Справа № 755/15891/25
Провадження №: 3/755/5514/25
"14" жовтня 2025 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва Федосєєв С.В. розглянувши матеріали, що надійшли з Дніпровського УП ГУНП у м. Києві про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП,
встановив:
ОСОБА_1 , 12.08.2025 року, о 12 годин 25 хвилин, за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру, відносно своєї матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився. Судом вживались заходи належного повідомлення про час та місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомив.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини гарантовано кожній фізичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправних зволікань) судового захисту.
У поняття «розумний строк» розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Смірнов проти України» від 08.11.2005 слідує, що в силу вимог ч. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Крім того, Європейський суд з прав людини в п. 41 рішення від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження та добросовісно виконувати процесуальні обов'язки (див., рішення у справі «Олександр Шевченко проти України», заява № 8371/02, п. 27, рішення від 26.04.2007 та «Трух проти України», заява №50966/99 від 14.10.2003).
З огляду на викладене судом не встановлено поважних причин неявки ОСОБА_1 до суду, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 268 КУпАП не є перешкодою для розгляду адміністративних справ, а тому вважає за можливе надати оцінку фактам, викладеним у протоколах про адміністративні правопорушення за відсутності останнього.
Крім того, відсутність правопорушника під час розгляду адміністративного матеріалу за жодних обставин не може виступати як засіб уникнення адміністративної відповідальності особи, яка вчинила правопорушення, оскільки це буде означати безкарність такої поведінки.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Згідно ч. 1 ст. 173-2 КУпАП передбачена відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Згідно ст. 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави Стаття 28 Конституції декларує право кожного на повагу до його гідності. В цій нормі також зазначено, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У рішенні по справі «Опуз проти Туреччини» (Opuz v. Turkey) no. 33401/02 від 09 червня 2009 року Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що насильство в сім'ї не є приватною чи сімейною справою, але є проблемою, яка зачіпає суспільні інтереси, що в свою чергу вимагає ефективних дій з боку держави. Суд також зазначив, що недостатньо мати закони щодо протидії домашньому насильству, більш важливішим є наявність ефективних механізмів їхньої реалізації.
Суддя, дослідивши матеріали справи, вважає, що в діях ОСОБА_1 є склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення від 12.08.2025року серії ВАД №630950, рапортом, письмовими поясненнями потерпілої ОСОБА_2 .
Відповідно до положень ст. 33 КУпАП при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність. Обставин, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність судом не встановлено.
Враховуючи характер вчиненого правопорушення, особу правопорушника, з метою виховання правопорушника та попередження наступних правопорушень, суддя дійшов висновку про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Положеннями ст. 40-1 КУпАП передбачено, що у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується судовий збір особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення ставка судового збору встановлюється у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Вичерпний перелік осіб, які звільняються від сплати судового збору, міститься у ст. 5 вказаного Закону.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 3, 28 Конституції України, ст. 33, 173-2, 251, 283-285 КУпАП, суддя -
постановив:
ОСОБА_1 , визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та накласти на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 (триста сорок) грн 00 коп. Стягнути із ОСОБА_1 , судовий збір в розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 605, 60 грн. на користь держави.
Роз'яснюється, що в разі несплати штрафу в строк, встановлений ч. 1 ст. 307 КУпАП, сума штрафу буде стягнена в порядку примусового виконання постанови в подвійному розмірі.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення через Дніпровський районний суд м. Києва.
Суддя