Справа № 308/8137/25
(заочне)
29 жовтня 2025 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді Хамник М.М.,
за участю секретаря судових засідань Камілли В.Я.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за довогором позики, -
ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до ОСОБА_3 , в якому просить поновити пропущений строк позовної давності та стягнути з відповідача заборгованість за договором позики в розмірі 83 236,80 грн., що станом на подання позову 03.06.2025 року еквівалентна сумі 2000,00 доларів США.
В обґрунтування позову, зазначає, що 08.03.2003 року відповідачка ОСОБА_3 отримала від позивача позику в сумі 10520,00 грн., що станом на дату позики була еквівалентна сумі 2000,00 доларів США. Вказана обставина підтверджується розпискою, власноручно написаною відповідачкою про отримання грошових коштів у присутності її чоловіка ОСОБА_4 .
Отримані грошові кошти відповідачка зобов'язалася повернути 09.06.2003 року, однак не зважаючи на досягнуту домовленість ні відповідачка, ні її чоловік так і не виконали.
Позивач зазначає, що неодноразово звертався до відповідачки з проханням повернути борг та намагався вирішити мирним шляхом. Ужгородською окружною прокуратурою проводилось досудове розслідування у кримінальному провадженні №12023078030000850 від 02.09.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передчасного ч. 1 ст. 190 КК України, однак 27.09.2023 прийнято рішенням про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України і рекомендовано звернутися з цього приводу до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.
Ухвалою суду від 27.06.2025 позов було залишено без руху.
08.07.2025 ухвалою суду відкрито провадження у справі та враховуючи малозначність даного спору, постановлено проводити розгляд справи у спрощеному позовному провадженні з повідомленням сторін.
У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили їх задоволити, проти винесення заочного рішення по справі не заперечували.
Відповідачка в судове засідання не з'явилась, хоча повідомлялася судом належним чином про дату, час та місце розгляду справи за адресою вказаною в позовній заяві. Заяв про розгляд справи без її участі або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило. Відзив на позовну заяву відповідачем до суду не подано.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Верховного Суду від19.05.2021 у справі №910/16033/20,від 20.07.2021у справі № 916/1178/20, від 23.01.2023 у справі №496/4633/18, від 22.03.2023 у справі № 905/1397/21, від 30.08.2023 у справі №910/10477/22.
Згідно з п.п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У зв'язку з викладеним, суд ухвалив провести заочний розгляд даної цивільної справи у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів відповідно до ч. 4 ст. 223, ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За вказаних обставин суд вважає можливим провести судове засідання за відсутності учасників справи та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані суду докази у їх сукупності та взаємозв'язку, виходячи з їх належності та допустимості, суд встановив наступні факти і відповідні їм правовідносини.
З досліджених судом матеріалів справи вбачається, що 08.03.2003 року ОСОБА_3 взяла у позику в ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 10520,00 грн., що становить 2 000,00 доларів США, що підтверджується розпискою власноруч написаною ОСОБА_3 , а також підписаною нею та ОСОБА_4 .. Вищевказані грошові кошти ОСОБА_3 зобов'язувалася повернути Позикодавцю 09.06.2003 року.
Отримання грошових коштів відповідачкою підтверджується Розпискою, яку вона склала власноруч.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти: правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить про те, що документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей, є розписка про отримання в борг грошових коштів.
Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка підтверджує укладення договору позики.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) викладено висновок про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до вчинення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц, провадження № 61-4560 св 21.
Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це є доказом факту отримання грошових коштів, а тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про те, що розписка є замінником письмової форми правочину, яка свідчить про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.
Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає про отримання коштів, скріплює її своїм підписом, така розписка свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов'язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, міститься в тексті договору, про завершену дію передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов'язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.
Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постанові від 08 квітня 2021 року у справі № 500/1755/17.
У частині першій статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Відповідно до статті 525 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Згідно з частиною першою статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Аналізуючи долучену позивачем до матеріалів справи розписку, судом встановлено, що розписка написано власноручно позичальником - відповідачем, тобто факт укладення договору і отримання позичальником коштів за договором підтверджено належним (письмовим) доказом.
Сторони дотримались письмової форми договору.
Таким чином, позивач довів факт укладення договору і факт передачі ним коштів позичальнику на вказаних у розписці умовах, тобто виконання ним умов договору.
Відповідачка не оспорювала факту наявності написаної нею власноручно розписки, жодних доказів погашення заборгованості за договором позики в повному обсязі або частково, суду не надавала, відзиву на позов не подала, факт наявності боргу і його розмір не оспорювала.
Таким чином, встановлено, що відповідачка свої договірні зобов'язання за договором позики не виконала, і не повернула позикодавцю позичені у нього кошти у сумі і у строк, визначений договором (вказаний ним у розписці).
При цьому, суд зауважує, якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що в разі наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення. Водночас при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом Національного банку України на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним / приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу в ході виконання судового рішення.
На це вказала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16. ВП ВС відступила від висновків, викладених у постановах: КГС ВС від 7 квітня 2018 року у справі № 916/1435/17; ВСУ від 21 червня 2017 року у справі № 910/2031/16. Зокрема, ВП ВС відступила від висновку, що стягненню підлягає грошова сума у гривнях, яка визначається еквівалентно за офіційним курсом відповідної валюти на день подання позову.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості в розмірі 2 000 доларів США.
Щодо строків позовної давності про які зазначає позивач, суд зазначає наступне.
Згідно ч.3ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Як вбачається із матеріалів справи відповідачка не заявила про застосування спливу строку позовної давності щодо даного спору, а тому суд не вбачає підстав розглядати клопотання про поновлення строків позовної давності для подання позову до ОСОБА_3 про стягнення боргу за довогором позики.
Відповідно до вимогстатті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.
Керуючись статтями 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за довогором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 2 000 (дві тисячі) доларів США.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати із сплати судового збору в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 коп.
Відповідачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення відповідно до вимог ст.ст.284-285 ЦПК України.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до Закарпатського апеляційного суду до або через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Сторони у справі:
Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий Ужгородським МВ УМВС України в Закарпатській області 05.08.198 року.
Повне рішення складено 29.10.2025.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду
Закарпатської області М.М. Хамник