провадження № 2/294/954/25
справа № 294/337/24
29 жовтня 2025 року м. Чуднів
Чуднівський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Білери І.В., за участі секретаря судового засідання Івашкевич В.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, -
Позивачка звернулася до суду з вказаним позовом до відповідача, в якому просить розірвати шлюб, укладений між ними 21.07.2016 виконавчим комітетом Тютюнниківської сільської ради Чуднівського району Житомирської області, про що було складено відповідний актовий запис № 5.
Позов мотивує тим, що на сьогоднішній день спільного господарства з відповідачем не ведуть та шлюбних стосунків не підтримують. Шлюб існує лише формально і його збереження не відповідає інтересам сторін. Сімейне життя з відповідачем не склалось через різні погляди на життя, втрату порозуміння та несумісність характерів. Позивачка зазначає, що строк на примирення не потрібен, оскільки немає намірів поновлювати стосунки з відповідачем. Подальше збереження шлюбу є неможливим, даний шлюб суперечить інтересам позивачки, не відповідає її внутрішній волі та моральним засадам суспільства. Від шлюбу подружжя має неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Дітина проживає разом з позивачкою та перебуває на її утриманні. Враховуючи, що сторони не дійшли згоди, щодо порядку сплати аліментів та додаткових витрат на дитину, позивач змушена звернутись до суду за захистом своїх прав та прав дитини на повноцінний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, тому просить стягнути з відповідача на її користь на утримання сина аліменти у розмірі 1/3 заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з дня подачі позову до досягнення дитиною повноліття.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 07.07.2025 головуючим суддею у справі №294/337/24 визначено суддую Білеру І.В.
Ухвалою суду від 23.09.2025 відкрито провадження у справі та розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась. 20.10.2025 надіслала до суду клопотання про розгляд справи без її участі. Позовні вимоги підтримує та просить суд їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився. 26.09.2025 від відповідача надійшов відзив, згідно якого останній позовну вимогу щодо розірвання шлюбу визнає повністю, оскільки фактично шлюбні відносини між ним та позивачкою закінчилися давно. Щодо стягнення аліментів - визнає частково, обґрунтовуючи тим, що не заперечує щодо стягнення з нього аліментів на утримання спільного сина, проте вважає, що розмір заявлених позивачкою аліментів є завищеним. Відповідач офіційно працевлаштований, військовослужбовець, приймає безпосередню участь у захисті Батьківщини. У зв'язку із несенням служби має постійні витрати на своє забезпечення, засоби пересування та лікування, у зв'язку з чим вважає, що його заробітку покриє як мінімум половину потреб дитини з розрахунку на місяць. Крім того зазначає, що не ухиляється від свого обов'язку з утримання дитини та щомісяця переказує певну суму коштів на його отримання. Тому зважаючи на викладене, просить позовну вимогу щодо стягнення аліментів задовольнити частково та стягувати з нього аліменти на користь позивачки на утримання сина в розмірі з його заробітку щомісячно. Справу просить розглядати без його участі.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України суд не здійснює фіксування судового засідання технічними засобами.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.
Сторони перебувають у шлюбі, який було зареєстровано 21.07.2016, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим повторно Романівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 5.
Головним завданням сімейного законодавства є зміцнення сім'ї. Проте завдання СК України щодо подальшого зміцнення сім'ї не виключає існування права на розлучення. Держава заінтересована у збереженні такої сім'ї, яка б відповідала принципам моралі і вимогам закону. Відсутність почуттів любові і поваги, неможливість подолання непорозумінь, неприязні ворожнечі - все це негативно відбивається на особистому житті кожного із подружжя.
Основою сімейних відносин є добровільний шлюб жінки та чоловіка, що грунтується на вільних від матеріальних розрахунків почуттях взаємної любові, дружби та поваги всіх членів сім'ї.
Статтею 24 СК України закріплено, що шлюб грунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Відповідно до ст. 16 Загальної деклерації прав людини від 10 грудня 1948 року чоловіки та жінки користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
У відповідності до ст.110 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Відповідно до ст. 109 СК України, шлюб розривається судом, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх права, а також права їх дітей.
Згідно з п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21.12.2007 року проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, врахувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
У статті 112 СК України регламентовано, що суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітніх дітей, інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їх дітей, що мають істотне значення.
Частиною 3,4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недорканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Суд, вирішуючи справу про розірвання шлюбу, перш за все виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб грунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред'явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.
Позивачка скористалася даним правом та звернулася до суду з цим позовом, наполягає на розірванні шлюбу. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивачка не має наміру зберігати шлюб з відповідачем.
Таким чином, зважаючи, що причини, які спонукають позивача наполягати на розірванні шлюбу є обгрунтованими, суд дійшов висновку, що даний шлюб між сторонами необхідно принити шляхом його розірвання, також, суд вважає встановленим, що позовна заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі позивача і що після розірвання шлюбу не будуть порушені особисті та майнові права подружжя.
Відповідно до ст.113 СК України, особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Відповідно до ч.2 ст.114 Сімейного кодексу України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Згідно з ч.3 ст.115 СК України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Таким чином, виходячи з наведеного вище, суд приходить до висновку, що позовна вимога щодо розірвання шлюбу підлягає задоволенню, оскільки шлюб між сторонами носить формальний характер, збереження їх сім'ї є неможливим, а тому є усі підстави для розірвання шлюбу, оскільки подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити їхнім інтересам, а також положенням статті 51 Конституції України, відповідно до яких шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка.
Також судом встановлено, що сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 виданим Дриглівською сільською радою Чуднівського району Житомирської області.
Відповідно до ст.180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до положень статей 18, 27 Конвенції про права дитини визнається принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Положеннями ст. 141 Сімейного кодексу України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Частиною 3 ст.181 Сімейного кодексу України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
З системного аналізу наведених норм слідує, що саме позивач, як особа, яка одержує аліменти на утримання дитини та разом з якою проживає дитина, має право визначати спосіб стягнення аліментів у твердій грошовій сумі чи в розмірі частки від доходу відповідача, які необхідні для гармонійного розвитку дитини.
Позивач обрала спосіб стягнення аліментів - у розмірі частки від доходу відповідача і суд не вправі його змінювати .
Згідно зі статтею 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Згідно із ст. 183 Сімейного кодексу України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. У згаданій статті регламентовано безспірний розмір аліментів на дітей, на одну дитину - 1/4, на двох дітей - 1/3, на трьох дітей і більше - половини заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до ч. 1 ст. 191 зазначеного Кодексу, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Звертаючись із позовом до суду позивач просить стягувати з відповідача аліменти на її користь на утримання їх спільного сина в розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) платника аліментів. Однак жодних доказів того, що дитина потребує аліментів у заявленному розмірі, остання не надала.
Відповідач у наданому суду відзиві зазначив, що не відмовляється від сплати аліментів, однак в силу певних обставин, наведених у відзиві, вважає за можливе сплачувати аліменти в розмірі частини його заробітку.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також наявність обов'язку обох батьків утримувати дитину, суд вважає доцільним, не порушуючи права сторін, стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на одну дитину відповідного віку, починаючи з дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.
На думку суду, вказаний розмір аліментів є співмірним із тими відомостями та доказами, які були надані суду, та не буде призводити до надмірного збагачення позивача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що позивач був звільнений від сплати судового збору за заявлену вимогу про стягнення аліментів відповідно до п. 3 ч.1. ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а тому відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 1 211,20 грн.
Судові витрати суд розподіляє відповідно до вимог статті 141 ЦПК України.
На підставі наведеного вище та керуючись статтею 51 Конституції України, статтями 4, 12, 13, 76-83, 141, 258-259, 263-265, 274-279, 354 ЦПК України, статтями 104, 105, 110, 112, 113, 114, 180-182, 191 СК України, нормами Конвенції про захист прав дитини, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів - задовольнити частково.
Розірвати шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , зареєстрований 21 липня 2016 року виконавчим комітетом Тютюнниківської сільської ради Чуднівського району Житомирської області, актовий запис № 5.
Шлюб вважати розірваним з моменту набрання рішенням суду законної сили.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків) аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 19.02.2024 і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків) судовий збір у розмірі 1 211 грн. (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 коп.
Рішення в частині стягнення аліментів допустити до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць.
Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.
Суддя Ірина БІЛЕРА