Номер провадження: 33/813/1970/25
Номер справи місцевого суду: 496/2481/25
Головуючий у 1-й інстанції Шаньшина М. В.
Доповідач Лозко Ю. П.
20.10.2025 року м. Одеса
Суддя Одеського апеляційного суду Лозко Ю.П.,
за участю секретаря судового засідання Пересипка Д.В.,
розглянувши апеляційну скаргу захисника Кійка Олексія Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1
на постанову судді Біляївського районного суду Одеської області від 19 травня 2025 року
встановив:
Постановою судді Біляївського районного суду Одеської області від 19 травня 2025 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.5 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 2400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40800 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 5 років без оплатного вилучення транспортного засобу. Вирішено питання щодо судового збору.
Судом першої інстанції встановлено, що 14 квітня 2025 року о 21:05 год., 452 км, траса Київ-Одеса, водій ОСОБА_1 , який був позбавлений права керування, керував транспортним засобом «Skoda Superb» д.н.з. НОМЕР_1 , чим порушив вимоги п.2.1 а ПДР України.
В апеляційній скарзі захисник Кійко О.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , просить скасувати постанову судді Біляївського районного суду Одеської області від 19 травня 2025 року та закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 126 КУпАП.
За доводами апеляційної скарги під час розгляду цієї справи судом допущено порушення норм процесуального права, оскільки усупереч ст. 277-2 КУпАП, ОСОБА_1 не був повідомлений належним чином про розгляд справи у зв'язку з чим був позбавлений можливості надати пояснення і заперечення та повідомити суду обставини, які мають значення для вирішення справи. Зокрема, апелянт посилається на те, що до скоєння адміністративного правопорушення призвели виключні обставини, а саме необхідність доставлення транспортного засобу для потреб військовослужбовця. З письмових пояснень військовослужбовця ОСОБА_2 убачається, що останній використовує автомобіль, на якому було зупинено ОСОБА_1 , у вільний час для особистих потреб, а під час несення служби для військових потреб, саме для цього ОСОБА_2 і звернувся до ОСОБА_1 з проханням придбати та доставити йому вказаний вище транспортним засіб, що може бути пом'якшуючою обставиною та впливати на вид та міру накладеного адміністративного стягнення, оскільки ОСОБА_3 займається благодійною діяльністю по забезпеченню військовослужбовців автомобілями. Визначаючи вид і міру адміністративного стягнення ОСОБА_1 , суд першої інстанції «декларативно» враховував конкретні обставини правопорушення, оскільки не навів мотивів в обґрунтування накладення такого стягнення, як штраф у розмірі 40800 грн та позбавлення права керування транспортними засобами строком на 5 років. Крім того, суд першої інстанції не врахував, що поліцейським не задокументовано у протоколі та не доведено належними і допустимими доказами факту порушення ОСОБА_1 вимог правил дорожнього руху, тому відсутні підстави для перевірки документів та для зупинки автомобіля, а вимоги інспектора до водія про пред'явлення документів на право керування є неправомірними. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на постанову Верховного Суду від 15 травня 2019 по справі № 686/11314/17.
В апеляційній скарзі захисник порушує питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, посилаючись на те, що справу розглянуто без участі ОСОБА_1 , останній копію оскаржуваної постанови не отримував. Апеляційну скаргу, яка подана захисником вперше, повернуто постановою Одеського апеляційного суду від 19 травня 2025 року, про що захисник дізнався лише 03 вересня 2025 року, а з апеляційною скаргою повторно звернувся 06 вересня 2025 року.
Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисники Кійко О.В., Михайленко К.Л. в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 6 ст. 294 КУпАП неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб.
Зважаючи на положення статті 268 КУпАП, які не містять імперативної заборони щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 126 КУпАП за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, апеляційний суд, врахувавши фактичні обставини справи, вважає за можливе розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 та його захисників Кійко О.В., Михайленко К.Л.
Перевіривши матеріали справи за доводами апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду та таке.
Щодо клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, апеляційний суд зауважує про таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Строк на апеляційне оскарження, пропущений із поважних причин, може бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи.
При вирішенні питання про можливість поновлення пропущеного процесуального строку, суд має зважати на причини, які слугували перешкодами у реалізації особою права на апеляційне оскарження.
Поважними причинами слід вважати лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, яка подала апеляційну скаргу, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили або ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк.
Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд повинен у сукупності оцінити всі обставини справи, навести мотиви щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку на апеляційне оскарження та зазначити, з яких підстав подане скаржником клопотання може бути задоволене.
Лише наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 285 КУпАП постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено.
Так, 19 травня 2025 року судом прийнято оскаржуване судове рішення, тому у відповідності до ст. 294 КУпАП перебіг строку на апеляційне оскарження цієї постанови суду розпочався з 20 травня 2025 року і закінчився 29 травня 2025 року.
Відповідно до ст. 285 КУпАП постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено. Копія постанови в той же строк вручається або висилається потерпілому на його прохання. Копія постанови вручається під розписку. У разі якщо копія постанови висилається, про це робиться відповідна відмітка у справі.
З матеріалів справи убачається, що справу розглянуто без участі ОСОБА_1 , при цьому матеріали справи не містять підтвердження щодо отримання ним копії оскаржуваної постанови. Вперше апеляційну скаргу захисник Кійко О.В. подав 27 червня 2025 року (а. с. 12-20), яку повернуто постановою Одеського апеляційного суду від 15 липня 2025 року (а. с. 25-26), копію вказаної вище постанови захисник отримав 03 вересня 2025 року (зворот а.с. 40). З апеляційною скаргою повторно захисник звернувся 06 вересня 2025 року (а.с. 31).
Ураховуючи, що після усунення обставин, які слугували підставою для повернення апеляційної скарги, захисник повторно подав апеляційну скаргу упродовж розумного строку після прийняття постанови про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань, тому за таких обставин апеляційний суд вважає, що апелянту потрібно поновити строк на апеляційне оскарження, у зв'язку з чим клопотання про поновлення строку підлягає задоволенню.
Щодо клопотання про зупинення провадження у справі.
16 жовтня 2025 року засобами електронного зв'язку через підсистему «Електронний Суд» захисник Кійко О.В. подав клопотання у якому просить зупинити розгляд цієї справи в апеляційному порядку до набрання законної сили судовим рішенням в справі №521/15707/25. Клопотання обґрунтоване тим, що у порядку адміністративного судочинства Кляшев С.В. звернувся до суду з позовом про скасування постанови серії ЕНА №3635176 від 10 грудня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.4 ст. 126 КУпАП. Захисник зазначає, що у разі скасування вказаної вище постанови у судовому порядку, будуть відсутні правові підстави для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.5 ст. 126 КУпАП, оскільки буде відсутня така кваліфікуюча ознака, як повторність.
Відмовляючи у задоволенні клопотання захисника про зупинення провадження у справі, апеляційний суд виходить із такого.
Аналіз змісту КУпАП дає підстави дійти висновку, що законодавець унормовуючи суспільні правовідносини, які підпадають під дію цього кодексу, не передбачив інституту зупинення провадження під час розгляду та вирішення справ про адміністративні правопорушення.
У пункті 2.3 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі N 536/2475/14-к зазначено про необхідність використання всіх можливих способів тлумачення правових норм в їхній сукупності та комплексному взаємозв'язку, а також зауважила, що наслідком ігнорування певних способів тлумачення норм, зокрема, функціонального, системного, порівняльного, може стати також превалювання формального підходу (форми) до розуміння над змістом (суттю) обставин кримінального провадження.
Як зазначив Європейський суд з прав людини, наскільки чітко не були б сформульовані правові положення, завжди існує елемент судового тлумачення, оскільки завжди існує потреба у роз'ясненні спірних питань та в пристосуванні до зміни обставин (ухвала щодо прийнятності заяви N 65518/01 "Салов проти України" (Salov v. Ukraine) від 27 квітня 2004 р.).
Зупинення провадження у справі - це врегульована законом і оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї з передбачених в законі обставин, які заважають здійснювати її розгляд (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2021 у справі N 11-398сап20).
Кримінальний процесуальний закон, так само як і інші процесуальні кодекси (ч. 1 ст. 251, ч. 1 ст. 252 ЦПК України, ч. 1 ст. 227, ч. 1 ст. 228 ГПК, ч. ч. 1, 2ст. 236 КАСУ, передбачає випадки вимушеної тимчасової перерви у судовому провадженні.
Зі змісту норми ч. 1ст. 335 КПК України убачається, що відповідна вимушена перерва у судовому провадженні може бути викликана однією із наступних обставин: ухилення обвинуваченого від явки до суду; захворювання обвинуваченого на психічну чи іншу тяжку тривалу хворобу, яка виключає його участь у судовому провадженні; призов обвинуваченого для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.
За положеннями ст. 294 КУпАП апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду. Апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.
За ст. 294 КУпАП, на стадії апеляційного перегляду, апеляційний суд надає правову оцінку постанові суду першої інстанції у межах того обсягу доказів, які були предметом розгляду та перевірки суду на час ухвалення рішення у справі. Виключенням з цього правила можуть слугувати випадки, коли апеляційний суд визнає обґрунтованим ненадання нових доказів до місцевого суду або дійде висновку про необґрунтованість відхилення їх судом першої інстанції.
Як убачається з матеріалів справи, постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №3635176, прийнята поліцейським відносно ОСОБА_1 за ч.4 ст. 126 КУпАП, датована 10 грудня 2024 року. Протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №305708 відносно
ОСОБА_1 за ч.5 ст. 126 КУпАП складено 19 квітня 2025 року. Оскаржувана постанова прийнята судом 19 травня 2025 року. З позовом до суду у порядку адміністративного судочинства про скасування постанови серії ЕНА №3635176 за ч.4 ст. 126 КУпАП,
ОСОБА_1 звернувся 07 вересня 2025 року.
Отже, на час розгляду судом першої інстанції цієї справи, не існувало обставин щодо незгоди особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, з постановою серії ЕНА №3635176 за ч.4 ст. 126 КУпАП, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП, копія якої долучена правоохоронцями до матеріалів цієї справи про адміністративне правопорушення, і яку враховано судом, про що зазначено у тексті оскаржуваної постанови від 19 травня 2025 року.
Захисник порушуючи питання про зупинення провадження по цій справі, з посиланням про судовий розгляд в порядку адміністративного судочинства вказаної вище адміністративної справи, фактично порушує питання про можливе (ймовірне) врахування у майбутньому судом апеляційної інстанції результатів її розгляду та нових обставин, які не існували на час розгляду судом першої інстанції цієї справи, та яким відповідно не була надана правова оцінка, що суперечить принципу законності та правової визначеності, та не узгоджується з положеннями ст. 294 КУпАП.
Ураховуючи наведе вище, апеляційний суд не знаходить правових підстав для зупинення провадження у справі, з підстав наведених захисником, а тому відмовляє у задоволенні цього клопотання.
Із тексту апеляційної скарги убачається, що апелянтом не заперечується факт керування ним вказаним вище транспортним засобом у часі та місці, зафіксованому у протоколі про адміністративне правопорушення, а тому з огляду на положення ч. 7 ст. 294 КУпАП, ці обставини апеляційним судом не перевіряються.
Переглядаючи справу про адміністративне правопорушення в межах доводів викладених в апеляційній скарзі, апеляційний суд враховує таке.
Пунктом 2 Загальних положень постанови Кабінету Міністрів України N 340 від 08 травня 1993 року "Про затвердження Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами" (далі Постанова N 340) регламентовано, що особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії (далі - посвідчення водія), крім випадків встановлення особам тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами.
Посвідчення водія є документом, що посвідчує особу та її спеціальний статус у частині підтвердження права його власника на керування транспортними засобами.
Особа має лише одне посвідчення водія, що підтверджує її право на керування транспортними засобами діючих категорій, зазначених у ньому.
Учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух (ст. 14 Закону України "Про дорожній рух").
Водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ст. 16 Закону України "Про дорожній рух").
Згідно пункту 2.1 "а" Правил дорожнього руху України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема - посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Відповідно до пункту 2.4 "а" ПДР України на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в п. 2.1.
Пунктом 1.9 ПДР, передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до ч. 5 ст. 126 КУпАП повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою четвертою цієї статті тягне за собою накладення штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк від п'яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.
Диспозиція ч. 4 ст. 126 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.
Однією з ознак об'єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП є повторне протягом року керування транспортним засобом особою, яку позбавлено права керування транспортним засобом.
Як убачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №305708 від 19 квітня 2025 року, складеного відносно ОСОБА_1 поліцейськими зафіксовано, що: «19 квітня 2025 року о 21:05 год 452 км автодороги «Київ-Одеса» водій керував транспортним засобом «Skoda» д.н.з. НОМЕР_2 та був позбавленим права керування від 29 травня 2024 року та вчинив дане правопорушення повторно протягом року, чим порушив п.2.1 а ПДР».
Вказаний вище протокол ОСОБА_1 , як особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, підписав без зауважень.
У графі «до протоколу додаються» правоохоронцями зазначено: «інші матеріали справи, ПВР 475253».
З відеозапису, долученого правоохоронцями до матеріалів справи убачається, що безпосередньо на блокпості правоохоронцями зупинено транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 . Під час перевірки документів водія, пред'явлених на вимогу поліцейського, останнім встановлено, що ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП з накладенням додаткового стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, крім цього постановою про накладення адміністративного стягнення від 10 грудня 2024 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.4 ст. 126 КУпАП, тобто за керування транспортним засобом особою, яку позбавлено права керування транспортними засобами.
Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (ч. 3 ст. 6 Закону України "Про доступ до судових рішень).
Як убачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, постановою Херсонського міського суду Херсонської області від 19 лютого 2024 року у справі №766/12025/23 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної за ч.1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік. Постановою Херсонського апеляційного суду від 29 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Постанову Херсонського міського суду Херсонської області від 19 лютого 2024 року залишено без змін.
Отже, постанова Херсонського міського суду Херсонської області від 19 лютого 2024 року набрала законної сили 29 травня 2024 року.
Згідно довідки про наявність повторності вчинення адміністративного правопорушення, ОСОБА_1 протягом року піддавався адміністративному стягненню за
ч. 4 ст. 126 КУпАП, а саме 10 грудня 2024 року постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №3635176. Накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 20400 грн .
Також до матеріалів справи правоохоронцями долучено копію зазначеної вище постанови про накладення відносно ОСОБА_1 адміністративного стягнення
за ч. 4 ст. 126 КУпАП.
Згідно ст. 222 КУпАП органи національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема серед іншого, передбачені ч. 4 ст. 126 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до ст. 289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та/або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), - протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
Згідно із положеннями ч. 1 ст. 291 КУпАП постанова адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 26 цього Кодексу, постанов по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованого в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксованого за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованого в режимі фотозйомки (відеозапису), а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Відповідно до ч. 2 ст. 291 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксоване в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), набирає законної сили після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення, або під час її виконання у випадках, передбачених частиною першою статті 300-1цього Кодексу.
Відомості про те, що станом на день складання протоколу про адміністративне правопорушення (19 квітня 2025 року) постанову про накладення адміністративного стягнення ЕНА №3635176 від 10 грудня 2024 року скасовано у порядку адміністративного судочинства матеріали справи не містять, що свідчить про те, що вказана постанова набрала законної сили та є чинною.
Встановивши, що 19 квітня 2025 року, будучи позбавленим права керування транспортним засобом, ОСОБА_1 керував транспортним засобом, будучи особою, яка протягом року вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 126 КУпАП, правоохоронці правомірно склали відносно нього протокол про адміністративне правопорушення за ч. 5 ст. 126 КУпАП.
Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що у правоохоронців не було законних підстав для зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , апеляційний суд зазначає про таке.
Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах, у таких випадках: якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення; якщо особа перебуває на території чи об'єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю. (п. 2,3 ч. 1,ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію»).
Відповідно до п. 5 Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 р. N 1456, право на проведення перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян надано відповідним уповноваженим особам Національної поліції, СБУ, Національної гвардії, Держприкордонслужби, ДМС, Держмитслужби та Збройних Сил, які визначені в наказі коменданта.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про національну поліцію» поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року N 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року N 2102-IX, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому продовжено і діє на даний час.
Згідно з п. 5 та 7 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: - запроваджувати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, комендантську годину (заборону перебування у певний період доби на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень), а також встановлювати спеціальний режим світломаскування; - перевіряти у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, документи у осіб, а в разі потреби проводити огляд речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян, за винятком обмежень, встановлених Конституцією України.
Апеляційний суд вважає, що правоохоронці, які зупинили транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 на блокпосту, діяли у межах правового поля.
Сама по собі незгода водія із причинами зупинки транспортного засобу або не надання працівниками поліції доказів вчинення ним адміністративного правопорушення, не звільняє водія від обов'язку, на вимогу правоохоронців, надати документи, перелік яких визначено законом.
Щодо посилань апелянта на правовий висновок Верховного Суду, сформований за результатами розгляду справ за правилами КАСУ, апеляційний суд зауважує, що під час апеляційного перегляду справи, суд апеляційної інстанції керується положеннями КУпАП, з огляду на ст. 2 КУпАП.
Вказуючи на необхідність врахування правового висновку касаційного суду, апелянт не врахував, що у постанові від 15 березня 2019 року у справі N 686/11314/17 предметом касаційного перегляду були саме постанови про адміністративне правопорушення, винесені правоохоронцями за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, у порядку регламентованому ст. 283 КУпАП.
Таким чином, предметом перегляду суду касаційної інстанції було процесуальне рішення, винесене у формі постанови, а не протоколу про адміністративне правопорушення, що має місце у даному випадку, під час перегляду справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 в апеляційному порядку, визначеному нормами КУпАП.
Крім того, у наведеній вище справі, суд касаційної інстанції не робив правових висновків про те, що водій транспортного засобу звільняється від обов'язку виконувати вимоги правоохоронців, у разі не надання ними доказів на предмет правомірності зупинки транспортного засобу.
Стосовно посилань захисника на те, що ОСОБА_1 не був повідомлений належним чином про розгляд справи судом, а справу розглянуто без його участі, як на окрему підставу для скасування постанови суду першої інстанції, апеляційний суд зауважує про таке.
Повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи (ч.1 ст. 277-2 КУпАП).
З матеріалів справи убачається, що про дату та час розгляду справи (19 травня 2025 року о 10:00 год) ОСОБА_1 був повідомлений телефонограмою від 29 квітня 2025 року за номером засобу зв'язку, зазначеним у протоколі про адміністративне правопорушення, який є ідентичним тому, що зазначений у договорі про надання правової допомоги від 23 червня 2025 року, укладеному між адвокатом Михайленко К.Л. та ОСОБА_1 .
Наведене дає підстави дійти висновку, що ОСОБА_1 буд достеменно обізнаний про дату, час і місце розгляду справи, однак в судове засідання не з'явився.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
За висновком ЄСПЛ з огляду на принцип, згідно з яким Конвенція покликана гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними, право на справедливий суд не може вважатися ефективним, якщо клопотання та зауваження сторін не будуть справді "заслухані", тобто належним чином розглянуті судом. У рішеннях судів і трибуналів мають бути належним чином наведені підстави, на яких вони ґрунтуються. Цей обов'язок обґрунтовувати рішення не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, висунутий скаржником, а передбачає, що сторони судового провадження можуть розраховувати на отримання конкретної та чіткої відповіді на аргументи, які є вирішальними для результату цього провадження. Ступінь застосування цього обов'язку обґрунтовувати рішення може змінюватися залежно від характеру рішення та має визначатися з огляду на обставини справи (див. рішення у справі "Мазахір Джафаров проти Азербайджану" (Mazahir Jafarov v. Azerbaijan), заява N 39331/09, пункти 34 і 35, від 02 квітня 2020 року з подальшими посиланнями).
Переглядаючи цю справу апеляційний суд враховує усталену практику ЄСПЛ, зокрема рішення у справі справі "Серявін та інші проти України", де ЄСПЛ зазначав: "ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті".
Апеляційний суд враховує, що цю справу про адміністративне правопорушення суддею першої інстанції розглянуто за відсутності ОСОБА_1 водночас, це не вплинуло на правильність висновку судді про наявність в діях останнього складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП.
Крім того, ОСОБА_1 не був позбавлений можливості захищати свої інтереси у суді, шляхом подання апеляційної скарги з наведенням мотивів і доводів в обґрунтування власної правової позиції захисту, і це право йому було забезпечено апеляційним судом, шляхом поновлення строку на апеляційне оскарження та проведення судового засідання.
Апеляційним судом створено ОСОБА_1 умови з метою забезпечення реалізації права особисто надати пояснення у судовому засіданні під час апеляційного перегляду справи, однак особа, яка притягається до адміністративної відповідальності в судове засідання не з'явився, тим самим нівелював можливість надати пояснення особисто.
Отже, апеляційним судом забезпечено ОСОБА_1 реалізацію права бути "почутим", тим самим дотримано гарантії справедливого розгляду справи.
Аргументи захисника про те, що до скоєння адміністративного правопорушення, призвели виключні обставини, а саме те, що керування ОСОБА_1 транспортним засобом було викликано метою придбання та доставлення потреб для військовослужбовця ОСОБА_2 , апеляційний суд відхиляє, оскільки наведені захисником обставини не є такими, що виключають адміністративну відповідальність.
Санкція ч. 5 ст. 126 КУпАП передбачає накладення штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк від п'яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.
Отже у даному конкретному випадку, закон не містить виключення щодо суб'єктів до яких можливо застосування таке безальтернативне стягнення, як позбавлення права керування транспортним засобом.
Тобто, на відміну від санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, яка містить пряму вказівку щодо диференціації видів адміністративних стягнення, які можуть застосуватися до водія (накладення штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік) та інших осіб (накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, санкція ч. 5 ст. 126 КУпАП не передбачає можливість застосування відносно особи лише штрафу, без позбавлення права керування транспортними засобами.
Накладаючи на ОСОБА_1 стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 126 КУпАП, суд першої інстанції дотримався вимог ст.ст. 33,38 КУпАП.
Доводи апеляційної скарги правильності таких висновків суду першої інстанції не спростовують.
Сама по собі та обставина, що ОСОБА_1 є керівником благодійної організації не є підставою для зміни оскаржуваної постанови суду в частині накладення стягнення, яке судом першої інстанції визначено у мінімальних межах санкції ч.5 ст. 126 КУпАП.
Іншими доводами апеляційну скаргу захисник не обґрунтовує.
Отже апеляційним переглядом встановлено, що суддею відповідно до
ст. 252КУпАП, оцінені докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Порушень судом першої інстанції норм КУпАП під час з'ясування обставин по справі апеляційним судом не встановлено.
За таких обставин, підстав для закриття провадження справи не встановлено, і висновок судді про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.126 КУпАП є вірним.
Підсумовуючи наведене вище апеляційний суд вважає, що відсутні передбачені законом підстави для скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження по справі за п. 1 ст. 247 КУпАП, з мотивів наведених у скарзі.
Керуючись ст. 294 КУпАП
постановив:
Клопотання захисника Кійка Олексія Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити та поновити строк на апеляційне оскарження постанови судді Біляївського районного суду Одеської області від 19 травня 2025 року.
Апеляційну скаргу захисника Кійка Олексія Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову судді Біляївського районного суду Одеської області від 19 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Ю.П. Лозко