Справа № 304/2439/25 Провадження № 1-кс/304/879/2025
23 жовтня 2025 року м. Перечин
Слідчий суддя Перечинського районного суду Закарпатської області ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 , його захисника - адвоката ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду клопотання слідчого СВ відділення поліції № 1 Ужгородського районного управління Головного управління Національної поліції в Закарпатській області ОСОБА_6 , погоджене прокурором Перечинського відділу Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_3 на підставі матеріалів кримінального провадження, внесених до ЄРДР за № 12025071130000196 від 22 жовтня 2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України відносно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Перечин Перечинського району Закарпатської області, мешканця АДРЕСА_1 , зареєстрованого у АДРЕСА_2 , непрацюючого, учасника бойових дій, особи з інвалідністю ІІ групи, одруженого, з професійно-технічною освітою, громадянина України, раніше не судимого,
про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,
слідчий звернувся до слідчого судді з клопотанням на підставі матеріалів кримінального провадження, внесених до ЄРДР за № 12025071130000196 від 22 жовтня 2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, про застосування відносно підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 60 діб з можливістю внесення застави.
Клопотання мотивує тим, що слідчим відділенням відділення поліції № 1 Ужгородського районного управління ГУ НП в Закарпатській області здійснюється досудове розслідування вказаного кримінального провадження, під час якого встановлено, що 21 жовтня 2025 року близько 22.44 год ОСОБА_4 (особа з інвалідністю, учасник бойових дій), перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння прибув на автомобілі марки «БМВ», р/н НОМЕР_1 , до корчми «Підкова», що у м. Перечин, вул. Щаслива (Промислова), 3, де зупинився посеред дороги на проїзній частині, чим створив небезпеку для руху іншим учасникам дорожнього руху, після чого вийшов з автомобіля та вийняв з багажного відділення пневматичну гвинтівку моделі 1210, № НОМЕР_2 , калібру 4,5 мм, яку зарядив, дославши пневматичну кулю у канал ствола та знову поставив у багажник.
Після цього, як вказує слідчий, ОСОБА_4 , знаходячись там же, тобто у громадському місці, де перебували також ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у присутності ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та неповнолітнього ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , безпричинно, діючи з прямим умислом, грубо порушуючи громадський порядок, виражаючи тим самим явну неповагу до суспільства, що супроводжувалася особливою зухвалістю, вийняв з багажного відділення заздалегідь заготовлену гвинтівку, тобто предмет, заздалегідь заготовлений для нанесення тілесних ушкоджень, підійшов до вказаних осіб та почав виражатися на їх адресу нецензурною лайкою, на що ОСОБА_8 (начальник управління УФЗ Держспецзв'язку) зробив ОСОБА_4 зауваження та попросив припинити хуліганські дії, на що останній не реагував, натомість пригрозив прострілити йому черевну порожнину, демонструючи при цьому зброю та направляючи ствол у ділянку грудної клітки.
Слідчий зазначає, що 22 жовтня 2025 року за даним фактом ОСОБА_4 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, а саме хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, вчинене із застосуванням заздалегідь заготовленого предмета для нанесення тілесних ушкоджень.
Вважає, що наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 інкримінованого йому кримінального правопорушення повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме: протоколом огляду місця події від 22 жовтня 2025 року, в ході якого виявлено та вилучено пневматичну гвинтівку моделі 1210, №122111701935, калібру 4,5 мм; показами потерпілого ОСОБА_8 , який детально описав неправомірні дії з боку ОСОБА_4 : показами свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , неповнолітнього ОСОБА_12 , які надали аналогічні до показів ОСОБА_8 свідчення; протоколом затримання особи підозрюваної у вчиненні злочину; протоколами огляду та перегляду відеозаписів з камер відеоспостереження; пред'явлення свідку ОСОБА_11 особи ОСОБА_4 для впізнання, а також іншими об'єктивними матеріалами справи.
Обґрунтовуючи клопотання слідчий посилається на те, що стороною обвинувачення зібрано достатньо доказів, які підтверджують існування окремих ризиків, передбачених ст. 177 КПК, зокрема того, що ОСОБА_4 з метою ухилення від кримінальної відповідальності буде переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, оскільки підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, що, у разі визнання винним, загрожує йому покаранням у виді позбавлення волі на строк від трьох до семи років; незаконно впливати на свідків та потерпілих, які йому добре відомі, оскільки з деякими проживає у населеному пункті, вчиняючи стосовно них психологічний або фізичний вплив з метою примусити їх до зміни показів або відмови від таких чи схиляти до дачі неправдивих свідчень; вчинити інше кримінальне правопорушення, про що свідчить характер злочинної діяльності ОСОБА_4 , яка мала стійкий характер, що у свою чергу дозволяє дійти висновку про реальність цього ризику.
За наведених обставин слідчий прийшов до висновку, що обрати відносно ОСОБА_4 більш м'який запобіжний захід неможливо, оскільки осіб, які б поручилися за виконання покладених на нього обов'язків органом досудового розслідування не встановлено, через що застосування особистої поруки неможливе, а запобіжний захід у вигляді домашнього арешту не забезпечить усунення встановлених органом досудового розслідування ризиків. Відтак, оскільки більш м'які запобіжні заходи, такі як особисте зобов'язання, особиста порука, домашній арешт, застава не зможуть запобігти вказаним вище ризикам, слідчий просить клопотання задовольнити.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 клопотання слідчого підтримав у повному обсязі та просив таке задовольнити, посилаючись на обставини викладені у ньому, а також вважав можливим визначити стосовно підозрюваного заставу у розмірі від 20 до 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб як альтернативу тримання під вартою.
Захисник ОСОБА_5 проти задоволення клопотання категорично заперечила, вказуючи на те, що жоден з ризиків органом досудового розслідування не доведений та відповідно у клопотанні не обґрунтований. У той же час її підзахисний є учасником бойових дій та особою з інвалідністю, а також у зв'язку з цим має ряд захворювань; має постійне місце проживання та родину. За наведених обставин вважала, що цілодобовий домашній арешт повністю забезпечить процесуальну поведінку ОСОБА_4 , який окрім іншого визнає свою вину, а відтак у задоволенні клопотання просила відмовити.
У судовому засіданні підозрюваний ОСОБА_4 позицію свого захисника підтримав повністю та додатково пояснив, що до Підкови приїхав за дружиною і там почув спілкування осіб, які стояли на вулиці, російською мовою. Він зробив їм зауваження з приводу того, чому вони, розмовляючи російською мовою, не йдуть на війну, у відповідь на що почув, чому він сам не йде. Через це між ними виникла словесна перепалка, під час якої він дійсно взяв пневматичну рушницю, однак на них не націляв, така не була заряджена. Згодом вийшла дружина і вони поїхали додому, де вживали алкоголь, а потім до нього приїхала поліція. Просив слідчого суддю врахувати, що у вчиненому щиро розкаюється, має на утриманні хвору матір, за якою потрібен догляд, а також його дружина є особою з інвалідністю ІІІ групи.
Слідчий суддя, заслухавши учасників процесу, вивчивши матеріали клопотання та подані стороною захисту документи, прийшов до такого висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 176 КПК України запобіжні заходи є одним з різновидів заходів забезпечення кримінального провадження, що мають особливий порядок застосування в силу своїх негативних наслідків щодо сфери особистих прав та свобод підозрюваного чи обвинуваченого, яких вони можуть зазнати у разі застосування до них запобіжного заходу.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.
Порядок застосування запобіжних заходів визначається ст. 194 КПК України, у ч. 1 якої зазначається, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Отже, ухвалення судом рішення про застосування запобіжного заходу щодо підозрюваного чи обвинуваченого є належним правовим результатом розгляду та вирішення відповідного клопотання тоді і лише тоді, коли судом на основі наданих доказів буде встановлено відповідну сукупність умов, а саме - існування обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один ризик, що передбачений у ст. 177 КПК України, а також неможливість або недостатність застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Невиконання хоча б однієї з вищезазначених умов призводить до іншого правового результату, ніж застосування запобіжного заходу у відповідності до заявленого клопотання.
З матеріалів клопотання слідчий суддя встановив, що 21 жовтня 2025 року о 22.42 год надійшло повідомлення зі служби «102» про те, що того ж дня за адресою: Ужгородський район, м. Перечин, вул. Залізнична, заявник повідомив про конфлікт з невідомою особою, який приїхав на автомобілі БМВ, білого кольору, в руках якого зброя, можливо мисливська гвинтівка з оптикою.
Двадцять другого жовтня 2025 року о/у СКП відділення поліції № 1 Ужгородського районного управління Головного управління Національної поліції в Закарпатській області ОСОБА_13 за протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення та іншу подію, задокументовано звернення ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканця АДРЕСА_3 , про погрозу фізичною розправою, в якому останній просить прийняти міри до водія автомобіля марки «БМВ», р/н НОМЕР_1 , п'ятої серії, білого кольору, який, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння на вулиці Залізничній у місті Перечин, погрожував йому фізичною розправою та зброєю, схожою на рушницю з оптичним прицілом.
Двадцять другого жовтня 2025 року за вказаним фактом було розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, що підтверджується Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025071130000196 від 22 жовтня 2025 року.
Також з матеріалів клопотання видно, що 22 жовтня 2025 року у межах досудового розслідування даного кримінального провадження було затримано громадянина України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, вказав на те, що саме ця особа вчинила злочин), якого того ж дня було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.
Частиною 1 статті 194 КПК України на слідчого суддю під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу покладений обов'язок встановити існування наступних складових: - чи доведені обставини, які свідчать про обґрунтованість підозри; - чи наявні ризики, передбачені статтею 177 КПК, та на які вказує слідчий; - чи не є достатнім застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно з доводами, викладеними у клопотанні та документами, наданими на підтвердження цих доводів, обґрунтованість підозри щодо вчинення ОСОБА_4 вищевказаного кримінального правопорушення підтверджується сукупністю зібраних в межах досудового розслідування доказів.
Положеннями статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею Конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Відповідно до практики ЄСПЛ обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватися арешт, складає суттєву частину закріпленої у статті 5 § 1 (с) Конвенції гарантії від безпідставного арешту.
Враховуючи, що відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, слідчий суддя приймає до уваги, що згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» обґрунтованість підозри є необхідною умовою законності тримання особи під вартою.
Європейський Суд з прав людини у справі «K.F. проти Німеччини» зазначив, що «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин.
Слід враховувати, що на даній стадії кримінального провадження слідчий суддя не вирішує питання наявності в діянні особи складу кримінального правопорушення та винуватості особи у вчиненні такого правопорушення, а лише встановлює наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, що може слугувати підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, на підставі доданих стороною обвинувачення до клопотання матеріалів.
Крім того, слідчий суддя на даному етапі кримінального провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу.
З огляду на зазначене, слідчий суддя вважає, що наданими органом досудового розслідування матеріалами достатньою мірою підтверджується обґрунтованість підозри, пред'явленої ОСОБА_4 за ч. 4 ст. 296 КК України.
Відповідно до п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на потерпілого, свідків, у цьому ж кримінальному провадженні, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.
При вирішенні питання існування ризику переховування від органів досудового розслідування та/або суду, слідчий суддя виходить з того, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» у справі №30671/04 від 23.01.2012 наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами. Кримінальний процесуальний кодекс України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме або вже здійснив відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Оцінюючи існування ризику вчинення ОСОБА_4 дій, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, слідчий суддя враховує, що він підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до семи років.
Відповідно до правової позиції ЄСПЛ, викладеної у рішенні «Ilijkov v. Bulgaria» від 26.06.2001 (§ 80, заява № 33977/96), суворість можливого вироку є відповідним елементом в оцінці ризику ухилення, а погляд на серйозність обвинувачення проти заявника дає уповноваженим органам можливість обґрунтовано вважати, що такий початковий ризик був встановлений, та у рішенні ЄСПЛ по справі «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25.04.2000, § 76, відповідно до якого при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання.
Крім того у світлі оцінки вказаного ризику слідчий суддя враховує, що ОСОБА_4 є учасником бойових дій та особою з інвалідністю ІІ групи, тобто входить до категорії осіб, яка має право на безперешкодний виїзд за кордон, що, зокрема, було підтверджено самою стороною захисту в контексті обґрунтування обставин, що виключають тримання підозрюваного під вартою.
Таким чином, усвідомлюючи розмір та вид покарання, що може бути застосовано до ОСОБА_4 у разі доведення винуватості у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, він може вчинити дії щодо переховування від органу досудового розслідування та суду, що у свою чергу може негативно позначитися на завданнях кримінального провадження.
У зв'язку з цим слідчий суддя вважає доведеним існування ризику вчинення ОСОБА_4 дій, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Натомість недоведеним у повній мірі слідчий суддя вважає наявність ризику впливу підозрюваного на потерпілого та свідків, що передбачає фізичний чи психологічний вплив на вказаних осіб, оскільки і потерпілий ОСОБА_8 і більшість свідків події інкримінованого ОСОБА_4 кримінального правопорушення ( ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та ОСОБА_10 ) не є мешканцями Закарпатської області та приїжджали у службове відрядження.
Відтак слідчий суддя вважає, що частково такий ризик може існувати лише за можливості впливу на свідка ОСОБА_11 і неповнолітнього свідка ОСОБА_12 , та при його встановленні враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме: спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України).
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтею 615 цього Кодексу (частина 4 статті 95 КПК України).
З дуже малим ступенем ймовірності настання слідчий суддя оцінює й ризик вчинення ОСОБА_4 іншого кримінального правопорушення, оскільки такий не знайшов свого підтвердження у судовому засіданні, адже наведені слідчим доводи ґрунтуються лише на тому, що «характер злочинної діяльності ОСОБА_4 мав стійкий характер». Водночас, на переконання слідчого судді, щодо існування цього ризику на даному етапі досудового розслідування прокурор/слідчий має навести більш вагоме обґрунтування.
При цьому згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 176 КПК України запобіжними заходами є: 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
Пунктом 4 частини 2 статті 183 КПК України передбачено, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Слідчим суддею встановлено, що ОСОБА_4 раніше не судимий та підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Таким чином, до ОСОБА_4 може бути застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою, але лише у випадку, якщо прокурором буде доведено, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Вирішуючи питання про можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, слідчий суддя враховує конкретні обставини кримінального правопорушення, його суспільну небезпечність та характер вчинених дій, за яким підозрюється ОСОБА_4 , його роль у вчиненні кримінального правопорушення. Також слідчий суддя враховує ті обставини, що інкриміноване правопорушення мало місце під час дії на території України воєнного стану та під час повномасштабної агресії російської федерації.
Слідчим суддею встановлено, що ОСОБА_4 одружений, має на утриманні хвору матір та дружину з інвалідністю ІІІ групи; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , однак вказане житло відчужено за Договором купівлі-продажу квартири від 07 липня 2025 року ТОВ «Управляюча компанія індустріального парку «Френдлі Віндтехнолоджі», а відтак фактично (постійно) проживає у новому житлі за адресою: АДРЕСА_1 , де буде фактично проживати у разі звільнення з-під варти.
Слідчий суддя також враховує стан здоров'я ОСОБА_4 , який є учасником бойових дій (у період з 02.04.2022 по 03.11.2022 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресію російської федерації проти України, перебуваючи на території Запорізької, Херсонської, Донецької областей) та особою з інвалідністю ІІ групи (стан після мінно-вибухового поранення лівої гомілки з травматичною ампутацією на рівні нижньої третини; вогнепальне осколкове поранення правого надколінка без зміщення), через що потребує постійного знеболення у зв'язку з фантомними болями в лівій нижній кінцівці.
Вищевикладені обставини у своїй сукупності дають слідчому судді можливість стверджувати, що запобіжний захід у виді тримання під вартою є необґрунтовано надмірним втручанням у права, свободи та законні інтереси підозрюваного ОСОБА_4 та неспівмірним ризику вчинення ним дій, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, в тій мірі та в тому ступені, в яких він існує на даному етапі кримінального провадження.
Таким чином, прокурором не доведено неможливість застосування до ОСОБА_4 більш м'якого запобіжного заходу.
Відповідно до ч. 4 ст. 194 КПК України якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частинами п'ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Слідчий суддя переконаний, що ризик вчинення ОСОБА_4 дій, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, може бути значною мірою мінімізований за рахунок застосування більш м'якого запобіжного заходу з одночасним застосуванням обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Відповідно до ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
На підставі викладеного слідчий суддя вважає за необхідне застосувати до ОСОБА_4 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, встановивши заборону залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 , крім випадків необхідності прослідування до укриття цивільного захисту у разі оголошення повітряної тривоги.
Відповідно до ч. 6 ст. 181 КПК України строк дії ухвали та запобіжного заходу у виді домашнього арешту слід визначити в два місяці.
З огляду на те, що за своєю суттю такий запобіжний захід, як домашній арешт полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов'язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов'язки, передбачені статтею 194 цього Кодексу, відповідно до положень ч. 5 ст. 194 КПК України, для зменшення наведених вище ризиків, на підозрюваного ОСОБА_4 слід покласти обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.
Враховуючи вищевикладене, слідчий суддя прийшов до висновку, що клопотання слідчого про застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою підлягає залишенню без задоволення, а до підозрюваного підлягає застосуванню більш м'який запобіжний захід у виді домашнього арешту.
Крім цього слідчий суддя зазначає , що згідно зі ст. 198 КПК України, висловлені в ухвалі слідчого судді, суду за результатами розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу висновки щодо будь яких обставин, які стосуються суті підозри, обвинувачення, не мають преюдиціального значення для суду під час судового розгляду або для слідчого чи прокурора під час цього або іншого кримінального проваджень.
Керуючись ст. 5 п. 1 підпункт «с» Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини, ст. 29 Конституції України, ст. 177, 183, 186, 193, 194, 196-198, 309, 369-372 КПК України, слідчий суддя,
у задоволенні клопотання слідчого СВ відділення поліції № 1 Ужгородського районного управління Головного управління Національної поліції в Закарпатській області ОСОБА_6 , погоджене прокурором Перечинського відділу Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_3 на підставі матеріалів кримінального провадження, внесених до ЄРДР за № 12025071130000196 від 22 жовтня 2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, про застосування відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - відмовити.
Застосувати відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Перечин Перечинського району Закарпатської області, мешканця АДРЕСА_1 , зареєстрованого у АДРЕСА_2 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, запобіжний захід у виді домашнього арешту без застосування електронного засобу контролю.
У порядку ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на ОСОБА_4 строком до 21 грудня 2025 року наступні обов'язки:
1) цілодобово не залишати місце постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , без дозволу слідчого чи прокурора;
2) прибувати до слідчого СВ відділення поліції № 1 Ужгородського районного управління Головного управління Національної поліції в Закарпатській області ОСОБА_6 , прокурора чи суду за їх першою вимогою;
3) повідомляти слідчого СВ відділення поліції № 1 Ужгородського районного управління Головного управління Національної поліції в Закарпатській області ОСОБА_6 , прокурора чи суд про зміну місця проживання;
4) здати на зберігання до відповідного органу міграційної служби за місцем реєстрації свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Дата закінчення дії ухвали - 21 грудня 2025 року.
Ухвалу про обрання запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту в порядку ч. 3 ст. 181 КПК України направити для виконання до відділення поліції № 1 (м. Перечин) Ужгородського районного управління Головного управління Національної поліції в Закарпатській області.
Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя:ОСОБА_1