номер провадження справи 4/134/25
29.10.2025 Справа № 908/2729/25
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Зінченко Наталя Григорівна, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «ПРАКТИК» (79021, м. Львів, вул. Кульпарківська, буд. 93-А)
до відповідача Приватного акціонерного товариства «Запорізький електровозоремонтний завод» (69095, м. Запоріжжя, вул. Залізнична, буд. 2)
про стягнення 133044,80 грн.
01.09.2025 через підсистему Електронний суд ЄСІКС до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. від 01.09.2025, сформована в системі Електронний суд ЄСІКС 01.09.2025, (вх. № 2977/08-07/25 від 01.09.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «ПРАКТИК», м. Львів до Приватного акціонерного товариства «Запорізький електровозоремонтний завод», м. Запоріжжя про стягнення 133044,80 грн., які складаються з: 21083,59 грн. 3% річних та 111961,21 грн. інфляційних втрат, нарахованих за прострочення зобов'язання по оплаті товару за договором № 220208-2 від 08.02.2022. Позивач просить справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Також позивач просить стягнути з відповідача 13304,48 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.09.2025 справу № 908/2729/25 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 04.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2729/25 в порядку спрощеного позовного провадження, присвоєно справі номер провадження 4/134/25, вирішено здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Наразі строк, на який введено в Україні режим воєнного стану, продовжений до 03.02.2026.
Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовані посиланням ст., ст. 525, 526, 612, 625, 629, 712 ЦК України, ст., ст. 42, 162, 193 ГК України, договором поставки № 220208-2 від 08.02.2022, на підставі яких позивач просить позов задовольнити та стягнути з відповідача 21083,59 грн. 3% річних та 111961,21 грн. інфляційних втрат, нарахованих за прострочення зобов'язання по оплаті товару, а всього 133044,80 грн. Також позивач просить стягнути з відповідача 13304,48 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою суду від 04.09.2025 у справі №908/2729/25 відповідачу запропоновано у строк до 25.09.2025, але не пізніше 15 днів з дня отримання ухвали суду, подати відзив на позовну заяву і всі можливі докази у підтвердження його заперечень проти позову або його визнання, а також у строк не пізніше 10 днів з дня отримання від позивача відповіді на відзив на позовну заяву, подати до суду та направити на адресу позивача заперечення на відповідь на відзивна позовну заяву. Позивачу цією ж ухвалою суду запропоновано у строк до 04.10.2025 подати суду відповідь на відзив на позовну заяву.
Відповідачем на підставі ст., ст. 165, 251 ГПК України через підсистему «Електронний суд» подано суду відзив на позовну заяву вих. № б/н від 17.09.2025 (вх. № 18889/08-08/25 від 17.09.2025). У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що позивачем невірно визначении? період прострочення строків розрахунків при виконання розрахунку 3% річних та інфляціи?них втрат. Так, вважає, що позивач у позові помилково зазначив, що заборгованість погашена - 20.08.2025, так як оплата товару була здіи?снена відповідачем 19.08.2025, що підтверджується платіжною інструкцією №7227 від 19.08.2025. Таким чином, розрахунок інфляціи?них втрат та 3% річних
Позивач повинен був зробити за період з 05.05.2022 (згідно п.4.2 Договору - протягом 60 банківських днів з дати підписання сторонами видатковоі? накладноі?) по 19.08.2025 (оплата товару), але Позивачем помилково розрахунок зроблении? за період починаючи з 08.02.2022 по 20.08.2025, що суперечить умовам Договору, так як прострочення строків розрахунків, як зазначив Позивач у позові настало лише 05.05.2022. Крім того, зауважив, що позивачем не надано доказів отримання відповідачем оригіналу рахунку на оплату товарів (п. 4.2. Договору) та наявності письмовоі? заявки на постачання товарів (останніи? абзац п.4.2. Договору), тобто Позивачем не доведено прострочення строків розрахунків за Договором. Щодо витрат на професіи?ну правничу допомогу, зазначив, що і?х загальних розмір для цієі? справи, яка розглядається у спрощеному провадженні без виклику сторін, є явно завищении?, не відповідає складності справи, будь-які документи в підтвердження наданні професіи?ноі? правничоі? допомоги не надані. На підставі викладеного просив в задоволенні позову відмовити повністю.
24.09.2025 через підсистему «Електронний суд» Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «ПРАКТИК» подана Відповідь на відзив вих. № б/н від 24.09.2025(вх. № 19383/08-08/25 від 24.09.2025), в якій позивач зазначив, що Позивачем (постачальником) разом із товаром було передано пакет документів - видаткова накладна № РН-020804 від 08 лютого 2022 року; рахунок-фактура № СФ-020804 від 08 лютого 2022 року; товарно-транспортна накладна №РН-020804 від 08.02.2022 року; податкова накладна № 9 від 08 лютого 2022 року; сертифікат якості. Отже, посилання Відповідача на відсутність рахунку-фактури не відповідає діи?сності і не може бути враховано в якості доказу. Також, зауважив, що пункт 4.2 договору зобов'язує Замовника (Відповідача) здіи?снити оплату поставленого товару саме за фактом підписання сторонами видатковоі? накладноі?, тобто за фактом прии?няття товару, а не за фактом и?ого замовлення шляхом подання письмовоі? заявки або будь-яким іншим чином. Крім того, договором не встановлено заборони на поставку товару до або без письмовоі? заявки Відповідача.
06.10.2025 через підсистему «Електронний суд» Приватним акціонерним товариством «Запорізький електровозоремонтний завод» подані Заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву вих. № б/н від 06.10.2025 (вх. № 20248/08-08/25 від 07.10.2025), в яких відповідач зазначив, що наведені позивачем у відповіді на відзив пояснення та аргументи не спростовують доводів відповідача, які наведені у відзиві на позовну заяву з підстав, які викладені у відзиві.
У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Отже, 04.10.2025 сплив тридцятиденний термін наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, строк вчинення яких обмежений першим судовим засіданням.
Тому суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.
Відповідно до ч., ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 29.10.2025.
Розглянувши матеріали справи, суд
08.02.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «ПРАКТИК», (Постачальник, позивач у справі) та Приватним акціонерним товариством «Запорізький електровозоремонтний завод», (Замовник, відповідач у справі) укладено Договір поставки № 220208-2 (далі за текстом Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов'язується у 2022 році поставити (передати у власність) Замовникові товари, зазначені в Специфікаціях - додатках до цього Договору, а Замовник - прии?няти і оплатити такі товари на умовах Договору.
Згідно з п. 4.2 Договору Замовник здіи?снює оплату поставленого товару протягом 60 (шістдесяти) банківських днів з дати підписання Сторонами видатковоі? накладноі? та отримання Замовником оригіналу рахунку на оплату товарів.
Відповідно до п. 10.1 Договору Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.
Відповідно до специфікації (Додаток №1 до Договору) сторонами визначено зокрема, найменування товару, кількість.
Матеріали справи свідчать, на виконання умов Договору, позивач поставив відповідачу товар, на загальну суму 199004,64 грн., про що свідчить видаткова накладна, а саме:
- №РН-020804 від 08.02.2022 на суму 199004, 64 грн.
Видаткова накладна скріплена підписами та печатками з боку Постачальника і Замовника.
Отже, факт поставки позивачем відповідачу товару на суму 199004,64грн. доведений видатковою накладною, яка узгоджена сторонами та підтверджує факт прийняття відповідачем товару без жодних зауважень та претензій.
Таким чином, позивач взяті на себе зобов'язання згідно умов Договору виконав у повному обсязі та належним чином.
На підставі виставленого рахунку - фактури №СФ-020804 від 08.02.2022, позивач перерахував на розрахунковий рахунок постачальника грошові кошти в загальній сумі 199004,64грн., що підтверджується платіжною інструкцією №7227 від 19.08.2025.
За прострочення зобов'язання по оплаті товару за договоромпозивач просить стягнути з відповідача 21083,59 грн. 3% річних та 111961,21 грн. інфляційних втрат, а всього 133044,80 грн., що й стало підставою для звернення до суду з даним позовом.Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 13304,48 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін врегульовані договором, який за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з п. 4.2 Договору Замовник здіи?снює оплату поставленого товару протягом 60 (шістдесяти) банківських днів з дати підписання Сторонами видатковоі? накладноі? та отримання Замовником оригіналу рахунку на оплату товарів.
Отже, граничний термін оплати товару - 04.05.2022, включно.
Матеріали справи свідчать, що товар сплачений відповідачем - 19.08.2025, що підтверджується платіжною інструкцією №7227 від 19.08.2025.
Отже, зважаючи на визначений сторонами у договорі строк оплати, суд погоджується з доводами позивача про прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати товару.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплати гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основною боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, порушення відповідачем грошового зобов'язання тягне за собою наслідки, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання з оплати товару, поставленого за Договором поставки № 220208-2 від 08.02.2022, вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних і інфляційних втрат заявлені позивачем обґрунтовано.
З наданого позивачем розрахунку вбачається, що ним нараховані 3 % річних за прострочення виконання відповідачем зобов'язань за Договором в розмірі 21083,59 грн. 3 % річних, які розраховані за період з 08.02.2022 по 20.08.2025.
Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» наданий позивачем розрахунок 3 % річних та встановлено, що даний розрахунок позивачем виконаний неправильно, оскільки позивачем невірно визначений період розрахунку 3 % річних.
Згідно проведеного судом перерахунку стягненню з відповідача підлягають 3 % річних в розмірі 19660,57грн., за період з 05.05.2022 по 19.08.2025.
З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача 3 % річних заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню судом частково в розмірі 19660,57грн. В іншій частині вимог про стягнення 3 % річних в задоволені позову відмовляється.
Що стосується інфляційних втрат, слід зазначити наступне.
Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Згідно рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
У постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/1307/19 викладений правовий висновок, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Позивачем заявлена вимога про стягнення 111961,21 грн. інфляційних втрат, які розраховані за загальний період лютого 2022 - липень 2025 року.
Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» розрахунок інфляційних втрат, наданий позивачем, та встановлено, що даний розрахунок виконаний не правильно, оскільки позивачем невірно визначений період нарахування розміру інфляційних втрат.
Інфляційні втрати підлягають стягненню за період з травня 2022 по серпень 2025.
Згідно проведеного судом перерахунку стягненню з відповідача підлягають інфляційні втратив розмірі 85 077,57 грн., за період з травня 2022 по липень (в межах періоду заявленого позивачем) 2025.
З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню судом частково в розмірі 85 077,57грн. В іншій частині вимог про стягнення інфляційних втрат в задоволені позову відмовляється.
Судом враховано, наданий відповідачем контррозрахунок суми заборгованості заявленої позивачем до стягнення.
При цьому, суд зазначає, що іншим доводам відповідача оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Відповідно до ч., ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.
На підставі викладеного, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають частковому задоволенню, в частині стягнення з відповідача 19660,57 грн. 3% річних та 85 077,57 грн. інфляційних втрат. В задоволенні решти позовних вимог судом відмовляється.
Заявлені позивачем до відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13304,48 грн. до стягнення не присуждаються, оскільки в порушення ч. 3 ст. 126 ГПК України позивачем не подано доказів виконання послуг адвокатом (фактичного надання послуг).
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат на сплату судового збору, суд враховує наступне.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч. 2 ст. 123 ГПК України).
З положень ч. 1, підпункту 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» слідує, що ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлена в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.
У статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено у 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2025 року у розмірі 3028,00 грн.
За змістом ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
При зверненні до суду з даним позовом позивач за платіжною інструкцією № 4 від 31.08.2025 сплатив судовий збір в розмірі 3028,00 грн.
Враховуючи ціну позову та те, що позовна заява надійшла до суду в електронній формі через систему «Електронний суд», за подання цієї позовної заяви позивач, із застосуванням коефіцієнту пониження ставки судового збору, мав сплатити судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. Тобто позивач надмірно сплатив судовий збір в розмірі 605,60грн.
Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 2 статті 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.
На підставі викладеного, судовий збір у розмірі 605,60грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України. Повернення зазначеної суми судового збору буде здійснено ухвалою суду за відповідним клопотанням позивача.
З урахуванням викладеного та відповідно до положень статті 129 ГПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути суму 1907,00 грн. витрат зі сплати судового збору, пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст., ст. 123, 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «ПРАКТИК», м. Львів до Приватного акціонерного товариства «Запорізький електровозоремонтний завод», м. Запоріжжя задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Запорізький електровозоремонтний завод» (69095, м. Запоріжжя, вул. Залізнична, буд. 2, ідентифікаційний код 01056273) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «ПРАКТИК» (79021, м. Львів, вул. Кульпарківська, буд. 93-А, ідентифікаційний код 23119040) 19660 (дев'ятнадцять тисяч шістсот шістдесят гривень) грн. 57 коп. 3 % річних, 85 077 (вісімдесят п'ять тисяч сімдесят сім) грн. 57 коп. інфляційних втрат та 1907 (одну тисячу дев'ятсот сім) грн. 00 коп. судового збору. Видати наказ.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «ПРАКТИК» суму судового збору в розмірі 605, 60 грн. за відповідною ухвалою суду.
Повне судове рішення складено « 29» жовтня 2025 р.
Суддя Н. Г. Зінченко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.