ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
28 жовтня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/4098/23
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Л.В. Поліщук,
суддів: К.В. Богатиря, О.Ю. Аленіна,
розглянувши заяву Антимонопольного комітету України про забезпечення позову (вх.№4309/25 від 27.10.2025) в апеляційному провадженні
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕДІС УКРАЇНА»
на рішення Господарського суду Одеської області від 10.09.2025 (суддя В.В. Литвинова, м.Одеса, повне рішення складено 11.09.2025)
у справі №916/4098/23
за позовом Антимонопольного комітету України
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕДІС УКРАЇНА»
про стягнення 548 454 440,00 грн,
У вересні 2023 року Антимонопольний комітет України (надалі також - Комітет) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕДІС УКРАЇНА» про стягнення з останнього 548 454 440,00 грн, з яких: штраф у розмірі 274 227 220,00 грн, накладений рішенням Антимонопольного комітету України від 17.03.2021 №151-р у справі №126-26.13/104-18, та пеня у розмірі 274 227 220,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Антимонопольний комітет України, розглянувши матеріали про порушення відповідачем законодавства про захист економічної конкуренції, прийняв рішення від 17.03.2021 №151-р, яким визнано, що відповідач вчинив порушення, передбачене пунктом 4 частини 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», а саме: виконав рішення Антимонопольного комітету України від 16.12.2016 №551-р не в повному обсязі.
За зазначене порушення на відповідача накладено штраф у розмірі 274 227 220,00 грн, і оскільки він своєчасно оплачений не був, позивач на підставі частини п'ятої статті 56 вказаного Закону нарахував до стягнення з відповідача пеню у такому ж розмірі.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.09.2025 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тедіс Україна» штраф у розмірі 274 227 220,00 грн та пеню у розмірі 274 227 220,00 грн, і зараховано зазначені суми в дохід загального фонду Державного бюджету України. Також стягнуто з відповідача судовий збір у розмірі 751 520,00 грн.
Рішення суду мотивоване тим, що позовні вимоги Антимонопольного комітету України про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тедіс Україна» штрафу у розмірі 274 227 220,00 грн та пені у розмірі 274 227 220,00 грн узгоджуються з положеннями Закону України «Про захист економічної конкуренції», правовими висновками Верховного Суду та підтверджуються належними, допустимими та достовірними доказами у розумінні статей 76 - 78 Господарського процесуального кодексу України.
Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕДІС УКРАЇНА» звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило рішення Господарського суду Одеської області від 10.09.2025 у справі №916/4098/23 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Апеляційну скаргу зареєстровано судом 01.10.2025 за вх.№3898/25.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.10.2025 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В.Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕДІС Україна» на рішення Господарського суду Одеської області від 10.09.2025 у справі №916/4098/23 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено Господарському суду Одеської області надіслати матеріали справи №916/4098/23 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
09.10.2025 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/4098/23.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕДІС Україна» на рішення Господарського суду Одеської області від 10.09.2025 у справі №916/4098/23. Встановлено позивачу строк до 28.10.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз'яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Розгляд вказаної апеляційної скарги призначено на 25.11.2025 о 10:30 год.
27.10.2025 Антимонопольний комітет України через систему «Електронний суд» подав заяву про забезпечення позову (вх. №4309/25 від 27.10.2025), в якому просив вжити заходи забезпечення позову у справі №916/4098/23 шляхом накладення арешту на грошові кошти на банківських рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «Тедіс Україна» (адреса: 65044, м. Одеса, проспект Шевченка, буд. 4а, код ЄДРПОУ 30622532) у розмірі 548 454 440 (п'ятсот сорок вісім мільйонів чотириста п'ятдесят чотири тисячі чотириста сорок) грн, крім рахунків та коштів, за якими здійснюється виплата заробітної плати та сплата податків, зборів і обов'язкових платежів до Державного бюджету України згідно чинного законодавства.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначив, що відповідач ігнорує свій обов'язок та всупереч вимогам Закону України «Про захист економічної конкуренції» тривалий час не виконує рішення №151-р в добровільному порядку, а саме: не сплачує накладений на нього штраф у розмірі 274 227 220,00 грн та нараховану пеню у розмірі 274 227 220,00 грн.
За доводами заявника, наявна в розпорядженні Комітету інформація свідчить про те, що фінансові результати здійснення відповідачем господарської діяльності за час розгляду справи №916/4098/23 значно погіршились у 2024 році порівняно з 2023 роком та продовжують знижуватись у 2025 році, а відтак, фінансові результати відповідача не дозволяють виконати рішення Господарського суду Одеської області від 10.09.2025 у справі №916/4098/23.
Так, відповідно до фінансової звітності відповідача за 2024 рік:
-власний капітал на початок року (джерело - фінансова звітність за 2024 рік) - 232 233 000 грн, а на кінець (джерело - фінансова звітність за 6 місяців 2025 року) - 158 056 000 грн, що свідчить про його значне зменшення;
-чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у 2024 році становив 253 368 000 грн, а за попередній - 61 534 339 000 грн, тобто зменшився у 243 рази за рік;
-інші операційні доходи - 33 746 000 грн, в той час як за попередній період - 812 224 000 грн, тобто зменшились у 24 рази;
-витрати на збут також зменшились з 338 284 000 грн до 33 391 000 грн;
-операційні витрати у 2024 році становили 33 746 000 грн, порівняно з 812 224 000 грн у 2023 році;
-валовий прибуток зменшився з 956 523 000 грн до 14 148 000 грн.
Водночас фінансові витрати (рядок 2250) та інші витрати (рядок 2270) за результатами від операційної діяльності зменшилися в 6,3 рази та 3,5 рази відповідно.
Відповідно до фінансової звітності відповідача за 6 місяців 2025 року:
-собівартість реалізації становить 1 927 000 грн, в той час як за аналогічний період 2024 року - 151 863 000 грн;
-чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - 4 495 000 грн, проте в аналогічний період 2024 року - 153 196 000 грн;
-чистий фінансовий результат - збиток у розмірі 5 492 000 грн.
Крім того, заявник зауважив на тому, що відповідач знаходиться в Реєстрі боржників, що також може призвести до неможливості стягнення з нього заборгованості за вимогами Комітету.
У той же час, відповідач подає значну кількість заяв та клопотань, у задоволенні яких відмовлено судами, що свідчить у своїй сукупності про вчинення дій, направлених на уникнення виконання рішення Господарського суду Одеської області від 10.09.2025 у справі №916/4098/23.
Зважаючи на те, що відповідачем тривалий час не виконувалось рішення Комітету від 16.12.2016 №551-р про накладення на відповідача штрафів на загальну суму 431 199 450,00 грн, аналогічним чином відповідач не виконує рішення Комітету №151-р від 17.03.2021, оскільки після ухвалення остаточної постанови Верховного Суду від 03.08.2023 у справі №910/8122/21 (за результатами розгляду якої відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕДІС Україна» до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним та скасування рішення Антимонопольного комітету України від 17.03.2021 №151-р у справі №126-26.13/104-18) відповідач не вчиняє будь-яких дій, направлених на його виконання, а отже, ухиляється від покладеного на нього статтею 56 Закону обов'язку, беручи до уваги значний розмір накладеного рішенням №151-р на відповідача штрафу, а також розмір пені, нарахованої відповідно до вимог Закону України «Про захист економічної конкуренції», Комітет має достатні підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення поданого Комітетом позову може істотно ускладнити чи навіть унеможливити виконання рішення суду щодо стягнення з відповідача штрафу та пені, чим фактично може позбавити Державний бюджет України дохідної частини.
Вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕДІС УКРАЇНА» в межах суми накладеного на Товариство рішенням №151-р штрафу та нарахованої пені (548 454 440,00 грн) є адекватним заходом, спроможним забезпечити виконання судового рішення у разі задоволення позову Комітету. Разом з тим, невжиття таких заходів може призвести до недоотримання Державним бюджетом України відповідної суми коштів внаслідок ухилення Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕДІС УКРАЇНА» від виконання рішення суду.
При цьому, як вказав заявник, заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕДІС УКРАЇНА» слід застосувати з умовою нерозповсюдження таких обмежень на рахунки, які призначені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов'язкових платежів до Державного бюджету України згідно з чинним законодавством.
Також заявник зазначив, що відповідно до статті 28 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» фінансування Антимонопольного комітету України здійснюється за рахунок коштів загального та спеціального фондів державного бюджету, а тому Комітет цією заявою не може надати пропозицій щодо зустрічного забезпечення.
На обґрунтування доводів заяви про забезпечення позову Антимонопольним комітетом України надано фінансову звітність Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕДІС УКРАЇНА» за 2024 рік та за 6 місяців 2025 року з бази даних YouControl; інформацію про внесення відповідача до Єдиного реєстру боржників.
Між тим, з огляду на тимчасову непрацездатність судді зі складу колегії суддів С.В. Таран, за розпорядженням керівника апарату суду №459 від 28.10.2025 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №916/4098/23.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.10.2025 та протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду для розгляду справи №916/4098/23 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, О.Ю. Аленіна.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.10.2025 справу №916/4098/23 прийнято до провадження у зміненому складі колегії суддів: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів К.В. Богатиря, О.Ю. Аленіна.
Розглянувши заяву Антимонопольного комітету України про забезпечення позову (вх. №4309/25 від 27.10.2025), колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про її задоволення з огляду на наступне.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.
Велика Палата Верховного Суду вже виснувала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу, заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача (відповідачів) чи інших учасників справи з тим, щоб забезпечити позивачу реальний та ефективний захист або поновлення порушених його прав (інтересів), якщо рішення буде прийняте на його користь, в тому числі задля забезпечення можливості захисту порушених прав в межах одного судового провадження без нових звернень до суду.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі №922/2928/17 та від 05.08.2019 у справі №922/599/19).
Також під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосування останніх знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви із застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п'ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанов останнього, зокрема, від 24.10.2022 у справі №916/950/22 та від 15.05.2019 у справі №910/688/13.
Згідно з частиною одинадцятою статті 137 Господарського процесуального кодексу України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18 та від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).
Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Відтак, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з'ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову, оскільки суд, який не вирішує спір по суті, у будь-якому випадку не може застосувати такий захід забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог (див. ухвалу Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №906/824/17 та постанову від 21.01.2019 у справі №902/483/18).
В даному випадку предметом позову є стягнення з відповідача грошових коштів в загальній сумі 548 454 440,00 грн, з яких: штраф у розмірі 274 227 220,00 грн та пеня у розмірі 274 227 220,00 грн, тобто майнова вимога.
Підставою позову у цій справі визначено вчинення відповідачем порушення, передбаченого пунктом 4 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді виконання рішення Комітету від 16.12.2016 № 551-р не в повному обсязі.
В той же час, заявник просить забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «ТЕДІС УКРАЇНА», у межах суми позовних вимог на загальну суму 548 454 440,00 грн.
Таким чином, позивач просить суд вжити передбачений пунктом 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти, які належать відповідачу.
Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
За змістом пункту 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України, під час розгляду заяви про накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, а тому може застосовуватися у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
Колегія суддів зазначає, що виходячи із обставин справи, фактично на вирішення суду передано спір, за наслідками розгляду якого (у випадку задоволення заявлених вимог) на відповідача може бути покладено обов'язок зі сплати на користь позивача грошових коштів.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.08.2019 у справі №910/4491/19.
Отже, виконання судового рішення в цій справі (за умови задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від того, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів.
Вирішуючи питання щодо вжиття відповідних заходів забезпечення позову, апеляційний суд враховує, що Верховний Суд у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22 виклав висновок щодо обсягу доказування підстав для вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно відповідача при поданні позову про стягнення грошових коштів. Відповідно до зазначеного висновку Верховного Суду, викладеного у пункті 23 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22, у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Аналогічний за змістом висновок наводиться Верховним Судом (постанови від 06.12.2023 у справі № 917/805/23, від 11.10.2023 у справі № 916/409/21, від 15.09.2023 у справі № 916/2359/23, від 08.08.2023 у справі № 922/1344/23, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22 та інші), що свідчить про усталеність судової практики з цього питання.
Крім того, у пункті 24 постанови від 03.03.2023 у справі №905/448/22 об'єднана палата Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду слушно звернула увагу, що в разі задоволення позову про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватися з позивачем за умови наявності в нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Стала та актуальна практика Верховного Суду покладає на заявника необхідність обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову, однак визначає, що такі обґрунтування не обов'язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
У разі звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач, зокрема й ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності (постанова Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22).
Колегія суддів зазначає, що оскільки виконання в майбутньому судового рішення у даній справі за позовом про стягнення грошових коштів у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕДІС УКРАЇНА» необхідну суму грошових коштів, то застосування заходу забезпечення позову, обраного позивачем, безпосередньо пов'язане із предметом позову.
При цьому, адекватність такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах ціни позову полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позовної заяви.
Відтак, з огляду на процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову, предмет та підстави позову, а саме: вирішення спору щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕДІС УКРАЇНА» грошових коштів у розмірі 548 454 440,00 грн, апеляційний суд вважає, що вибуття з власності відповідача грошових коштів у загальній сумі 548 454 440,00 грн здатне істотно ускладнити виконання рішення суду, поставити під сумнів ефективний захист прав та інтересів позивача. Водночас судовий захист має бути повним, об'єктивним, вичерпним та забезпечити відсутність потреби повторного звернення до суду.
Обраний заявником захід забезпечення позову є належним, відповідає предмету спору та узгоджується зі способом захисту порушеного права. Накладення арешту покликане зберегти спірну суму грошових коштів у власності відповідача та, як наслідок, забезпечити виконання судового рішення шляхом їх стягнення.
Застосування заходу забезпечення позову, обраного заявником, відповідає статтям 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, а також вимогам співмірності, розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін.
Наведене вище свідчить про необхідність задоволення заяви Антимонопольного комітету України про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕДІС УКРАЇНА» у розмірі 548 454 440,00 грн, які знаходяться на банківських рахунках відповідача, крім рахунків та коштів, за якими здійснюється виплата заробітної плати та сплата податків, зборів і обов'язкових платежів до Державного бюджету України згідно чинного законодавства.
Колегія суддів також зазначає, що за своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Накладення арешту на майно не завдає шкоди та збитків відповідачу, не позбавляє його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11.12.2023 у справі №922/3528/23.
Накладення арешту на грошові кошти відповідача забезпечить збалансованість інтересів сторін, оскільки надасть можливість виконати судове рішення у разі задоволення позову та не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним задля запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позову.
Зазначеним підтверджується також наявність зв'язку між заходами до забезпечення позову із предметом позовної вимоги та спроможність таких заходів забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Крім того, колегія суддів зауважує, що вжиті судом заходи забезпечення позову не призводять до зупинення господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕДІС УКРАЇНА», оскільки не зумовлюють списання коштів з банківських рахунків вказаного товариства та звернення стягнення на майно до моменту набрання законної сили рішенням у цій справі та виникнення у відповідача відповідного обов'язку з виконання рішення суду.
Поряд з викладеним Південно-західний апеляційний господарський суд враховує, що у постанові від 29.06.2023 №918/124/23 Верховний Суд з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кюблер проти Німеччини» (заява N 32715/06) сформулював висновок, відповідно до якого метою заходу забезпечення позову є підтримання «status quo», поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору.
Водночас застосовані судом апеляційної інстанції заходи забезпечення позову носять тимчасовий характер та мають наслідком збереження існуючого становища до завершення розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.
Враховуючи викладене, з огляду на відсутність у матеріалах справи жодного доказу на підтвердження того, що арешт на грошові кошти перешкоджає господарській діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕДІС УКРАЇНА», беручи до уваги те, що у випадку, якщо до закінчення розгляду справи грошові кошти зникнуть або їх сума зменшиться, позивач у разі задоволення позову не зможе домогтися виконання рішення суду, Південно-західний апеляційний господарський суд вважає, що вжиття заходів забезпечення позову у даній справі забезпечує збалансованість інтересів учасників справи, у повному обсязі співвідноситься із заявленими позивачем вимогами та гарантує досягнення реального і ефективного захисту порушених прав у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову.
Згідно із частинами п'ятою, шостою статті 140 Господарського процесуального кодексу України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Частинами першою та четвертою статті 141 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.
З урахуванням відсутності у суду інформації з приводу можливих збитків відповідача у зв'язку із вжиттям заходів забезпечення позову, правові підстави для зустрічного забезпечення наразі не вбачаються.
Керуючись ст. ст. 136, 137, 140, 232 - 235, 281 ГПК України, суд
Заяву Антимонопольного комітету України про забезпечення позову (вх. №4309/25 від 27.10.2025) у справі №916/4098/23 - задовольнити.
Накласти арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕДІС УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 30622532; 65044, м. Одеса, проспект Шевченка, буд. 4а), які містяться на банківських рахунках, в межах суми позову у розмірі 548 454 440 (п'ятсот сорок вісім мільйонів чотириста п'ятдесят чотири тисячі чотириста сорок) грн, крім рахунків та коштів, за якими здійснюється виплата заробітної плати та сплата податків, зборів і обов'язкових платежів до Державного бюджету України згідно чинного законодавства.
Стягувач: Антимонопольний комітет України (ЄДРПОУ 00032767; 03035, місто Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, буд. 45).
Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕДІС УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 30622532; 65044, м. Одеса, проспект Шевченка, буд. 4а).
Ухвала є виконавчим документом та може бути пред'явлена до виконання у строк, передбачений статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.
Згідно частини восьмої статті 140 Господарського процесуального кодексу України оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя К.В. Богатир
Суддя О.Ю. Аленін