ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/14582/23
провадження № 1-кп/753/686/25
"24" жовтня 2025 р.
Дарницький районний суд міста Києва у складі:
головуючий суддя ОСОБА_1 ,
судді ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
під час проведення відкритого судового засідання в залі суду у м. Києві в кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР № 22023101110000071 від 12.01.2023 р. за обвинуваченням:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпра, українця, громадянина України, стрілець зенітник 2-го зенітного ракетного відділення зенітного ракетного взводу 1-го механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України,
сторони кримінального провадження:
прокурор ОСОБА_6 ,
захисники ОСОБА_7 ,
ОСОБА_8 ,
обвинувачений ОСОБА_5 ,
встановив:
У Дарницькому районному суді м. Києва на розгляді перебуває кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_5
28 серпня 2025 до суду надійшло письмове клопотання прокурора про продовження ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. В судовому засіданні прокурор підтримав своє клопотання про продовження строку тримання під вартою, посилаючись на ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме:
п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України те, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, проти основ національної безпеки України, який несе загрозу життєво важливим інтересам людини і громадянина, суспільства і держави, за яке передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років або довічне позбавлення волі з конфіскацією майна. Таке покарання вже само по собі може спонукати обвинуваченого до переховування від суду. При цьому, вік обвинуваченого, його соціальні зв'язки, майновий стан та стан здоров'я дозволяють останньому переховуватися від суду, що унеможливить проведення подальшого судового розгляду. Крім того, враховуючи активне ведення бойових дій та збройної агресії РФ на території України, що зумовлює тимчасову неконтрольованість окремих територій України, не виключається можливість переховування ОСОБА_5 на вказаних територіях;
п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, обвинувачений з метою уникнення кримінальної відповідальності, у спосіб погроз, підкупу, психологічного впливу, так і в інший спосіб може незаконно впливати на осіб, які підлягають допиту як свідки, експерти. При цьому, з переходом на стадію судового провадження ризик незаконного впливу на свідків, експерта лише актуалізується, адже їхні показання суд сприймає безпосереднього під час допиту в судовому засіданні. При цьому суд відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України, суд може ґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймає під час судового розгляду.
п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, серед оточення ОСОБА_5 є невстановлені учасники злочину, яких він може повідомити про факт виявлення злочинної діяльності та обставини, які стали відомі в ході проведення досудового розслідування, що унеможливить притягнення до кримінальної відповідальності всіх винних осіб.
Вказав, що вказані ризики є реальними, стійкими, триваючими, що виправдовують даний запобіжний захід та виключають можливість застосування до ОСОБА_5 менш суворих запобіжних заходів, які не зможуть забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та запобігти встановленим ризикам.
Захисник ОСОБА_7 заперечував проти заявленого клопотання прокурора. В судовому засіданні вказав, що одні ризики, на які посилався прокурор відсутні та взагалі відсутні. Доказів ризику переховування прокурором не надано, сам по собі факт того, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину - не може свідчити про його намір ухилятись. Просив врахувати, що ОСОБА_5 має постійне місце проживання, не має фінансових можливостей для ухилення від слідства чи суду. ОСОБА_5 бажає продовжувати службу в Збройних Силах України та знищувати ворога, наближаючи перемогу. Повідомив, що прокурором не надані докази, які б підвереджували необхідність продовження строку дії тримання під вартою обвинуваченого. На підставі чого просив визначити обвинуваченому запобіжний захід у виді застави у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб або змінити на домашній арешт з носінням електронного засобу контролю.
Захисник ОСОБА_8 підтримав позицію свого колеги та вказав, що не згоден з тим, що до особи, яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України не може бути застосовано інший запобіжний захід, а ніж тримання під вартою.
Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав думку свого захисника, вказав, що клопотання прокурора не підлягає задоволенню, а він не є небезпечною особою.
Заслухавши сторін кримінального провадження, вивчивши письмове клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, заперечення захисника і обвинуваченого та матеріали кримінального провадження в обсязі необхідному для вирішення клопотань, суд дійшов до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Прокурор, обґрунтовуючи своє клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 вважає такими, що продовжують існувати ризики передбачені пунктами 1,3,4 частини 1 статті 177 КПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Норми ст. 177 КПК України визначають мету і підстави застосування запобіжних заходів. Так, відповідно до ч. 1 цієї статті метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Згідно з ч. 2 підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
1.Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
На думку суду ризики, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені п.1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій. При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Таким чином, суду належить встановити наявність або відсутність встановлених процесуальним законом ризиків у співставленні їх з доводами сторін кримінального провадження.
Так, ризик переховування (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України) обвинуваченого від суду існує та залишається з огляду на тяжкість кримінального правопорушення, яке інкримінують ОСОБА_5 , вчиненого в умовах воєнного стану та має досить високий ступінь суспільної небезпеки, суворістю покарання, яке йому загрожує, а саме 15 років позбавлення волі або довічне позбавлення волі з конфіскацією майна.
Зазначені обставини самі по собі можуть спонукати обвинуваченого переховуватися від суду. Це твердження узгоджується з практикою ЄСПЛ, зокрема позицією, викладеною у справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року, в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. Відтак, сама по собі тяжкість злочину не є єдиною визначальною умовою при встановленні ризику, проте разом з іншими обставинами повинна враховуватись судом під час вирішення розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу.
Крім того, відповідно до пункту 36 Рішення ЄСПЛ у справі "Москаленко проти України" від 20.08.2010 № 37466/04 Європейський суд з прав людини зазначив, що органи судової влади неодноразово посилалися на імовірність того, що до заявника може бути застосоване суворе покарання, враховуючи тяжкість злочинів, у скоєнні яких він обвинувачується. У цьому контексті ЄСПЛ нагадав, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Також ЄСПЛ зазначив, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує.
У справі «Амбрушкевич проти Польщі» (Ambruszkiewicz v. Poland N 7/03 від 04.05.2006) Європейський суд з прав людини наголошує, що не викликає протиріч те, що в деяких особливих випадках позбавлення свободи може бути єдиним засобом, який дозволяє гарантувати явку обвинуваченого до суду, зокрема, з урахуванням його особистості та характеру злочину, а також тяжкості ймовірного покарання.
Також, суд, враховуючи вік обвинуваченого його знання та бойовий досвід, вважає наявною можливість обвинуваченого ОСОБА_5 переховуватись на непідконтрольних територіях України з метою уникнення явки до суду, а тому приходить до висновку, що ОСОБА_5 ймовірно може переховуватись від суду.
Крім того, усвідомлюючи тяжкість покарання та можливу невідворотність кримінальної відповідальності, ОСОБА_5 може використати наявні у нього засоби, досвід та можливості для переховування від суду, у тому числі, може покинути територію України з метою уникнення кримінальної відповідальності.
2.Щодо ризику незаконного впливу на свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України). Слід зазначити, що ризик впливу на спеціаліста існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до безпосереднього отримання судом показань від свідків, та дослідження їх судом. Суд вважає, що з переходом на стадію судового провадження ризик незаконного впливу на свідків лише актуалізується, адже за наслідками ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, обвинувачений стає обізнаним про всіх осіб, які допитані у цьому кримінальному провадженні. Відповідний незаконний виплив може стосуватись як свідків, які безпосередньо вказують на обвинуваченого як на особу, що вчинила злочин, так і свідків, які можуть надати свідчення щодо інших важливих обставин кримінального провадження, які не інкримінуються обвинуваченому та не мають безпосереднього зв'язку із його особою (наприклад показання понятих, які брали участь у слідчих діях).
При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. За таких обставин ризик впливу на свідків, експертів, спеціалістів існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків, експертів, спеціалістів та дослідження їх судом. В суді експерти, спеціалісти не допитані. Вказана обставина підтверджує переконання суду щодо наявності ризику впливу на експертів, спеціалістів.
За таких обставин ризик впливу на експертів та спеціалістів, існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від експерта, спеціаліста та дослідження їх судом.
3.Крім цього, суд вважає наявним ризик перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином (п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України) з урахуванням специфіки інкримінованого обвинуваченому діяння, яке підриває авторитет і суверенітет України, а також того, що серед оточення обвинуваченого ОСОБА_5 є невстановлені особи, яких обвинувачений може повідомити про факт виявлення їх злочинної діяльності та обставини, які стали йому відомі в ході проведення досудового розслідування.
В обґрунтування можливості перешкоджати іншим чином, суд вважає, що досвід військової служби, те що, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення проти основ національної безпеки України в період повномасштабної збройної агресії РФ, свідчать про можливість вчинення дій, направлених на перешкоджання здійсненню досудового розслідування чи отриманню доказів.
З огляду на викладене, суд вважає, що прокурором доведено ризик переховування ОСОБА_5 , впливу на експерта, спеціаліста, а також перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.
Крім того, обвинувачений, відповідно до ч. 2 ст. 183 КПК України не є особою, до якої не може бути застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Суд, при вирішенні заявленого клопотання, враховує обставини визначені ст. 178 КПК України, а саме те, що ОСОБА_5 є особою молодого віку (27 років), будь-які відомості про стан здоров'я обвинуваченого, що не дозволяє йому перебувати в умовах ізоляції від суспільства у суду відсутні, характеризується позитивно, є військовослужбовцем, має заохочення Всеукраїнської громадської організації «Спілка ветеранів та працівників силових структур України Звитяга» - за службу Державі наказ № 80 від 12.03.2023 року, має постійне місце проживання в м. Києві.
Враховуючи наведені обставини, зазначені ризики є суттєвими, і їх неможливо запобігти в умовах застосування до ОСОБА_5 будь-якого іншого запобіжного заходу, окрім тримання під вартою, оскільки інші запобіжні заходи, не можуть їм запобігти.
Щодо зобов'язання суду передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 194 КПК України встановити недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на даний час.
ОСОБА_5 , обвинувачується у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, а ризики передбачені п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України прокурором доведені.
В той же час, розглядаючи клопотання сторони захисту про застосування до обвинуваченого альтернативного запобіжного заходу менш обтяжливого або у виді цілодобового домашнього арешту з носінням засобу електронного контролю суд констатує, що в даному випадку ці доводи не перевищують суспільного інтересу щодо збереження основ національної безпеки України у вказаному кримінальному провадженні, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення дієвості кримінального провадження, тобто досягнення його завдань, до яких, зокрема відноситься судовий розгляд кримінального провадження у розумний строк, чого можливо досягнути лише за умов нівелювання ризиків кримінального провадження.
Одночасно, відсутність, на даний час, фактів переховування обвинуваченого від суду чи впливу на свідків, на які вказує захисник, не свідчить про неможливість вчинення ОСОБА_5 цих дій в подальшому. Його належна процесуальна поведінка та відсутність спроб вчинити ризики, передбачені уст. 177 КПК України передбачена дієвістю обраного запобіжного заходу.
Ризик переховування має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню, як зазначено в рішенні ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови».
За таких обставин, необхідним є саме тримання обвинуваченого під вартою, домашній арешт, у тому числі цілодобовий, пов'язаний з доступом підозрюваного до технічних засобів, безпосередніх соціальних контактів з іншими особами, також може завадити виконанню завдань кримінального провадження на цьому етапі.
Крім того, ОСОБА_5 є військовослужбовцем, що вимагає його постійного переміщення.
З приводу доводів захисника про те, що ОСОБА_5 характеризується позитивно, являється військовослужбовцем, та має намір продовжити службу в лавах Збройних Силах України, має постійне місце проживання в м. Києві, то вказані обставини з урахуванням наявності вищенаведених ризиків, не є тими стримуючими факторами та не переважають можливих ризиків його неправомірної поведінки та не можуть слугувати безумовною підставою для зміни ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки саме такий запобіжний захід спроможний забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого під час розгляду даного кримінального провадження та запобігти вказаним ризикам.
Відповідно до абз. 3 ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.
На підставі викладених обставин, та того, що будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого судом на даному етапі не встановлено, тому контроль за процесуальною поведінкою обвинуваченого ОСОБА_5 шляхом застосування будь-якого іншого запобіжного заходу - неможливий, а тому наявні підстави для продовження тримання обвинуваченого під вартою.
Керуючись статтями 177, 331 КПК України, суд
постановив:
У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_5 на цілодобовий домашній арешт з носінням електронного засобу контролю або визначення розміру застави - відмовити.
Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 - задовольнити.
Застосований до обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою продовжити до 22 грудня 2025 включно.
Ухвала суду підлягає апеляційному оскарженню безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Суддя ОСОБА_2
Суддя ОСОБА_3