ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.10.2025Справа № 910/10443/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
За позовом Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГБР»
про стягнення 679.851,57 грн
Представники сторін: не викликались
21.08.2025 до Господарського суду міста Києва через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла позовна заява Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГБР» про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,1690 га з кадастровим номером 8000000000:62:023:0005 по вул. Миропільська, 8-Б у Деснянському районі міста Києва у сумі 679.851,57 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради є власником земельної ділянки площею 0,1690 га з кадастровим номером 8000000000:62:023:0005. На підставі рішення Київської міської ради № 7262/7303 від 02.11.2023 між сторонами укладений договір оренди земельної ділянки № 254 від 01.04.2024. Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 439971624 від 19.08.2025 на земельній ділянці розташовані нежитлові будівлі по літ. «А», «Б», «В» загальною площею 467,8 кв. м, які зареєстровані на праві власності за ТОВ «ГБР» 27.06.2017. Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0000340462024 від 12.02.2024 державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:023:0005 площею 0,1690 га, цільове призначення: 12.11 для розміщення та експлуатації об'єктів дорожнього сервісу по вул. Миропільській, 8-Б у Деснянському районі міста Києва, проведена 28.07.2021, а отже вона є об'єктом цивільних прав у розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України з 28.07.2017. Відповідач з дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна відповідач, як власник такого майна, став фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, тому саме із цієї дати у відповідача виник обов'язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою фактично користується земельною ділянкою, у зв'язку з чим саме з цієї дати у нього виник обов'язок здійснювати оплату за користування зазначеною земельною ділянкою. Враховуючи викладене, відповідач не сплачуючи орендну плату, використовував вказану земельну ділянку для експлуатації та обслуговування розташованого на ній власного нерухомого майна, що є підставою для стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за період з 28.07.2021 по 31.03.2024 в сумі 679.851,57 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києві від 28.08.2025 відкрито провадження у справі № 910/10443/25 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Даною ухвалою суду встановлено відповідачу строк у п'ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подачі відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.
У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 28.08.2025 було надіслано відповідачу в його електронний кабінет в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд», яка отримана останнім 28.08.2025 о 14:10 год., що підтверджується наявним у справі повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи, а тому відповідач мав подати відзив на позов у строк до 12.09.2025 включно.
Відповідач вимог ухвали про відкриття провадження у справі від 28.08.2025 не виконав, письмовий відзив на позовну заяву у встановлений строк не подав.
06.10.2025 від відповідача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення по справі, відповідно до яких відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує повністю посилаючись на те, що стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,1690 га - є безпідставним, оскільки до моменту формування земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:023:0005, фактично використовувалась лише частина цієї земельної ділянки, а саме та частина, яка була розташована під нерухомим майном загальною площею 467,8 кв. м. ТОВ «ГБР» вимог земельного законодавства не порушувало, до укладання договору оренди використовувало земельну ділянку з правових підстав, передбачених ч. 4 ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України, ст. 7 Закону України «Про оренду землі», тому не має підстав для стягнення і застосування ст. 1212, 1214 Цивільного кодексу України. Київська міська рада звернулась з позовною заявою до Господарського суду міста Києва з пропуском строків позовної давності, оскільки у відповідності до ст.ст. 74, 76 ГПК України матеріали позовної заяви не містять належного обґрунтування та доказів, які підтверджують поважність пропуску строків позовної давності та неможливість звернутись до суду у визначений Законом строк.
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, Господарський суд міста Києва
Згідно Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 439971624 та № 440003823 від 19.08.2025, вбачається, що на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:62:023:0005 за адресою: м. Київ, вул. Миропільська, 8-Б знаходяться нежитлові будівлі по літ. «А», «Б», «В», загальною площею 467,8 кв. м, право власності на які зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «ГБР» 27.06.2017.
02.11.2023 Київська міська рада ухвалила рішення № 7262/7303 «Про передачу Товариству з обмежено відповідальністю «ГБР» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель на вул. Миропільській, 8-Б у Деснянському районі міста Києва», згідно з яким вирішено передати Товариству з обмеженою відповідальністю «ГБР», за умови виконання пункту 3 цього рішення, в оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,1690 га (кадастровий номер 8000000000:62:023:0005) для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель (код виду цільового призначення - 12.11, для розміщення та експлуатації об'єктів дорожнього сервісу) на вул. Миропільській, 8-Б у Деснянському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.06.2017, номер відомостей про речове право 21169982.
01.04.2024 між Київською міською радою (позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГБР» (відповідач, орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 02.11.2023 за № 7262/7303 передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об'єкт оренди або земельна ділянка), визначену цим договором, для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель.
Земельна ділянка, яка є об'єктом оренди, належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Києва на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності».
Реєстрація права власності на об'єкт оренди здійснюється згідно з Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» одночасно з державною реєстрацією права оренди.
Згідно з п. 2.1 договору об'єктом оренди відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, рішення Київської міської ради від 02.11.2023 за № 7262/7303 та цього Договору є Земельна ділянка з наступними характеристиками:
- кадастровий номер - 8000000000:62:023:0005;
- місце розташування - вул. Миропільська, 8-Б у Деснянському районі м. Києва;
- категорія земель - землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення;
- цільове призначення - для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель (12.11 для розміщення та експлуатації об'єктів дорожнього сервісу);
- розмір (площа) - 0,1690 (нуль цілих одна тисяча шістсот дев'яносто десятитисячних) га.
Відповідно до п. 3.1 договору договір укладено на 15 (п'ятнадцять) років.
Згідно з Інформаційною довідкою від 19.08.2025 № 440003823 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що право оренди земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:62:023:0005 площею 0,169 га зареєстровано за відповідачем 01.04.2024 (номер запису 54378105).
Спір виник внаслідок того, що за відсутності інформації від відповідача про сплату ним безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою з моменту набуття права власності на об'єкти нерухомого майна, що є підставою стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти за період користування земельною ділянкою з 28.07.2021 по 31.03.2024 становить 679.851,57 грн на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Згідно зі ст. 80 Земельного кодексу України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Згідно з ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача.
За змістом ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Згідно з ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Статтею 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України «Про оренду землі»).
Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюються відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст. 126 Земельного кодексу України).
Територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради є власником земельної ділянки площею 0,1690 га (кадастровий номер 8000000000:62:023:0005), код виду цільового призначення - 12.11, для розміщення та експлуатації об'єктів дорожнього сервісу по вул. Миропільській, 8-Б у Деснянському районі міста Києва.
Поряд з цим, відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.
Слід зазначити, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими. Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20.
Верховний Суд у постановах від 16.09.2020 у справі № 922/3361/19, від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18 неодноразово зазначав, що при розгляді справ про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді недоотриманої плати підлягають встановленню обставини, зокрема, чи є земельна ділянка сформованим об'єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.
Згідно зі ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Відповідно до ст. 14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною. Згідно зі ст. 284 Податкового кодексу України органи самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.
Відповідно до пунктів 289.1, 289.2 статті 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за певною формулою.
Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.
При цьому, статтею 12 Закону України «Про оцінку земель» регламентовано, що нормативно-правові акти з проведення оцінки земель затверджуються Кабінетом Міністрів України. Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов'язково (стаття 13 цього Закону).
Згідно зі ст. 18 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше ніж один раз на 5-7 років.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про оцінку земель» за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про оцінку земель» витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20 зазначила, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.
ТОВ «ГБР» безоплатно використовує земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:62:023:0005 без правовстановлюючих документів на неї з моменту набуття права власності на об'єкти нерухомого майна (з 27.06.2017).
Відповідно до витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок № НВ-9920042352024 від 02.02.2024, вартість земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:023:0005 на 2024 рік становить 7.229.364,70 грн.
Згідно витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок № НВ-9926593982023 від 22.08.2023, вартість земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:023:0005 на 2023 рік становить 6.878.558,23 грн.
Відповідно до положень пункту 289.2 ст. 289 Податкового кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою:
Кi = І:100,
де І - індекс споживчих цін за попередній рік.
У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.
Індекс споживчих цін встановлюється Державною службою статистики України, є загальнодоступним, розміщується на їх офіційному сайті, а тому не потребує доказування відповідно до положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель міститься на офіційному сайті Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, адже саме цей орган уповноважений реалізовувати державну політику у сфері земельних відносин, (https://land.gov.ua/derzhgeokadastr-povidomlyaye-pro-indeksacziyu-normatyvnoyi-groshovoyi- czinky-zemel-za-2023-rik/), де зазначено таке:
«Значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель за 2021 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,1 (для земель несільськогосподарського призначення); 2022 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,15 (для земель і земельних ділянок (крім сільськогосподарських угідь)»
Таким чином, нормативна грошова оцінка земельної ділянки визначалась з врахуванням вищезазначених положень законодавства та за 2024 рік становить 7.229.364,70 грн (відповідно до витягу № НВ-9920042352024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок); за 2023 рік становить 6.878.558,23 грн (відповідно до витягу № НВ-9926593982023 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок); за 2022 рік становить 5.981.354,98 (6.878.558,23/1,15); за 2021 рік становить 5.437.595,44 (5.981.354,98/1,1). Відповідно до розрахунку Київської міської ради загальна сума відшкодування розраховується таким чином:
1) з 28.07.2021 по 31.12.2021 5.437.595,44*4%/365*157 днів = 93.556,44 грн;
2) з 01.01.2022 по 31.12.2022 5.981.354,98*4%/365*365 днів = 239.254,20 грн;
3) з 01.01.2023 по 31.12.2023 6.878.558,23*4%/365*365 днів = 275.142,33 грн;
4) з 01.01.2024 по 31.03.2024 7.229.364,70*4%/366*91 дні = 71.898,60 грн,
а разом: 93 556,44 + 239 254,20 + 275.142,33 + 71.898,60 = 679.851,57 грн,
де зазначені: період (рік) розрахунку; нормативно-грошова оцінка Земельної ділянки за вказаний період; ставка орендної плати, яка підлягала застосуванню у відповідному періоді (році); кількість днів у відповідному році; кількість днів у відповідному періоді та сума сплати за відповідний період.
За даними Головного управління ДПС у місті Києві (лист № 15462/5/26-15-04-15-03 від 23.05.2025) відповідач податкові декларації по платі за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) до ДПІ не подавав та не сплачував плату за землю за період з 28.07.2021 по 31.03.2024.
Отже, з огляду на вищевикладене, сума, яка підлягає стягненню з відповідача за користування земельною ділянкою у спірний період на користь позивача складає 679.851,57 грн.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно зі ст. 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Таким чином предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
Отже, за змістом приписів глави 83 Цивільного кодексу України для кондикційних зобов'язань характерним є, зокрема, приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об'єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 22/207/15 і № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.
Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України (даний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17).
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що ТОВ «ГБР», як фактичний користувач земельної ділянки у період з 28.07.2021 по 31.03.2024 включно, без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, а тому відповідач зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
З урахуванням викладеного правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню за викладених обставин є вимога позивача про стягнення з відповідача 679.851,57 грн безпідставно збережених коштів.
Посилання відповідача на те, що позивачем пропущено строк позовної давності не приймається судом до уваги з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) доповнено пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.»
Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 установлено з 12 березня до 3 квітня 2020 року на усій території України карантин, який неодноразово продовжувався.
Постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Підпунктом 2 пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2120-ІХ від 15.03.2022 «Про несення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», доповнено розділ «Прикінцеві положення» Цивільного кодексу України пунктом 19 наступного змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк його дії».
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022 на території України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та наразі триває.
Чинною редакцією п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (набрала чинності 30.01.2024) у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України виключено на підставі Закону України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» № 4434-IX від 14.05.2025, який набрав чинності з 14.09.2025.
Отже, послідовно та безперервно з 12.03.2020 по 29.01.2024 строки позовної давності, як загальної так і спеціальної були продовжені на строк дії карантину та строк дії воєнного стану. З 30.01.2024 до 14.09.2025 строки позовної давності були зупинені.
Таким чином, позивачем не пропущено строк позовної давності щодо вимоги про стягнення заборгованості за договором № 1 за період з листопада 2018 року по жовтень 2021 року.
Посилання відповідача на те, що факт знаходження нерухомого майна площею 467,8 кв. м на сформованій земельній ділянці не свідчив про використання відповідачем всієї земельної ділянки не приймаються судом до уваги, оскільки набувши право власності на об'єкт нерухомого майна, який розташований на спірній земельній ділянці позивач набув право користування земельною ділянкою на якій він розташований, яке не є безоплатним.
Посилання відповідача на положення п. 69.14 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України як на підставу звільнення від сплати за період з 01.03.2022 по 26.12.2022 плати за землю (орендної плати) за ділянки державної/комунальної власності на територіях, де ведуться (велися) бойові дії не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.
Пунктом 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України установлено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у цьому пункті.
Згідно з підпунктом 69.14 п. 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» № 3050-IX від 11.04.2023, який набрав законної сили 06.05.2023) за період з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1364 від 06.12.2022 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» визначено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією (далі перелік), затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони на підставі пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, згідно якого на всій території міста Києва велися бойові дії з 24.02.2022 по 30.04.2022.
Предметом цього позову є стягнення безпідставно збережених коштів на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України в розмірі орендної плати.
При цьому, плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».
У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 Податкового кодексу України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Отже, власники і землекористувачі земельних ділянок сплачують плату за землю (в т.ч. земельний податок) з дня виникнення права власності, права постійного користування земельною ділянкою, тому, оскільки за відповідачем будь-яке право на спірну земельну ділянку не зареєстровано у встановленому законодавством порядку, у контролюючого органу в силу вимог пунктів 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України відсутні обов'язки та, відповідно, повноваження на стягнення у судовому порядку податкових зобов'язань зі сплати земельного податку.
З урахуванням системного аналізу змісту Податкового кодексу України та встановлених судами фактичних обставин справи, власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм Податкового кодексу України.
Враховуючи викладене, положення п. 69.14. підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України не підлягають застосуванню до даних правовідносин, що свідчить про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.
Даний висновок наведений у постанові Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 у справі № 910/8719/24.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.
Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Київської міської ради є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГБР» (02192, м. Київ, вул. Миропільська, 8-Б; код ЄДРПОУ 41413720) на користь Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; код ЄДРПОУ 22883141) 679.851 (шістсот сімдесят дев'ять тисяч вісімсот п'ятдесят одну) грн 57 коп. безпідставно збережених коштів та 8.158 (вісім тисяч сто п'ятдесят вісім) грн 22 коп. витрат по сплаті судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Суддя В.В.Сівакова