Справа № 473/3328/25
іменем України
"29" жовтня 2025 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючого - судді Булкат М.С.,
за участю секретаря судового засідання Багрін І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
26 червня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит» (далі ТОВ «КЛТ «Кредит», Товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивований тим, що 22 березня 2024 року між ТОВ «КЛТ Кредит» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено кредитний договір № 7537, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 8 000 грн строком на 365 днів (до 22 березня 2025 року) зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5% від суми кредиту за кожен день користування (912,5 % річних).
Кредитний договір був підписаний шляхом введення електронного підпису з одноразовим ідентифікатором 436954 в особистому кабінеті на вебсайті в мережі Інтернет https://kltcredit.com.ua/.
Кредитні кошти були надані відповідачу шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану Акціонерним товариством «Універсал Банк».
Відповідач свої обов'язки за договором не виконав, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість за кредитним договором, яка станом на 11 червня 2025 року становить 76 769 грн, яка складається з: 7 976 грн - заборгованість за кредитом; 68793 грн - заборгованість за нарахованими процентами за період з 22 березня 2024 року по 22 березня 2025 року.
Посилаючись на викладене, ТОВ «КЛТ Кредит» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за вказаним договором в розмірі 76 769 грн.
Заочним рішенням Вознесенського міськрайонного суду від 28 липня 2025 року з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит» стягнуто заборгованість за кредитним договором № 7537 від 22.03.2024 року, яка станом на 11.06.2025 року становить у розмірі 76 769 (сімдесят шість тисяч сімсот шістдесят дев'ять) гривень, яка складається з: заборгованості за кредитом в розмірі 7 976 (сім тисяч дев'ятсот сімдесят шість) гривень та заборгованості за нарахованими процентами за період з 22.03.2024 р. по 22.03.2025 р. в розмірі 68 793 (шістдесят вісім тисяч сімсот дев'яносто три) гривні, а також в повернення судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2 422 гривень 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8000 грн.
Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду від 03 жовтня 2025 року заочне рішення Вознесенського міськрайонного суду від 28 липня 2025 року скасовано, а справу призначено до судового розгляду.
20 жовтня 2025 року на адресу суду надійшов відзив від відповідача ОСОБА_1 , в якому заначено, що позовна заява не містить належного та детального розрахунку заборгованості, що унеможливлює перевірку правильності нарахування процентів і визначення фактичного розміру боргу. Надані позивачем документи лише фіксують загальну суму, але не підтверджують її походження та структуру, що ставить під сумнів достовірність заявленої до стягнення суми. Зокрема, різниця між виданою сумою кредиту (8 000 грн) і зазначеною позивачем неповерненою сумою (7 976 грн) свідчить про арифметичні неточності, що робить поданий розрахунок ненадійним та безпідставним. Позивачем у кредитному договорі встановлено надмірно високу процентну ставку - 2,5 % за кожен день користування кредитом (912,5 % річних), що суперечить вимогам ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», яка обмежує максимальну денну ставку 1 %, а також принципам справедливості, добросовісності та розумності, передбаченим ст. 509, 627 ЦК України. Така умова є несправедливою відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки покладає на позичальника непропорційно великий фінансовий тягар. Верховний Суд у своїй постанові від 12.02.2025 № 679/1103/23 підтвердив, що нарахування процентів у розмірі 2-3 % на день є надмірним та неправомірним, оскільки спотворює правову природу процентів і суперечить принципу верховенства права. Відповідно до вимог статей 76, 81, 89 ЦПК України, обов'язок доведення обставин, на які посилається сторона, покладається саме на цю сторону. Позивач не надав належних та допустимих доказів, що підтверджують правомірність нарахування процентів, визначення реальної річної ставки, загальної вартості кредиту та наслідків прострочення, які є істотними умовами договору. Наданий ним розрахунок не містить детального підтвердження походження заборгованості, що викликає сумнів у його достовірності. Підписання договору одноразовим ідентифікатором не підтверджує ознайомлення Відповідача з усіма умовами кредитування. Таким чином, Позивач не довів обґрунтованість заявлених вимог, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.
22 жовтня 2025 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив від представника позивача, в якому вказано проте, що кредитний договір № 7537 від 22.03.2024 року було укладено в електронній формі шляхом реєстрації Відповідача на сайті https://kltcredit.com.ua/ та підписання договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, що повністю відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію». Підписання договору таким способом підтверджує волевиявлення Відповідача на укладення правочину та ознайомлення з усіма його умовами, у тому числі з Правилами надання грошових коштів у позику, які перебувають у відкритому доступі на офіційному сайті Позивача. Позивач наголошує, що договір є договором приєднання відповідно до ст. 634 ЦК України, укладеним добровільно, без будь-яких обмежень у часі для ознайомлення з його умовами. Крім того, змін до умов договору після його підписання не вносилося, що свідчить про належне виконання вимог чинного законодавства при укладенні правочину. Зазначається, що Відповідач отримав кредит у розмірі 8 000 грн строком на 365 днів, зі сплатою процентів у розмірі 2,5 % за кожен день користування кредитом (912,5 % річних), що прямо передбачено умовами договору. Відповідно до п. 1.2, 4.2 договору та ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлені строки, а тому Відповідач був зобов'язаний сплачувати проценти за фактичний період користування коштами. Позивач зазначає, що жодних змін або додаткових угод до договору не укладалося, тому умови щодо фіксованої процентної ставки залишаються чинними на весь строк кредитування. Згідно з ч. 3 ст. 8 та ст. 1056-1 ЦК України, така ставка є фіксованою та не може бути змінена в односторонньому порядку. Таким чином, підстав для її перерахунку відповідно до Закону України № 3498-ІХ не існує. Крім того, у листі Національного банку України від 19.02.2024 р. № 14-0004/12907 роз'яснено, що положення Закону № 3498-ІХ не поширюються на договори, укладені до його набрання чинності, за якими не вносилися зміни. Відповідно, ставка 2,5 % на день, визначена під час укладення договору, застосовується правомірно. Позивач зазначає, що до позовної заяви додано належні первинні документи, які підтверджують факт укладення Кредитного договору та переказу суми кредиту на платіжну картку Відповідача, що відповідає вимогам законодавства, тому просить суд врахувати ці докази та задовольнити клопотання про їх витребування. Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача, позивач зазначає, що правомірне стягнення за наявності підтверджуючих документів, реальності, необхідності та розумності цих витрат, а зменшення їх суми можливе лише за обґрунтованим клопотанням іншої сторони.
В судове засідання представник позивача не з'явився, проте в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи без його участі, згідно заяви, представник позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
В судовому засіданні, яке проводилося без особистої участі відповідача ОСОБА_1 позовні вимоги не визнав.
Суд вважав можливим провести розгляд справи без особистої участі представника позивача та відповідача, оскільки матеріали справи містять достатньо інформації та доказів для вирішення спору.
Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов висновку.
Зокрема суд встановив, 22 березня 2024 року між ТОВ «КЛТ Кредит» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи укладено електронний кредитний договір № 7537.
За умовами договору, відповідач отримав кредитні кошти в сумі 8 000 грн шляхом переказу на платіжну карту емітовану в АТ «Універсал Банк», зі строком дії 365 днів до 22 березня 2025 року зі сплатою 2,5% від суми кредиту за кожний день користування (912,5 % річних).
Зазначений кредитний договір укладено в інформаційно-телекомунікацйній системі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» та Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «КЛТ Кредит», затверджених та розміщених на їх сайті: https://kltcredit.com.ua
Відповідно до копії квитанції від 11 червня 2025 року № 769213752 Товариство підтвердило факт, що 22 березня 2024 року відбулось зарахування кредитних коштів ТОВ «КЛТ Кредит» на зазначену позичальником в пункті 1.7 кредитного договору банківську картку відповідача НОМЕР_2 у розмір 8 000 грн (а .с. 22).
Згідно розрахунку боргу, станом на 11 червня 2025 року загальна сума заборгованості за кредитним договором становить 76 769 грн, у тому числі:
- заборгованість за кредитом 7 976 грн;
- заборгованість за процентами (за період з 22 березня 2024 року по 22 березня 2025 року) 68 793 грн.
Перевіряючи доводи позовної заяви суд виходить з наступного.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII (надалі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних
Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано законами України «Про електронну комерцію» та Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги".
Статтею 1 Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" передбачено, що електронний підпис - електронні дані, що додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються підписувачем як підпис.
Згідно із частиною 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Частиною 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частин 7, 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Згідно зі статтею 12 вказаного Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» норми вказаного Закону відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа і не може визнаватися недійсним лише через його електронну форму.
Судом встановлено, що відповідач звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг та 22 березня 2024 року підписав кредитний договір № 7537 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Наведені обставини свідчать про те, що між сторонами у цій справі виникли договірні зобов'язання, які випливають з кредитного договору, ними дотримано письмову форму укладення кредитного договору.
Відповідач у відзиві не заперечував факт підписання кредитного договору № 7537 від 22 березня 2024 року за допомогою електронного підпису з використанням одноразового ідентифікатора. Окрім того, відповідач не оспорював дійсність такого підпису та не ставив під сумнів чинність або законність укладеного договору, а також не заявляв про його недійсність чи будь-які інші порушення, що могли б вплинути на правомірність угоди. Таким чином, суд констатує відсутність заперечень з боку відповідача щодо факту укладення та підписання зазначеного договору.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти(кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За правилами частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Всупереч умовам кредитного договору, відповідач ОСОБА_1 не виконав свого зобов'язання та не здійснив разове погашення кредиту 11 квітня 2024 року, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором.
Згідно з пунктом 1.3. Кредитного договору, позивач нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі 2,5 % від суми кредиту за кожен день користування (912,5 % річних).
Пунктом 1.4. Договору визначена періодичність платежів зі сплати процентів що відображено в Додатку №1 до цього договору, тобто визначено графік платежів.
Підпунктом 2.4.1. Кредитного договору, передбачено, що позичальник зобов'язується у встановлений строк повернути кредит та сплатити проценти за його користування.
Нарахування процентів за Кредитним договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються щоденно, з дня його надання позичальнику (дня перерахування грошових коштів на електронний платіжний засіб позичальника), до дня повернення суми кредиту, визначеної у пункту 1.1. Кредитного договору (зарахування грошових коштів на поточний рахунок Товариства, зазначений у пункті 8 цього Договору) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом (пункт 4.2 Договору)
Таким чином, у межах строку кредитування відповідач зобов'язався сплачувати позивачу проценти.
Як встановлено судом відповідач своєчасно не сплатив нараховані відсотки відповідно до графіку платежів, в зв'язку з чим виникла заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом, що свідчить про невиконання взятих на себе зобов'язань.
22 листопада 2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ, який набрав чинності 24 грудня 2023 року (далі Закон № 3498-ІХ), яким внесено зміни до частини 5 статті 8 Закону № 1734-VIII (підпункт 6 пункту 5 Розділу І Закону № 3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1734-VIII (підпункт 13 пункту 5 Розділу І Закону № 3498-ІХ).
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
При цьому, згідно пункту 17 розділу IV Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1734-VIII», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати:
- протягом перших 120 днів - 2,5 % (до 22 квітня 2024 року включно);
- протягом наступних 120 днів - 1,5 % (з 23 квітня 2024 року до 20 серпня 2024 року включно).
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Разом з цим судом враховано, що відповідно до п. 1.3 кредитного договору, процентна ставка за користування кредитом становить 2,5% від суми кредиту за кожен день користування кредитом.
Однак, згідно з ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Зміни до вказаної статті набули чинності з 22.12.2023 відповідно до Закону України № 3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».
Враховуючи, що самим Законом України від 22.11.2023 №3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» передбачено те, що він набирає чинності 24 грудня 2023 року, а кредитний договір було укладено 22 березня 2024 року, тобто після набрання чинності цим Законом, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування».
Також суд враховує, що в пункті 17 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати:
- протягом перших 120 днів - 2,5 %;
- протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
У листі Національного банку України від 19 лютого 2024 року №14-0004/12097 «Щодо дотримання законодавства у сфері споживчого кредитування» надано роз'яснення щодо виконання окремих вимог Закону №3498-ІХ
Так, у пункті 2 вказаного листа зазначено, що протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом №3498-ІХ, тобто до 20 серпня 2024 року включно, встановлено максимальний розмір денної процентної ставки, який не може перевищувати:
- протягом перших 120 днів - 2,5 %, тобто до 22 квітня 2024 року включно;
- протягом наступних 120 днів - 1,5 %, з 23 квітня 2024 року до 20 серпня 2024 року включно.
З 21 серпня 2024 року максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої статті 8 Закону «Про споживче кредитування», не може перевищувати 1%.
Кредитний договір № 7537 укладено 22 березня 2024 року, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому мають застосовуватися положення ч. 5 ст. 8 та ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Зважаючи на викладене вище, за період з 22 березня 2024 року (день укладення договору) по 22 квітня 2024 року (день закінчення встановлених законодавством перших 120 днів) проценти за користування кредитними коштами повинні були нараховуватись з розрахунку обумовленої сторонами денної відсоткової ставки розміром 2,5%, що за 31 днів становить 6 200 грн.(8000х2,5%=200х31)
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором № 7537 від 22.03.2024, було сплачено 24 грн тіла кредиту та 4 000 грн процентів за користування. Відтак залишок заборгованості за кредитом становить 7 976 грн. Саме цю суму відповідач неправильно зрозумів про що зазначив у відзиві, не врахувавши здійснену сплату 24 грн.
За період з 22 березня по 22 квітня 2024 року нараховано 6 200 грн процентів, із яких 4 000 грн сплачено згідно розрахунку заборгованості (а. с. 23). Таким чином, залишок процентів до сплати становить 2 200 грн.
За період з 23 квітня 2024 року по 20 серпня 2024 року (період встановлених законодавством наступних 120 днів) проценти повинні були нараховуватись із застосуванням максимальної розміру денної процентної ставки в розмірі 1,5%, що за 120 днів становить 14 356,80 грн. (7 976х1,5%=119,64 х120)
Лише з 21 серпня 2024 року по 22 березня 2025 року проценти повинні були нараховуватись відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» за денною ставкою 1%, що за 213 дні складає 16 988,88 грн. (7 976 х1%=79,76х213)
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що за 365 днів прострочена заборгованість ОСОБА_1 по процентам становить 33 545,68 грн (2 200+14 356,80 +16 988,88).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача (згідно розміру задоволених позовних вимог 54 %) також підлягають стягненню понесені останнім судові витрати, а саме 1310 грн судового збору.
Що стосується витрат на правничу допомогу, то суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. ч. 2-5 ст. 137 ЦПК України витрати на правничу допомогу складаються з гонорару адвоката за представництво в суді; іншої правничої допомоги, пов'язаної зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збору доказів тощо; вартості послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу представник позивача надав копію Договору про надання правової допомоги від 16 вересня 20024 року, акту приймання-передачі наданих послуг № 5 від 03.03.2025 року, копію Витягу з Реєстру № 1 до акту приймання-передачі наданих послуг № 5 від 03.03.2025 року із зазначенням послуг, а саме: складення та подання позовної заяви про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , складення та надсилання адвокатського запиту про витребування доказів - загальна вартість 10 000 тисяч гривень.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат на правничу допомогу покладається на сторону, яка заявляє клопотання про їх зменшення, закріплено у частині четвертій статті 141 ЦПК України.
Разом з тим, Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.
Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише ті судові витрати, які мають розумний розмір.
Суддя звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.04.2020 у справі №826/4466/18, Суд виходив з істотного значення умов договору про надання правничої допомоги щодо порядку проведення розрахунків за ним. Тобто, якщо на час розгляду питання про розподіл витрат на правову допомогу такі витрати вже мали б бути оплачені, то надання зазначених документів до позовної заяви або в продовж розгляду справи в судді першої інстанції.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені, - указаний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 26.12.2023 у справі №380/6904/23.
Зазначений позивачем розмір вказаних витрат є завищеним, оскільки справа належить до категорії незначної складності, її розгляд відбувався в порядку спрощеного позовного провадження, судова практика у цій категорії справ є усталеною, в зв'язку з чим при підготовці позовної заяви у адвоката була відсутня необхідність досліджувати додаткові норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, витрачати значний час на складання позовної заяви. З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що співмірними із складністю справи, наданими послугами є витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 500 грн.
На підставі викладено, керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 223, 247, 263-265, 280-283, 288-289 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит» (код ЄДРПОУ 40076206, юридична адреса: 03035, м. Київ, площа Солом'янська, буд. 2, прим.4) заборгованість за кредитним договором № 7537 від 22.03.2024 року, яка становить у розмірі 41 521 гривень 68 копійок, яка складається з: заборгованості за кредитом в розмірі 7 976 гривень та заборгованості за нарахованими процентами за період з 22.03.2024 р. по 22.03.2025 р. в розмірі 33 545 гривні 68 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 ( місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит» (код ЄДРПОУ 40076206, юридична адреса: 03035, м. Київ, площа Солом'янська, буд. 2, прим.4) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 310 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3 500 грн.
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Суддя: М. С. Булкат