Справа № 201/13238/25
Провадження № 1-кс/201/4536/2025
27 жовтня 2025 року м. Дніпро
Слідчий суддя Соборного районного суду міста Дніпра ОСОБА_1 за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши в залі Соборного районного суду міста Дніпра клопотання слідчого слідчого відділу 2 управління (з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБ України в Донецькій та Луганській областях ОСОБА_3 , погоджене прокурором у кримінальному провадженні - прокурором відділу Донецької обласної прокуратури ОСОБА_4 , у кримінальному провадженні, зареєстрованому в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №22025050000000929 від 29.09.2025, про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Донецьк, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 111 КК України
У судовому засіданні брали участь:
прокурор ОСОБА_4 (у режимі відеоконференції),
захисник ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
Слідчий звернувся до суду з клопотанням про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 111 КК України.
В обґрунтування поданого клопотання слідчим зазначено, що слідчим відділом 2 управління (з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №22025050000000929 від 29.09.2025 за підозрою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24.08.1991 схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди. Україна самостійно визначає адміністративно-територіальний устрій та порядок утворення національно-адміністративних одиниць.
Рішенням Конституційного Суду України № 3-зп від 11.07.1997 зазначено, що засади конституційного ладу в Україні закріплені у розділах І, ІІІ та ХІІІ Основного Закону України - Конституції України.
Зокрема, положеннями статей 1 та 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Відповідно до ст. 5 Конституції України, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Відповідно до Рішень Конституційного Суду № 6-рп/2005 від 05.10.2005, № 6-рп/2008 від 16.04.2008 зазначені норми визначають, що влада народу є первинною, єдиною і не відчуженою та здійснюється народом шляхом вільного волевиявлення через вибори, референдум, інші форми безпосередньої демократії у порядку визначеному Конституцією та законами України, через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, сформовані відповідно до Конституції та законів України. Тільки народ має право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україні, який закріплюється Конституцією України, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону України в порядку, встановленому його розділом XIII.
Стаття 6 Конституції України передбачає, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 65 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов'язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
Статтями 69, 72 та 73 Конституції України передбачено, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії. Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених цією Конституцією. Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. До системи адміністративно- територіального устрою України входить АР Крим, області, зокрема, Донецька область, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.
У березні - квітні 2014 року в м. Донецьку та інших населених пунктах Донецької області розпочалася збройна агресія Російської Федерації шляхом неоголошених та прихованих вторгнень підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, організації та підтримки терористичної діяльності та діяльності, направленої на зміну меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Так, 07.04.2014 у м. Донецьку Донецької області видано «Акт о провозглашении государственной самостоятельности Донецкой народной республики», яким публічно закликано місцеве населення до проведення 11.05.2014 так названого «загального обласного референдуму» на території Донецької області з питання визнання державної самостійності «ДНР» та чинення збройного опору державній владі України, військовим підрозділам Міністерства оборони України та Міністерства внутрішніх справ України. При цьому протягом квітня-травня 2014 року в окремих містах Донецької області організовано та проведено низку мітингів з метою привернення уваги та схилення громадян України з числа місцевих мешканців до визнання державної самостійності «ДНР».
За таких обставин 11.05.2014 в окремих містах та районах Донецької області всупереч законодавству України проведено так названий «загальний обласний референдум», за результатами якого 12.05.2014 проголошено про суверенітет «ДНР» на території Донецької області.
Надалі представниками самопроголошеної «ДНР», які контролюються окупаційною адміністрацією Російської Федерації, з числа своїх громадян та місцевого населення області сформовано політично-управлінські (т. зв. «органи державної влади ДНР») та силові органи.
Так, на учасників органів силового блоку покладено обов'язки підтримки збройної агресії Російської Федерації та вчинення дій, направлених на зміну меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України, зокрема шляхом:
- систематичної організації та здійсненні актів застосування збройної сили проти держави України у особі Збройних Сил України, інших військових формувань, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, зокрема шляхом ведення збройного опору, незаконної протидії та перешкоджання виконанню їх службових обов'язків, обстрілів населених пунктів тощо;
- створення не передбачених законом озброєних підрозділів та участь у їх діяльності;
- вербування нових учасників до складу силового блоку «ДНР» та, організація їх у групи, навчання, озброєння та керівництво їхніми діями;
- захоплення населених пунктів, будівель, військових частин та інших об'єктів на території Донецької області з метою їх виводу з-під контролю органів державної влади України та їх включення до самопроголошеного псевдодержавного утворення «ДНР»;
- захоплення чи заволодіння у інший спосіб зброєю, боєприпасами, вибуховими речовинами, військовою технікою, транспортними засобами з метою оснащення незаконних збройних формувань, які вчиняють дії, направлені на зміну меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України;
- координації та узгодження своїх дій з діями регулярних з'єднань і підрозділів збройних сил та інших військових формувань російської федерації, підпорядкованих і скеровуваних ними російських радників та інструкторів, з метою спільного та ефективного протистояння Збройним Силам України, іншим військовим формуванням;
- блокування виконання правоохоронними органами та підрозділами Збройних Сил України передбачених Конституцією та законодавством України функцій на тимчасово окупованій території України;
- силового подолання опору цивільного населення окупаційній адміністрації шляхом фізичної розправи та незаконного позбавлення волі;
- силової підтримки учасників органів політичного та управлінського блоку незаконних утворень «ДНР», захопленні, укріпленні та охороні зайнятих ними будівель та споруд.
Водночас, на учасників органів політичного блоку покладено обов'язки підтримки збройної агресії російської федерації та вчинення дій, направлених на зміну меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом:
- створення та участі в діяльності окупаційної адміністрації російської федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні російській федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях Донецької області;
- видачі нормативно-правових актів від імені окупаційної адміністрації російської федерації та самопроголошених органів влади «ДНР»;
- проведення агітаційної роботи серед населення щодо діяльності псевдодержавного утворення «ДНР» з метою схиляння їх до участі у вказаній організації, приховування факту збройної агресії російської федерації проти України, отримання підтримки власної діяльності серед мешканців східних регіонів України;
- організація збору, отримання матеріальної і фінансової допомоги від інших учасників організації та осіб, лояльно налаштованих до їх діяльності, а також її розподілу;
- налагодження взаємодії з незаконним псевдодержавним утворенням «ДНР» та її лідерами з метою координації дій, спрямованих на насильницьку зміну конституційного ладу України;
- налагодження взаємодії з прихильниками злочинної діяльності, що перебувають за кордоном з метою координації дій, отримання матеріальної і гуманітарної допомоги та озброєння, а також залучення іноземних громадян для протидії правоохоронним органам та Збройним Силам України;
- координація та узгодження своїх дій з радниками та інструкторами Російської Федерації, з метою спільного та ефективного протистояння Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, та вчинення умисних дій, спрямованих на зміну меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України;
- налагодження взаємодії з місцевими та закордонними засобами масової інформації з метою їх використання для агітації, висвітлення діяльності «ДНР», дискредитації діяльності органів державної влади України та осіб, задіяних у ході проведення антитерористичної операції і заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, стримування і відсічі російської збройної агресії в Донецькій та Луганській областях, та формування думки серед населення про законність власних дій;
- надання матеріальної та організаційної допомоги учасникам силового блоку «ДНР» для забезпечення їх протиправної діяльності;
- забезпечення учасників «ДНР» транспортом, символікою, агітаційними матеріалами тощо.
При цьому, кожний учасник органів політичного та силового блоків «ДНР» (у т.ч. які долучалися в подальшому до їх складу) усвідомлював, що головним їх завданням є підтримка збройної агресії Російської Федерації та зміна меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України.
В результаті вищезазначених подій значна кількість території та населених пунктів Донецької області протягом квітня-вересня 2014 року опинилась під контролем регулярних з'єднань і підрозділів збройних сил та інших військових формувань Російської Федерації, підпорядкованих і скеровуваних ними російських радників та інструкторів, окупаційних адміністрацій Російської Федерації на території Донецької області, які Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268-VIII від 18.01.2018, Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» № 254-VIII від 17.03.2015 та Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» № 1680-VII від 16.09.2014 визнані тимчасово окупованими територіями.
Одночасно, з метою зміни меж території та державного кордону України в порушення порядку, встановленого Конституцією України, на тимчасово окупованій частині Донецької області з числа представників політичного блоку «ДНР» створено органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, які узурпували виконання владних функцій, та, згідно з Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268-VIII від 18.01.2018, є органами окупаційної адміністрації Російської Федерації.
У серпні 2016 року у громадянина України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виник злочинний умисел, спрямований на вчинення державної зради, тобто діяння, умисно вчиненого громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту.
Так, ОСОБА_5 , будучи радикально налаштованою особою, прихильником протиправної діяльності т. зв. «ДНР», діючи з мотивів несприйняття чинної влади в Україні, переслідуючи мету заподіяння шкоди інтересам України, а саме прийняття участі в бойових діях у складі незаконних збройних формувань терористичної організації «ДНР», усвідомлюючи той факт, що діяльність вказаної терористичної організації незаконна і спрямована на насильницьку зміну, повалення конституційного ладу та захоплення державної влади в Україні, а також зміну меж території і державного кордону України, розуміючи, що діяльність т. зв. «ДНР» фінансується та керується представниками рф, яка фактично перебувала у збройному конфлікті з Україною, у серпні 2016 році, перебуваючи на тимчасово окупованій території - у м. Донецьк Донецької області, добровільно вступив до силового блоку терористичної організації «ДНР», а саме до так званого «народного ополчення ДНР».
Так, з серпня 2016 року по лютий 2022 року (більш точної дати під час досудового розслідування не встановлено) ОСОБА_5 приймав активну участь в бойових діях проти ЗС України на території Донецької області у складі НОМЕР_1 окремої мотострілецької бригади (в/ч НОМЕР_2 ) 1 Донецького армійського корпусу на посаді заступника начальника штабу артилерії.
Отже, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на вчинення державної зради, керуючись ідеологічним мотивом, ОСОБА_5 у серпні 2016 року, перебуваючи на тимчасово окупованій території - у м. Донецьк Донецької області, перейшов на бік ворога в період збройного конфлікту та приймав участь у веденні бойових дій проти Збройних Сил України.
Наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме:
- висновком судової портретної експертизи № 12/1 від 15.01.2025;
- протоколами огляду мережі Інтернет;
- протоколами допиту свідків;
- матеріалами, отриманими від співробітників оперативного підрозділу за результатами виконання ними доручення слідчого по кримінальному провадженню.
Також, в ході досудового розслідування встановлені ризики, передбачені пунктами 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст.177 КПК України, а саме ризик переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду свідчать такі обставини:
- тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному в разі визнання його винуватим у кримінального правопорушення, в якому він підозрюється, відповідно до санкції ч. 1 ст. 111 КК України передбачено покарання у вигляді позбавленням волі на строк від дванадцяти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої;
- вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення;
- неприбуття на виклик до слідчого та прокурора та не повідомлення слідчому та прокурору про причини та неможливість прибути, що свідчить про те, що підозрюваний на цей час вже переховується від органу досудового розслідування;
- спосіб вчинення злочину (вчинив умисно перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, що має негативні наслідки для України, знаходиться на тимчасово окупованій території та приймав участь у веденні бойових дії проти Сил оборони України, що з великою часткою ймовірності спонукатиме його до втечі у разі обрання більш м'якого запобіжного заходу).
Про наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст.177 КПК України, а саме продовжити кримінальне правопорушення, у якому він підозрюється, або вчинити інше кримінальне правопорушення свідчить:
- тимчасова окупація території України - частини Донецької області, що унеможливлює реальне відбування покарання, яке може бути призначене останньому у разі його засудження за цей злочин;
- поведінка підозрюваного ОСОБА_5 , що виражається в переході на бік ворога в період збройного конфлікту та добровільній участі у в бойових діях проти Сил оборони України.
Всі ці обставини в своїй сукупності свідчать про те, що перебуваючи без запобіжного заходу, підозрюваний зможе продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, або вчинити інше кримінальне правопорушення проти основ національної безпеки України.
Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 цього Закону адміністративна межа між тимчасово окупованою територією та іншою територією України визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно переліку затвердженого наказом № 376 від 28 лютого 2025 року Міністерства розвитку громад та територій України «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», м. Донецьк є тимчасово окупованою Російською Федерацією територією України з 07.04.2014.
Таким чином, факт тимчасової окупації м. Донецьк є загальновідомим та не потребує додаткового підтвердження Радою національної безпеки і оборони України та Президентом України, крім того він визнаний Кабінетом Міністрів України.
Той факт, що підозрюваний перебуває на тимчасово окупованій території України, підтверджується відповідями оперативних співробітників на виконання доручень слідчого, та протоколами оглядів Інтернет - ресурсів.
Прокурор у судовому засіданні клопотання підтримав та просив обрати підозрюваному запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Захисник у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні поданого клопотання.
Заслухавши доводи прокурора та захисника, дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя дійшов висновку про таке.
Встановлено, що слідчим відділом 2 управління (з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №22025050000000929 від 29.09.2025 за підозрою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України.
Згідно ч. 6 ст. 193 КПК України слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України однією з підстав для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення.
У зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації, воєнним станом в Україні, беручи до уваги те, що існують достатні підстави вважати, що ОСОБА_5 перебуває на тимчасово окупованій території України та обґрунтовану неможливість вручити повідомлення про підозру та повістку про виклик особи, з дотриманням вимог ст. ст. 111, 135, 278 КПК України, в газеті «Урядовий кур'єр» № 186 (8111) від 11.09.2025, яка є засобом масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора від 11.09.2025 опубліковано повідомлення про підозру та повістку про виклик особи - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 15.09.2025, 16.09.2025, 17.09.2025, за зазначеною в повістці адресою для проведення слідчих та процесуальних дій у кримінальному провадженні №22014050000000097, отримання письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, допиту підозрюваного тощо.
Жодного разу у призначений час громадянин України ОСОБА_5 , у призначене місце не з'явився, про неможливість та причини неприбуття не повідомив.
З дотриманням вимог ст. ст. 111, 135, 278 КПК України повідомлено ОСОБА_5 про підозру у відповідності та у спосіб, передбачений діючим кримінальним процесуальним законодавством України, а саме вручено захиснику ОСОБА_5 - адвокату ОСОБА_6 .
Постановою прокурора від 29.09.2025 матеріали кримінального провадження №22014050000000097 від 08.08.2014 виділено в окреме кримінальне провадження №22025050000000929 від 29.09.2025.
Постановою слідчого від 17 жовтня 2025 року на підставі ст. 281 КПК України, підозрюваного ОСОБА_5 оголошено в розшук.
Згідно зі ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Оскільки чинне законодавство не розкриває поняття обґрунтованої підозри, враховуючи ст. 8, 9 КПК України, слід керуватися позиціями Європейського суду з прав людини. З точки зору практики ЄСПЛ обґрунтованість підозри - це певний стандарт доказування, який означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі "Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства" від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, N 182). При чому факти, які викликали підозру, не обов'язково мають бути одного рівня з тими, які необхідні для того, щоб не лише обґрунтувати засудження, а й пред'явити обвинувачення, що є наступною стадією в процесі розслідування кримінальної справи (рішення у справі "Murray v.United Kingdom", 14310/88, 28.10.94, п. 55).
Уявлення про "обґрунтовану підозру" має ґрунтуватися поміж інших факторів, на двох ключових критеріях: суб'єктивному та об'єктивному.
Перший критерій означає, що підозра має бути добросовісною, тобто особа, яка оголосила про підозру, має щиро підозрювати особу у вчиненні такого кримінального правопорушення, другий - що об'єктивно існують дані про скоєне кримінальне правопорушення і причетність особи до вчинення правопорушення. Такими даними можуть бути дії самого підозрюваного, наявні документи, речові докази, показання очевидців тощо.
Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення ОСОБА_5 повністю підтверджується зібраними у ході досудового розслідування належними та допустимими доказами у їх сукупності, зокрема: протоколами допитів свідків, іншими документами, здобутими у ході досудового розслідування кримінального провадження.
Стороною обвинувачення дотримано вимогу розумної підозри, оскільки наявні на цей час докази у кримінальному провадженні свідчать про об'єктивний зв'язок підозрюваного із вчиненням кримінального правопорушення, тобто виправдовують необхідність подальшого розслідування у цьому провадженні з метою дотримання імперативних завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК України.
При цьому суд звертає увагу, що для повідомлення про підозру не потрібна така ж ступінь доведення як для визнання особи винною, достатньо щоб у стороннього спостерігача склалось враження, що злочин було вчинено і підозрювана особа причетна до його вчинення. Такого ступеню доведення у цій справі було досягнуто.
Згідно ч 2 ст. 177 КПК України другою підставою для застосування запобіжного заходу є наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Слідчий суддя вважає доведеними вказані ризики, передбачені п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ризик переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду свідчать такі обставини:
- тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному в разі визнання його винуватим у кримінального правопорушення, в якому він підозрюється, відповідно до санкції ч. 1 ст. 111 КК України передбачено покарання у вигляді позбавленням волі на строк від дванадцяти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої;
- неприбуття на виклик до слідчого та прокурора та не повідомлення слідчому та прокурору про причини та неможливість прибути, що свідчить про те, що підозрюваний на цей час вже переховується від органу досудового розслідування.
Про наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме продовжити кримінальне правопорушення, у якому він підозрюється, або вчинити інше кримінальне правопорушення свідчить те, що ОСОБА_5 на теперішній час перебуває на території України, яка перебуває під контролем окупаційної адміністрації, підозрюється у переході на бік ворога в період збройного конфлікту та добровільній участі у в бойових діях проти Сил оборони України.
Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 цього Закону адміністративна межа між тимчасово окупованою територією та іншою територією України визначається Кабінетом Міністрів України.
Той факт, що підозрюваний ОСОБА_5 перебуває на тимчасово окупованій території України підтверджується вищезазначеними доказами, зібраними під час досудового розслідування.
З огляду на те, що у судовому засіданні знайшли своє підтвердження ті обставини, що ОСОБА_5 набув статусу підозрюваного у кримінальному провадженні, підозра є обґрунтованою, доведення органом досудового розслідування наявності ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а також факт того, що сукупність доказів у своєму зв'язку вказують слідчому судді на достатність підстав вважати, що підозрюваний перебуває на тимчасово окупованій території України, слідчим суддею встановлено достатні підстави для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу за відсутності підозрюваного, відповідно до приписів ч. 6 ст. 193 КПК України.
Відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 176 КПК України запобіжним заходом є тримання під вартою.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, яке входить до вищевказаного переліку, підозра є обґрунтованою, доведення органом досудового розслідування наявності ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, до нього може бути застосований виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а тому клопотання підлягає задоволенню.
Згідно з абз. 7 ч. 4 ст. 183 КПК України, при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, розмір застави не визначається.
Згідно з абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Оскільки ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, яке входить до переліку, перебуває на тимчасово окупованій території України, розмір застави слідчий суддя не визначає.
Згідно ч. 4 ст. 197 КПК України, у разі постановлення слідчим суддею, судом ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого на підставі ч. 6 статті 193 цього Кодексу строк дії такої ухвали не зазначається.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 193, 194, 197, 369-372, 376, 395, 615 КПК України, суд
Клопотання слідчого слідчого відділу 2 управління (з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБ України в Донецькій та Луганській областях ОСОБА_3 , погоджене прокурором у кримінальному провадженні - прокурором відділу Донецької обласної прокуратури ОСОБА_4 , у кримінальному провадженні, зареєстрованому в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №22025050000000929 від 29.09.2025, про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 111 КК України, - задовольнити.
Обрати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваному у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 111 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави.
Роз'яснити, що згідно з положеннями ч. 6 ст.193 КПК України, після затримання особи і не пізніше як через сорок вісім годин з часу доставки її до місця кримінального провадження слідчий суддя, за участю підозрюваного, розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Відповідно до ч.4 ст.197 КПК України строк дії такої ухвали не зазначається.
Ухвала щодо обрання запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Контроль за виконанням ухвали доручити прокурору ОСОБА_4 .
Ухвала слідчого судді набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а особою, що тримається під вартою - протягом того ж строку з моменту отримання нею її копії.
Повний текст ухвали суду складений і оголошений о 12:45 годині 27.10.2025 року.
Слідчий суддя ОСОБА_1