вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"29" жовтня 2025 р. Справа№ 910/6026/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Мальченко А.О.
Михальської Ю.Б.
розглянувши у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут транспортно-енергетичних систем України»
на рішення Господарського суду міста Києва
від 24.07.2025
у справі №910/6026/25 (суддя М.О. Лиськов )
за позовом Фізичної особи-підприємця Поліщука Андрія Павловича
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут
транспортно-енергетичних систем України»
про стягнення 231 820, 71 грн,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2025 Фізична особа-підприємець Поліщук Андрій Павлович звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут транспортно-енергетичних систем України» про стягнення 231 820, 71 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №24/6-3 про надання юридичних послуг від 01.06.2024 у загальному розмірі 231 820, 71 грн.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2025 провадження у справі №910/6026/25 за позовом Фізичної особи-підприємця Поліщука Андрія Павловича до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут транспортно-енергетичних систем України» про стягнення 231 820, 71 грн закрито в частині вимог про стягнення суми у розмірі 100 000, 00 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
Позов задоволено частково.
Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут транспортно-енергетичних систем України» на користь Фізичної особи-підприємця Поліщука Андрія Павловича суму боргу в розмірі 103 800, 00 грн, пені в розмірі 13 833, 23 грн, 3% річних в розмірі 2 852, 33 грн та інфляційних втрат в розмірі 11 335, 15 грн та 988, 65 грн судового збору.
В задоволенні заяви про розстрочення рішення суду строком на три місяці - відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні заяви про відстрочення виконання рішення суду на три місяці та прийняти нове в цій частині, яким розстрочити виконання оскаржуваного рішення суду на три місяці, мотивуючи свої вимоги тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено норми процесуального права та неправильно застосування норми матеріального права.
За доводами скаржника, останній оплачуючи заборгованість у добровільному порядку, намагається дотримуватися інтересів позивача, натомість потребує додаткового часу для проведення остаточних фінансових розрахунків. Негайне виконання рішення суду, у разі звернення рішення суду до примусового виконання і відкриття виконавчого провадження, може призвести до арешту рахунків відповідача і понесення останнім додаткових витрат на сплату виконавчого збору і витрат виконавчого провадження.
Узагальнені доводи відповіді на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача
Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відповідь на апеляційну скаргу, у якій просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін, наголошуючи на законності та обґрунтованості останнього.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Тищенко А.І., суддів: Михальської Ю.Б., Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2025 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/6026/25. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут транспортно-енергетичних систем України» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2025 у справі №910/6026/25 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.
21.08.2025 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/6026/25.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут транспортно-енергетичних систем України» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2025 у справі №910/6026/25; роз'яснено учасникам, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи; учасникам справи встановлено строк для подання відзивів, заперечень на апеляційну скаргу та інших заяв/клопотань протягом 10 днів з моменту отримання даної ухвали.
Частиною 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджено матеріалами справи, 01.06.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інститут транспортно-енергетичних систем України» (замовник) та Фізичною особою-підприємцем Поліщуком Андрієм Павловичем (виконавець) було укладено договір про надання юридичних послуг №24/6-3 (договір), відповідно до пункту 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов'язується надати визначені цим договором юридичні послуги, щодо захисту прав та законних інтересів замовника в органах державної влади України, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях, в судових та правоохоронних органах, в тому числі в якості адвоката, перед громадянами, надавати консультаційні послуги з питань права, в тому числі, але не обмежуючись зазначеним, а замовник зобов'язується прийняти ці послуги та оплатити їх вартість виконавцеві.
Умовами договору сторони передбачили таке.
За фактом надання юридичних послуг сторони підписують акт надання послуг протягом трьох днів від дати його складання. Обсяги, строки, види та вартість юридичних послуг, затверджується в актах надання послуг (пункт 4.1.).
Замовник зобов'язується сплатити виконавцю вартість юридичних послуг вказаних в акті протягом 5 робочих днів з моменту підписання цього акту. Оплата юридичних послуг проводиться замовником шляхом перерахування грошових коштів на рахунок виконавця (пункт 4.3.).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що останнім протягом дії договору в повному обсязі виконано умови договору, про що свідчить акт №1 надання послуг від 30.11.2024 до договору, який підписано сторонами без зауважень та заперечень.
Однак, на момент звернення до суду відповідачем зобов'язання по оплаті послуг по договору в повному обсязі не виконано. Станом на 12.05.2025 за відповідачем існує прострочена заборгованість по договору в сумі 203 800, 00 грн.
Судом першої інстанції встановлено, що після відкриття провадження у справі відповідачем на користь позивача в рахунок погашення суми основного боргу за договором №24/6-3 сплачено суму у розмірі 100 000, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №9 від 30.05.2025 на суму 50 000, 00 грн та платіжною інструкцією №1913 від 02.06.2025 на суму 50 000, 00 грн.
Враховуючи вищевказані обставини, суд першої інстанції закрив провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 100 000, 00 грн на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Разом з цим, відповідачем позовні вимоги визнано в повному обсязі, про що ним зроблено відповідну заяву, що відповідає вимогам статті 191 Господарського процесуального кодексу України та такі дії останнього не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, а також враховуючи закриття провадження в частині стягнення суми боргу у розмірі 100 000, 00 грн, місцевий суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме пені в розмірі 13 833, 23 грн, 3% річних в розмірі 2 852, 33 грн та інфляційних втрат в розмірі 11 335, 15 грн.
При цьому, в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут транспортно-енергетичних систем України» про розстрочення рішення суду строком на три місяці відмовлено, саме в цій частині відповідачем оскаржується рішення суду.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Зі змісту та вимог апеляційної скарги вбачається, що відповідачем оскаржується судове рішення лише в частині відмови у розстроченні оскаржуваного рішення суду на три місяці, а тому суд переглядає оскаржуване рішення лише в цій частині.
Згідно з частиною 1 статті 239 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Частиною 1 статті 331 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Відповідно до частин 3-5 статті 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Вказана норма визначає процесуальну можливість вирішення питань, пов'язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.
Підставою для відстрочки або розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку/розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Отже, чинне процесуальне законодавство передбачає, що відстрочка/розстрочка виконання рішення, яка пов'язується з об'єктивною неможливістю виконання рішення, дозволяється у виняткових випадках, а відтак, передумовою для надання відстрочки виконання рішення є встановлення таких виняткових обставин.
Крім того, у зв'язку з тим, що розстрочка/відстрочка продовжує період відновлення порушеного права стягувача, при її наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку продовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання розстрочки/відстрочки виконання судового рішення.
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка чи розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, згідно якої «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..», а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання розстрочки/відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки/відстрочки виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Так, у п. 40 рішення від 17.05.2005 у справі «Чіжов проти України» суд зазначив, що затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції. На державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці.
Із підстав, умов та меж надання розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки чи розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Отже, питання щодо надання розстрочення/відстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.
Таким чином, враховуючи, що необхідною умовою задоволення заяви про надання розстрочки/відстрочки виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.
Особа, яка подала заяву про відстрочку/розстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у даній справі.
Так, в своїй апеляційній скарзі, скаржник зазначає, що у зв'язку з повномасштабною війною російської федерації проти України, обсяги здійснюваних відповідачем господарських операцій значно скоротились, а витрати на забезпечення діяльності збільшились, що в свою чергу призвело до тяжкого фінансового становища.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Водночас, аналіз наведених у заяві про розстрочку виконання рішення господарського суду мотивів та наданих відповідачем документів, свідчить те, що останнім не надано беззаперечних, неспростовних доказів неможливості чи утруднення на час звернення з заявою виконання рішення суду, відсутності коштів та винятковості випадку, з наявністю якого процесуальний закон пов'язує можливість надання відстрочення виконання судового рішення, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут транспортно-енергетичних систем України» про розстрочку виконання рішення.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2025 у справі №910/6026/25 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на заявника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інститут транспортно-енергетичних систем України».
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут транспортно-енергетичних систем України» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2025 у справі №910/6026/25 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2025 у справі №910/6026/25 залишити без змін.
Матеріали справи №910/6026/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, передбачених ст. 287 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді А.О. Мальченко
Ю.Б. Михальська