28 жовтня 2025 року
м. Рівне
Справа № 569/7354/25
Провадження № 22-ц/4815/1220/25
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді - Шимківа С.С.,
суддів: - Боймиструка С.В., Хилевича С.В.,
секретар судового засідання - Маринич В.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк",
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 червня 2025 року (ухвалене у складі судді Левчука О.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про захист прав споживачів, -
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до АТ КБ "Приватбанк" про захист прав споживачів.
Позовну заяву обгрунтовано тим, що 04 квітня 2006 року між ЗАТ КБ "Приватбанк" (правонаступником якого є ПАТ КБ "Приватбанк") та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № DNH4KP81990230, за умовами якого банк надав позичальнику споживчий кредит у сумі 34238,08 грн., строком на 24 місяці, із кінцевим терміном повернення до 04.04.2008 року.
Спір щодо стягнення заборгованості за кредитним договором розглядався у судовому порядку та рішенням апеляційного суду Рівненської області від 07 грудня 2015 року у справі № 569/2338/15-ц встановлено, що строк позовної давності щодо звернення з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором № DNH4KP81990230 від 04.04.2006 року, із врахуванням подання 29.04.2010 року банком заяви про видачу судового наказу, закінчився 29.04.2013 року.
Зокрема, встановленим є факт, що заборгованість за кредитним договором № DNH4KP81990230 від 04.04.2006 року не може бути стягнута в судовому порядку в силу пропуску строків позовної давності.
Інших позасудових способів для стягнення даної заборгованості також немає.
Оскільки строки позовної давності за заборгованістю, яка стягується, сплили, це є прямою забороною для вчинення виконавчого напису нотаріуса.
Незважаючи на наявність судового рішення, яким визнано неможливість стягнення заборгованості, права та інтереси позивача порушуються нарахуванням згідно кредитного договору № DNH4KP81990230 від 04.04.2006 року.
Просив визнати припиненим зобов'язання ОСОБА_1 перед АТ КБ "Приватбанк" за кредитним договором № DNH4KP81990230 від 04.04.2006 року.
Зобов'язати АТ КБ "Приватбанк" подати до Українського бюро кредитних історій інформацію про припинення зобов'язання ОСОБА_1 перед АТ КБ "Приватбанк" за кредитним договором № DNH4KP81990230 від 04.04.2006 року.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 24 червня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про захист прав споживачів - відмовлено.
Рішення суду обгрунтовано тим, що вимоги про визнання припиненим зобов'язання ОСОБА_1 перед АТ КБ "Приватбанк" за кредитним договором № DNH4KP81990230 від 04.04.2006 року є безпідставними, необгрунтованими, а відтак задоволенню не підлягають.
Вимоги про зобов'язання АТ КБ "Приватбанк" подати до Українського бюро кредитних історій інформацію про припинення зобов'язання ОСОБА_1 перед АТ КБ "Приватбанк" за кредитним договором № DNH4KP81990230 від 04.04.2006 року є похідними від вимоги про визнання припиненим зобов'язання за кредитним договором, а тому суд дійшов висновку, що зазначені вимоги не підлягають задоволенню з огляду на відсутність правових підстав для задоволення основної вимоги.
Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.
У поданій апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення є таким, що прийняте із неповним та невірним встановленням обставин, що мають значення для справи.
Сплив позовної давності повинен захищати особу повно, адже рішення суду про відмову у позові, як і про задоволення позову, повинно виконуватися у повній мірі і цим забезпечувати завершеність судового спору.
Законодавець визначив, що несвоєчасність захисту приватного права особи несе для нього негативні наслідки та водночас звільняє зобов'язану сторону.
Наявність судового рішення про відмову у позові не в повній мірі звільняє позивача, адже нарахування заборгованості продовжує нести негативний вплив на його права, зокрема в частині формування негативного кредитного рейтингу.
Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
26 серпня 2025 року АТ КБ "Приватбанк" подано відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі є необгрунтованими, а рішення суду законним, ухваленим у відповідності до норм матеріального і процесуального права.
ЦК України не визнає сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов'язання.
Відповідно, оскільки зобов'язання не є припиненим, тому відсутній і обов'язок подавати інформацію про його припинення.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про відмову в її задоволенні, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 04 квітня 2006 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк») та ОСОБА_1 був укладений договір кредиту № DNH4KP81990230 за умовами якого банк надав позичальнику споживчий кредит у сумі 34 238,08 грн., строком на 24 місяці, із кінцевим терміном повернення до 04.04.2008 року.
Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов'язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (стаття 530 ЦК України).
У силу положень статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (ч.1 та 2 ст. 598 ЦК України).
У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості.
Так, рішенням апеляційного суду Рівненської області 07 грудня 2015 року у справі № 569/2338/15-ц встановлено, що строк позовної давності щодо звернення з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором №DNH4KP81990230 від 04.04.2006 року, із врахуванням подання 29.04.2010 року банком заяви про видачу судового наказу, закінчився 29.04.2013 року. Оскільки з позовом ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду 13.02.2015 року, а відповідачем було подано до суду заяву про застосування позовної давності, то сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, був підставою для відмови у позові за ч. 4 ст. 267 ЦК України.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2022 року у справі № 205/7827/20 зазначено, що «ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов'язання не визнає. Виконання боржником зобов'язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов'язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 травня 2022 року у справі № 523/18773/19 зазначено, що «правила припинення зобов'язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов'язання» розділу І книги п'ятої «Зобов'язальне право» ЦК України. Норми цієї глави передбачають, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), переданням відступного (стаття 600 ЦК України), зарахуванням (стаття 601 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України).
Сплив позовної давності як підстави для припинення зобов'язання правилами глави 50 «Припинення зобов'язання» ЦК України не передбачено.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла й до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.
Згідно з приписами статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Отже, позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то, за загальним правилом, ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб'єктивне право такої властивості, як здатності до примусового виконання проти волі зобов'язаної особи.
У зобов'язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб'єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов'язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо.
Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов'язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності отримує захист від застосування кредитором судового примусу до виконання обов'язку.
Проте, за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу.
Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України).
У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та ухвалити рішення про задоволення позову (частина п'ята статті 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов'язання, й таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), встановлюючи для особи, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.
Резюмуючи викладене, Верховний Суд виходить із того, що у ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов'язання не визнається. Виконання боржником зобов'язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропуск позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов'язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо. За загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду в іншому судовому провадженні про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов'язання не припиняється».
За таких обставин, висновки суду щодо наявності підстав для відмови у позові є правильними, а рішення суду є законним і обґрунтованим та не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 червня 2025 року залишити без зміни.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 29 жовтня 2025 року.
Головуючий суддя Шимків С.С..
Судді: Боймиструк С.В.
Хилевич С.В.