ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.10.2025Справа № 910/7655/20
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяви Акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про звернення стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, по справі
за позовом: Акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго», Запорізька обл., м. Запоріжжя
до відповідача: Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго», м. Київ,
про стягнення 6 531 858,82 грн,
За участю представників:
від позивача: Дамірова Н.Н.
від відповідача: не з'явився
від КВП «Водоканал» Багачевської міської ради Черкаської області: не з'явився
Публічне акціонерне товариство “Запоріжжяобленерго» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго» про стягнення 6 531 858,82 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.09.2020 року (суддя Князьков В.В.) у справі № 910/7655/20 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго» на користь Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго» основний борг в сумі 749 462 грн 74 коп., пеню в розмірі 4 171 647 грн 88 коп., штраф в сумі 899 169 грн 10 коп., 3% річних в розмірі 463 862 грн 53 коп., інфляційні втрати в сумі 245 459 грн 15 коп. та судовий збір в розмірі 97 977 грн 88 коп.; відмовлено в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго» про стягнення пені в сумі 2155,04 грн. та 3% річних в розмірі 102,38 грн.
06.11.2020 року на виконання вищезазначеного рішення Господарського суду міста Києва було видано відповідний наказ.
16.12.2020 року через відділ діловодства суду від Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго» надійшла заява № 44/11-1282 від 10.12.2020 року “Про відстрочення виконання рішення суду», в якій заявник просить суд відстрочити на один рік виконання рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2020 року у справі № 910/7655/20.
Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 16.12.2020 року заяву № 44/11-1282 від 10.12.2020 року “Про відстрочення виконання рішення суду» Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго» передано на розгляд судді Князькова В.В.
Розпорядженням керівника апарату № 05-23/1815 від 16.12.2020 року призначено повторний автоматизований розподіл матеріалів судової справи № 910/7655/20, у зв'язку з лікарняним судді Князькова В.В.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.12.2020 року заяву № 44/11-1282 від 10.12.2020 року “Про відстрочення виконання рішення суду» Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго» передано на розгляд судді Коткова О.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2020 року прийнято до свого провадження справу № 910/7655/20 для розгляду заяви № 44/11-1282 від 10.12.2020 року “Про відстрочення виконання рішення суду» Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго», розгляд заяви призначено на 22.12.2020 року.
Ухвалою від 22.12.2020 заяву № 44/11-1282 від 10.12.2020 року “Про відстрочення виконання рішення суду» Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго» у справі № 910/7655/20 задоволено частково; відстрочено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2020 року у справі № 910/7655/20 до 30.03.2021 року.
26.09.2025 до суду надійшла заява Акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго» про звернення стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, а саме на грошові кошти Комунального виробничого підприємства «Водоканал» Багачевської міської ради Черкаської області.
Ухвалою від 06.10.2025, у зв'язку із перебуванням судді Князькова В.В. на навчанні з 29.09.2025 по 03.10.2025, заява призначена до розгляду після виходу судді з навчання на 29.10.2025.
27.10.2025 до суду надійшли письмові заперечення Комунального виробничого підприємства «Водоканал» Багачевської міської ради Черкаської області проти задоволення заяви позивача, в яких особою вказано на не доведенні заявником обставин фактичного існування заборгованості станом на момент подання розглядуваної заяви.
Представником заявника у судовому засіданні 29.10.2025 вимоги заяви було підтримано.
Представником відповідача проти задоволення заяви було надано письмові заперечення. Зокрема, вказаним учасником судового процесу вказано на недоведеність обставин наявності заборгованості станом на теперішній час. До того ж, відповідачем наголошено, що Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго» з 01.01.2019 є єдиним в Україні постачальником електричної енергії, на якого покладено спеціальні обов'язки, а саме виконання функції постачальника «останньої надії». На думку відповідача, звернення стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, по справі, є не лише економічно недоцільним, а і загрожує виконанню державою функцій забезпечення енергетичної безпеки та стабільності.
Представник Комунального виробничого підприємства «Водоканал» Багачевської міської ради Черкаської області у судове засідання не з'явився, проте, був повідомлений й у запереченнях просив здійснити розгляд заяви без його участі.
Розглянувши у судовому засіданні 22.01.2025 заяву Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про звернення стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, суд зазначає таке.
Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України (ст.19 Господарського процесуального кодексу України).
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року N18-рп/2012; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року N11-рп/2012.
Згідно з мотивувальною частиною рішення №16-рп/2009 від 30.06.2009р. Конституційного Суду України виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.
Виходячи з того, що згідно зі ст.1 Конституції України Україна є правовою державою, обов'язковість виконання судових рішень є обов'язковою гарантією, дотримання якої є визначальним для утвердження авторитету України.
Отже, з системного аналізу наведеного вище полягає, що виконання судового рішення є однією з основоположних засад здійснення державою правозахисної функції.
Виконавче провадження це завершальна стадія судового провадження, що полягає у примусовому виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) та являє собою сукупність дій визначених у Законі України «Про виконавче провадження» органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до означеного Закону підлягають примусовому виконанню. (ст.1 Закону України «Про виконавче провадження»).
Статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження» визначено що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За приписами пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи.
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (див. рішення від 19.03.1997 зі справи "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece); рішення від 20.07.2004 зі справи "Шмалько проти України").
Як вказано у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Глоба проти України" № 15729/07 від 05.07.2012, пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.
З урахуванням викладеного, відповідно до вимог Конституції України, рішення суду по справі №910/7655/20, яке набрало законної сили, є обов'язковим до виконання та має бути виконане.
Як вбачається з представлених суду документів, 26.11.2020 державним виконавцем Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Гладищенком В.А. було відкрито виконавче провадження №63747145 з примусового виконання наказу від 06.11.2020 Господарського суду міста Києва по справі №910/7655/20.
За твердженнями заявника, станом на теперішній час заборгованість за рішенням у справі №910/7655/20 складає 5 936 929,88 грн.
Наразі, суд критично ставиться до заперечень Комунального виробничого підприємства «Водоканал» Багачевської міської ради Черкаської області та відповідача в частині тверджень про ненадання стягувачем доказів наявності заборгованості за судовим рішенням у справі станом на теперішній час. Зокрема, суд зауважує, що жодних доказів погашення такої заборгованості Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго», як боржником у межах виконавчого провадження №63747145 з примусового виконання наказу від 06.11.2020 Господарського суду міста Києва по справі №910/7655/20 не надано. До того ж, докази закриття означеного виконавчого провадження у зв'язку із фактичною сплатою боргу також не надано відповідачем.
Відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 53 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб. На належні боржникові у разі передачі від інших осіб кошти, що перебувають на рахунках у банках та інших фінансових установах, стягнення звертається виконавцем на підставі ухвали суду в порядку, встановленому цим Законом.
Порядок звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, визначено ст. 336 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 1 ст.336 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд, що розглядав справу як суд першої інстанції, може за заявою стягувача або державного чи приватного виконавця звернути стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Системний аналіз приписів статті 53 Закону України "При виконавче провадження" та статті 336 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що такий спеціальний порядок звернення стягнення на майно (грошові кошти) передбачений законодавцем задля неупередженого, ефективного, своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій, виключно, з метою фактичного виконання рішення суду.
Тобто, особа, яка має заборгованість перед боржником, що не оспорюється нею або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили, набуває статусу боржника саме у виконавчому провадженні, розпочатому виконавцем на виконання судового рішення, в силу ухвали суду про задоволення заяви стягувача, а не в межах окремих майнових відносин між стягувачем та такою особою.
Таким чином, предметом дослідження суду, у даному випадку, є факт наявності заборгованості, що підтверджується належними доказами, зокрема, це може бути відповідне рішення суду або факт беззаперечності заборгованості особи, якій належать кошти, на які стягувач чи виконавець просить звернути стягнення.
Суд зазначає, що особа, яка має заборгованість перед боржником, що не оспорюється нею або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили, набуває статусу боржника саме у виконавчому провадженні, розпочатому виконавцем на виконання судового рішення, в силу ухвали суду про задоволення заяви стягувача, а не в межах окремих майнових відносин між стягувачем та такою особою (такий висновок викладено у підпункті 6.11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі №910/7023/19).
Стосовно обставин беззаперечності заборгованості судом при розгляді заяв враховується, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Як вбачається з доданих до заяви документів та даних Єдиного державного реєстру судових рішень, 02.06.2025 Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» звернулося у Господарський суд Черкаської області із позовом до комунального виробничого підприємства «Водоканал» Багачевської міської ради Черкаської області, у якому просить суд стягнути із відповідача заборгованість у розмірі 3 880 593,90 грн, з яких: 2 702 052,42 грн основного боргу за поставлену електричну енергію; 666 693,21 грн 15% річних; 511 848,27 грн інфляційних втрат. У позовній заяві позивач також просить суд стягнути з відповідача на свою користь судові витрати зі сплати судового збору у сумі 46567,13 грн.
Рішенням від 13 серпня 2025 року Господарського суду Черкаської області по справі №925/619/25 позов задоволено повністю; стягнуто з Комунального виробничого підприємства «Водоканал» Багачевської міської ради Черкаської області (вулиця Європейська, 1, місто Багачеве, Звенигородський район, Черкаська область, 20251, ідентифікаційний код 24359125) на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» (вулиця Кирилівська, 85, місто Київ, 04080, ідентифікаційний код 19480600) 2 702 052,42 грн основного боргу, 666 693,21 грн 15% річних; 511848,27 грн інфляційних втрат та 46567,13 грн судового збору.
25.09.2025 на виконання рішення Господарського суду Черкаської області від 13.08.2025 по справі №925/619/25 було видано наказ. У наказі вказано, що рішення набрало законної сили: 18.09.2025.
Наразі, доказів виконання Комунальним виробничим підприємством «Водоканал» Багачевської міської ради Черкаської областірішенням від 13 серпня 2025 року Господарського суду Черкаської області по справі №925/619/25 суду не надано.
Суд також критично ставиться до заперечень відповідача в частині економічної недоцільності та можливої загрози енергетичній безпеці у країні, внаслідок задоволення заяви позивача. В контексті означеного суд вкотре звертає увагу на те, що виконання судового рішення є реалізацією завершувальної стадії правозахисної функції держави. Тривале невиконання рішення, а у даному випадку протягом більш як 5 років фактично вказує на порушення прав та законних інтересів позивача, в тому числі, в контексті забезпечення права на справедливий суд у розумінні ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Одночасно, наявність відкритого стосовно відповідача зведеного виконавчого провадження також не нівелює наявності підстав для задоволення заяви позивача, оскільки фактично відповідачем так і не доведено обставин виконання судового рішення у справі №910/7655/20 повністю або в частині.
За таких обставин, враховуючи наведене вище у сукупності, керуючись приписами ст.336 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку щодо задоволення заяви Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго» про звернення стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, а саме на грошові кошти Комунального виробничого підприємства «Водоканал» Багачевської міської ради Черкаської області.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення заяви позивача.
Заява Акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго» в частині вимог про заборону Комунальному виробничому підприємству «Водоканал» Багачевської міської ради Черкаської області рішенням вчиняти дії щодо погашення заборгованості перед відповідачем була залишена судом без задоволення як така, що позбавлена належного обгрунтування, оскільки правовий статус стягувача як підприємства, що має стратегічне значення не є беззаперечною та достатньою підставою для ухвалення судового рішення про заборону вчиняти дії щодо погашення заборгованості перед боржником.
Керуючись ст. ст. 234, 235, 336 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Заяву від 26.09.2025 Акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго» про звернення стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, а саме на грошові кошти Державного підприємства «Полтавський комбінат хлібопродуктів» - задовольнити.
2. Звернути стягнення на грошові кошти Комунального виробничого підприємства «Водоканал» Багачевської міської ради Черкаської області (вулиця Європейська, 1, місто Багачеве, Звенигородський район, Черкаська область, 20251, ідентифікаційний код 24359125)
, яке має заборгованість перед Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (04080, м.Київ, вул. Кирилівська, буд. 85, ЄДРПОУ 19480600) в сумі 3 927 161,03 грн, з яких 2 702 052,42 грн основного боргу, 666 693,21 грн 15% річних; 511848,27 грн інфляційних втрат та 46567,13 грн судового збору, що підтверджена рішенням від 13 серпня 2025 року Господарського суду Черкаської області по справі №925/619/25, на користь Акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 14, ЄДРПОУ 00130926), в рахунок виконання наказу Господарського суду міста Києва від 06.11.2020 у справі №910/7655/20 виданого на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2020 про стягнення 5 936 929,88 грн.
3. Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
4. В судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частини ухвали.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст ухвали складено та підписано 29.10.2022.
Суддя В. В. Князьков