8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"21" жовтня 2025 р. м. ХарківСправа №922/2423/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Добрелі Н.С.
за участю секретаря судового засідання Хруслової А.К.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОДЕНЕРГО"
доРосійської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації
про стягнення коштів
за участю представників:
позивача - Паркулаб А.В.
відповідача не з'явився.
ТОВ "ПРОДЕНЕРГО" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації, в якій просить суд стягнути з відповідача відшкодування майнової шкоди, завданої знищенням майна внаслідок військової агресії у розмірі 38.305.673,77 грн.
Фактичними підставами позову є пошкодження майна позивача за адресою м. Харків, просп. Героїв Харкова 183, внаслідок збройної агресії відповідача та ракетного обстрілу 14.04.2025, що призвело до понесення позивачем збитків у заявленій до стягнення сумі.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.07.2025 року відкрито загальне позовне провадження у справі №922/2423/25.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.08.2025 у справі №922/2423/25 продовжений строк підготовчого засідання на 30 днів.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.09.2025 закрито підготовчого провадження у справі №922/2423/25 та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.10.2025 о 13:40 год.
Присутній у судовому засіданні по суті 21.10.2025 представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив суд їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача в судове засідання по суті 21.10.2025 не з'явив, з огляду на це суд вважає за необхідне зазначити таке.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан.
Відповідно до статті 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
За зверненням Мін'юсту Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно з листом Міністерства юстиції України "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" від 21.03.2022 №25814/12.1.1/32-22 з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, Міністерство просить не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами юстиції росії і білорусі на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних і кримінальних справах, та у галузі міжнародного приватного права, крім випадків передачі судам чи громадянам на території України документів, одержаних за результатами виконання запитів, доручень і клопотань.
Відповідно до статті 367 ГПК України у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.
У зв'язку із порушенням Російською Федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряду інших документів ОБСЄ, широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справ України 24.02.2022 нотифікувало Міністерство закордонних справ Російської Федерації про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та рф від 14.02.1992. Діяльність дипломатичних представництв України в росії та росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 та подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до сторони відповідача дипломатичними каналами не є можливим.
12.01.2023 Верховна Рада України прийняла Закон України "Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності", яким Верховна Рада України, керуючись положеннями статті 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України", постановила вийти з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, вчиненої в м. Києві 20.03.1992 а ратифікованої Постановою Верховної Ради України від19.12.1992 №2889-XII (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 9, ст. 66), який набрав чинності 05.02.2023.
Приймаючи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку про неможливість звернення із судовим дорученням для вручення відповідачу судових документів у даній справі в порядку статті 367 ГПК України.
Відтак, взявши до уваги вищенаведене, єдиним доступним для суду способом повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи було розміщення на офіційному веб-порталі судової влади України відповідного оголошення-повідомлення. І такі заходи судом належним чином застосовувалися, що підтверджується матеріалами справи.
При цьому відповідно до частини четвертої статті 122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
Заслухавши вступне слово представника позивача, перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд встановив наступне.
ТОВ "ПРОДЕНЕРГО" є зареєстрованим у встановленому законом порядку суб'єктом господарювання, що здійснює діяльність з виробництва продукції, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
ТОВ "ПРОДЕНЕРГО" є користувачем нежитлової будівлі площею 5052,5 кв. м (літера Л-1) та 1849,7 кв. м. (літера Л-1) , розташоване за адресою: м. Харків, пр. Московський, 183, на підставі укладеного з ОК "ГБК "АВТОЛЮБИТЕЛЬ 2010" Договору суборенди нежитлових приміщень від 01.04.2020 №01/04-2020, відповідний договір та додатки до нього містяться в матеріалах справи.
14.04.2025 приблизно о 05:30 год. сталася пожежа за адресою: м. Харків, пр. Московський, 183, літ. Л-1 (склад готової продукції) внаслідок з проведенням бойових (воєнних) дій, про що Відділом запобігання надзвичайним ситуаціям по Салтівському району Харківської міської територіальної громади був складений Акт про пожежу від 14.04.2025. Внаслідок пожежі було знищено продовольчі товари (бакалія, кондитерські вироби, сирна та молочна продукція, сипучі продукти, консервована продукція, фасований корм для тварин, рослинна олія, газована та негазована вода, тощо) та непродовольчі товари (сірники, побутова хімія, паперові вироби (продукція), кришки для консервування, тощо); стелажне обладнання, електронавантажувач вилочний HELI CPD15, зарядні пристрої, компресори, 2 електрогенератори, комп'ютерно-обчислювальна техніка, система відеоспостереження, система освітлення, конструктивні елементи покрівлі, тощо.
14.04.2025 Харківським районним управлінням поліції №2 Головного управління Національної поліції в Харківській області було відкрито кримінальне провадження №12025221170001211 за частиною першою статті 438 КК України за фактом порушення законів та звичаїв війни військовослужбовцями підрозділів збройних сил чи інших відомств Російської Федерації, що полягало у здійсненні обстрілу з використанням невстановленого виду озброєння (попередньо БПЛА "Шахед") за адресою: м. Харків, пр-т. Героїв Харкова, 183, а саме складського приміщення ТОВ "ПРОДЕНЕРГО".
Наказом ТОВ "ПРОДЕНЕРГО" "Про проведення непланової інвентаризації" від 14.04.2025 №14/04/2025-інв вирішено постійно діючій інвентаризаційній комісії провести повну інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей підприємства на складі в м. Харків, пр. Героїв Харкова, 18, з перевіркою їх фактичної наявності та документального підтвердження станом на 18.04.2025 з обов'язковим складанням відповідної інвентаризаційної описи.
Протоколом інвентаризаційної комісії ТОВ "ПРОДЕНЕРГО" від 18.04.2025 №1 виявлено нестачу на загальну суму 39.669.796,79 грн.
На виконання постанови Кабінету міністрів України «Про затвердження Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації» від 20.03.2022 р. № 326, з метою отримання експертної оцінки щодо визначення розміру збитків, спричинених збройною агресією, позивач звернувся до суб'єкта оціночної діяльності ФОП Ачкасова О.М. , що діє на підставі сертифіката суб'єкта оціночної діяльності № 599/2023 від 26.10.2023 року, свідоцтва МФ№4925 від 17.03.2007 року, свідоцтва про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів №5486 від 14 травня 2007 року та посвідчень про підвищення кваліфікації МФ "0513-ПК від 15.07.2024 року..
На замовлення ТОВ "ПРОДЕНЕРГО" суб'єктом оціночної діяльності ФОП Ачкасовим О.М. була проведена незалежна оцінка економічних втрат, що заподіяні ТОВ "ПРОДЕНЕРГО", власнику майна згідно з переліком, що постраждало та знищено внаслідок військової агресії Російської Федерації, про що був складений Звіт про оцінку розміру збитків що призвели до завдання майнової шкоди ТОВ "ПРОДЕНЕРГО" від 10.05.2025.
Відповідно до вказаного звіту розмір збитків, що призвели до завдання майнової шкоди ТОВ "ПРОДЕНЕРГО", за адресою: м. Харків, пр-т. Героїв Харкова, 183, внаслідок ракетного удару збройної агресії Російської Федерації, що мали місце 14.04.2025 становить 38.305.673,77 грн без ПДВ.
Внаслідок заподіяння збитків позивач вимушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Спір у даній справі виник між юридичними особами приватного права та іноземною державою Російською Федерацією (відповідач) як особливим суб'єктом цивільного права.
Згідно з ч. 8 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди.
Місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна, Харківська область.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди мала місце на території України, то спір вирішується за законодавством України.
Відповідачем у цій справі є Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації.
Частина перша статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16.05.1972, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02.12.2004.
Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
Відповідно до частини першої статті 11 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму, ратифікованої Верховною Радою України 31.07.2006, Україна вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для ефективного, пропорційного й такого, що відраджує, покарання за злочини тероризму.
Згідно зі статтею 13 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму Україна зобов'язана вжити необхідних заходів для захисту й підтримки жертв тероризму, здійсненого на території України.
Відповідно до частини четвертої статті 8 Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму ратифікованої Верховною Радою України 12.09.2002, Україна має зобов'язання щодо створення механізмів компенсації жертвам злочинів тероризму. У той же час, відсутність спеціального визначеного державою механізму компенсації (захисту порушеного права) не може бути підставою для відмови у захисті такого права загальними засобами, передбаченими законом, у тому числі шляхом звернення до суду.
Тож, застосування судового імунітету Російської Федерації та відмова у розгляді по суті позову у цій справі означала би порушення Україною своїх міжнародно-правових зобов'язань відповідно до згаданих Конвенцій щодо боротьби з тероризмом (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 12.10.2022 у справі № 463/14365/21).
Судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
У своїй постанові від 14.04.2022 у справі №308/9708/19 Верховний Суд дійшов висновку, що на Російську Федерацію не поширюється судовий імунітет, оскільки «вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН». Зокрема, Верховний Суд зазначив, що «такими діями Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, та грубо порушила гарантоване нормами міжнародного права право власності позивача».
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти України, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.
Згідно із частиною першою статті 1 Статуту ООН Організація Об'єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про застосування тимчасових заходів від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень у геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов'язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.
Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022, якою додатково засудила військову агресію Російської Федерації проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, у тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Проте, станом на час розгляду цієї справи Російська Федерація не виконала приписів (вимог) ані Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022, ані наказу Міжнародного суду ООН від 16.03.2022, та продовжує військову агресію проти України та військові злочини проти цивільного населення та цивільних об'єктів у порушення норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, Женевських Конвенцій 1949 року та Додаткового протоколу I 1977 року до них.
Звернення позивача до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування збитків, мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Згідно з частиною третьою статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Згідно з частинами першою, другою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частина третя статті 22 ЦК України).
Враховуючи те, що сторони у цій справі не перебувають між собою в договірних відносинах, а позовні вимоги стосуються стягнення позадоговірної шкоди, до спірних правовідносин застосовуються положення статті 1166 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану недоговірну (деліктну) шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 2) шкідливого результату такої поведінки збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача.
Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
Отже збитки це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Як вже було зазначено, відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов'язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.
Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додатковим протоколом 1977 року до них.
Частиною третьою статті 75 ГПК України встановлено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Таким чином, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Російської Федерації проти України в розумінні частини третьої статті 75 ГПК України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, а також визнано на найвищому міжнародному рівні.
Матеріалами справи, зокрема, витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, судом встановлено, що 14.04.2025 Харківським районним управлінням поліції №2 Головного управління Національної поліції в Харківській області було відкрито кримінальне провадження №12025221170001211 за частиною першою статті 438 КК України за фактом порушення законів та звичаїв війни військовослужбовцями підрозділів збройних сил чи інших відомств Російської Федерації, що полягало у здійсненні обстрілу з використанням невстановленого виду озброєння (попередньо БПЛА "Шахед") за адресою: м. Харків, пр-т. Героїв Харкова, 183, а саме складського приміщення ТОВ "ПРОДЕНЕРГО".
Зі змісту частини другої статті 1166 ЦК України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, яка полягає в тому, що наявність вини заподіювача шкоди не підлягає доведенню позивачем, а саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.04.2021 у справі № 648/2035/17.
Згідно зі ст. 1 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі, що додається до цієї Конвенції.
Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил (ст. 3 Гаазької Конвенції).
Відповідно до ст. 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі, яке є додатком до Конвенції, забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.
Матеріали справи не містять будь-яких доказів використання знищеного та пошкодженого майна позивача у воєнних цілях, відтак, дії відповідача, внаслідок яких знищено та пошкоджено майно позивача, були вчинені всупереч законам і звичаям війни, суд дійшов висновку про наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та завданими позивачу збитками.
Отже згідно з положеннями ЦК України та наведеної Конвенції за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.
Тому стягнення відповідної шкоди також має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.
Таким чином, пред'явлення позовних вимог до Російської Федерації як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту прав позивача.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (надалі - Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії рф, починаючи з 19.02.2014.
Згідно з пунктом 2 вказаної постанови Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади постановлено розробити і затвердити у шестимісячний строк методики, передбачені Порядком, затвердженим цією постановою.
За змістом підпункту 18 пункту 2 Порядку, визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності. Основні показники, які оцінюються (зокрема): вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності; вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності.
Відповідно до пункту 5 Загальних засад оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії російської федерації (додаток до постанови №326 від 20.03.2022 Кабінету Міністрів України, надалі Загальні засади) оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.
Незалежна оцінка збитків проводиться суб'єктами оціночної діяльності суб'єктами господарювання, визнаними такими Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.
18.10.2022 наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України за №3904/1223 затверджено Методику визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією російської федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.
Пунктом 1 Методики №3904/1223 передбачено, що вона застосовується під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв'язку зі збройною агресією Росії, оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб'єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб'єктів господарювання.
Механізми оцінки (визначення розміру) реальних збитків, упущеної вигоди та оцінки потреб у відновленні, що наведені в цій Методиці, розроблено на підставі національних та міжнародних стандартів оцінки, а також керівних принципів Світового банку щодо оцінки збитків та інших матеріалів, що розроблені організаціями, визнаними у світовому співтоваристві.
Ця Методика є обов'язковою для використання під час оцінки збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, проведення судової експертизи (експертного дослідження), пов'язаної з оцінкою збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, та її положення переважають над іншими положеннями нормативно-правових актів, методик, рекомендацій тощо, які регулюють питання визначення розміру збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям, іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності. У разі якщо певні питання, пов'язані з оцінкою збитків, не врегульовано цією Методикою, застосовуються інші нормативно-правові акти з питань оцінки майна, що визначені такими згідно із Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», та оціночні процедури, що передбачені міжнародними та національними стандартами оцінки, міжнародною оціночною практикою. Необхідність та доцільність застосування інших нормативно-правових актів з питань оцінки майна обґрунтовуються у звіті про оцінку збитків (висновку експерта).
Ця Методика передбачає механізми оцінки (визначення розміру) збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям та іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності внаслідок збройної агресії, оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб'єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб'єктів господарювання станом на дату оцінки, яка є датою не раніше ніж 23.02.2022. Оцінка (визначення розміру) збитків (упущеної вигоди) станом на дату оцінки, яка передує 23.02.2022, здійснюється шляхом проведення оцінки згідно з вимогами Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» або судової експертизи (експертного дослідження) згідно із Законом України «Про судову експертизу» з дотриманням методичного регулювання оцінки майна, яке здійснюється національними стандартами оцінки та міжнародними стандартами оцінки, європейськими стандартами оцінки, нормами міжнародної оціночної практики, що склалася, за наявності вихідних даних та інформаційних джерел, необхідних для проведення оцінки (визначення розміру) збитків.
Звіт про оцінку збитків - документ, що є результатом незалежної оцінки збитків, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання (оцінювачем) відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
Відповідно до статті 9 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України.
Під час проведення оцінки майна, майнових прав оцінювачами, суб'єктами оціночної діяльності обов'язковим для застосування є Національний стандарт №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2003 № 1440 (далі - Національний стандарт № 1).
Національний стандарт №1 передбачає розділ, яким визначено загальні вимоги до проведення незалежної оцінки майна, зокрема, передбачено необхідність ознайомлення оцінювачем з об'єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки.
Також слід зазначити, що пунктом 52 Національного стандарту №1 визначено, що оцінювач самостійно здійснює пошук інформаційних джерел за винятком документів, надання яких повинен забезпечити замовник оцінки згідно з договором на проведення оцінки майна.
Відповідно до пункту 56 Національного стандарту №1 у звіті про оцінку майна повинно бути зазначено про результати особистого огляду оцінювачем об'єкта оцінки. У разі неможливості особистого огляду оцінювач надає у звіті про оцінку майна відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів такої оцінки, що є важливим для підтвердження достовірності та об'єктивності оцінки майна і висновку про його вартість. Ознайомлення з об'єктом оцінки в даному випадку здійснюється на підставі вихідних даних про об'єкт, документів, які містять характеристики об'єкта оцінки.
Отже, у разі неможливості з об'єктивних причин проведення особистого огляду оцінювачем об'єкта оцінки та наявності наданих замовником необхідних вихідних даних для проведення оцінки майна оцінювач має право провести оцінку без особистого огляду із обов'язковим зазначенням про це у звіті про оцінку.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження реального розміру збитків позивачем був наданий до матеріалів справи Звіт, складений суб'єктом оціночної діяльності ФОП Ачкасовим О.М. про оцінку розміру збитків що призвели до завдання майнової шкоди ТОВ "ПРОДЕНЕРГО" згідно переліку майна, за адресою: Харківська область, м. Харків, пр-т. Героїв Харкова 183, внаслідок ракетного удару збройної агресії Російської Федерації, що мали місце 14.04.2025.
Із вказаного звіту вбачається, що при його складанні була, зокрема використана Методика визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією російської федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затверджена наказом Міністерства економіки України та ФДМУ 18.10.2022 №3904/1223.
Відповідно до вказаного звіту розмір збитків, що призвели до завдання майнової шкоди ТОВ "ПРОДЕНЕРГО", за адресою: м. Харків, пр-т. Героїв Харкова, 183, внаслідок ракетного удару збройної агресії Російської Федерації, що мали місце 14.04.2025 становить 38.305.673,77 грн без ПДВ.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем у даній справі належними та допустимими доказами доведено наявність повного складу цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суд оцінює його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
У п. 145 рішення від 15.11.1996 р. у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
З урахуванням наведеного, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.
Дослідивши матеріали справи, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.
Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову та стягнення 38 305673,77 грн. збитків, як обґрунтованого та підтвердженого наданими до матеріалів справи доказами.
Щодо розподілу судових витрат у даній справі, слід зазначити таке.
Відповідно до пункту 22 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відтак, з урахуванням ціни позову у цій справі розмір судового збору за його подання становить 574.585,11 грн (1,5 % ціни позову).
Відповідно до частини другої статті 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
З огляду на те, що позивач від сплати судового збору за розгляд даного спору звільнений, судовий збір за розгляд даної справи підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 76, 77, 86, 123, 126, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОДЕНЕРГО» (Україна, 61170, Харківська обл., м. Харків, вул. Гвардійців-Широнінців, буд. 45, код ЄДРПОУ 40093593) майнову шкоду, завдану знищенням майна внаслідок військової агресії, в розмірі 38.305.673,77 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Стягнути з Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 574.585,11грн.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції Східного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено "29" жовтня 2025 р.
Суддя Н.С. Добреля