20.10.2025 Справа № 756/9387/25
Справа № 756/9387/25
Провадження № 2/756/5508/25
20 жовтня 2025 року Оболонський районний суд міста Києва у складі:
головуючого - судді Жука М.В.,
при секретарі Колядінцевій П.В.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації, про відібрання дитини та відшкодування моральної шкоди,
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про відібрання дитини.
В обґрунтування позову зазначає, що з березня 2019 року вона з сином, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала окремо від ОСОБА_2 . У 2022 році між нею та ОСОБА_2 розірвано шлюб. Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 28.06.2023, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 13.12.2023 ОСОБА_2 відмовлено у проживанні сина разом з ним.
У лютому 2024 року ОСОБА_2 забрав дитину до себе та обмежив його спілкування з матір'ю та відвідування навчального закладу.
В подальшому, судовим рішенням ОСОБА_2 повторно відмовлено у проживанні дитини разом з ним та визначено місце проживання дитини з матір'ю.
Оскільки ОСОБА_2 не виконує вищевказані судові рішення, продовжує переховувати сина, перешкоджає побаченню з ним, забороняє дитині відвідувати навчальний заклад, ОСОБА_1 просить суд відібрати малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у ОСОБА_2 та передати його їй, а також стягнути на її користь з ОСОБА_2 100 000 грн. 00 коп. відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 01.07.2025 залучено до участі у справі в якості третьої особи Службу у справах дітей та сім'ї Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації.
У поданому відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 заперечує проти задоволення позовних вимог посилаючись на те, що ним на даний час оскаржується рішення Солом'янського районного суду від 19.12.2024 та постанова Київського апеляційного суду від 11.06.2025, якими визначено місце проживання дитини з ОСОБА_1 . Крім того зазначає, що дитина проживає з ним з 2024 року, а тому норма ст. 162 СК України застосована бути не може. Також посилається на консультативні виписки психолога, згідно яких дитина має бажання проживати з батьком.
У відповіді на відзив ОСОБА_1 , заперечила проти наведених ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву аргументів, просив урахувати ці заперечення під час вирішення спору.
У судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, просила суд позов задовольнити, посилаючись на викладені у позовній заяві та відповіді на відзив обставини.
ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, подавши заяву про відкладення розгляду справи з посиланням на наявність у нього гострої інфекції верхніх дихальних шляхів, проте вказана заява подана ним особисто 20.10.2025 безпосередньо до канцелярії суду, що свідчить про його можливість прибути у судове засідання. При цьому ОСОБА_2 мав можливість звернутися до суду з клопотанням про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, проте не скористався таким правом, що разом з поданими ним клопотаннями про відкладення розгляду справи від 31.07.2025 та поданим ним клопотанням про зупинення провадження у справі без достатніх на то підстав, свідчить про його намагання затягнути судовий процес, а тому суд визнає причину неявки відповідача у судове засідання неповажною.
Представник служби у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації у судове засідання не з'явився, подавши заяву про розгляд справи без його участі, у якій просив прийняти законне рішення в інтересах дитини.
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).
Відповідно до змісту ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_5 , батьком якого є ОСОБА_2 , а матір'ю - ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 5).
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 07.02.2022 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірваний (а.с. 6).
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 28.06.2023, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 13.12.2023, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з батьком (а.с. 7-9).
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 19.12.2024, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11.06.2025, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з ним та задоволено зустрічний позов ОСОБА_1 , визначивши місце проживання дитини разом із нею.
Вказане рішення, з яким погодився суд апеляційної інстанції мотивовано тим, що дитина наразі проживає з батьком, оскільки останній забрав сина зі школи до себе. ОСОБА_2 не довів того, що ОСОБА_1 на час проживання з дитиною не дбала про здоров'я хлопчика чи не брала участі у його вихованні. Навпаки, документи зі школи підтверджують, що матір брала участь у шкільному житті дитини. Суд врахував акти обстеження житлових умов, відповідно до яких саме у матері створені всі умови для проживання, навчання та розвитку дитини, а також висновок органу опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання з матір'ю (а.с. 10-17).
Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_2 , будучи обізнаним про те, що за результатами розгляду його позову до ОСОБА_1 у справі № 756/32570/21 йому було відмовлено у задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання сина із ним, він 14.02.2024 самостійно всупереч встановленому порядку змінив місце проживання дитини забравши його із школи № 71 м. Києва і в подальшому не забезпечив відвідування дитиною вказаного навчального закладу, що призвело до того, що дитина не була за результатами навчання в першому класі атестована.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 28.05.2024 зобов'язано ОСОБА_2 кожну суботу з 11 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв. забезпечити спілкування ОСОБА_4 з матір'ю за місцем її проживання, без присутності батька (а.с. 18-19).
Відповідно до актів державного виконавця від 15.02.2025 та 01.03.2025 ОСОБА_2 ухвалу про забезпечення позову не виконує (а.с. 20, 21).
Згідно довідки спеціалізованої школи І-ІІІ ступеня № 71 Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації № 161 від 23.09.2024 учень 2А класу ОСОБА_5 станом на 23.09.2024 не відвідує навчальні заняття з невідомих причин (а.с. 22).
Відповідно до повідомлення т.в.о. директора спеціалізованої школи І-ІІІ ступеня № 71 Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації № 07-20/55 від 08.08.2025 ОСОБА_5 не є учнем спеціалізованої школи № 71 у зв'язку із наказом «Про відрахування зі складу здобувачів освіти закладу» № 51-у від 04.08.2025 (а.с. 83.
Згідно наказу т.в.о. директора спеціалізованої школи І-ІІІ ступеня № 71 Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації № 51-у від 04.08.2025 про відрахування зі складу здобувачів освіти на підставі заяви матері ОСОБА_1 відраховано ОСОБА_4 зі складу здобувачів освіти 2-А класу у зв'язку із виїздом за кордон (а.с. 90).
Як вбачається з висновку Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про доцільність відібрання дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування, рекомендує відібрати дитину, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від батька, ОСОБА_2 та передати матері, ОСОБА_1 (а.с. 119-120).
Частиною 3 ст. 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до ч. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
За змістом положень частин 7, 8 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.
Відповідно до ст. 163 СК України батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду. Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.
Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.
Системний аналіз вказаної норми у контексті наявності спору батьків щодо місця проживання дитини дозволяє дійти висновку, що положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання.
Такий правовий висновок висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19), постановах Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 359/1144/21 (провадження № 61-10593св23), від 21.06.2023 у справі № 336/2426/20 (провадження № 61-583св23), від 08.06.2022 у справі № 954/1305/19 (провадження № 61-91св21), від 14.07.2021 у справі № 127/30529/18-ц (провадження № 61-15774св20) та інших.
Згідно ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 26.06.2013 № 5-рп/2013, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац 5 п.п. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 року № 5-рп/2013); набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов'язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (пп. 2.4 мотивувальної частини рішення від 23.11.2018 № 10-р/2018); невід'ємною складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 року № 11-рп/2012).
За практикою Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в п. 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43).
Враховуючи, що рішенням суду, яке набрало законної сили, визначено місце проживання ОСОБА_4 з матір'ю - ОСОБА_1 , а ОСОБА_2 самовільно забрав дитину та перешкоджає їх спілкуванню, суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про відібрання у ОСОБА_2 дитини.
При цьому, суд не бере до уваги надані відповідачем консультативні висновки психологів, оскільки такі висновки не розцінюються судом як такі, що об'єктивно відображають психологічний стан малолітнього сина сторін внаслідок умов за яких вони складались, а саме приведення дитини до психолога лише батьком, без відома матері, що вказує на вплив на свідомість дитини та перебування нею під психологічним тиском.
Крім того, питання щодо місця проживання дитини вже вирішено судовим рішенням, що набрало законної сили.
Вирішуючи вимоги позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди суд виходить з наступного.
Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тлумачення положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути:
1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди;
2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.05.2022 у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.05.2022 в справі № 487/6970/20 (провадження № 61 1132св22).
Абзац 2 ч. 3 ст. ст. 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2022 в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).
Отже, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.
При цьому, до істотних обставин, що підлягають з'ясуванню судом та доведенню сторонами у такому спорі, є наявність всіх сукупних елементів складу цивільного правопорушення; при цьому позивач зобов'язаний довести протиправність поведінки відповідача, розмір заподіяної шкоди, причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.
Враховуючи, що під час судового розгляду установлено те, що ОСОБА_2 самовільно забрав дитину, перешкоджав спілкуванню дитини з матір'ю, таким чином відбулось розлучення мами з дитиною більше ніж на рік у зв'язку із протиправною поведінкою ОСОБА_2 , керуючись принципами розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку, що вимоги позивачки про стягнення з відповідача компенсації моральної шкоди, підлягають частковому задоволенню у розмірі 50 000 грн. 00 коп.
Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати у вигляді судового збору підлягають стягненню на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 2-13, 76-83, 133, 141, 158, 209, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації, про відібрання дитини та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Відібрати малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) та передати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) 50 000 грн. 00 коп. компенсації моральної шкоди та 1 818 грн. 00 коп. судового збору, а всього 51 818 (п'ятдесят одну тисячу вісімсот вісімнадцять) грн. 00 коп.
В решті вимог позову - відмовити.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині відібрання дитини.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня складення його повного тексту.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя
Повний текст рішення складений 29.10.2025