Справа №:755/5988/25
Провадження №: 2/755/5952/25
"27" жовтня 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Гаврилової О.В.,
за участю секретарів: Бєльченко М.В., Бовкун М.В., Гречаної Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -
Позивач ОСОБА_1 через представника - адвоката Кусий Андрія Васильовича, звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Згідно заявлених вимог, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 51 000,00 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 2 116 999,80 грн, що згідно з курсом НБУ станом на 17.03.2025, день оплати судового збору, 1 долар США - 41,5098 грн, що складається із заборгованості суми позики у розмірі 50 000,00 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 2 075 490,00 грн згідно з курсом НБУ станом на 17.03.2025, день оплати судового збору, 1 долар США - 41,5098 грн та 2% річних у розмірі 1 000,00 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 41 509,80 грн згідно з курсом НБУ станом на 17.03.2025, день оплати судового збору, 1 долар США - 41,5098 грн.
Вимоги позову обґрунтовані тим, що 20.01.2023 ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 50 000,00 доларів США, на підтвердження договору відповідачі надали розписку, де зафіксував правочин, та прийняті на себе зобов'язання. Позивач в повному обсязі виконав свої зобов'язання за договором. Грошові кошти ОСОБА_2 зобов'язався повернути в строк до 20.01.2024 (включно) зі сплатою 2,00% річних. Проте, станом на 27.01.2025 кошти не повернуті, а заборгованість згідно розписки від 20.01.2023 становить 51 000,00 доларів США, що складаються з суми позики у розмірі 50 000,00 доларів США та 2% річних у розмірі 1 000,00 доларів США. Позивач скерував відповідачу претензію від 29.01.2025 року з вимогою оплатити заборгованість, що виникла відповідно до договору позики від 20.01.2025, яка становить 51 000,00 доларів США, яка залишилась без належного реагування.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 21 квітня 2025 року відкрито провадження в даній цивільній справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 07 серпня 2025 року закрито підготовче провадження в даній цивільній справі, призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 та його представник в судове засідання не з'явились, представник позивача - адвокат Кусий А.В. направив до суду заяву, в якій просив розгляд справи проводити без участі позивача та його представника, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовільнити.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, був повідомлений про день, час та місце розгляду справи належним чином, причини неявки суду не повідомив, свого представника до суду не направив, відзиву на позовну заяву, заяв чи клопотань до суду не подав.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Суд, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За приписами ч.1 ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджуються укладення договору, його умови, а також вони засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою, кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України: від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, та у постановах Верховного Суду: від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15, від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Судом установлено, що 20.01.2023 ОСОБА_2 було складено та підписано розписку, за змістом якої він отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 50 000,00 доларів США 20.01.2023 та зобов'язався повернути грошові кошти в строк до 20.01.2024 (включно) зі сплатою 2,00% річних, що підтверджується оригіналом наявної в матеріалах справи розписки (а.с. 31).
Вказана розписка повною мірою відповідає правовій природі договору позики в розумінні ст. 1046, 1047 ЦК України
Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Відповідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За нормами статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно положення ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Позивач 29.01.2025 та 07.04.2025 направив відповідачу претензію про повернення коштів (а.с. 11, 12, 13), однак відповідач не виконав взяті на себе за договором позики зобов'язання, грошові кошти у визначений договором строк позивачу не повернув, що не спростовано відповідачем відповідно до наявних у матеріалах справи доказів.
Частиною 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16 січня 2019 року по справі №373/2054/16-ц, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Отже, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України, а також ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка отримана у позику.
За встановлених судом фактичних обставин справи, позика була отримана відповідачем саме в іноземній валюті - доларах США, що відображено в розписці.
Таким чином, є правомірними вимоги позивача по стягнення з відповідача неповернутої позики в сумі 50 000,00 доларів США, а також обумовлених договором 2 процентів річних у розмірі 1 000,00 доларів США (50 000,00 доларів США Х 3%) за обумовлений договором строк користування позикою.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, беручи до уваги встановлені судом фактичні обставини справи та правовідносини, що їх регулюють, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.
На підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 12 112,00 грн.
На підставі викладеного, статтями 15, 16, 525, 526, 530, 610, 1046-1049 Цивільного кодексу України, статтями 2, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 209, 247, 258, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 20 січня 2023 року в розмірі 51 000,00 доларів США, з яких 50 000,00 доларів США - сума позики та 1 000,00 доларів США - заборгованість за відсотками, а також судові витрати по сплаті судового збору в сумі 12 112,00 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя: