Справа № 350/1265/23
Провадження № 22-ц/4808/1203/25
Головуючий у 1 інстанції Пулик М. В.
Суддя-доповідач Бойчук
21 жовтня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
судді-доповідача Бойчука І. В.,
суддів: Пнівчук О. В., Томин О.О.,
секретаря Кузнєцова В.В.,
з участю ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 04 червня 2025 року під головуванням судді Пулика М.В. в селищі Рожнятів,
В липні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення авансового платежу в розмірі 10 000 доларів США та 3% річних в розмірі 420 доларів США.
Заявою від 25.03.2025 збільшено позовні вимоги, відповідно до якої позивач просив стягнути авансовий платіж в розмірі 10 000 доларів США та 3% річних в розмірі 915 доларів США.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 20.12.2021 позивач звернувся до відповідача з приводу купівлі автомобіля «Урал». Між ними було досягнуто усної домовленості про купівлю-продаж вказаного автомобіля, який відповідач зобов'язався переобладнати під вимоги позивача до кінця січня 2022 року. Таким чином, між ними було укладено усний договір про купівлю-продаж автомобіля «Урал» у майбутньому.
Відповідно до умов усного договору вартість автомобіля «Урал» становила 30 000 доларів США. На підтвердження вказаних домовленостей позивачем було оплачено аванс у розмірі 10 000 доларів США, що підтверджується розпискою. Строк виконання робіт з переобладнання-автомобіля узгоджено на кінець січня 2022 року, однак після вказаного терміну ремонтні роботи проведені не були, автомобіль не був готовий для продажу.
На час звернення до суду відповідач не повернув позивачу грошові кошти, отримані ним, як аванс. Відповідач ухиляється від виконання своїх зобов'язань, ремонтні роботи по переобладнанню автомобіля та підготовки його продажу не виконав, у зв'язку з чим позивач просив стягнути з відповідача авансовий платіж в розмірі 10 000 доларів США та 3% річних в розмірі 915 доларів США, а також судові витрати.
Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 04 червня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 000 доларів США, 3 відсотки річних у розмірі 915 доларів США та судові витрати у розмірі 4 867, 20 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказав, що не погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки такі не відповідають обставинам справи через неправильне дослідження та оцінку судом доказів з порушення норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування рішення.
Просив апеляційний суд надати належну оцінку обставинам щодо написання повного тексту рішення суддею на час його перебування у відпустці, оскільки по тексту оскаржуваного рішення не зазначається про перебування судді у відпустці, що на думку апелянта було підставою для тривалого написання повното тексту рішення.
Вказав, що станом на 2023 та 2025 роки суд першої інстанції не міг приймати цю справу до свого розгляду, оскільки відповідач не зареєстрований в Рожнятівському районі.
Зазначив, що в судовому засіданні 04.06.2025 суд не з'ясував у позивача про який саме автомобіль йде мова та не встановив його ідентифікаційні ознаки.
Вказав, що твердження суду про намір сторін укласти договір купівлі-продажу і отримані за розпискою кошти в сумі 10 000 доларів США є авансом є визнання судом факту відсутності між сторонами договору купівлі-продажу автомобіля згідно вимог чинного законодавства.
Апелянт не погоджуючись із заявою про збільшення позовних вимог, зазначив, що 3% річних нараховано всупереч вимог законодавства, оскільки між сторонами відсутні будь-які грошові зобов'язання, а також звернув увагу на відсутність в матеріалах справи окремої ухвали, якою прийнято заяву про збільшення позовних вимог.
Вказав на відсутність в додатках до позовної заяви належного письмового доказу курсу валют станом на дату подання позову.
Зазначив, що посилання в рішенні на наявність у відповідача зобов'язань не відповідає обставинам справи, враховуючи відсутність між сторонами відповідного договору, а тому такі твердження є лише припущеннями суду.
Вказав, що матеріали справи не містять жодних підтверджень суми позовних вимог, а розрахунки мають проводитися виключно в гривнях, а при цьому позивач не додав до позову спеціального дозволу Національного банку України на проведення розрахунків в іноземній валюті.
Зазначив, що не отримував претензію від ОСОБА_2 , а на поштовому відправленні зазначено «не доставлено», а претензія від 12.06.2023 не відповідає вимогам чинного законодавства і є безпідставною.
Вказав, що аркуш паперу, вирваний з блокноту не може вважатися розпискою, а клопотання ОСОБА_1 про необхідність проведення експертизи, заявлене ним в судовому засіданні 29.04.2025 проігноровано судом.
Зазначив, що в цій справі відсутні звукозаписи судових засідань за 01.08.2023, 31.08.2023, 29.04.2025, 13.05.2025 та 04.06.2025, що вказує на приховання судового процесу.
Просив скасувати рішення Рожнятівського районного суду від 04.06.2025 та винести нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 з урахуванням збільшення позовних вимог, а також стягнути з позивача судові витрати.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначив, що суд першої інстанції належно оцінив наявну в матеріалах справи розписку, яка є належним доказом по справі.
Вказав, що доводи апеляційної скарги не спростовують належності висновків суду першої інстанції, оскільки суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, а відтак дійшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог.
Тому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін.
В судовому засіданні апелянт вимоги апеляційної скарги підтримав з наведених в ній мотивів.
ОСОБА_2 в засідання апеляційного суду, яке призначене після перерви на 21.10.2025 не з'явився, однак дав пояснення з приводу апеляційної скарги у попередніх судових засіданнях, тому немає підстав для відкладення розгляду справи. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про завершення розгляду справи за його відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, враховуючи таке.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.2 ст.2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до п.1,2,3,4 ч.3 ст.2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства зокрема є: верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; змагальність сторін.
Відповідно до ч.1,2,3 ст.128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.
Відповідно до п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до ч.1,2 ст.211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.
Частиною 2 ст.217 ЦПК України визначено, що секретар судового засідання доповідає суду хто з учасників судового процесу з'явився в судове засідання, хто з учасників судового процесу бере участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, чи повідомлено тих учасників судового процесу, хто не з'явився, про дату, час і місце судового засідання у порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до ч.1,3 ст.223 ЦПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі:
1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;
2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки;
3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник;
4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.
Відповідно до п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
В засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 вказав на те, що судове засідання 04.06.2025 відбулося до його відсутності лише за шість хвилин, тому апелянт ставить під сумнів належне з'ясування судом всіх обставин справи, що є на переконання апелянта підставою для визнання рішення незаконним.
Перевіривши матеріали справи на предмет дотримання судом першої інстанції норм процесуального права при вирішенні цього спору, колегією суддів встановлено таке.
В судовому засіданні 13.05.2025, на якому згідно протоколу судового засідання був присутній лише позивач ОСОБА_2 судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до розгляду на 04.06.2025 на 10:00 (том 2, а.с.195-197).
Повістку про виклик до суду на вказану дату направлено відповідачу 15.05.2025, яка повернулася до суду по причині відсутності адресата за вказаною адресою (том 4, а.с.24-25).
Вказана повістка направлялася ОСОБА_1 на адресу АДРЕСА_1 .
Проте апеляційним судом встановлено надходження кореспонденції від відповідача до суду із зазначенням іншої адреси, а саме АДРЕСА_2 (відзив на позов том 2, а.с.212, клопотання том 4, а.с.36), що не враховано судом першої інстанції і вказує на неналежне повідомлення учасника справи про дату, час і місце проведення судового засідання.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права є обґрунтованими, тому, рішення підлягає скасуванню на підставі п.3 ч.3 ст. 376 ЦПК України з ухваленням нового судового рішення.
Щодо суті позовних вимог.
Судом встановлено, що 20.12.2021 ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_3 з приводу купівлі автомобіля «Урал». Між ними було досягнуто усної домовленості про купівлю-продаж вищевказаного автомобіля, який ОСОБА_3 зобов'язався переобладнати під вимоги позивача до кінця січня 2022 року.
На підтвердження вказаних домовленостей позивачем було оплачено аванс у розмірі 10 000 доларів США, а загальна вартість автомобіля «Урал» становила 30 000 доларів США, що підтверджується розпискою (том 4, а.с. 33).
Як стверджує позивач, строк виконання робіт з переобладнання автомобіля узгоджено на кінець січня 2022 року, однак після вказаного терміну ремонтні роботи проведені не були, автомобіль не був готовий для продажу, відповідач автомобіль позивачу не передав.
ОСОБА_2 надіслав відповідачу ОСОБА_1 претензію від 12.06.2023 з вимогою повернення авансового платежу в сумі 10 000 доларів США (том 1, а.с.10-13).
Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з частиною третьою статті 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Відповідно до статті 570 ЦК України завдатком є грошова сума, що видається кредиторові боржником у рахунок належних за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
З матеріалів справи вбачається, що сторони з метою укладення договору про купівлю-продаж автомобіля домовились про всі істотні умови вказаного договору. Розписка є доказом не лише наміру укладення договору, але і посвідчує факт передання грошових коштів.
Позивач згідно розписки від 20 грудня 2021 року сплатив авансовий платіж (аванс) в розмірі 10 000 доларів США, що обумовлено домовленістю сторін та скріплено підписом відповідача. Тому наявність у позивача документу, в якому містяться дані про отримання відповідачем авансу у розмірі 10 000 доларів США свідчить про зобов'язання відповідача перед позивачем передати останньому транспортний засіб або повернути суму грошових коштів, оскільки зобов'язання не виконане.
Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази виконання умов договору відповідачем з передачі позивачу вказаного автомобіля, тому колегія суддів приходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і відповідають обставинам справи та підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності будь-яких укладених з позивачем договорів не спростовують факту отримання позивачем авансового платежу згідно поданої до суду розписки. Факт наявності вказаної розписки відповідач перед судом не спростував, доказів виконання договірних зобов'язань або повернення вказаних коштів позивачу суду не подав.
Заперечення апеляційної скарги щодо збільшення позовних вимог відхиляються колегією суддів, враховуючи таке.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи невиконання відповідачем умов договору в передачі автомобіля, в нього виникло зобов'язання з повернення позивачу авансового платежу.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 по справі №918/631/19 викладено правовий висновок, відповідно до якого правовідношення в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
Колегія суддів приходить висновку, що датою прострочення зобов'язання слід вважати 01.02.2022 і у зв'язку з тривалим розглядом справи збільшилась кількість днів з прострочення виконання грошового зобов'язання, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 % річних у розмірі 915 доларів США.
Щодо тверджень апелянта про здійснення розрахунків на території України виключно в гривні, то такі відхиляються апеляційним судом з врахуванням того, що сторонами згідно розписки погоджено передачу авансового платежу саме в іноземній валюті. Згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачено законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не у усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до п.3 ч.3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм процесуального права, тому підлягає скасуванню з постановленням нового рішення, яким позовні вимоги слід задовольнити у повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по оплаті судового збору у розмірі 4 867,20 грн.
Керуючись ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 04 червня 2025 року задовольнити частково.
Рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 04 червня 2025 року скасувати. Ухвалити нове рішення.
Позов задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 000 (десять тисяч) доларів США, 3 відсотки річних у розмірі 915 (дев'ятсот п'ятнадцять) доларів США та судові витрати у розмірі 4 867 (чотири тисячі вісімсот шістдесят сім) гривень 20 копійок.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанову складено 29 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач: І.В. Бойчук
Судді: О.В. Пнівчук
О.О. Томин