Справа № 487/2238/25
"28" жовтня 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Марфіна Н. В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , Малого приватного підприємства «Калина» про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат, -
У квітні 2025 року АТ «Сенс Банк» через систему «Електронний суд» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Малого приватного підприємства «Калина» (далі - МПП «Калина») про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат.
Позов мотивовано тим, що 06 вересня 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступник ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1401/0907/71-010.
Центральний районний суд м. Миколаєва у справі № 490/6362/15-ц від 11 лютого 2016 року стягнув з відповідача заборгованість за кредитним договором від 06 вересня 2007 року № 1401/0907/71-010 у розмірі 2 163 397,37 грн.
На підставі виконавчого листа № 490/6362/15 від 11 лютого 2016 року відкрито виконавче провадження № 52288939, в подальшому постановою про закінчення виконавчого провадження від 15 травня 2020 року виконавче провадження було завершено.
Позивач зазначає, що у зв'язку з неналежним виконанням рішення суду, у відповідача виникла заборгованість, яка розрахована на підставі частини 2 статті 625 ЦК України, яка станом на 23 лютого 2022 року та становить суму у розмірі 505 515,18 грн, з яких: 3 % річних у розмірі 104 762,63 грн, суми заборгованості за інфляційними витратами у розмірі 400 752,55 грн, яку позивач просить стягнути солідарно з відповідачів на свою користь, що є предметом позовних вимог.
Заводський районний суд м. Миколаєва ухвалою від 14 квітня 2025 року справу передав до Дніпровського районного суду міста Києва за підсудністю.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2025 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Як вбачається з матеріалів справи відповідачі будучи належним чином повідомленими про розгляд справи, процесуальним правом подати відзив на позовну заяву не скористалися.
Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано до суду заперечень щодо розгляду справи в заочному порядку та ухвалення у справі заочного рішення.
За наведених обставин, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 281 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити у справі заочне рішення.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об'єктивно та всебічно з'ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що в провадженні Центрального районного суду м. Миколаєва перебувала цивільна справа № 490/6362/15-ц за позовом ПАТ «Альфа-Банк» (правонаступником якого є АТ «Сенс Банк») до ОСОБА_1 , МПП «Калина» про стягнення заборгованості.
Центральний районний суд м. Миколаєва рішенням від 11 лютого 2016 року стягнув з ОСОБА_1 та МПП «Калина», солідарно на користь ПАТ «Альфа-Банк» (правонаступником якого є АТ «Сенс Банк»), суму заборгованості за кредитним договором від 06 вересня 2007 року №1401/0907/71-010 у розмірі 2 163 397,37 грн, яка складається з: 2 016 298,33 грн заборгованості за кредитом, 147 099,04 грн заборгованості за відсотками.
Стягнув з ОСОБА_1 та МПП «Калина» на користь ПАТ «Альфа-Банк» (правонаступником якого є АТ «Сенс Банк») судові витрати у розмірі по 1 827,00 грн. з кожного.
Згідно розрахунку заборгованості, станом на 23 лютого 2022 року відповідачем розраховано суму 3 % річних та інфляційних збитків за період з березня 2017 року до 01 лютого 2022 року у розмірі 505 515,18 грн, з яких: 3 % річних у розмірі 104 762,63 грн, суми заборгованості за інфляційними витратами у розмірі 400 752,55 грн
Згідно розрахунку інфляційного нарахування та 3 % річних за період з 19 вересня 2023 року до 27 січня 2025 року розмір 3% річних нарахованих на суму заборгованості у розмірі 970 796,46 грн становить 39 576,58 грн, інфляційні збитки за вказаний період становлять 138 188,09 грн.
Зі місту постанови про закінчення виконавчого провадження ВП 52288939 державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Буділовської О. О., винесеної в межах виконання виконавчого листа виданого 26 травня 2016 року
№ 490/6362/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 та МПП «Калина», солідарно на користь ПАТ «Альфа-Банк» (правонаступником якого є АТ «Сенс Банк»), суму заборгованості за кредитним договором від 06 вересня 2007 року №1401/0907/71-010 у розмірі 2 163 397,37 грн, яка складається з: 2 016 298,33 грн заборгованості за кредитом, 147 099,04 грн заборгованості за відсотками, та судових витрат у розмірі по 1 827,00 грн. з кожного, вбачається, що згідно письмової заяви стягувача від 05 жовтня 2016 року станом на 27 вересня 2016 року боржником погашено основну суму боргу згідно виконавчого документу, судові витрати сплачено 03 жовтня 2016 року (а. с. 155).
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть визначатися у рішенні суду. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19).
У постанові Верховного Суду від 01 квітня 2025 року у справі № 640/13147/19 (провадження № 61-5647св24) зазначено, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми.
Верховний Суд вже звертав увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
У постанові від 26 лютого 2025 року у справі №757/7506/21-ц (провадження 61-5954св24) Верховний Суд дійшов наступних висновків: "отже, суди дійшли правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та трьох процентів річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України за весь час прострочення виконання зобов'язання, а саме з 28 жовтня 2017 року до 27 жовтня 2020 року».
У цій постанові Верховний Суд встановив, що грошові кошти, які стягнені судовими рішенням у справі № 201/2727/16, надійшли на рахунок позивача 28 жовтня 2020 року.
Також колегія суддів звернула увагу на те, що зобов'язання вважається виконаним належним чином із часу зарахування коштів на рахунки стягувача, а не списання (перерахування) із кореспондентського рахунку банку.
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися у разі: 1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; 2) розірванні договору в судовому порядку; 3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; 4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; 5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, провадження № 61-30435сво18).\
У постанові Великої Плати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18) зазначено, що: «положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду».
Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов'язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов'язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв'язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21, провадження № 14-91цс22).
За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов'язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов'язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов'язання саме з набранням законної сили рішенням суду (постанова Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 757/3530/20, провадження № 61-18137св23).
Змагальність сторін є однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 4 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків (частина п'ята статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 2 статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Оцінивши зібрані у справі докази, встановивши, що суму заборгованості за виконавчим документом №490/6362/15-ц боржники у виконавчому провадженні сплатили у вересні-жовтні 2016 року, у позивача відсутнє право вимагати стягнення 3% річних та інфляційних збитків за період з березня 2017 року до лютого 2022 рік.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Відповідно до статті 141 ЦК України у разі відмови у задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 509, 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 133, 141, 200, 206, 223, 259, 263-265, 273, 280, 284, 288, 354,355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , Малого приватного підприємства «Калина» про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат відмовити.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 28 жовтня 2025 року.
Учасники справи:
Позивач - Акціонерне товариство «Сенс Банк» (місце знаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 100, ЄДРПОУ: 23494714);
Відповідач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );
Відповідач - Мале приватне підприємство «Калина» (54000, м. Миколаїв, Центральний пр-т, буд. 71/а, ЄДРПОУ: 13864647).