Справа № 466/7963/25
Провадження № 2-а/466/192/25
«27» жовтня 2025 року Шевченківський районний суд м. Львова
в складі: головуючої - судді Глинської Д.Б.
з участю секретаря с/з Садовської А.В.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Вишневський Микола Станіславович, до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
25 серпня 2025 року ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Вишневський Микола Станіславович, звернувся до суду через систему «Електронний суд» з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якій позивач просить суд постановити рішення, яким:
- поновити строк оскарження постанови №1621 ІНФОРМАЦІЯ_2 від 09 серпня 2025 року;
- скасувати постанову №1621 ІНФОРМАЦІЯ_2 від 09 серпня 2025 року по справі про притягнення його, ОСОБА_1 , до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210 -1 КУпАП та закрити провадження у справі.
В обгрунтування своїх вимог зазначає, що він, ОСОБА_1 , є особою з інвалідністю другої групи з дитинства, перебував на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У червні 2023 року він був доставлений працівниками ТЦК та СП у ІНФОРМАЦІЯ_4 , де пройшов ВЛК, за результатами якої був визнаний придатний для військової служби та був мобілізований до ЗСУ.
В жовтні 2024 року за рішенням МСЕК він був демобілізований із ЗСУ та перебував на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Після демобілізації він постійно проживав у АДРЕСА_1 на АДРЕСА_2 (раніше 9) та працював на різних підприємствах у м. Львові.
В кінці липня 2025 року він з додатку «Резерв+» дізнався, що перебуває в розшуку правоохоронними органами за ухилення від мобілізації.
В той час він оформляв необхідні документи для отримання квартири від місцевої влади м. Шептицький та перешкодою цьому був розшук.
8-11 серпня 2025 року ОСОБА_1 перебував в ІНФОРМАЦІЯ_5 , де добивався зняття його з обліку як особи, яка ухиляється від військової служби (з розшуку). В обмін на зняття з цього обліку та не направлення постанови у виконавчу службу працівники ТЦК сказали сплатити 8500 грн. штрафу за неявку, на що ОСОБА_1 погодився та сплатив цю суму, однак працівники ТЦК з розшуку його не зняли.
З огляду на вище викладене, вважає оскаржувану постанову упередженою, незаконною, винесеною в порушення вимог чинного законодавства, яка підлягає скасуванню з наступних підстав.
Відповідно до змісту оскаржуваної постанови він був оповіщений належним чином про виклик в ТЦК та СП для уточнення даних 26.06.2025 року на 09.00 год. Повістка надіслана засобами поштового зв'язку на адресу його реєстрації, проте на вказані в повістці дату та час не прибув у ІНФОРМАЦІЯ_6 , про причини неявки не повідомив, чим порушив вимоги ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», тобто порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізації в особливий період, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративного стягнення у вигляді штрафу у сумі 17 000,00 грн.
Зазначає, що за адресою реєстрації у АДРЕСА_3 постійно не проживав, лише інколи навідувався, однак жодних повідомлень повісток від відповідача не було. Фактичне місце проживання - АДРЕСА_4 , адреса якого зазначена в оновлених даних у відповідача та наявна в додатку «Резерв+». Він місця реєстрації та проживання не змінював. Відповідачу були відомі його номери телефонів як засобів зв'язку, які не змінювалися. Таким чином, працівники ІНФОРМАЦІЯ_5 могли здійснити його виклик телефоном, що передбачено чинним законодавством. Будь-яких повідомлень із поштового відділення він особисто не отримував, в телефонному режимі працівниками поштового відділення його про наявність рекомендованого листа про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_5 повідомлено не було.
Натомість, в оскаржуваній постанові відповідачем зазначено місце реєстрації (перебування) позивача у АДРЕСА_3 , що не відповідає дійсності та місця його реєстрації за такою адресою у м. Шептицький.
Допускає, що на вказану адресу відповідачем можливо і було надіслано повістку. Копію повістки відповідачем не надано та факт її надсилання не підтверджений.
Також, розгляду адміністративної справи як такої не було, відповідачем не дотримано процедури її проведення відповідно до норм ст. 279 КУпАП. Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення були порушенні його права, передбачені ст. 268 КУпАП, а саме не отримано його пояснень з приводу притягнення до адміністративної відповідальності, позбавлено права на правничу допомогу кваліфікованого юриста - адвоката, позбавлено можливості заперечити проти адміністративного правопорушення та надати докази невинуватості.
Враховуючи вищенаведене вважає, що винесена постанова № 1621 від 09.08.2025 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП є незаконною, передчасною та такою, яка прийнята з порушенням вимог чинного законодавства України, є протиправною і підлягає скасуванню. При прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем грубо було порушено норми чинного законодавства, а відтак підлягає скасуванню.
Копію оскаржуваної постанови він отримав 11 серпня 2025 року. Однак, зміст вказаної постанови йому був незрозумілий, тому він звенувся до адвоката. Таким чином, він пропустив строк на звернення до суду для оскарження постанов .
Таким чином, вважає, що строк звернення з позовною заявою до суду про скасування постанови пропущений з поважних причин. Відтак, просив поновити строк на оскарження постанови.
Зважаючи на вищевикладене, просить позов задовольнити.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 серпня 2025 року вищевказані матеріали позовної заяви були передані для розгляду судді Глинській Д.Б.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 28 серпня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, якою встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Копію ухвали надіслано учасникам справи, а відповідачу - копію позовної заяви з копіями доданих до неї документів.
Вищевказану ухвалу було скеровано у ІНФОРМАЦІЯ_7 через систему «Електронний суд».
Згідно з довідки про доставку електронного листа документ в електронному вигляді «Ухвала» від 28.08.2025 по справі №466/7963/25 було надіслано у ІНФОРМАЦІЯ_7 в електронний кабінет. Документ доставлено до електронного кабінету: 29.08.2025 11:40.
Відповідач заяви про визнання позову чи відзив на позовну заяву в строки, передбачені статтею 261 Кодексу адміністративного судочинства України до суду не надав.
У частині 6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Частиною 5 ст.262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні сторони у справі не звертались.
З'ясувавши обставини справи, дослідивши зібрані в справі докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Положеннями ст. 5 КАСУ передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
У відповідності до ч.1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
На виконання ухвали суду ІНФОРМАЦІЯ_4 надано матеріали адміністративної справи №1621 про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210-1 КУпАП.
Як вбачається із даної справи на ім'я ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 16 червня 2025 року було сформовано повістку № 3936295 за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, яка містить унікальний електронний ідентифікатор у вигляді QR-коду із відповідною інформацією для явки на 26.06.2025 о 09:00 год. з метою уточнення даних. Дана повістка 20 червня 2025 року була направлена засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням за №0610261013420 на адресу - АДРЕСА_3 .
Із конверту вбачається, що поштове відправлення повернуто 04 липня 2025 року відправнику з відміткою про відсутність адресата ( ОСОБА_1 ) за вказаною адресою.
Як вбачається з військово-облікового документу з мобільного додатку "РЕЗЕРВ+" ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_9 ; номер в реєстрі "ОБЕРІГ" 070620239340750800069; дані уточнено вчасно; адреса проживання: АДРЕСА_5 .
Із копії постанови №1621 від 09 серпня 2025 року вбачається, що ОСОБА_1 за адресою реєстрації була направлена повістка засобами поштового зв'язку про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 09:00 год. 26.06.2025, для уточнення військово - облікових даних. Проте останній не з'явився, причин, які були б поважними, не повідомив, чим порушив вимоги ч.1 ст. 22 Закону України «Про мобілізацій підготовку та мобілізацію» та скоїв адміністративне правопрушення, передбачене ч.3 ст. 210-1 КУпАП.
За правилами ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210 -1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Частиною 3 статті 210-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.
Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
З 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан, який продовжується до тепер.
Поняття «воєнний стан» охоплює особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.
В цьому ж Законі визначено поняття «особливий період» як період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, котрий настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно з ч.2 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов'язані, зокрема, з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
У відповідності до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Крім того, згідно з частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Обов'язок доказування правомірності складання постанови про адміністративне правопорушення, наявності в діях особи складу правопорушення покладено законом на відповідача. Відповідно до ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Оцінка доказів здійснюється судом за правилами статті 90 КАС України, відповідно до приписів якої суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідачем не надано належних доказів на підтвердження вчинення позивачем ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП.
У матеріалах справи №1621 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210-1 КУпАП міститься його заява про визнання вини за неявку по повістці до ІНФОРМАЦІЯ_5 на 26.06.2025.
Однак, суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 15.05.2019 у справі №537/2088/17 про те, що сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності. З'ясування обставин, за яких вчинено адміністративне правопорушення, яке позивачу поставлено за провину, буде неповним і поверховим, якщо не дослідити його в усіх тих аспектах, про які зазначено вище.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 22.07.2019 по справі №757/2757/16-а зазначено, що підпис на постанові у справі про адміністративне правопорушення та сплата штрафу не означає згоду позивача з тим, що він вчинив адміністративне правопорушення. Оскільки згідно з положенням Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок саме відповідача доводити правомірність свого рішення.
Досліджуючи питання дотримання позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом в цій справі, суд зазначає наступне.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Як вбачається із матеріалів справи позивач отримав оскаржувану постанову 11 серпня 2025 року. Однак, звернувся до суду із позовною заявою 25 серпня 2025 року.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
Також, Європейський Суд з прав людини сформував правову позицію, відповідно до якої, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції», «Ільхан проти Туреччини», «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» тощо).
Суд звертає увагу на те, що у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права»
Не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа «Мушта проти України»).
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відтак, суд вважає, що ОСОБА_1 слід поновити строк на звернення до суду з адміністративним позовом.
Щодо решти аргументів сторін, суд звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
З огляду на встановлені судом обставини, враховуючи відсутність достатніх та належних доказів на підтвердження правомірності оскаржуваної постанови, суд приходить до висновку, що прийняте рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності є необґрунтованим, прийнятим без повного та всебічного з'ясування усіх обставин справи, а тому підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
На підставі ст.65 Конституції України, ст.ст. 7, 9, 210-1, 235, 245, 251, 280, 289 КУпАП, та керуючись ст.ст. 5, 9, 72, 73, 77, 242 -246, 286 КАС України, суд
позов задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 строк на звернення до суду з адміністративним позовом.
Скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_2 №1621 від 09 серпня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000,00 грн. (сімнадцять тисяч гривень) за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП, та провадження в справі про адміністративне правопорушення - закрити.
Рішення може бути повністю або частково оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з моменту його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено 27 жовтня 2025 року.
Суддя Д. Б. Глинська