Справа № 347/878/25
Провадження № 22-ц/4808/1574/25
Головуючий у 1 інстанції КРИЛЮК М. І.
Суддя-доповідач Бойчук
29 жовтня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Бойчука І.В.,
суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Косівського районного суду від 03 вересня 2025 року під головуванням судді Крилюк М.І. у м. Косів,
В травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
Позовні вимоги обґрунтувала тим, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 26 листопада 2016 року, що підтверджується актовим записом № 20, складеним у той же день виконавчим комітетом Старокутської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області.
У шлюбі в них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 . На даний час дитина проживає разом з позивачкою, яка забезпечує її повне матеріальне утримання.
Фактично шлюбні відносини між сторонами припинено, сторони проживають окремо.
В добровільному порядку відповідач свого обов'язку приймати участь в утриманні дитини не бажає виконувати, а позивачка сама не може утримувати дитину, що стало приводом звернення до суду із вказаним позовом.
Відповідач немає постійного місця праці, а тому його заробіток є мінливим і нерегулярним.
Просила стягнути із відповідача в її користь на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 аліментів в твердій грошовій сумі по 4 000 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Косівського районного суду від 03 вересня 2025 року задоволено позов ОСОБА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у твердій грошовій сумі по 4 000 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Стягнуто з ОСОБА_2 1211,20 грн судового збору. Стягнення аліментів розпочато з 05.05.2025.
У апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.
Зазначає, що суд повністю проігнорував та формально відхилив основні доводи відповідача, зокрема, щодо наявності у нього на утриманні непрацездатної матері, зазначивши, що цей факт «нічим не підтверджено, окрім копії пенсійного посвідчення». Така оцінка обставин справи призвела до ухвалення помилкового рішення, що підлягає скасуванню.
Апелянт вказує, що він є єдиною працездатною особою у домогосподарстві де він проживає та несе основний тягар витрат на його утримання.
Витрати на комунальні послуги становлять значну суму, яка є суттєвим навантаженням на його бюджет, оскільки в нього нерегулярний заробіток. Проживання у сільській місцевості пов'язане з численними додатковими витратами на утримання будинку та прибудинкової території, придбання продуктів харчування, ліків для матері. Зважаючи на стан її здоров'я, певні роботи доводиться виконувати із залученням найманих працівників та техніки.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення не дослідив і не надав жодної оцінки матеріальному стану позивачки її можливості брати участь в утриманні дитини. Присуджуючи аліменти в розмірі 4 000 грн, що значно перевищує гарантований мінімум, суд фактично поклав увесь тягар утримання дитини на нього, що є прямим порушенням принципу рівності батьківських обов'язків.
Зазначає, що він ніколи не відмовлявся від утримання сина, однак прагне робити це в найбільш ефективний спосіб шляхом прямого забезпечення його потреб. Замість перерахування коштів, які можуть використовуватися на розсуд позивачки, він має можливість і бажання особисто купувати сину одяг, шкільне приладдя, продукти, оплачувати гуртки та дозвілля.
Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у твердій грошовій сумі в розмірі 2 000 грн щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.
Представник ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу в якому зазначає, що рішення суду першої інстанції є мотивоване, об'єктивне, обґрунтоване та ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Суд справедливо не взяв до уваги посилання ОСОБА_2 про те, що він утримує непрацездатну матір - інваліда. Оскільки мама відповідача є працездатною особою, постійно здійснює догляд за господарством сусідів та працює там, утримує його і проживає там, за що отримує немалі гроші, окрім пенсії. Окрім того в мами відповідача є ще два сини, один із них працює в Чехії і постійно пересилає грошові перекази їй.
Тому доводи апелянта про утримання ним непрацездатної матері не відповідають дійсності.
Долучені квитанції про оплату за комунальні послуги апелянтом підтверджують, що особа, яка проживає в житловому будинку та користується газом і електроенергією, зобов'язана сплачувати комунальні послуги, що періодично і робить ОСОБА_2 .
Подана апеляційна скарга є безпідставною, оскільки ОСОБА_2 має можливість сплачувати аліменти згідно рішення суду, є здоровим, повноцінним чоловіком, може фізично працювати, іншої сім'ї та утриманців немає, а подана ним апеляційна скарга є затягуванням вступу в законну силу законного судового рішення. З лютого 2025 року ОСОБА_2 не надає матеріальної допомоги на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , який навчається в школі і потребує в немалих матеріальних затрат.
Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вказане, розгляд справи здійснювався без виклику сторін у порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення враховуючи таке.
Встановлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 26 листопада 2016 року підтвердженням чого є свідоцтво про шлюб (а.с. 7).
У сторін за час їх перебування в шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_3 . Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 01 лютого 2017 року (а.с. 6), батьками дитини зазначено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Згідно ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Положеннями ст. 180 СК України визначено, що батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей до досягнення ними повноліття.
Згідно з ч. 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року) держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (ч. 2 ст. 6 Конвенції про права дитини).
Частиною 1 та 2 ст. 27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до частини другої статті 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років - 3 196 грн.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції вказав, що відповідач є молодою працездатного віку особою, який має реальну можливість працевлаштуватись та сплачувати аліменти на утримання малолітнього сина, який є дитиною шкільного віку та потребує чималих додаткових витрат на шкільне приладдя, повноцінне харчування, придбання одягу та інших витрат.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що з відповідача користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 слід стягувати аліменти у твердій грошовій сумі по 4000 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
З такими висновками суду погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Доводи апелянта про те, що суд повністю проігнорував та формально відхилив доводи відповідача щодо наявності у нього на утриманні непрацездатної матері є необґрунтованими.
Суд першої інстанції звернув увагу на те, у поданому відзиві на позовну заяву відповідач вказав про те, що він утримує непрацездатну матір - інваліда, однак таку обставину нічим не підтвердив. Відповідачем було надано тільки копії пенсійного посвідчення виданого на ім'я ОСОБА_5 по інвалідності ІІІ групи загального захворювання.
Тобто, відповідачем не було надано суду доказів того, що його фінансовий стан є вкрай важким та таким, що унеможливлює сплату стягнутих з нього аліментів у визначеному позивачкою розмірі або ставить його в скрутне матеріальне становище.
При визначенні розміру аліментів судом першої інстанції враховано той факт, що відповідач тимчасово не працює та не має стабільного заробітку, однак розмір аліментів судом першої інстанціївизначено виходячи з принципів розумності та справедливості, з врахуванням інтересів дитини та з принципу рівності обов'язку на утримання дитини як матері, так і батька.
Судом встановлено, що на даний час дитина проживає разом з матір'ю та перебуває на її повному матеріальному утриманні. Доказів того, що ОСОБА_2 як батько дитини надає будь-яку допомогу дитині з матеріалів справи не вбачається і таких відповідачем не надано суду.
Отже визначений судом першої інстанції розмір аліментів є гарантованим, справедливим, розумним, оскільки є необхідними для забезпечення гармонійного розвитку дитини і не ставить відповідача у скрутне матеріальне становище.
Доводи апелянта про те, що він є єдиною працездатною особою у домогосподарстві де він проживає та несе основний тягар витрат на його утримання є необґрунтованими, оскільки такі доводи не підтверджені жодними доказами. Також суду не було надано доказів того, що його витрати є значно вищими ніж його дохід.
Вищевказаним спростовуються і доводи апелянта про те, що витрати на комунальні послуги становлять значну суму, яка є суттєвим навантаженням на його бюджет, оскільки в нього нерегулярний заробіток.
Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення не дослідив і не надав жодної оцінки матеріальному стану позивачки її можливості брати участь в утриманні дитини є невірними.
Судом першої інстанції було вказано про те, що дитина проживає та перебуває на повному утриманні матері. З акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї вбачається, що ОСОБА_1 зі своїм сином проживає в будинку своєї матері (а.с. 8-9).
Тобто з врахуванням цього є підстави вважати, що основний тягар по утриманню сина покладений на ОСОБА_1 як матір дитини. Факт проживання та утримання позивачкою неповнолітнього ОСОБА_3 відповідачем не заперечується.
Апеляційний суду звертає свою увагу на те, що обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, інтереси дитини при визначенні розміру аліментів є основним критерієм турботи батьків.
Присуджуючи аліменти в розмірі 4 000 грн, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що такий розмір аліментів на теперішній час є достатнім для матеріального забезпечення дитини з боку батька та зобов'язаний сплачувати їх в такому розмірі на користь позивачки.
Відповідач не надав суду відомостей про свої доходи та майно чи їх відсутність, тому враховуючи вищенаведене, вимога позивачки про стягнення аліментів у визначеному розмірі з відповідача є обґрунтованою.
Крім того, відповідач є фізично здоровою молодою особою, який має реальну можливість працевлаштуватись та сплачувати аліменти на утримання малолітнього сина, який потребує додаткових витрат.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.
Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Косівського районного суду від 03 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанову складено 29 жовтня 2025 року
Суддя-доповідач: І.В. Бойчук
Судді: О.О. Томин О.В. Пнівчук