Справа №:753/21625/24
Провадження №: 2/755/8773/25
"22" жовтня 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Гаврилової О.В.,
за участю секретарів: Авраменко Л.І., Гречаної Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, цивільну справу за позовом Служби у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в місті Києва державної адміністрації як представника органу опіки та піклування в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, -
Служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в місті Києва державної адміністрації як представник органу опіки та піклування в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_1 , звернулась до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 20 листопада 2024 року відкрито провадження в цивільній справі за правилами загального позовного провадження та призначено у справі підготовче засідання.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 04 березня 2025 року позовну заяву по цій справі залишено без розгляду в частині вимог до ОСОБА_3 .
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 04 березня 2025 року закрито підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду по суті.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 25 березня 2025 року постановлено здійснити перехід до стадії підготовчого провадження по цій справі.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 25 березня 2025 року постановлено передати справу на розгляд за підсудністю до Дніпровського районного суду міста Києва.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 06 червня 2025 року справу прийнято до провадження судді Гаврилової О.В., призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання.
15 вересня 2025 року позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, яка прийнята судом, як заява про зміну предмету позову. (а.с.133-134)
Згідно заявлених вимог, позивач остаточно просить суд: позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо малолітньої доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі частки заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи із дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною повноліття на користь особи або установи, де буде перебувати дитина.
Вимоги позову обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , переведена 19.04.2024 до Київського міського центру соціальної підтримки дітей та сімей, 01.05.2024 взята в службі на первинний облік дітей, які залишились без батьківського піклування, відносно ОСОБА_2 складено адміністративний протокол за ч.1 ст. 184 КУпАП «Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей», з ОСОБА_2 проведено превентивну роботу. Відповідно до листа Київського міського центру соціальної підтримки дітей та сімей від 12.09.2024, за період перебування ОСОБА_1 , з 19.04.2024 року, ніхто не відвідував та не цікавився станом її здоров'я. Таким чином, батьки дитини ухиляються від виконання батьківських обов'язків, оскільки не зробили жодної спроби щодо розшуку та повернення дитини.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 15 вересня 2025 року закрито підготовче провадження в даній справі та призначити справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача Дарницької районної в місті Києва державної адміністрації - Більдюкевич Н.В. подала до суду заяву про розгляд справи без участі представника позивача, в якій також позовні вимоги, з урахуванням уточнень, підтримала та просила задовольнити в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з 'явилась, була повідомлена про день, час та місце розгляду справи належним чином - за останнім відомим місцем проживання, також повідомлення відповідача здійснювати через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, заяв чи клопотань до суду не подала.
За викладених обставин, суд вважає за можливе розглянути справу без участі в судовому засіданні не з'явившихся осіб.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, суд встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
За даними свідоцтва про народження та повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження, матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_2 , батьком - ОСОБА_3 . (а.с.8, 9-10).
Вироком Оратівського районного суду Вінницької області від 05 грудня 2023 року ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.309 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на два роки, на підставі ч. 4 ст.70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання за даним вироком, більш суворим покаранням за вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 16.10.2023 по справі № 755/13631/23, призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк сім років, на підставі ч. 4 ст. 70, ст. 72КК України в строк відбування покарання зараховано строк частково відбутого покарання за вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 16.10.2023 по справі № 755/13631/23, строк відбування покарання рахувати з дня проголошення даного вироку. (а.с.12-14)
За змістом повідомлення Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, відносно громадянки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складено адміністративний протокол за ч.1 ст. 184 КУпАП «Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей», який направлено до суду. Додатково працівниками СЮП з ОСОБА_2 проведено превентивну роботу, яка повідомила, що перебуває в Харківській області та вирішує питання з житлом, щоб повернутись до м. Києва для вирішення питання стосовно повернення своєї дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . (а.с.18)
Згідно актів обстеження житлово-побутових умов ОСОБА_2 від 19.02.2025 та 25.02.2025, в квартирі нікого не було. (а.с.65, 66)
Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України від 13 січня 2005 р. № 2342-ІУ «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» органами опіки та піклування є державні адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 цього Закону безпосереднє ведення справ та координація діяльності стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладаються на служби у справах дітей.
Згідно акту органу внутрішніх справ України та закладу охорони здоров'я про підкинуту чи знайдену дитину та її доставку від 03.04.2024, працівниками Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції у м.Києві, за адресою: АДРЕСА_1 знайдено малолітню дитину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . (а.с.7)
Наказом Київського міського центру соціальної підтримки дітей та сімей від 19.04.2024 зараховано дитину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка залишилась без батьківського піклування, до відділення тимчасового перебування Київського міського центру соціальної підтримки дітей та сімей Київської міської ради на повне державне забезпечення з 19.04.2024. (а.с.11)
Як убачається з повідомлень Київського міського центру соціальної підтримки дітей та сімей від 12.09.2024, 25.06.2025, 10.09.2025, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває в центрі з 19.04.2024 року, за період перебування дитини в установі, мати ОСОБА_2 відвідала доньку один раз 01.10.2024, дівчинкою більше не цікавилась. Батько ОСОБА_3 свою доньку відвідував 14.04.2025, станом здоров'я цікавився по телефону 22.06.2025 (так як перебуває на фронті). (а.с. 20, 115, 138)
Згідно Висновку Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про доцільність позбавлення батьківських прав від 19.02.2025, враховуючи що батьки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ухиляються від виконання батьківських обов'язків, оскільки не зробили жодної спроби щодо розшуку та повернення своєї дитини, з метою захисту майбутнього та інтересів дитини, беручі до уваги рекомендації комісії з питань захисту прав дитини (протокол від 23.02.2025 №2), орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити ОСОБА_3 та ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . (а.с.60-63)
Предметом судового розгляду у цій справі є обставини щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно її малолітньої дитини.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.
В силу статті 9 Конституції України Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов'язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-ІV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).
Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним (параграф 76).
ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Інтерес дитини складається з двох аспектів. З одного боку цей інтерес вимагає, що зв'язки дитини з її сім'єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім'я виявилася особливо непридатною. Звідси випливає, що сімейні зв'язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім'ю. З іншого боку очевидно також, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, та батькам не може бути надано право за статтею 8 Конвенції на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров'ю та розвитку дитини (Мамчур проти України, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що у справах стосовно дітей у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, виходячи із об'єктивних обставин спору, а потім осіб, які висувають відповідні вимоги.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно частин 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину.
За приписами ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами СК України (статті 164-167).
Відповідно до ч.1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Згідно позовної заяви, позивач просить позбавити відповідача батьківських прав з підстав, визначених п.2 ч.1 ст. 164 СК України, а саме, - ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Згідно із ст. 166 СК України позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька, так і для дитини.
Згідно роз'яснень, які містяться в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав» № 3 від 30.03.2007 року (далі - Постанова), позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Системний аналіз зазначених вище норм сімейного права дає підстави вважати, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не дають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
У рішенні Європейського суду від 18 грудня 2008р. по справі "Савіни проти України" зазначається: "хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зав'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини."
У даній ситуації судом враховано, що держава має позитивний обов'язок вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз'єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер (пункт 52 рішення Європейського Суду у справі «Савіни проти України»).
Частинами другою та четвертою статті 155 СК України визначено, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Врахування обставин, які підпадають під визначення дій особи, як «ухилення від виконання батьківських обов'язків» не вичерпуються наведеним вище переліком і підлягають розширеному тлумаченню залежно від особливостей кожної конкретної ситуації.
Статтями 12-15 Конвенції про права дитини визначено право дитини висловлювати свою думку (право бути почутою).
Частиною 2 ст.171 СК України також передбачено, що дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
Враховуючи вік малолітньої дитини, судом визнано за недоцільне вислуховування думки дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , по суті спору.
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Згідно положень ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, діючи виключно з метою забезпечення якнайкращих інтересів дитини, суд дійшов висновку про правомірність вимог позивача в частині позбавлення відповідача ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з підстав, передбачених п.2 ч.1 ст.164 СК України, оскільки відповідач свідомо самоусунулась від виконання батьківських обов'язків по відношенню до дитини, не піклується про її фізичний і духовний розвиток, не забезпечує необхідного харчування дитині, не дає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не створює належних умов для проживання та розвитку дитини, не цікавляться її здоров'ям, нехтує її потребами, за час перебування дитини з 19 квітня 2024 року в Центрі відвідала доньку лише один раз 01 жовтня 2024 року, що підтверджується дослідженими судом доказами.
Відповідно до ст. 65 ЦК України до встановлення опіки або піклування і призначення опікуна чи піклувальника опіку або піклування над фізичною особою здійснює відповідний орган опіки та піклування.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини суд приходить наступного.
Згідно із ч. 2 ст. 166 СК України, особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від зобов'язання по утриманню дитини. Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може за вимогою позивача чи за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на утримання дитини.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той з батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням та в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.
Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з вимогами ст. 181 СК України, способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
При визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, як це передбачено ст. 182 СК України.
Відповідно до ч.1 ст. 183 СК України частка заробітку матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Частиною 3 ст. 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
З урахуванням положень частин 2 та 3 ст. 193 СК України, за якими, якщо батьки не беруть участі в утриманні дитини, влаштованої до державного або комунального закладу охорони здоров'я, навчального або іншого закладу, аліменти на дитину можуть бути стягнуті з них на загальних підставах, за рішенням суду аліменти можуть перераховуватися на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України, суд вважає за необхідне встановити порядок виконання рішення суду.
За змістом ч.1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Законодавчо на відповідача покладено обов'язок забезпечення утримання дитини, якого вони не виконують, у зв'язку з чим, враховуючи вимоги ст.182 СК України, та беручи до уваги ненадання відповідачем будь-яких доказів на спростування обставин, викладених позивачем та підтверджених матеріалами справи, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 31 жовтня 2024 року до досягнення дитиною повноліття, на користь особи або установи в якій перебуватиме дитина.
Аналізуючи викладені вище доводи в їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення в повному обсязі позову Служби у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в місті Києва державної адміністрації як представника органу опіки та піклування в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
Пунктом 6 ст.141 ЦПК України визначено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи те, що позивач в силу п. 14 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» при зверненні до суду з цим позовом звільнений від сплати судового збору, з відповідача в дохід держави підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в сумі 6 056,00 грн (3 028,00 грн - за вимогою немайнового характеру та 3 028,00 грн - за вимогою майнового характеру).
Крім цього, суд роз'яснює, що відповідно до положень статей 168, 169 СК України, у разі позбавлення батьківських прав, особа не позбавлена права на звернення до суду як із заявою про надання права на побачення з дитиною, так і з позовом про поновлення батьківських прав.
На підставі викладеного та керуючись статтею 51 Конституції України, статтями 1, 7, 150, 164-166, 179, 180-183, 191, 193 Сімейного кодексу України, Конвенцією про права дитини, Законом України «Про охорону дитинства», статтями 2, 10, 49, 76-83, 89, 141, 209, 258, 259, 263-265, 272, 354, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов Служби у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в місті Києва державної адміністрації як представника органу опіки та піклування (ЄДРПОУ: 37448223, місцезнаходження: м.Київ, вул. Ялтинська, буд. 14) в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 ) про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти на утримання дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частки заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи з 31 жовтня 2024 року до досягнення дитиною повноліття, на користь особи або установи в якій перебуватиме дитина.
Рішення підлягає негайному виконанню в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 6 056,00 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя: