вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"11" вересня 2025 р. м. Київ Справа № 911/1811/25
Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Міжнародного міжвідомчого багатопрофільного навчально-бойового центру підготовки підрозділів Національної гвардії України (військової частини НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 )
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтна компанія «Ізол» (07300, Київська обл., Вишгородський р-н., м. Вишгород, вул. Шолуденка, буд. 14, оф. 43)
про стягнення 1094400,00 грн. штрафних санкцій за договором поставки,
секретар судового засідання: Ліщук М.Ю.
Представники сторін:
від позивача: Корольов І.О.;
від відповідача: Левчук А.С. - в режимі відео конференції
ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України) (на даний час - ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 )) (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтна компанія «Ізол» (далі - ТОВ «Ремонтна компанія «Ізол», відповідач) про стягнення 1094400,00 грн. штрафних санкцій (неустойки) за порушення строків виконання зобов'язань за договором № 133БП від 18.04.2024 р.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем було здійснено поставку товару за договором із простроченням, внаслідок чого у відповідача виник обов'язок зі сплати штрафних санкцій у сумі 1094400,00 грн. передбачених договором, а саме - 795150,00 грн. пені та 299250,00 грн. штрафу.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.06.2025 р. було відкрито провадження у даній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Підготовче засідання відкладалося.
14.07.2025 р. через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області від представника відповідача Левчука А.С. надійшла заява б/н від 14.07.2025 р. (вх. 9818 від 14.07.2025 р.) про вступ у справу як представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтна компанія «Ізол».
14.07.2025 р. через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло клопотання № 2 від 14.07.2025 р. (вх. 9805 від 14.07.2025 р.) про участь у судовому засіданні, призначеному на 21.07.2025 р., в режимі відеоконференції, яке було задоволено ухвалою суду від 14.07.2025 р.
18.07.2025 р. через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 18.07.2025 р. (вх. 10083 від 18.07.2025 р.), за змістом якого відповідач просив суд поновити пропущений строк для подання відзиву, прийняти даний відзив та долучити його до матеріалів справи, у задоволенні позову відмовити; у випадку задоволення позовної заяви в частині правомірності стягнення з відповідача штрафних санкцій - зменшити їх розмір на 95%, з огляду на те, що поставка та передача товару за договором здійснювалась під час воєнного стану, під час атак збройних сил РФ, а також під час регулярних відключень електричної енергії, що не тільки суттєвим чином вплинуло на можливість відповідача вчасно виконати його зобов'язання за договором, але й ставило під ризик життя та здоров'я працівників відповідача, задіяних при виконанні умов договору. Відповідач, серед іншого, також зазначає, що позивач не скористався своїм правом на розірвання договору в односторонньому порядку, отже, на переконання відповідача, до моменту звернення до суду із позовною заявою позивач вважав обставини, які зумовили збільшення проміжку часу, протягом якого відповідач виконував взяті ним зобов'язання за договором, та про які зазначалось вище, такими, що мають об'єктивний характер та виключають настання негативних наслідків для відповідача згідно з договором. Окрім цього, первинний строк дії договору, який був встановлений до 31.12.2024 р., додатковою угодою № 1 від 30.12.2024 р. до договору було продовжено до 31.12.2025 р. Позивачем було проведено повну оплату за поставлений відповідачем згідно з договором товар. При цьому, станом на дату проведення оплати зі сторони позивача до відповідача не надходили будь-які претензії, пов'язані із недотриманням відповідачем строків виконання зобов'язань за договором та/або вимоги щодо сплати відповідачем штрафних санкцій на користь позивача. Відповідач не отримував від позивача жодних письмових претензій щодо виконання відповідачем умов договору. При цьому, відповідач звертає увагу на те, що претензія від 24.03.2025 р. № 1, надана позивачем разом із позовною заявою, не була отримана відповідачем, що вказує на відсутність формальних підстав для сплати відповідачем неустойки згідно з договором, а також стосується не договору, який був укладений 18.04.2024 р., а якогось іншого договору від 14.04.2024 р. № 133БП, стороною якого, вірогідно, є позивач, проте не відповідач.
23.07.2025 р. через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява б/н від 23.07.2025 р. (вх. № 10333 від 24.07.2025 р.) про уточнення позовних вимог, за якою позивач просить суд врахувати при вирішенні спору та прийнятті рішення, що договір № 133БП, на підставі якого позивач просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції, був укладений 18.04.2024 р., а не 14.04.2024 р., як було помилково зазначено у позовній заяві. Вказану заяву було прийнято ухвалою суду від 11.08.2025 р.
23.07.2025 р. через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 23.07.2025 р. (вх. № 10335/25 від 24.07.2025 р.), згідно з якою позивач зазначив, що твердження відповідача щодо того, що в процесі виконання договору відповідачем було здійснено «первинний монтаж» товару, після чого позивач вказав, що змонтований товару необхідно «повернути іншим боком», не підтверджені жодними належними допустимими та достовірними доказами і не відповідають дійсним обставинам справи. Окрім того, відсутність реалізації замовником свого права на односторонню відмову від договору, визначеного пунктом 6.2 договору, ніяким чином не засвідчує об'єктивності обставин порушення відповідачем строків поставки товару. Укладена сторонами додаткова угода № 1 до договору так само не засвідчує об'єктивності обставин порушення відповідачем строків поставки товару, оскільки вказана додаткова угода була укладена на виконання вимог бюджетного законодавства з метою можливості здійснення платежу в 2025 році за поставлений товар, враховуючи значне прострочення поставки товару відповідачем. Позивач був заінтересований в отриманні належним чином поставленого товару за договором, з метою належної та якісної підготовки особового складу, який безпосередньо виконує бойові завдання, спрямовані на відсіч збройній агресії Російської Федерації на території України. Позивач направив на офіційну адресу відповідача претензію про сплату штрафних санкцій (вих. від 24.03.2025 р. № 70/22-248-2025) у розмірі 1094400,00 грн. При підготовці претензії позивачем було здійснено технічну описку щодо дати укладання договору (замість 18.04.2024 р. вказано помилково 14.04.2024 р.). Проте, всі посилання позивача в претензії на умови договору (в тому числі - щодо ціни, розміру штрафних санкцій, посилання позивача на накладну від 04.03.2025 р. № 17) свідчать, що претензія була надіслана на адресу відповідача саме з приводу неналежного виконання умов договору від 18.04.2024 р. № 133БП. Окрім того, позивач вказує, що положення пункту 7.2.2 договору жодним чином не свідчать про те, що пеня у зв'язку з простроченням поставки товару не нараховується на 31, 32 і т.д. дні прострочення. Навпаки, у вказаному пункті договору вказано, що пеня нараховується за кожен день прострочення. Водночас, на думку позивача, твердження відповідача про завищений розмір штрафних санкцій є голослівними.
29.07.2025 р. через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив б/н від 29.07.2025 р. (вх. № 10504/25 від 29.07.2025 р.).
У судовому засіданні 11.08.2025 р. представник позивача заявив суду про зміну найменування позивача, на підтвердження якої надав копію Наказу МВС України № 454 від 04.07.2025 р. та виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та просив врахувати це в подальшому при розгляді даної справи.
Судом встановлено, що згідно із наказом Міністерства внутрішніх справ України № 454 від 04.07.2025 р. Міжнародний міжвідомчий багатопрофільний центр підготовки підрозділів (військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України) перейменовано у ІНФОРМАЦІЯ_2 (військову частину НОМЕР_1 ), що також підтверджується відомостями з ЄДРЮОФОПГФ.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.08.2025 р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.09.2025 р.
У судовому засіданні 11.09.2025 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
18.04.2024 р. між Міжнародним міжвідомчим багатопрофільним центром підготовки підрозділів (військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України) (на даний час - ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 )) (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ремонтна компанія «Ізол» (постачальник) було укладено договір про закупівлю товарів для забезпечення потреб безпеки і оборони № 133БП, відповідно до пунктів 1.1 та 1.2 якого постачальник зобов'язався в установлені договором строки у визначеному замовником місці здійснити поставку (доставлення, монтаж та встановлення) товару, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити такий товар.
Пунктом 1.3 договору встановлено, що найменування (номенклатура, асортимент) товару передбачені у специфікації (додаток № 1 до договору), технічні вимоги до товару передбачені в додатку № 2 до договору, які є його невід'ємною частиною.
Згідно з пунктом 3.1 договору ціна договору становить 4275000,00 грн., в тому числі ПДВ 20% - 712500,00 грн.
Пунктом 5.1 договору встановлено місце поставки (доставки, монтажу та встановлення) товару.
Згідно з п. 5.2 договору постачальник зобов'язаний здійснити поставку (доставку, монтаж та встановлення) до 31.08.2024 р.
Пунктом 5.7 договору встановлено, що товар вважається належним чином поставленим лише після його монтажу та встановлення у визначеному замовником місці, після чого сторонами підписується видаткова накладна про передачу товару.
Відповідно до пп. 6.3.1 договору постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару (його доставку, монтаж та встановлення) в пункті відвантаження, якість якого відповідає вимогам, встановленим договором, діючим державним стандартам, у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до підпункту 7.2.2 договору за порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% вартості товарів, з яких допущено прострочення, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 %.
Відповідно до специфікації (додаток № 1 до договору) найменування товару спеціального призначення: тренажер для відпрацювання висотної, тактичної, вогневої та психологічної підготовки.
Як зазначає позивач, 30.08.2024 р. позивач отримав від відповідача лист № 29/08/24-1 від 29.08.2024 р. з проханням про продовження терміну виконання робіт до 25.09.2024 р.
12.09.2024 р. позивач направив відповідачу засобами поштового зв'язку АТ «УКРПОШТА» лист № 70-1896 від 09.09.2024 р., в якому зазначив, що підстав для внесення змін до договору немає, тому прохання постачальника про продовження строку виконання зобов'язання з поставки товару до 29.09.2024 р. не підлягає задоволенню.
30.12.2024 р. між позивачем та ТОВ «Ремонтна компанія «Ізол» було укладено додаткову угоду № 1 до договору № 133БП від 18.04.2024 р., відповідно до якої, враховуючи повідомлення постачальника від 26.12.2024 р. № 26/12-1, у зв?язку з недотриманням постачальником строків виконання зобов?язання за договором та необхідністю продовження строків його дії (без зміни (збільшення) ціни договору та без зміни строків виконання зобов'язань за договором), сторони уклали цю додаткову угоду про наступне: сторони дійшли згоди внести зміни в п. 3.1 договору, виклавши його в наступній редакції: "3.1 Ціна договору становить 4275000,00 грн. за рахунок субвенції в 2024 році - 0,00 грн., в 2025 році - 4275000,00 грн., в тому числі ПДВ 20% - 712500,00 грн." Також сторони дійшли згоди внести зміни в п. 12.1 договору, виклавши його в наступній редакції: "12.1 Даний договір набирає чинності з моменту підписання його та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2025 року, та в будь-якому випадку до виконання сторонами зобов'язань за договором у повному обсязі".
04.03.2025 р. сторонами було підписано видаткову накладну № 17 до договору № 133БП від 18.04.2025 р. на суму 4275000,00 грн.
24.03.2025 р. позивачем було направлено відповідачу претензію № 1, що підтверджується квитанцією, накладною № 0830100146676 та описом вкладень у цінний лист АТ «УКРПОШТА», за змістом якої позивач вимагав від відповідача сплати 1094400,00 грн. штрафних санкцій за порушення строку поставки товару за договором.
Як стверджує позивач, відповідач зобов'язання за договором виконав неналежним чином, поставивши товар не в строк, визначений п. 5.2 договору, у зв'язку з чим позивач нарахував штрафні санкції згідно договору та, в подальшому, звернувся до суду з даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у даній справі підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Укладений між позивачем та відповідачем договір є договором поставки.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 662 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За змістом ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар (ч. 1 ст. 664 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як зазначалося вище, пунктом п. 5.2 договору передбачено, що постачальник зобов'язаний здійснити поставку товару (доставку, монтаж та встановлення) до 31.08.2024 р., а пунктом 5.7 договору встановлено, що товар вважається належним чином поставленим лише після його монтажу та встановлення у визначеному замовником місці, після чого сторонами підписується видаткова накладна про передачу товару.
04.03.2025 р. Міжнародним міжвідомчим багатопрофільним центром підготовки підрозділів (військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ремонтна компанія «Ізол» підписано видаткову накладну № 17 до договору № 133БП від 18.04.2025 р. на поставку тренажера для відпрацювання висотної, тактичної, вогневої та психологічної підготовки на суму 4275000,00 грн.
Відтак, судом встановлено, що відповідач здійснив поставку товару з порушенням умов договору про закупівлю товарів для забезпечення потреб безпеки і оборони № 133БП від 18.04.2024 р., а саме - з порушенням строків поставки.
Окрім цього, слід зазначити, що додаткову угоду № 1 від 30.12.2024 р. до договору № 133БП від 18.04.2024 р. було укладено у зв?язку з недотриманням постачальником строків виконання зобов?язання за договором та необхідністю продовження строків дії договору № 133БП від 18.04.2024 р. для здійснення оплати, без зміни (збільшення) ціни договору та без зміни строків виконання зобов'язань за договором, як про це вказано в самій додатковій угоді.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За змістом статей 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення зобов'язання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).
Відповідно до пункту 7.2.2 договору за порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% вартості товарів, з яких допущено прострочення, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 %.
Слід зазначити, що згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Поряд з цим, приписами статей 73,74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Як зазначалося вище, поставку обумовленого договором товару відповідачем було здійснено з порушенням строку, встановленого договором.
Зазначена обставина сторонами не заперечується.
Водночас, відповідач, заперечуючи проти позовних вимог про стягнення передбаченої договором неустойки у вигляді штрафу та пені за порушення строку поставки, посилався на те, що сторонами не укладався договір від 14.04.2024 р., на який посилається позивач при зверненні з позовом до суду, а також на ту обставину, що затримка поставки товару відбулася у зв'язку з тим, що поставка та передача товару за договором здійснювалась під час воєнного стану, під час атак збройних сил РФ, а також під час регулярних відключень електричної енергії, та що в процесі виконання договору відповідачем було здійснено первинний монтаж товару, після чого позивач вказав, що змонтований товар необхідно повернути іншим боком.
Відхиляючи посилання відповідача на неукладення між сторонами договору від 14.04.2024 р., суд враховує, що позивачем було подано заяву б/н від 23.07.2025 р. (вх. № 10333 від 24.07.2025 р.) про уточнення позовних вимог, яку було прийнято судом з огляду на встановлення того факту, що іншого договору поставки № 133БП з такими самими умовами сторонами не укладалося, відповідно, датою укладення договору є 18.04.2024 р., як зазначено в самому договорі, а посилання на дату 14.04.2024 р. є помилковим.
Окрім того, як встановлено судом, відповідачем належними та допустимими доказами не доведено ані тієї обставини, що затримка поставки товару відбулася внаслідок зволікання позивача щодо узгодження місця встановлення тренажера, ані обставини належно оформленого в порядку, встановленому законодавством та договором, перебування відповідача під дією форс-мажорних обставин.
Відповідно, за висновком суду, факт поставки відповідачем позивачеві товару з порушенням умов договору щодо строків поставки є встановленим і матеріалами справи не спростованим.
Суд, перевіривши правильність розрахунку пені за договором про закупівлю товарів для забезпечення потреб безпеки і оборони № 133БП від 18.04.2024 р., за яким позивач просив стягнути з відповідача 795150,00 грн. пені за 186 днів прострочення поставки, відзначає, що згідно з вірним арифметичним розрахунком, з відповідача підлягає стягненню пеня у сумі 790875,00 грн. за період з 01.09.2024 р. по 04.03.2025 р. (день підписання видаткової накладної), який становить 185 днів прострочення, у зв'язку з чим позовна вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню.
При цьому, судом відхилено як наданий відповідачем контррозрахунок пені, за якою останнім нарахування пені обмежено 30 днями прострочення, позаяк умовами договору (зокрема, п. 7.2.2) таке обмеження не встановлено, так і посилання відповідача на неотримання претензії від позивача, оскільки п. 7.2.3 договору встановлено обов'язок сплати нарахованих сум пені та штрафу у 5-денний строк від дня отримання претензії, а не порядок нарахування пені, встановленої за кожний день прострочення зазначеним вище пунктом 7.2.2 договору.
Також, судом перевірено правильність наданого позивачем розрахунку 7% штрафу у розмірі 299250,00 грн., який, за висновком суду, є арифметично вірним та обґрунтованим.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 95 %, суд відзначає таке.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин та подання клопотання) у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.
Так, згідно з приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, ні у зазначених нормах, ні в чинному законодавстві України загалом не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі - вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При вирішенні питання щодо наявності підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить із конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, котрі водночас мають узгоджуватися з положеннями ст. 233 Господарського кодексу України і ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України (наведений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.05.2024 р. у справі № 916/2779/23, від 11.07.2023 р. у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 р. у справі № 910/8725/22).
В обґрунтування клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, відповідач зазначає, що порушення зобов'язання за договором про закупівлю товарів для забезпечення потреб безпеки і оборони № 133БП від 18.04.2024 р. не спричинило збитків позивачу та на те, що господарська діяльність відповідача є збитковою. Крім цього, відповідач зазначив, що його персонал, через ризики ворожих атак, був переміщений до відповідних сховищ, що позбавило їх можливості ефективно виконувати посадові обов'язки.
Оцінивши надані до справи докази, доводи сторін справи, взявши до уваги обставини, які мають істотне значення в цій справі для вирішення питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій, врахувавши майновий стан відповідача та виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів сторін, суд дійшов висновку про те, що матеріалами справи не підтверджено наявності виняткових або інших істотних обставин для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 95 %.
Так, матеріали справи не містять відомостей про те, що господарська діяльність відповідача є збитковою. Відповідно до доказів, які містяться у справі, чистий прибуток відповідача зменшується, але є наявним.
Суд констатує, що відповідачем не надано до матеріалів справи інших доказів на підтвердження збитковості підприємства чи відсутності в нього майна тощо, які можуть бути враховані судом для зменшення розміру неустойки.
Окрім цього, слід відзначити, що договір був укладений після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну, а тому посилання відповідача на повномасштабне вторгнення, за висновком суду, не може у даному випадку розглядатися в якості належного обґрунтування затримки поставки товару за договором.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що підстави для зменшення розміру заявлених до стягнення з відповідача у даній справі штрафних санкцій є відсутніми.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів учасників процесу була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову у даній справі не спростовує.
Отже, з огляду на викладене суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог у даній справі про стягнення штрафних санкцій у сумі 1090125,00 грн. (790875,00 грн. пені та 299250,00 грн. штрафу).
Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до п. 2 ч. 1, п. 1 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремонтна компанія «Ізол» (07300, Київська обл., Вишгородський р-н., м. Вишгород, вул. Шолуденка, буд. 14, оф. 43, код 24257784) на користь Міжнародного міжвідомчого ІНФОРМАЦІЯ_3 (військової частини НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) 1090125 (один мільйон дев'яносто тисяч сто двадцять п'ять) грн. 00 коп. штрафних санкцій, 13081 (тринадцять тисяч вісімдесят одну) грн. 50 коп. судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 29.10.2025 р.
Суддя В.М. Бабкіна