Іменем України
29 жовтня 2025 року м. Чернігівсправа № 927/855/25
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Моцьора В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження господарську справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ТДС УКРСПЕЦТЕХНІКА»
вул. Металургів, буд. 17, офіс 105, м. Бровари, Київська область, 07400,
код ЄДРПОУ 37001696
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “НПО СВАРОГ»
вул. Кільцева, буд. 5, м. Чернігів, 14007,
код ЄДРПОУ 34924848
предмет спору: про стягнення 111 938,68 грн
без повідомлення (виклику) сторін
Товариством з обмеженою відповідальністю “ТДС УКРСПЕЦТЕХНІКА» подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю “НПО СВАРОГ» про стягнення 111 938,68 грн, з яких 95 265,20 грн заборгованості, 13 451,26 грн інфляційних втрат, 3 222,22 грн річних.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань з оплати послуг, наданих на підставі домовленості про виконання робіт з технічного обслуговування спеціальної техніки із використанням матеріалів виконавця.
Ухвалою суду від 01.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідно до ст.165,166,167,251 ГПК України вказаною ухвалою учасникам справи встановлено строки для надання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, заперечень.
Ухвала суду від 01.09.2025 доставлена до електронного кабінету позивача та відповідача 01.09.2025, про що свідчать довідки про доставку електронного листа, які містяться в матеріалах справи.
Матеріали справи свідчать про те, що суд належним чином повідомив учасників справи про відкриття провадження у справі та встановлення процесуальних строків, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
На адресу суду від учасників справи не надходило належно оформленого клопотання про розгляд справи у судовому засіданні, з повідомленням сторін, відповідно до ст. 252 ГПК України.
Відповідач не скористався процесуальним правом на подання відзиву на позов.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч.1,8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно зі ст.248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТДС УКРСПЕЦТЕХНІКА» як виконавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «НПО СВАРОГ» як замовником була досягнута усна домовленість про виконання робіт з технічного обслуговування спеціальної техніки із використанням матеріалів виконавця.
На виконання домовленості позивачем виставлено рахунок на оплату по замовленню № 131642 від 26.06.2024 на суму 95 265,20грн.
09.07.2024 позивач виконав роботи відповідачу з технічного обслуговування на загальну суму 95 265,20 грн, що підтверджується укладеним між сторонами актом наданих послуг № 76997 від 09.07.2024.
Відповідач не виконав своїх зобов'язань з оплати вартості технічного обслуговування та вартості матеріалів згідно з вказаним вище актом надання послуг у сумі 95 265,20 грн.
23.05.2025 позивачем направлено на адресу відповідача претензію № 22.05.2025-1 від 22.05.2025 з вимогою розглянути претензію протягом трьох днів з дня її отримання та протягом семи днів з дня отримання здійснити оплату за актом наданих послуг № 76997 від 09.07.2024 у сумі 80 337,20грн, на один із указаних у претензії розрахункових рахунків ТОВ «ТДС УКРСПЕЦТЕХНІКА».
Зазначену претензію отримано відповідачем 25.05.2025, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (штрих кодовий ідентифікатор № 1400701832460).
Відповідач відповіді на претензію не надав, оплату вартості наданих послуг станом на дату звернення до суду не здійснив.
Вказані обставини стали підставою для звернення з позовом до суду.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
У силу статті 509 ЦК України, зобов'язанням, зокрема, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта статті 202 ЦК України).
Відповідно до частин першої - п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частин першої - другої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно- комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 207 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (частина друга статті 207 ЦК України).
Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. 11, 626 Цивільного кодексу України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 Цивільного кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковим відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).
Матеріалами справи підтверджуються обставини щодо надання послуг та виконання робіт позивачем та відповідно їх прийняття відповідачем.
Претензій щодо своєчасності виконання робіт та їх якості матеріали справи не містять.
Отже, виходячи із приписів ст.202 ЦК України, суд приходить до висновку, що сторонами вчинено дії, спрямовані на набуття цивільних прав та обов'язків.
З аналізу правовідносин які виникли між сторонами випливає, що між сторонами фактично було укладено договір підряду, відповідно до 837 Цивільного кодексу України у спрощений спосіб, шляхом виконання робіт позивачем та прийняття їх відповідачем. Єдиний письмовий договір на виконання робіт між сторонами не укладався.
Згідно з ч. 2 ст. 846 ЦК України, якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Згідно з ч.1 ст. 854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Таким чином, відповідач повинен був оплатити вартість прийнятого ним результату виконаної роботи за вказаним вище актом надання послуг №76997 від 09.07.2024 одразу після прийняття результату, тобто у той самий день.
Частиною першою статті 612 ЦК України унормовано, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується, що станом на день подання позовної заяви відповідач свої зобов'язання з оплати робіт не виконав.
Таким чином, суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення заборгованості у сумі 95 265,20грн є обґрунтованою і підлягає задоволенню.
Також позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення інфляційні втрати у сумі 13 451,26грн за період з липня 2024 року по липень 2025 року та 3% річних у сумі 3 222,22 грн за період з 10.07.2024 по 25.08.2025.
Згідно зі ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та річні не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Матеріалами справи підтверджується прострочка відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо оплати робіт.
Судом перевірено розрахунок інфляційних втрат та 3% річних.
За таких обставин, вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат у сумі 13 451,26грн та 3% річних у сумі 3 222,22грн є правомірними та підлягають задоволенню.
За приписами частин 2 та 3 статті 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.
Обов'язок доказування і подання доказів установлений статтею 74 ГПК України, за якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частина 3 статті 74 ГПК України). Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви в добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 ГПК України). Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, установлених цим Кодексом (частина 1 статті 14 ГПК України).
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
З огляду на зміст статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Стаття 76 даного Кодексу визначає, що належними доказами є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Статтями 78, 79 ГПК України встановлено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними ніж докази, надані на її спростування.
За приписами частин 1 та 2 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Тобто, виходячи зі змісту статей 13, 74 ГПК України кожна сторона на підставі належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів повинна довести правомірність заявлених нею вимог або заперечень.
Відповідачем не надано заперечень щодо наявності заявленої до стягнення заборгованості, її розміру, не подано доказів про відсутність боргу та про те, що заборгованість є меншою.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю у сумі 111 938,68 грн, з якої 95 265,20 грн заборгованості, 13 451,26 грн інфляційних втрат, 3 222,22 грн річних.
Згідно з п.5 ч.1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання, зокрема, про розподіл між сторонами судових витрат.
За частинами 1 та 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Позивачем у позовній заяві повідомлено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат становить сплачену суму судового збору - 3 028,00грн, витрати на правову допомогу - 11 000,00грн.
Пунктами 2, 4 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Позивачем за подання даного позову до суду відповідно до платіжної інструкції №29556 від 26.08.2025 сплачено 3 028,00грн судового збору.
Таким чином, оскільки заявлений позов задоволено повністю, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у сумі 3 028,00грн.
Щодо відшкодування витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.
Статтею 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За частиною 1 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Пунктом 1 частини 2 цієї ж статті визначено, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану із справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
За приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зробленим у постанові від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
Частиною 3 статті 126 ГПК України унормовано, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 4 цієї статті, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) (1); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) (2); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт (3); ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (4).
Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При цьому, докази на підтвердження розміру судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити, подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Водночас слід зазначити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу). Аналогічна позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Верховного суду у справі №922/445/19 від 03.10.2019.
Правову допомогу позивачу по даній справі надавав адвокат Варшамян Т.Г., ордер на надання правничої допомоги серія ВА №1124183 видано 27.08.2025.
Позивачем разом з позовною заявою подано докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, а саме: договір професійної правничої допомоги №19/08 від 19.08.2025, акт прийому-передачі №1 до договору, платіжна інструкція №29557 від 26.08.2025 на суму 11 000,00грн.
Відповідно до умов договору сторони узгодили, що розмір гонорару за комплексне ведення даної справи становить 11 000,00грн.
19.08.2025 сторони підписали акт прийому передачі №1 наданих послуг (професійної правничої допомоги) вартістю 11 000,00грн.
За частиною 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи (1); чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес (2); поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (3); дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (4).
Системний аналіз наведених норм частини 4 статті 126 та частини 5 статті 129 ГПК України дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати: пов'язаність цих витрат із розглядом справи; їх обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін; вплив результату вирішення справи на репутацію сторін; публічний інтерес до справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Водночас, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідач не надіслав заперечень щодо стягнення з нього витрат на правову допомогу.
Таким чином, враховуючи що позивачем подано до справи належні докази на підтвердження розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом даної справи, беручи до уваги, що за результатом розгляду спору позов задоволено повністю, суд, оцінивши витрати позивача, дійшов висновку про те, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у сумі 11 000,00грн підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.
Керуючись ст. 129, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “НПО СВАРОГ» (код ЄДРПОУ 34924848, вул. Кільцева, буд. 5, м. Чернігів, 14007) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ТДС УКРСПЕЦТЕХНІКА» (код ЄДРПОУ 37001696, вул. Металургів, буд. 17, офіс 105, м. Бровари, Київська область, 07400) 95 265,20 грн заборгованості, 13 451,26 грн інфляційних втрат, 3 222,22 грн річних, 11 000,00грн витрат на професійну правничу допомогу та 3 028,00 грн витрат по сплаті судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.
Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя В.В. Моцьор