Справа № 758/14298/25
/заочне/
20 жовтня 2025 року м. Київ
Подільський районний суд м. Києва у складі
головуючої судді Якимець О.І.,
за участю секретаря судового засідання Карпишиної К.С.,
учасників справи - не з'явились,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Подільським районним судом міста Києва розглядається цивільна справа за позовом Акціонерного товариства «Сенс банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06.01.2017 року ОСОБА_1 уклала з АТ «Альфа-Банк» угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 501292693.
Зазначається, що відповідно до кредитного договору банк зобов'язався надати позичальнику кредит, а позичальник - в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.
Як стверджується у позові, банк належним чином виконав свій обов'язок щодо надання позичальнику кредиту, а позичальник свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка становить 198 030,60 грн, з яких: 134 476,23 - прострочене тіло кредиту, 63 554,37 грн - відсотки за користування кредитом.
Разом з тим, у позові звертається увага на те що 12.08.2022 загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк», запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.11.2022.
У зв'язку з такими обставинами, позивач просить захистити його порушені права та майнові інтереси, ухваливши рішення про задоволення позову.
Відповідачем не подано відзив на позов, який містив би заперечення на нього.
19.09.2024 року ухвалою судді прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін у справі.
У прохальній частині позовної заяви ставиться питання про розгляд справи за відсутністю представника позивача. Крім того, представник позивача проти заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач у судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про час, дату та місце судового засідання, про причини неявки не повідомив, не подав відзив на позовну заяву, а відтак, враховуючи що позивач не заперечує проти заочного вирішення справи та враховуючи наявність умов передбачених ст. 280 ЦПК України, суд постановив ухвалу, яка внесена до протоколу судового засідання, про заочний розгляд справи з дотриманням вимог, встановлених ст. 281 Цивільного процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.
05.01.2017 відповідач ОСОБА_1 підписала в АТ «Альфа-Банк» оферту на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, зазначивши наступні умови укладення угоди: найменування продукту «Максимум-готівка»; ліміт кредитної лінії 200 000 грн.; процентна ставка 26% річних за користування коштами відновлювальної кредитної лінії при вчинені торгових операцій та/або операцій зняття коштів готівкою; тип картки MC DEBIT WORLD; розмір обовязкового мінімального платежу складає 7% від загальної суми заборгованості, мінімум 50 грн.
АТ «Альфа-Банк» прийняв пропозицію ОСОБА_1 на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід'ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк».
10.07.2019 між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 підписано анкету-заяву про акцепт Публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення Договору про банківське обслуговування фізичних осіб у АТ «Альфа-Банк».
12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30 листопада 2022 року.
З наявної в матеріалах справи виписки з рахунка клієнта за період з 06.01.2017 по 26.06.2025 вбачається, що банк свої зобов'язання по кредитному договору виконав та встановив відповідачу кредитний ліміт, відповідач користувалася кредитними коштами.
Згідно з розрахунком позивача станом на 26.06.2023, заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором № 630544111 від 06.01.2017 становить 198 030,60 грн, з яких 134 476,23 грн - за кредитом, 63 554,37 грн - за відсотками.
Як вбачається з матеріалів справи, 10.07.2025 на адресу відповідача було направлено досудову вимогу про виконання договірних зобов'язань, а саме АТ «Сенс Банк» вимагає протягом 30 календарних днів з моменту отримання письмової вимоги банку, але в будь-якому випадку не пізніше 35 календарних днів з моменту надсилання даної вимоги, усунути порушення умов кредитного договору та погасити заборгованість в розмірі простроченого боргу, у випадку невиконання, - достроково повернути кредит у повній непогашеній сумі та сплатити всі нараховані і несплачені проценти за користування кредитом, комісії, а саме 198 904,68 грн.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
При цьому ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 626, ч. 1 ст. 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3, ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості.
Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначити умови такого договору.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом вимог ст. 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Звертаючись до суду з позовом, АТ «Сенс Банк» вказує на те, що позичальник не виконує свої зобов'язання за договором, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.
При цьому, суд бере до уваги, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20).
Як вказано у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) тлумачення ст. 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Разом з тим, суд звертає увагу на правові висновки, наведені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 333/5483/20 (провадження № 61-19321св21), а саме:
«Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (у редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).
Таким чином, виписка за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом апеляційної інстанції у сукупності з іншими доказами».
Відповідна правова позиція Верховного Суду є сталою.
Так, наприклад, у постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 910/3105/21, також зазначено, що: «194. Розрахунок заборгованості самостійно, за відсутності первинних документів, не може вважатися доказом, який підтверджує суму видачі банком кредиту позичальнику, суми траншів кредиту, дату коли саме та яка сума кредитних коштів була повернута позичальником банку за відображеним у ньому періодом і як наслідок загальну суму боргу.
195. Виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
196. Виписки по особовому рахунку (картковому рахунку) можуть бути належним доказом заборгованості щодо тіла кредиту за кредитним договором, який суду необхідно оцінити відповідно до вимог процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору».
Як вбачається з матеріалів справи, за кредитним договором № 501306839 від 25.03.2021, заборгованість ОСОБА_2 , станом на 28.02.2023 становить 359 251,07 грн, відповідний розрахунок заборгованості, наданий позивачем, підтверджується випискою по особовому рахунку відповідача.
За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов'язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов'язку та зміст цього обов'язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини. У свою чергу процесуальні обов'язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов'язок доведення обставин, за які відповідає відповідач, зокрема, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов'язками.
При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 № 913/618/21, справі про стягнення заборгованості, доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач.
Позивачем доведено обставини, на які він посилався на підтвердження своїх вимог, в частині наявності підстав для стягнення заборгованості за кредитом і його розміру.
Водночас, суд зазначає, що відповідач доводів позивача про таку заборгованість не спростував, контррозрахунку заборгованості не зробив, доказів сплати заборгованості за кредитним договором до суду не подав.
На підставі досліджених судом доказів судом встановлено, що вимоги позивача є обґрунтованими, а отже позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Згідно з п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За змістом ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом встановлено, що позивач при зверненні до суду з позовом у даній справі сплатив 2 422,40 грн судового збору, що підтверджується меморіальним ордером № 1008642 від 22.08.2025.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 422,40 грн у відшкодування судового збору, сплаченого за подання позову у даній справі.
Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд прийшов до наступного.
Частиною 1 статті 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 статті 137 ЦПК України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з частиною 3 статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частина 4 статті 137 ЦПК України передбачає, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання правових послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки).
Поряд із цим, суд зазначає, що стороною позивача не було надано до суду жодних документів на підтвердження факту понесених ним витрат на правничу допомогу, окрім свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та договору про надання послуг № 1006 від 28 січня 2025 року, укладеного із Адвокатським об'єднанням «СмартЛекс», який не містить посилань на надання правничої допомоги адвокатським об'єднанням позивачу саме щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 .
З огляду на викладене, за відсутності акту прийому-передачі наданих послуг, специфікації до договору або платіжних доручень щодо сплати послуг адвоката, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, що поніс позивач, у зв'язку з їх недоведеністю.
Керуючись ст. ст. 2-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355, Цивільного процесуального кодексу України, суд
позов Акціонерного товариства «Сенс банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 198 030 (сто дев'яносто вісім тисяч тридцять) гривень 60 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасники справи:
позивач Акціонерне товариство «Сенс банк», місцезнаходження - місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок № 100, код ЄДРПОУ 23494714;
відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Суддя О. І. Якимець