Дата документу 22.10.2025 Справа № 336/1458/16-ц
Єдиний унікальний №336/1458/16-ц Головуючий у 1 інстанції Котляр А.М.
Провадження № 22-ц/807/1923/25 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
22 жовтня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Гончар М.С.,
Трофимової Д.А.
за участю секретаря судового засідання Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 02 вересня 2025 року про залишення без розгляду заяви про перегляд заочного рішення у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,-
В березні 2016 року позивач ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, в обґрунтування позову зазначила, що вона перебуває у шлюбі з ОСОБА_4 з 04.05.2012 року. Від шлюбу мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідач матеріальної допомоги на утримання дітей не надає, а тому діти знаходиться на її утриманні. 24.05.2016 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя ухвалив рішення, яким стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 аліменти:
- на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30% від прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісячно, починаючи з 18.03.2016 року та до досягнення дитиною повноліття;
- на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30% від прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісячно, починаючи з 18.03.2016 року та до досягнення дитиною повноліття.
У липні 2025 року представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Кравченко О.В. звернулась до суду із заявою про перегляд заочного рішення, в якій просить суд поновити строк на перегляд заочного рішення та скасувати ухвалене судом заочне рішення. Мотивує заяву тим, що копію рішення вона отримала 10.07.2025 року. ОСОБА_1 про дане рішення дізнався у червні 2025 року. Відповідач не був належним чином повідомлений про судові засідання та про ухвалене рішення. Сторони перебували у шлюбі до грудня 2024 року. До цього часу ОСОБА_1 утримував дружину та дітей.
Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя 02 вересня 2025 року заяву про перегляд заочного рішення залишено без розгляду.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просила ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про пропуск строку на подання заяви про перегляд заочного рішення без поважних причин, оскільки сама по собі відсутність у відповідача копії заочного рішення суду є поважною причиною пропуску вказаного строку, за умови дотримання вимог ч. 3 ст. 284 ЦПК України.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам ухвала суду першої інстанції не відповідає.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються.
З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).
У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил'ес проти Іспанії").
ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).
Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.
ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Як вбачається яз матеріалів справи, рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 24.05.2016 року, яким позовні вимоги ОСОБА_8 стягнення з ОСОБА_1 аліментів прийнято в заочному поряду.
Заочним розглядом справи є специфічна процедура розгляду цивільної справи та її вирішення за відсутності відповідача.
Умовами проведення заочного розгляду справи є: 1) належне повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання; 2) нез'явлення відповідача у судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) неподання відповідачем відзиву на позовну заяву та 4) відсутність заперечень позивача проти такого вирішення справи. Лише в разі одночасного існування всіх перелічених умов суд може ухвалити заочне рішення в справі (частина перша статті 280 ЦПК України).
Водночас суть та мета заочного розгляду справи, які полягають у своєчасному та ефективному вирішенні спору, не відрізняються від тих же складових загального позовного провадження. Наведене пояснюється тим, що питання проведення заочного розгляду справи виникає вже на стадії судового розгляду під час судового засідання у справах позовного провадження. Тобто за наявності передбачених законом умов фактично відбувається перехід із загального позовного провадження до заочного розгляду справи.
У доктрині цивільного процесуального права вважається, що, з одного боку, заочне провадження є додатковою гарантією для позивача від зловживання відповідачем процесуальними правами, усунення причин затягування процесу та дотримання судами строків розгляду справи.
З іншого боку, відповідачу частиною першою статті 284 ЦПК України гарантується право на перегляд заочного рішення за його письмовою заявою за "спрощеною процедурою", тобто тим самим судом.
Законодавець передбачив, що заочне рішення підлягає скасуванню судом першої інстанції, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи (частина перша статті 288 ЦПК України).
Отже, ЦПК України встановлює можливість перегляду ухваленого місцевим судом заочного рішення цим же судом без необхідності звернення до апеляційного суду за умови, що причини, які зумовили неприйняття відповідачем участі у розгляді справи, визнані судом поважними, а докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Як вбачається з матеріалів справи, судова повістка про виклик до суду в цивільній справі на 10.05.2016 року отримано особисто скаржником (а.с. 32).
Однак, судова повістка про виклик до суду в цивільній справі на 24.05.2016 року скаржником не отримувалась (а.с.41).
Відповідно до ст.283 ЦПК України, відповідачам, які не з'явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу.
Відповідно до ч.5 ст.272 ЦПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до ч. 6 ст. 272 ЦПК України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до ч.2 ст. 284 ЦПК України заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч. 3, 4 ст. 284 ЦПК України).
Отже, законодавець встановив темпоральні обмеження для реалізації відповідачем права на перегляд заочного рішення.
Наслідки пропуску процесуальних строків на вчинення процесуальних дій передбачені у ст.126 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст.126 ЦПК України, із закінченням встановленого законом або судом строку втрачається право на вчинення процесуальних дій.
Окремо ЦПК України встановлює наслідки подання документів після закінчення процесуальних строків.
Документи, подані після закінчення процесуальних строків, суд зобов'язаний залишити без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст.126 ЦПК України).
Частину 2 ст.126 ЦПК України треба розглядати у сукупності з нормами ст. 127 цього Кодексу, якою встановлено процедуру поновлення пропущеного строку.
Так, відповідно до ч.1 ст.127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.06.2024 у справі № 756/11081/20, відступаючи від висновків, сформульованих у її постанові від 09.11.2021 у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), наводить такі висновки щодо застосування положень статей 126, 127 ЦПК України в сукупності зі статтями 284, 286, 287 цього Кодексу:
- передбачені частиною третьою статті 287 ЦПК України повноваження суду першої інстанції стосуються саме суті заяви про перегляд заочного рішення (зокрема, подання чи неподання відповідачем доказів по суті справи і доказів поважності неявки в судове засідання, на якому було ухвалене заочне рішення) і не застосовуються у ситуації пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення;
- оцінка поважності причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та наявності підстав для його поновлення належить до компетенції місцевого суду, до якого подана така заява. Наслідком пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення за умови відсутності поважних причин для його поновлення є залишення такої заяви без розгляду на підставі частини другої статті 126 ЦПК України, а не залишення її без задоволення.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Обґрунтовуючи поважність причин пропуску представник заявниці зазначає, що відповідач ОСОБА_1 не отримував від суду жодних рекомендованих листів та копію судового рішення.
Матеріали справи не містять доказів отримання копії заочного рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 24.05.2016 року скаржником раніше, аніж представник скаржника Кравченко О.В. звернулась до суду з заявою про ознайомлення з матеріали справи.
Колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції, що ОСОБА_1 було достовірно відомо про розгляд цивільної справи про стягнення з нього аліментів, а тому відхиляє доводи відповідача та його представника про те, що їм стало відомо про ухвалене рішення в 2025 році, оскільки саме факт отримання копії судового рішення має першочергове значення для поновлення строку для подання заяви про перегляд заочного рішення, а не обізнаність відповідача про існування цивільної справи.
Твердження апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не отримував копію заочного рішення знайшли своє підтвердження під час перегляду справи колегією суддів.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувану ухвалу слід скасувати, а справу направити в суд першої інстанції для продовження розгляду заяви про перегляд заочного рішення.
Відповідно до положень статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, тому ухвала суду підлягає скасуванню на підставі статті 379 ЦПК України, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Оскільки постанова апеляційного суду не стосується вирішення справи по суті, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає, тобто розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу Хортицького районного суду м. Запоріжжя 02 вересня 2025 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 28 жовтня 2025 року.
Головуючий
Судді: