Справа № 168/974/25
Провадження № 2-о/168/78/25
29 жовтня 2025 року сел. Стара Вижівка
Старовижівський районний суд Волинської області в складі:
головуючого-судді Малюти А.В.,
секретаря судових засідань - Сулеви Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу в порядку окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Ковельський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Ковельському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), про встановлення факту, що має юридичне значення,
учасники справи в судове засідання не з'явилися
Зміст заяви та позиції учасників справи
Заявниця ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою, в якій просила встановити факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце смерті: російська федерація, м. Краснодар.
Свою заяву мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 в зоні бойових дій Донецької області загинув її чоловік ОСОБА_4 . Для отримання допомоги від держави потрібно пред'явити свідоцтво про смерть батька її покійного чоловіка - ОСОБА_3 .
ОСОБА_3 перебував у шлюбі із матір'ю її покійного чоловіка - ОСОБА_5 . Проте, 18 січня 2013 року шлюб між подружжям було розірвано. Після чого ОСОБА_3 виїхав в російську федерацію і більше в Україну не повертався. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер в м. Краснодар, російська федерація. Про це сповістили по телефону ОСОБА_6 та її покійному чоловіку ОСОБА_4 .
Свідоцтва про смерть заявниця ОСОБА_1 не має. Оскільки ОСОБА_3 проживав останні роки свого життя в російській федерації. Що позбавляє її права на оформлення допомоги. В інший спосіб встановити на території російській федерації факт смерті ОСОБА_3 не має можливості. Сам факт смерті ОСОБА_3 04 вересня 2013 року вже зареєстрований іноземним органом реєстрації російської федерації. Однак, Міністерство закордонних справ України повідомило про припинення виконання своїх функцій Посольством України в Москві та консульських установ України на території РФ.
Таким чином, зважаючи на припинення дипломатичних відносин та закриття всіх консульських установ, зазначена консульська дія з реєстрації смерті громадян України, померлих за кордоном, не може бути вчинена Посольством України в РФ. Тому заявниця ОСОБА_2 просила суд встановити факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , місце смерті: російська федерація, м. Краснодар.
Заінтересована особа пояснення щодо заяви не подала.
Заяви (клопотання) учасників справи.
Заявниця ОСОБА_1 подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутності. Заяву підтримала та просила її задовольнити. Крім цього додала належним чином завірене письмове пояснення ОСОБА_7 .
Від Ковельського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Ковельському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) будь-яких заяв та клопотань не надходило.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 23 жовтня 2025 року відкрили провадження у справі та призначили судове засідання на 10.00 год. 29 жовтня 2025. Запропоновано заінтересованій особі подати до початку судового засідання письмові пояснення щодо заяви.
Копію ухвали Ковельський відділ ДРАЦС отримав через кабінет електронного суду.
Згідно з частиною першою статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Таким чином, судом вжиті належні заходи для повідомлення заінтересованої особи про розгляд справи та реалізації нею права судового захисту своїх прав та інтересів. Тому суд вважає, що заінтересованій особі відомо про розгляд даної справи у суді.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами, оскільки при підготовці справи до розгляду дотримано вимоги ЦПК України щодо належного повідомлення сторін про розгляд справи.
Перешкод для вирішення справи і ухвалення судового рішення за наявними матеріалами, судом не встановлено.
Враховуючи, що особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, суд розглядає справу в порядку, встановленому частиною 2 статті 247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
ІНФОРМАЦІЯ_3 в зоні бойових дій Донецької області загинув чоловік заявниці ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Для отримання допомоги від держави заявниці необхідно пред'явити свідоцтво про смерть батька її покійного чоловіка - ОСОБА_3 .
ОСОБА_3 перебував у шлюбі із матір'ю її покійного чоловіка - ОСОБА_5 . Проте, 18 січня 2013 року шлюб між подружжям було розірвано. Після чого ОСОБА_3 виїхав в російську федерацію і більше в Україну не повертався.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер в м. Краснодар, російська федерація. Про це сповістили по телефону ОСОБА_6 та її покійному чоловіку ОСОБА_4 .
Свідоцтва про смерть заявниця ОСОБА_1 не має. Оскільки ОСОБА_3 проживав останні роки свого життя в російській федерації. Що позбавляє її права на оформлення допомоги. В інший спосіб встановити на території російській федерації факт смерті ОСОБА_3 не має можливості.
З належним чином завірених письмових поясненнях свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_7 встановлено, що останнім відомо про смерть ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 в російській федерації в м.Краснодар Ленінського району. Дана інформація стала ним відома зі слів родичів померлого. Зазначають, що ОСОБА_3 після розірвання шлюбу із ОСОБА_8 виїхав в російську федерацію. Інформацією про перетин кордону ОСОБА_3 після 2010 року не володіють.
Сам факт смерті ОСОБА_3 04 вересня 2013 року вже зареєстрований іноземним органом реєстрації російської федерації. Однак, Міністерство закордонних справ України повідомило про припинення виконання своїх функцій Посольством України в Москві та консульських установ України на території РФ.
Таким чином, зважаючи на припинення дипломатичних відносин та закриття всіх консульських установ, зазначена консульська дія з реєстрації смерті громадян України, померлих за кордоном, не може бути вчинена Посольством України в РФ.
Іншим чином, окрім судового, встановити факт смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Краснодар російської федерації немає можливості.
Встановлення даного факту необхідно заявниці ОСОБА_1 для отримання допомоги від держави. А 09 липня 2025 року в зоні бойових дій Донецької області загинув її чоловік ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Мотиви з яких виходить суд та застосовані норми права
Згідно зі статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції встановлене право на ефективний спосіб захисту прав, що означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Право на суд не є абсолютним, а судового розгляду потребують ті справи, в яких є «спір» про «право», реальний і серйозний, який може стосуватися як самого існування права, так і сфери його дії (справа Аллан Якобсон проти Щвеції). Результат проваджень має бути значущим для відповідного права (наприклад, Ulyanov v. Ukraine (dec.) (Ул'янов проти України)).
Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Так, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-яку заяву, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі "Голден проти Сполученого королівства" та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).
Відповідно до вимог статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Суд в межах заявлених позовних вимог (стаття 13 ЦПК України) та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.
Згідно з вимогами пунктів п. 1, 2, 3 частини 1 статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Вимогами статті 10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).
Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії»(Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до пункту 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Відповідно до статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).
Згідно пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
У справі, що є предметом розгляду, судом встановлено, що заявницею є громадянка України, яка проживає на території України і яка просить встановити юридичний факт: факт смерті громадянина російської федерації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на території російської федерації, м.Краснодар. ОСОБА_3 20 листопада 2007 року уклав шлюб із ОСОБА_8 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 ). А 18 січня 2013 року вказаний шлюб було розірвано (свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 ).
З огляду на наведені норми процесуального права ЦПК України не передбачає можливості встановлення судом факту смерті особи на території іноземної держави. Однак суд вважає, що невизначеність норм процесуального права не може тлумачитись проти заявників і обмежувати її право на судовий захист,у тому числі у справах окремого провадження, оскільки в Україні юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Тому суд не вбачає ніяких перешкод щодо встановлення факту смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на території російської федерації, м. Краснодар. Що узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду ( постанова від 15 вересня 2021 року Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, справа № 367/2656/20, постанова від 29 березня 2023 року Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, справа 754/15666/21)
Відповідно пункту 8 частини 1 статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
У разі встановлення у судовому порядку факту реєстрації акту громадянського стану, орган реєстрації актів громадянського стану провадить відповідний запис на підставі рішення суду.
Згідно статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» № 2398-УІ від 01 липня 2010 року, державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Державна реєстрація смерті проводиться за місцем проживання заявника у разі встановлення у судовому порядку факту смерті. Державна реєстрація смерті проводиться за заявою родичів померлого.
Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту смерті ОСОБА_3 заявниця зазначила, що отримати свідоцтво про смерть у відділі державної реєстрації актів цивільного стану неможливо, оскільки факт смерті відбувся в момент проживання в країні, яка наразі є територією країни-агресора, а медичний документ, що може бути прийнято відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації смерті - відсутній.
Згідно пункту 14 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 №52/5, зі змінами, у разі введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» державна реєстрація актів цивільного стану проводиться будь-яким органом державної реєстрації актів цивільного стану за зверненням заявника.
Відповідно пункту 1 Розділу 5 «Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні», затверджених наказом Міністерства юстиції України № 52/5 від 18 жовтня 2000 року, підставою для державної реєстрації смерті є: лікарське свідоцтво про смерть (форма №106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року №545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за №1150/13024 (далі - лікарське свідоцтво про смерть); фельдшерська довідка про смерть (форма №106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за №1150/13024 (далі - фельдшерська довідка про смерть); лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; рішення суду про оголошення особи померлою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням не судових та судових органів; повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Згідно частин 4, 7 глави 1 розділу ІІ вищевказаних Правил, у державній реєстрації актів цивільного стану може бути відмовлено, якщо державна реєстрація суперечить вимогам законодавства України; державна реєстрація повинна проводитись в іншому органі державної реєстрації актів цивільного стану; з проханням про державну реєстрацію звернулась недієздатна особа або особа, яка немає необхідних для цього повноважень.
Документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Звертаючись до суду з даною заявою, заявниця ОСОБА_1 , ствердила, що факт смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на території російської федерації, м. Краснодар вже зареєстрований іноземним органом реєстрації.
Згідно роз'яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
Ключове значення, яке має встановлення факту смерті або народження особи для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявників, рішення суду у такій категорії справ має ґрунтуватись на дотриманні вимог статті 263 ЦПК України щодо повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, в тому числі з урахуванням документів, які видані органами та установами, що знаходяться на такій території.
Відповідно статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» у редакції від 23 грудня 2022, документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
На час дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, статтею 13 передбачено, що документи, які на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за встановленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення. Крім того, документи, які на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.
23 грудня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 січня 2022 року №2783-ІХ «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993». Цим Законом передбачено зупинення у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України 22 січня 1993 року та Протоколу 1997 року до Конвенції, вчиненого від імені України 28 березня 1997 року та вихід України з Конвенції від 22 січня 1993 року та Протоколу від 28 березня 1997 року. Так, дія Конвенції від 22 січня 1993 року та Протоколу від 28 березня 1997 року зупинена з 27 грудня 2022 року..
Враховуючи викладене, будь-яке свідоцтво про смерть, видане в рф - не має сили офіційного документу на території України.
Судом було встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був свекром заявниці ОСОБА_1 та чоловіком свекрухи заявниці - ОСОБА_6 . Однак 18 січня 2013 року шлюб між подружжям було розірвано. Оскільки факт смерті відбувся на території рф, отримати видане там свідоцтво наразі неможливо. Бо за законодавством між державою Україна та державою агресором рф припинено дію Конвенції та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах.
Заявниця ОСОБА_1 за таких обставин позбавлена можливості отримати свідоцтво про смерть її колишнього свекра ОСОБА_3 у відділі державної реєстрації актів цивільного стану, через те, що факт смерті відбувся в на території рф.
А чоловік заявниці ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 в зоні бойових дій Донецької області. В той же час для отримання допомоги від держави потрібно пред'явити свідоцтво про смерть батька її покійного чоловіка - ОСОБА_3 .
Отже, заявницею ОСОБА_1 обґрунтовано підставу звернення до суду з заявою про встановлення факту смерті, яка настала, на території іноземної держави.
У цьому контексті суд зауважує, що пункт 8 частини 1 статті 315 ЦПК України передбачає можливість встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Суд, оцінивши подані заявником докази, вважає їх належними, допустимими та достатніми, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, підтверджують існування обставин на які посилається заявник, а в сукупності, на їх підставі можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно з законом, встановлення вказаного факту породжує юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника, а саме: встановлення факту смерті колишнього свекра заявниці, батька померлого її чоловіка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Краснодар, російська федерація.
Отже, з урахуванням встановлених обставин та норм для їх правового регулювання, суд дійшов висновку, що вимога: встановити факт смерті ОСОБА_3 , ґрунтується на нормах чинного законодавства, а тому підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 2 статті 319 ЦПК України, рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.
Розподіл судових витрат між сторонами.
Відповідно до частини 7 статті 294 ЦПК України, судові витрати не відшкодовуються.
На підставі викладеного,
керуючись статтею 17 ЗУ «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», статтями 12, 18,76-81, 89, 247,258,263-265, 273, 315-319, 354, 430 ЦПК України,
суд
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Ковельський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Ковельському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), про встановлення факту, що має юридичне значення,- задовольнити.
Встановити факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на території російської федерації в м. Краснодар.
Судові витрати не відшкодовуються.
Роз'яснити заявниці ОСОБА_1 , що відповідно до частини 2 статті 319 ЦПК України, рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повний текст виготовлено в нарадчій кімнаті 29 жовтня 2025 року.
Відомості про учасників справи:
Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , паспорт НОМЕР_3 , виданий органом № 0717 26 серпня 2022 року, РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ;
Заінтересована особа: Ковельський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Ковельському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів),юридична адреса: м.Ковель, вул.Кармелюка,4 Ковельський район Волинська область, код юридичної особи: 42621254.
Суддя А.В.Малюта