Справа № 139/880/24
Провадження № 22-ц/801/2262/2025
Категорія: 10
Головуючий у суді 1-ї інстанції Ліщина Т. П.
Доповідач:Сопрун В. В.
29 жовтня 2025 рокуСправа № 139/880/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого Сопруна В.В.,
суддів Матківської М.В., Панасюка О.С.,
за участю секретаря судового засідання Закерничної А.О.,
за участю сторін: представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Чучковської О.В., представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Норика М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Вінниці цивільну справу №139/880/24 запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 25 серпня 2025 року,яке ухвалила суддя Ліщина Т.П. в Мурованокуриловецькому районному суді Вінницької області, повний текст складено 25 серпня 2025 року,
В грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна, мотивуючи позовні вимоги тим, що 16 липня 2011 року між нею та відповідачем зареєстровано шлюб. В період шлюбу ними за спільні кошти придбано автомобіль марки «Nissan», модель «Rogue», чорного кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , який зареєстрований на відповідача, оскільки він мав посвідчення водія відповідної категорії та вміння і навички керування транспортними засобами. В подальшому даний автомобіль відповідач, перебуваючи у шлюбі, відчужив без згоди позивача.
Таким чином, позивач просила суд визнати автомобіль марки «Nissan», модель «Rogue», чорного кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , який набутий за час шлюбу, їх спільною сумісною власністю та стягнути з відповідача на її користь компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля.
Рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 25 серпня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано автомобіль марки Nissan, модель Rogue, чорного кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 до ОСОБА_2 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію 1/2 частини вартості автомобіля марки Nissan, модель Rogue, чорного кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , у розмірі 310280,90 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 3102,80 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 9062 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим, ухвалене при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Просив рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 25 серпня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було застосовано положення ст.61 СК України. Зокрема зазначив, що за наявності факту перебування сторін у шлюбі та відсутності доказів використання коштів від продажу спільного майна не в інтересах сім'ї, вважається, що укладений одним із подружжя договір, був в інтересах сім'ї. Позивач не оспорює правочин про відчуження транспортного засобу та не надала суду доказів, що кошти отримані від продажу транспортного засобу, не були використані в інтересах сім'ї, а тому вважає, що відсутні правові підстави для компенсації 1/2 частини вартості автомобіля.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши осіб, які з'явилися в судове засідання, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (прізвище після реєстрації шлюбу ОСОБА_4 ) 16 липня 2011 у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Мурованокуриловецького районного управління юстиції Вінницькій області зареєстрували шлюб, що підтверджується відповідним свідоцтвом, яке рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 19 листопада 2024 року (справа № 753/20015/24), яке набрало законної сили 20 грудня 2024 року, було розірвано.
Під час перебування у шлюбі придбаний автомобіль марки «Nissan», модель «Rogue», чорного кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , право власності на який зареєстровано за відповідачем 21 листопада 2020 року, що підтверджується митною декларацією від 22 жовтня 2020 року та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, і сторонами не оспорюється. Ціна транспортного засобу склала 5808,00 доларів США (164213,65 грн за курсом НБУ на 22 жовтня 2020 року).
В подальшому, на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу № 8043/2024/4927801 від 10 жовтня 2024 року, відповідач відчужив даний автомобіль за 200000 грн (т.1 а.с.170).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що автомобіль марки «Nissan», модель «Rogue», чорного кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , придбано сторонами у шлюб, він не є особистою приватною власністю ОСОБА_2 , а тому є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між ним і ОСОБА_1 . Доказів надання ОСОБА_1 згоди на відчуження автомобіля матеріали справи не містять. Також матеріали справи не містять доказів використання ОСОБА_2 виручених від продажу автомобіля грошових коштів в інтересах сім'ї чи на її потреби.
При визначенні розміру компенсації половини вартості автомобіля, судом першої інстанції взято до уваги висновок експерта від 13 березня 2025 року №068/25 судової транспортно-товарознавчої експертизи, де ринкова вартість автомобіля становить 620561,80 грн, а тому частки становить 310280,90 грн.
Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення в межах доводів апеляційної скарги, погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Статтею 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.
Відповідно до ч.1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до п. 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК). Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.
Згідно із ч.2 та ч.3 ст.372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Частиною 3 ст. 368 ЦК України визначено, що майно набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 04 березня 2021 року у справі №343/1294/18 набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Крім того, розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Відповідно до ч. 4 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Положення цієї статті передбачають підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов співвласника про припинення права особи на частку у спільному майні, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Крім того, відповідно до частини третьої статті 370 ЦК України виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу, частиною другою якої передбачено, що якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Згідно частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Як встановлено судом, подружжям набуто у шлюбі автомобіль марки «Nissan», модель «Rogue», чорного кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 .
На підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу № 8043/2024/4927801 від 10 жовтня 2024 року, відповідач (під час перебування у шлюбі) відчужив даний автомобіль.
Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, оскільки відповідач розпорядився автомобілем на власний розсуд без письмової згоди позивачки, то остання має право на грошову компенсацію вартості спірного транспортного засобу.
Згідно правових висновків викладених у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №127/7029/15-ц, від 09 грудня 2020 року у справі №301/2231/17, від 07 квітня 2021 року у справі №402/849/18, від 17 серпня 2022 року у справі №545/2396/20, у випадку встановлення судом факту відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим неможливістю встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно. Суди також виснували, вартість майна, що підлягає поділу, у разі недосягнення згоди між подружжям, визначається на час розгляду справи, а не на час продажу майна одним із подружжя проти волі іншого.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі №125/2157/19 зроблено висновок, що у разі, якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції. У цьому випадку важливим є встановлення на час вирішення спору ринкової вартості спільного майна, яке було відчужено, а у разі неможливості визначення такої вартості саме цього майна - ринкової вартості майна, подібного за якостями (технічними характеристиками) до відчуженого.
Відповідно до висновок експерта від 13 березня 2025 року №068/25 судової транспортно-товарознавчої експертизи, де ринкова вартість автомобіля становить 620561,80 грн (т.1 а.с.195 - 201).
Отже, позивачка надала суду належні, достатні та допустимі письмові докази щодо ринкової вартості спірного транспортного засобу, які суд першої інстанції в силу норм ЦПК України прийняв та оцінив їх.
Зважаючи на цінність транспортного засобу, відсутність згоди позивачки на відчуження автомобіля та відсутність доказів використання коштів на потреби сім'ї, на переконання колегії суддів свідчить про те, що відчуження було здійснено відповідачем в особистих інтересах, а тому доводи апеляційної скарги є безпідставними.
Решта доводів апеляційної скарги висновків суду також не спростовують, а спрямовані на переоцінку доказів, яким суд дав належну правову оцінку, повно та всебічно встановивши обставини справи.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні. Враховуючи викладене, оскаржуване рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 25 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 29 жовтня 2025 року.
Головуючий Сопрун В.В.
Судді Матківська М.В.
Панасюк О.С.