Справа № 944/3968/23 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/796/25 Доповідач: ОСОБА_2
22 жовтня 2025 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові у режимі відео конференції апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Яворівського районного суду Львівської області від 03 вересня 2025 року, якою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченому за ч. 2 ст. 111 КК України, продовжено строк тримання під вартою без визначення розміру застави,
з участю:
прокурора ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
встановила:
Ухвалою Яворівського районного суду Львівської області від 03 вересня 2025 року задоволено клопотання прокурора та продовжено ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строк тримання під вартою на 60 днів. Визначено строк дії ухвали з 03 вересня 2025 року до 01 листопада 2025 року включно.
На ухвалу суду обвинувачений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 подали апеляційні скарги.
Обвинувачений ОСОБА_6 у своїй апеляційній скарзі просить ухвалу суду щодо нього скасувати та ухвалити нову, якою обрати запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, зокрема у вигляді домашнього арешту, або визначити альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.
В обґрунтування апеляційних вимог обвинувачений покликається на такі доводи: 03.09.2025 під час ухвалення рішення про продовження йому строку тримання під вартою, судом було порушено вимоги ч. 1 ст. 199, ч. 2 ст. 184 КПК України; ст. 63 Конституції України; п. 23 Пленуму Верховного Суду України від 29.06.1990 № 5; суд не обґрунтував свого рішення про свідоме порушення норм КПК України в повному тексті ухвали.
Вважає, що його вина не доведена, та ґрунтується лише на припущеннях.
Зауважує, що прокурором порушено строки подання клопотання про продовження строку тримання від вартою, що на думку обвинуваченого порушує його право на захист.
Захисник ОСОБА_7 у своїй апеляційній скарзі просить ухвалу суду щодо ОСОБА_9 скасувати та ухвалити нову, якою застосувати до ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з носінням електронного засобу контролю з покладенням обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України, або визначити розмір застави.
В обґрунтування апеляційних вимог захисник покликається на те, судом не наведено переконливих доказів існування ризиків, які б слугували підставою для тримання ОСОБА_6 під вартою.
Вважає, що висновки суду про необхідність продовження ОСОБА_6 строку тримання під вартою не ґрунтуються на доказах, оскільки такі прокурором суду не надавалися.
Також, на думку апелянта, судом не враховано особу обвинуваченого ОСОБА_6 , який раніше не судимий, має постійне місце проживання, а також те, що за час перебування ОСОБА_6 у ДУ «ЛУВП (№19)» погіршився стан здоров'я обвинуваченого.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_10 та його захисник ОСОБА_7 подані апеляційні скарги підтримали та просили таку задовольнити з мотивів, викладених у них.
Прокурор ОСОБА_11 проти задоволення апеляційних вимог обвинуваченого та його захисника заперечив.
Заслухавши суддю-доповідача, з'ясувавши позицію сторін кримінального провадження, перевіривши матеріали апеляційної скарги та матеріали контрольного провадження, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.
Частиною 1 ст. 404 КПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Частиною 2 ст. 331 КПК України передбачено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Як вбачається з наданих суду матеріалів, на розгляді Яворівського районного суду Львівської області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42022140400000016 від 08 вересня 2022 року про обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України. Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 12 січня 2023 року обвинуваченому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави, який в подальшому неодноразово продовжувався.
Підставою для обрання запобіжного заходу та продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 стала наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема те, що ОСОБА_6 може переховуватися від суду, зважаючи на тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до особливо тяжких злочинів у сфері злочинів проти основ національної безпеки України, вчиненого в умовах воєнного стану та збройної агресії російської федерації, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років або довічне позбавлення волі; незаконно впливати на свідків; а також продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, або вчинити інше кримінальне правопорушення.
Крім того, суд першої інстанції при вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 врахував особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має недостатньо міцні соціальні зв'язки (не одружений), а також характер та обставини вчиненого ним кримінального правопорушення, котрі характеризують ОСОБА_6 як особу, яка не має достатніх моральних цінностей та схильна до вчинення кримінальних правопорушень.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що з моменту взяття ОСОБА_6 під варту та до моменту вирішення клопотання прокурора, не змінилися обставини, які стали підставою для обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та не змінилася обстановка, яка дає суду підстави вважати, що належну процесуальну поведінку обвинуваченого не зможе забезпечити більш м'який запобіжний захід.
Наведені прокурором в судовому засіданні підстави для продовження строку тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та вмотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу, на даний час не змінилися та не зменшилися.
Вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_12 , суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою, та обґрунтовано дійшов висновку про існування тих обставин, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про тримання особи під вартою.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_12 строку тримання під вартою для забезпечення виконання покладених на нього процесуальних обов'язків, та вважає, що застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі, про що просять апелянти, не зможе запобігти ризикам кримінального провадження та може негативно відобразитися на здійсненні судового розгляду, в тому числі щодо належного виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків.
Доводи апеляційних скарг про те, що прокурор не довів існування ризиків є необґрунтованими, оскільки питання щодо продовження строків тримання під вартою розглядалось судом в порядку, передбаченому ст. 331 КПК України, та з матеріалів провадження вбачається, що при продовженні строків тримання під вартою ОСОБА_12 колегія суддів місцевого суду враховувала не лише тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого злочину, а й існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, запобіганню яким може сприяти лише тримання обвинуваченого під вартою.
Відповідно до сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого, визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Щодо доводів захисника ОСОБА_7 про незадовільний стан здоров'я ОСОБА_6 , який унеможливлює перебування обвинуваченого під вартою, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ст. 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організовуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я. Порядок надання ув'язненим медичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув'язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров'я, залучення їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Кабінетом Міністрів України.
Тобто особам, котрі утримуються у слідчому ізоляторі, забезпечується надання первинної лікувально-профілактичної допомоги, яка включає консультацію лікаря, діагностику і лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення хворого ув'язненого чи засудженого для надання спеціалізованої та високоспеціалізованої допомоги.
Не ґрунтується на матеріалах справи і покликання захисника на необхідність визначення ОСОБА_6 альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.
Згідно з ч. 1 ст. 182 КПК України можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу.
Частиною 4 ст. 183 КПК України визначено випадки, коли суд має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні, зокрема, під час дії воєнного стану у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України. Оскільки в провину ОСОБА_6 ставиться вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, а саме, державної зради, тобто діяння, умисно вчиненого громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України: наданні іноземній державі та її представниками допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчиненому в умовах воєнного стану, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про недоцільність визначення обвинуваченому застави як альтернативного запобіжного заходу.
З огляду на викладене, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість застосування виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідивши належним чином всі матеріали провадження та навівши в ухвалі мотиви, на підставі яких прийняв відповідне рішення.
За сукупності таких обставин, колегія суддів вважає, що судом правильно продовжено ОСОБА_12 строк тримання під вартою, оскільки відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, зокрема запобіжні заходи у вигляді застави чи домашнього арешту, не можуть на даному етапі судового провадження забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, що випливають із ч. 5 ст. 194 КПК України, зокрема, прибувати за кожною вимогою до суду.
Відтак, зазначені в апеляційних скаргах доводи та підстави, з яких сторона захисту просить скасувати ухвалу суду, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду і не є визначеними законом підставами для скасування оскаржуваного рішення.
Ухвала місцевого суду відповідно до вимог статті 370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, зі справи не вбачається.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Яворівського районного суду Львівської області від 03 вересня 2025 року, якою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченому за ч. 2 ст. 111 КК України, продовжено строк тримання під вартою без визначення розміру застави залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий:
Судді: