № 370/2898/16 (провадження № 14-573цс19)).
Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заявник просив встановити факт, що він він є єдиним працездатним членом сім'ї серед родичів першого і другого ступеня споріднення, який фактично здійснює постійний догляд за своєю матір'ю ОСОБА_2 , 1967 р.н., яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду. При цьому, заявник зазначив, що цей факт має для нього юридичне значення, для реалізації права на звільнення з військової служби на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та подальшого оформлення піклування над особою з інвалідністю.
Так, порядок вирішення питання можливості оформлення постійного догляду за особами, що потребують постійного стороннього догляду, визначено Законом України «Про соціальні послуги», Порядком підготовки та перепідготовки фізичних осіб, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року № 430, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06 жовтня 2021 року № 1040, Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859, Порядком організації надання соціальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року № 587.
Вказані нормативно-правові акти визначають порядок та підстави отримання статусу фізичної особи, яка надає соціальні послуги з догляду, внесення відомостей про таких осіб до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, порядок отримання витягу з такого Реєстру.
Догляд вдома, денний догляд є базовою соціальною послугою (пункт 1 частини шостої статті 16 Закону України «Про соціальні послуги»).
Згідно з пунктом 17 частини першої статті 13 Закону України «Про соціальні послуги» соціальні послуги - дії, спрямовані на профілактику складних життєвих обставин, подолання таких обставин або мінімізацію їх негативних наслідків для осіб/сімей, які в них перебувають. Особі/сім'ї можуть надаватися одна або одночасно декілька соціальних послуг. Порядок організації надання соціальних послуг затверджується Кабінетом Міністрів України.
Отримувачі соціальних послуг - особи/сім'ї, які належать до вразливих груп населення та/або перебувають у складних життєвих обставинах, яким надаються соціальні послуги (пункт 10частини першої статті 1 Закону України «Про соціальні послуги»).
За змістом пунктів 6, 14 частини першої статті 1 Закону України «Про соціальні послуги» надавачами соціальних послуг, зокрема, є фізичні особи, які включені до розділу «Надавачі соціальних послуг» Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг (автоматизованої інформаційно-телекомунікаційна системи, призначеної для збирання, реєстрації, накопичення, зберігання, використання, знеособлення і знищення визначених цим Законом даних про надавачів та отримувачів соціальних послуг).
Згідно з пунктами 1, 3 частини шостої статті 13 Закону України «Про соціальні послуги» фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім'ї, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки та є особами з інвалідністю I групи; громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями.
Фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, виплачується компенсація за догляд (частина сьома статті 13 Закону України «Про соціальні послуги»).
Постановою Кабінету Міністрів України від 06 жовтня 2021 року № 1040 затверджено Порядок подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі.
Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про соціальні послуги» до уповноважених органів системи надання соціальних послуг належать:
1) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення;
2) Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації;
3) виконавчі органи міських рад міст обласного значення, рад об'єднаних територіальних громад.
Відповідно до положень частини четвертої статті 11 Закону України «Про соціальні послуги» до повноважень районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих органів міських рад міст обласного значення, рад об'єднаних територіальних громад належать, серед іншого, визначення потреб населення адміністративно-територіальної одиниці/територіальної громади у соціальних послугах, у тому числі із залученням надавачів соціальних послуг недержавного сектору, оприлюднення відповідних результатів; інформування населення про перелік соціальних послуг, їх зміст і порядок надання у формі, доступній для сприйняття особами з будь-яким видом порушення здоров'я; здійснення заходів для виявлення вразливих груп населення та осіб/сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах; забезпечення за результатами оцінювання потреб особи/сім'ї надання базових соціальних послуг особам/сім'ям відповідно до їхніх потреб, вжиття заходів з надання інших соціальних послуг таким особам/сім'ям шляхом створення мережі надавачів соціальних послуг державного/комунального сектору та/або залучення надавачів соціальних послуг недержавного сектору (шляхом соціального замовлення, державно-приватного партнерства, конкурсу соціальних проектів, соціальних програм тощо), та/або на умовах договору з уповноваженими органами, передбаченими пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті; забезпечення ведення Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг на місцевому рівні.
Згідно із частиною шостою статті 15 Закону України «Про соціальні послуги» формування Реєстру здійснюється шляхом внесення до нього відповідної інформації уповноваженими органами системи надання соціальних послуг.
Порядок формування, ведення та доступу до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2021 року № 99, згідно з положеннями якого за заявою надавача соціальних послуг у розділі «Надавачі соціальних послуг - фізичні особи» мають бути внесені відомості про надавачів соціальних послуг, які мають право на отримання витягу з цього Реєстру (пункти 32, 35, 36, 41).
Таким чином, для засвідчення відповідного статусу, надавач та отримувач соціальних послуг можуть отримати витяг з Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, який призначений для збирання, реєстрації, накопичення, зберігання, використання, знеособлення і знищення даних про надавачів та отримувачів соціальних послуг, визначених законодавством.
Крім того, Положенням про Єдиний державний вебпортал електронних послуг, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04 грудня 2019 року № 1137 (далі - Положення), визначено, що портал Дія призначений для реалізації права кожного на доступ до електронних послуг та інформації про адміністративні та інші публічні послуги, звернення до органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій (у тому числі відповідно до Закону України «Про звернення громадян»), отримання інформації з національних електронних інформаційних ресурсів, яка необхідна для надання послуг, а також для проведення моніторингу та оцінки якості послуг у випадках, визначених цим Положенням.
Як слідує з Порталу Дія, довідка про здійснення догляду за громадянином (громадянкою), яка є особою з інвалідністю, видається протягом 30 днів безкоштовно на підставі індивідуального рішення органу місцевого самоврядування в межах території. Видача такої довідки здійснюється виконавчими органами селищних міських рад на підставі заяви, поданої особисто або через представника шляхом відправлення документів поштою (рекомендованим листом). Для отримання послуги необхідно також надати паспорти зареєстрованих у житловому будинку осіб та документ, що посвідчує статус інвалідності.
Наведене законодавство свідчить, що для отримання підтвердження факту здійснення догляду за особою з інвалідністю надавач соціальної послуги з догляду вдома має бути включений до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, який на місцевому рівні ведуть виконавчі органи місцевих рад та за заявою особи підтверджують такий статус шляхом видачі протягом 30 днів безкоштовної довідки про здійснення догляду за особою з інвалідністю.
Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 283/1199/23.
Також Верховний Суд зазначив, що аналогічно законодавець унормував позасудовий порядок встановлення факту здійснення особою постійного догляду в законодавстві про мобілізаційну підготовку та порядок мобілізації. Зокрема, у місцевому органі виконавчої влади передбачено створення комісії із встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду), яка з урахуванням наданих районним (міським) ТЦК та СП матеріалів складає акт про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду). Такий акт є одним із документів, які надаються військовозобов'язаним до ТЦК та СП для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період (пункт 9 статті 23Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
Таким чином, законодавством визначено позасудовий порядок встановлення факту здійснення постійного догляду за особою, яка за станом здоров'я потребує соціальної послуги з догляду, про встановлення якого просить заявник, у зв'язку з чим такий факт не може встановлюватися в судовому порядку в окремому провадженні в порядку цивільного судочинства.
У справі, що переглядається, відсутні відомості про те, що заявник як надавач соціальних послуг звертався із заявою до компетентних органів, був включений до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг або отримав відповідну відмову.
Таким чином, надані заявником докази не свідчать, що він використав позасудовий порядок встановлення факту того, що він є єдиною особою, яка зайнята постійним доглядом за хворою матір'ю.
Оскільки розгляд заяви ОСОБА_1 віднесено до повноважень інших органів і за законом не підлягає судовому розгляду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України.
Доводи заявника про те, що встановлення юридичного факту сімейного характеру, а саме, що він є єдиним працездатним членом сім'ї серед родичів першого і другого ступеня споріднення здатним здійснювати постійний догляд за матір'ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, в позасудовому порядку чинним законодавством не передбачено, спростовуються встановленим вище чинним законодавством, яким визначено позасудовий порядок встановлення факту здійснення постійного догляду за особою, яка за станом здоров'я потребує соціальної послуги з догляду, у зв'язку з чим такий факт не може встановлюватися в судовому порядку в окремому провадженні в порядку цивільного судочинства. Якщо факт, який має юридичне значення, підлягає встановленню в позасудовому порядку, особа має використати такий порядок. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до адміністративного суду.
Також не заслуговують на увагу доводи заявника, що він не претендує на компенсацію за догляд і не є надавачем соціальних послуг, оскільки незалежно від того, претендує надавач соціальної послуги на отримання компенсації від держави чи ні, для отримання підтвердження факту здійснення догляду за особою з інвалідністю надавач соціальної послуги з догляду вдома має бути включений до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, який на місцевому рівні ведуть виконавчі органи місцевих рад та за заявою особи підтверджують такий статус шляхом видачі безкоштовно довідки.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах і не спростовують висновків суду першої інстанції в ухваленому судовому рішенні.
Згідно з п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції постановлено ухвалу з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Підволочиського районного суду Тернопільської області від 12 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлено 28 жовтня 2025 року.
Головуюча: Н. М. Храпак
Судді: Б.О. Гірський
О.З. Костів