Єдиний унікальний номер 142/257/25
Номер провадження 2/142/305/25
іменем України
28 жовтня 2025 року смт. Піщанка
Піщанський районний суд Вінницької області
в складі:
головуючого судді Гринишиної А.А.,
за участю
секретаря судового засідання Курасевич В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в смт. Піщанка Вінницької області
цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу, -
16 квітня 2025 року до Піщанського районного суду Вінницької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу, в якій позивач просить визнати дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 16 червня 2016 року між ОСОБА_1 , як покупцем, і ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , як продавцями.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 16 червня 2016 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , з договірною ціною 1 000 (одна тисяча) гривень, що підтверджується розпискою від 16.06.2016 р., підписаною продавцями. Відповідно до зазначеної розписки продавці отримали від позивача грошові кошти в сумі 1 000 (одну тисячу) гривень за житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та протягом 10 (десяти) днів з дня складання розписки зобов'язувались укласти нотаріальний договір купівлі-продажу. Крім того, після складання розписки та отримання грошей продавці передали позивачу свідоцтво про право власності на житловий будинок від 05 вересня 2002 р., видане виконкомом Городищенської сільської ради, домову книгу та ключі від будинку. Відповідно до вказаного свідоцтва житловий будинок в цілому, який розташований в АДРЕСА_2 дійсно належить ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в рівних частках на праві приватної власності. Після укладення з позивачем вищевказаного договору продавці поїхали до місця свого проживання в с. Пужайкове, Балтського р-ну, Одеської області. Проте, протягом обумовлених 10 (десяти) днів для нотаріального посвідчення укладеного договору купівлі-продажу житлового будинку продавці не з'явились. А невдовзі позивач дізнався, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Після чого подальше нотаріальне посвідчення укладеного договору купівлі-продажу житлового будинку виявилось неможливим. Зазначає, що спадщину, що відкрилась після смерті ОСОБА_3 , прийняла відповідач як його дружина в порядку частини 3 статті 1268 ЦК України, оскільки постійно проживала разом з ним на дату смерті за адресою: АДРЕСА_3 . Однак, свої спадкові права на житловий будинок відповідач не оформляла, оскільки вважала його проданим позивачу. Між тим, позивач увесь час після укладення договору купівлі-продажу користувався вказаним житловим будинком як власним майном, 19.07.2016 р. зареєстрував за адресою його розташування місце свого постійного проживання. Також зазначає, що 12 грудня 2024 року на замовлення позивача було виготовлено технічний паспорт, з якого вбачається, що житловий будинок в цілому куплений ним у власників за укладеним 16 червня 2016 року договором купівлі-продажу містив господарські будівлі та споруди, що час його укладення вже були збудовані та фактично існували. Таким чином зазначає, що між позивачем та продавцями 16 червня 2016 року було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Суттєвими умовами даного договору була повна оплата за житловий будинок в сумі 1 000,00 гривень. Позивач, як покупець, виконав умови укладеного договору, сплатив вказану суму грошових коштів продавцям, а йому було передано свідоцтво про право власності на будинок, ключі від нього та домову книгу. Протягом обумовлених 10 (десяти) днів для нотаріального посвідчення укладеного договору купівлі-продажу продавці не з'явились. Враховуючи смерть ОСОБА_3 - співвласника об'єкту нерухомості, втрачено будь-яку можливість для нотаріального посвідчення укладеного договору.
Позивач вважає обраний спосіб захисту його майнових прав та інтересів належним, вимоги обґрунтованими, доведеними і такими, що підлягають задоволенню, вважає, що суд може визнати такий договір дійсним.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 16 квітня 2025 року, зазначену справу було передано на розгляд судді Гринишиній А.А.
Ухвалою суду від 18 квітня 2025 року в даній справі було відкрито провадження, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 10 годину 00 хвилин 19 травня 2025 року.
22 травня 2025 року на адресу суду від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив, в якому вона позовні вимоги за викладених обставин визнає повністю.
Ухвалою суду від 16 липня 2025 року постановлено закрити підготовче провадження по даній цивільній справі про визнання дійсним договору купівлі-продажу. Призначене судове засідання для розгляду справи по суті.
В судове засідання 28 жовтня 2025 року позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Калініченко С.М. не з'явились, представником позивача на адресу суду подано заяву, в якій просив провести судове засідання у його та позивача відсутності, зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, у відзиві на позовну заяву, просить провести розгляд справи у її відсутності за наявними письмовими матеріалами.
Відповідно до ч. 2 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Враховуючи, що сторони не прибули в судове засідання, перешкод для розгляду справи судом не встановлено, то суд вважає за можливе здійснювати судовий розгляд без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали даної цивільної справи, вивчивши правові норми, що регулюють дані правовідносини, приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно положень ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
На підставі наданих суду та досліджених під час судового розгляду доказів, зокрема розписки від 16 червня 2016 року, встановлено, що ОСОБА_3 , паспорт серії НОМЕР_1 , та ОСОБА_2 , паспорт серії НОМЕР_2 , отримали від ОСОБА_4 , паспорт серії НОМЕР_3 , грошові кошти в сумі 1 000 (одна тисяча) гривень за житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Зі змісту зазначеної розписки вбачається, що сторони домовилися протягом десяти днів з моменту її складання укласти нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу вказаного житлового будинку (а.с.8).
З наданого суду свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого виконавчим комітетом Городищенської сільської ради Тульчинського району Вінницької області на підставі рішення виконавчого комітету Городищенської сільської ради від 27 червня 2008 року №17, вбачається, що житловий будинок, розташований у АДРЕСА_1 , зареєстрований Тульчинським міжрайонним бюро технічної інвентаризації у рівних частках та належить ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у рівних частках на праві приватної власності (а.с.7).
Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 від 30 серпня 2016 року ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.9).
Також позивачем до позовної заяви на підтвердження викладених в ній вимог долучено копію технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , виготовленого 12 грудня 2024 року на замовлення ОСОБА_1 , згідно якого до складу домогосподарства входять житловий будинок під літ «А», загальною площею 62,7 кв.м., житловою площею 26,7 кв.м, який складається з веранди, двох житлових кімнат, кухні та коридору, прибудова «а» ганок під літ. «а1», сарай під літ «Б», сарай під літ «б», погріб під літ «В», огорожа №1-3 (а.с.14-19)
Таким чином, на підставі досліджених судом доказів установлено, що 16 червня 2016 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 була укладена усна домовленість щодо купівлі-продажу житлового будинку.
Факт отримання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 1 000,00 (одна тисяча) гривень за зазначене нерухоме майно підтверджується розпискою від 16 червня 2016 року.
Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що право приватної власності є непорушним і ніхто не може бути позбавленим своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно з ч. 1-3 ст. 12, ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів, в тому числі, вільне волевиявлення учасника правочину.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною першою статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
У разі, якщо правочин вчинений без дотримання вимог щодо його форми він може кваліфікуватися як: (а) нікчемний, у випадку якщо встановлений такий наслідок недотримання письмової форми на рівні закону (наприклад, ч. 2 ст. 1055, ч. 1 ст. 1257 ЦК); (б) неукладений (невчинений) в тому разі, коли недійсність за недотримання вимог щодо форми не встановлено, але відповідний договір повинен вчинятися в письмовій формі і сторона правочину не виявляла свою волю для вчинення правочину (наприклад, не підписала правочин); (в) вчинений, але заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків (абз. 2 ч. 1 ст. 218 ЦК).
Під час розгляду судом встановлено, що договір купівлі-продажу на житловий будинок між сторонами не укладався у належній формі, тобто письмова форма договору не дотримана, а відтак в силу приписів статті 657 ЦК України такий договір є нікчемним.
Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України).
Згідно з пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК України тощо), та оспорюванні - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
Згідно із частинами першою та третьою статті 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.
Таким чином, договір купівлі-продажу житлового будинку, про який зазначає позивач, не відповідає письмовій формі, а тому є нікчемним в силу закону, який не вимагає визнання його таким в судовому порядку. Розписка, що міститься в матеріалах справи, не є договором купівлі-продажу, оскільки не містить істотні умови, що притаманні такому договору.
Враховуючи викладене, надану позивачем розписку не можна вважати договором купівлі-продажу житлового будинку, оскільки вона не містить усіх істотних умов договору та не відповідає вимогам письмової форми, передбаченим статтями 205, 208, 657 Цивільного кодексу України.
Також, однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від його нотаріального посвідчення та втрати іншою стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити такий правочин. Проте позивач не довів наявність зазначених обставин, а зі змісту позову вбачається, що після смерті ОСОБА_3 спадщину на спірний житловий будинок прийняла його дружина -відповідач у справі, у порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України.
Таким чином, в даному випадку укладення договору купівлі-продажу житлового будинку можливе лише з особою, яка прийняла спадщину, а не з особою, яка померла до нотаріального посвідчення правочину, що виключає застосування положень ч. 2 ст. 220 ЦК України у даному випадку, водночас не позбавляючи позивача можливості у законний спосіб нотаріально посвідчити правочин, уклавши договір купівлі-продажу житлового будинку з відповідачем.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 305/1468/16-ц зазначено, що визнання дійсним договору (конвалідація) на підставі частини другої статті 220 ЦК України допускається тільки для нікчемних правочинів (тобто для яких недотримання письмової форми пов'язується саме з відсутністю нотаріального посвідчення і це зумовлює їх нікчемність). Згідно з частиною другою статті 220 ЦК України конвалідація можлива за наявності таких умов: досягнення між сторонами згоди щодо усіх істотних умов договору; наявність письмових доказів досягнення домовленості щодо всіх істотних умов договору; повне або часткове виконання договору; ухилення однією зі сторін від його нотаріального посвідчення.
У постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року, провадження № 6-1288цс17, викладено правовий висновок про те, що однією з умов застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain від 09 грудня 1994 року, заява № 18390/91, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Таким чином, усна домовленість між сторонами щодо купівлі-продажу житлового будинку не відповідає письмовій формі та була укладена без дотримання обов'язкових вимог чинного на момент її вчинення законодавства щодо нотаріального посвідчення. Доказів ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору у матеріалах справи не міститься.
На підставі досліджених судом доказів та встановлених судом обставин, враховуючи відсутність законних підстав для задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу слід відмовити.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд керується положеннями ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України згідно яких судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 13, 80, 51, 81, 141, 247, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, ст.ст. 203, 206, 220, 640, 657, 1216-1218, 1220-1223, 1268, 1269, 1297 ЦК України, Законом України «Про нотаріат», суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду.
Дата складення повного судового рішення 28 жовтня 2025 року.
Сторони по справі:
позивач: ОСОБА_1 , який зареєстрований в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ;
представник позивача: адвокат Калініченко Сергій Миколайович, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №004230 від 15 липня 2020 року, АДРЕСА_4 ;
відповідач: ОСОБА_2 , яка зареєстрована в АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 .
Суддя: