Справа № 404/9525/23
Номер провадження 2/404/2366/23
заочне
29 жовтня 2025 року Фортечний районний суд міста Кропивницького в складі:
головуючого судді - Іванової Н.Ю.
при секретарі - Коцюбі Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Російської Федерації в особі посольства Російської Федерації в Румунії про стягнення моральної шкоди
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Російської Федерації про стягнення моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначила, що вона є матір'ю ОСОБА_2 . Також є членом сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер). У зв'язку з проведенням заходів мобілізації, оголошеної Указом Президента України, молодший сержант ОСОБА_2 був зарахований до списків особового складу військової частини.
ІНФОРМАЦІЯ_1 її син помер. Згідно Витягу з протоколу засідання військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України по встановленню причинного зв'язку захворювань (поранень, контузій, травм, каліцтва) №130 від 24 березня 2021 року захворювання та причина смерті сина пов'язана із захистом Батьківщини.
Вказано, що внаслідок смерті сина у результаті військової агресії РФ, позивач відчуває безперервний, невгамовний душевний біль та страждання, втратила душевний спокій, постійно відчуває незахищеність та розчарування.
Позивач зазначає, що через загибель сина втратила сенс життя та віру в майбутнє, важка втрата не дає можливості нормально спілкуватись з оточуючими, працювати та підтримувати нормальний спосіб соціального життя. Діями відповідача завдано непоправну моральну шкоду.
З урахуванням характеру і обсягу завданих моральних страждань, істотності порушення конституційних прав та прав сина, неможливості їх поновлення, умисного характеру дій відповідача, оцінює моральну шкоду у розмірі 30 000 000 грн., яку просила стягнути з відповідача.
Вважає, що навіть 30 000 000 грн., не повернуть їй дуже рідну людину і ніколи не вгамують біль, але все ж таки ця сума хоч у якісь мірі спів розмірна важкій втраті.
Згідно безстрокового посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 01 серпня 2023 року позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України.
Ухвалою судді від 28 грудня 2023 року відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 28 січня 2025 року замінено відповідача по справі належним відповідачем - держава Російської Федерації в особі посольства Російської Федерації в Румунії.
Ухвалою суду від 02 вересня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
У судове засідання позивач надала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила задовольнити.
Відповідач свого представника у судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, відзив на позов не надав.
Статтею 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено поняття «судовий імунітет», відповідно до якого пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
У зв'язку з повномасштабним вторгненням РФ на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні у зв'язку із припиненням його роботи на території України. При цьому, Верховний Суд встановив підстави для висновку про те, що починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства Російської Федерації в Україні запитів щодо згоди Російської Федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням Російською Федерацією збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави, починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв'язку із розірванням дипломатичних відносин України з Російською Федерацією.
З огляду на викладене вище, зазначена справа розглянута судом на підставі поданого позивачем позову та доказів, якими позивач обґрунтувала заявлені позовні вимоги.
Справа розглядається відповідно до статей 280-281 ЦПК України, в порядку заочного розгляду, за формою загального позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін, на підставі наявних доказів.
Згідно з частиною другою статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За змістом частин четвертої і п'ятої статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом установлено, що позивач є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтво про народження.
Відповідно до довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 12 січня 2015р. № 83, молодший сержант ОСОБА_2 дійсно в період з 11 серпня 2014 року по 14 листопада 2014 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції в місті Краматорськ, смт. Луганське, Артемівського району, Донецької області. Підстава: наказ Першого заступника керівника Антитерористичного Центру при Службі Безпеки України (по стройовій частині) №88 від 12 серпня 2014 року.
Згідно безстрокового посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 01 серпня 2023 року позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України.
Згідно витягу з протоколу засідання військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України по встановленню причинного зв'язку захворювань, (поранень, контузій, травм, каліцтв) від 24 березня 2021р. № 130, захворювання молодшого сержанта ОСОБА_2 , 1969 року народження «Атеросклеротична хвороба серця», яка стала причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується довідкою про причину смерті від 22 грудня 2014 року №1255, виданою Кіровоградським обласним бюро судово-медичної експертизи, свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 , виданим виконавчим комітетом Новенської селищної ради м. Кіровоград Кіровоградської області 22 грудня 2014р., - захворюванням та причина смерті, так, пов'язані із захистом Батьківщини.
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 помер у віці 45 років, місце смерті Україна, Кіровоградська область, місто Кіровоград.
Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України.
Зазначені обставини є загальновідомими та ніким не оспорюються, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.
Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.
Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
У рішенні від 23 березня 2010 року у справі «Цудак проти Литви» (Cudak v. Lithuania) ЄСПЛ визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.
Отже, з викладеного можна дійти висновку, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.
Починаючи з 2014 року загальновідомим є той факт, що РФ чинить збройну агресію проти України.
Після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом, а тому держава Російська Федерація є належним відповідачем у даній справі.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постановах від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19, від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц.
Позивач звернулась до суду з позовом до РФ про відшкодування шкоди, завданої їй у зв'язку із загибеллю її сина внаслідок збройної агресії РФ на території України.
Як було зазначено вище, у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю у результаті збройної агресії РФ) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.
Дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.
У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об'єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.
Визначаючи, чи поширюється на РФ судовий імунітет у даній справі, суд врахував те, що: предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі, громадянину України, внаслідок смерті іншого громадянина України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту).
У разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.
Отже, починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв'язку із розірванням дипломатичних зносин України з РФ.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (ч. 2 ст. 2 ЦК України).
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є завдання моральної шкоди іншій особі.
Частиною першою ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Згідно з ч. 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Пленум Верховного Суду України у п. 3 постанови № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, в моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Частиною 9 статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.
Таким чином, Російська Федерація є суб'єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме Російська Федерація є суб'єктом, на якого покладено обов'язок з відшкодування завданих цими діями збитків.
У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог, які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою. Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала особа, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Вказаний висновок висловлений, у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 591/4825/17 (провадження № 61-1188св18).
При оцінці обґрунтованості вимог про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об'єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.
Разом з тим, з огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
Оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Як вбачається з позовної заяви, втрата сина завдала позивачу невгамовного душевного болю і страждань. Військова агресія Російської Федерації проти України, в результаті якої загинув син позивача, з урахуванням обставин його смерті, призвела до втрати позивачем душевного спокою. Позивач відчувала безпорадність та неможливість його повернути, втратила душевний спокій, весь час перебувала та перебуває у стані постійного напруження та стресу, вона змушена докладати значних зусиль для організації свого життя, втрата викликає у неї реакцію замикання від оточуючого середовища, порушення сну.
Враховуючи встановлені судом обставини, суд вважає беззаперечним факт того, що позивачу внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України завдано моральної шкоди в зв'язку зі смертю її сина.
З огляду на характер заподіяної моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, завданих позивачу, у зв'язку із втратою сина, обставини, за яких така шкода була заподіяна, глибину та тривалість душевних страждань, яких зазнала та продовжує зазнавати позивач, у зв'язку із втратою близької людини, з огляду на істотність змін у звичайному її житті, з урахуванням розумності та справедливості, суд дійшов висновку про необхідність задоволення заявлених вимог у повному обсязі та вважає за необхідне стягнути з відповідача завдану позивачу моральну шкоду в розмірі 30 000 000 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути в дохід держави судовий збір.
Керуючись статтями 2, 4, 10-13, 76-82, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280,352, 354 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Російської Федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 30 000 000 грн.
Стягнути з Російської Федерації на користь держави Україна судовий збір в розмірі 15 140 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Відповідач: держава Російська Федерація в особі посольства Російської Федерації в Румунії: місцезнаходження: 011341, Romania, Bucharest, Sos. Pavel Kiseleff nr.6. Sector 1, Russian Embassy in Bucharest.
Повний текст судового рішення складено 29.10.2025 року.
Суддя Фортечного районного суду
міста Кропивницького Н. Ю. Іванова