Справа № 199/1284/25
(1-кп/199/548/25)
іменем України
29 жовтня 2025 року місто Дніпро
Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючий суддя ОСОБА_1
секретар судового засідання ОСОБА_2
за участю:
прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження №12025052230000027, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 09 січня 2025 року за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Білицьке, Добропільського району, Донецької області, із середньою освітою, не одруженого, не працюючого, громадянина України, інваліда 3 групи (за продовженням терміну не звертався), зареєстрованого та фактично мешкаючого за адресою: АДРЕСА_1 , судимого:
- 31.10.2023 Добропільським міськрайонним судом Донецької області за ч. 1 ст. 309 ст. 75, 76 КК України до обмеження волі на 1 рік, з іспитовим строком на 1 рік;
- 06.08.2024 Добропільським міськрайонним судом Донецької області за ч. 2 ст. 309, ст. 71, 72 КК України, до 1 року 3 місяців позбавлення волі,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України.
Відповідно рішення Вищої ради правосуддя від 24.09.2024 № 2797/0/15-24 змінена з 7 жовтня 2024 року територіальна підсудність судових справ Добропільського міськрайонного суду Донецької області шляхом її передачі до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська (на теперішні час міста Дніпра).
Суд уважає доведеним, що ОСОБА_4 будучи засудженим 06.08.2024 Добропільським міськрайонним судом Донецької області за ч. 2 ст. 309 КК України, в порушення вимог Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» від 15 лютого 1995 року № 60/95-ВР із подальшими змінами та доповненнями, Постанови Кабінету Міністрів України від 6 травня 2000 року № 770 «Про затвердження переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів» із подальшими змінами та доповненнями, Наказу МОЗ України № 188 від 01 серпня 2000 року «Про затвердження таблиць невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу» із подальшими змінами та доповненнями, вчинив кримінальне правопорушення, пов'язане з незаконним обігом психотропних речовин, за наступних обставин.
09.01.2025 близько 12:00 ОСОБА_4 , проходячи повз смітника, який розташований за адресою: Донецька область, Покровський район, м. Білицьке, вул. Харківська, біля буд.3 побачив на землі поліетиленовий пакет, всередині якого знаходився паперовий згорток з порошкоподібною речовиною блакитного кольору. ОСОБА_4 , розуміючи, що всередині даного паперового згортку знаходиться психотропна речовина, підняв його з землі, тобто таким чином незаконно придбав особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - PVP, для особистого вживання, без мети збуту, яку поклав до верхньої лівої кишені надягнутої на ньому куртки, тим самим почав незаконно зберігати особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - PVP, для особистого вживання, без мети збуту.
Цього ж дня, близько 14:10, ОСОБА_4 рухаючись по вул. Паркова, яка розташована в м. Білицьке, Покровського району, Донецької області, був зупинений працівниками поліції ВП №1 Покровського РУП ГУНП в Донецькій області з метою перевірки документів на підставі Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану» № 1456 від 29.12.2021, ст. 8 ЗУ «Про правовий режим воєнного стану» № 389-VIII від 12 травня 2015 року, та ст.ст. 32, 34 Закону України «Про Національну поліцію»,під час чого останній повідомив, що в нього при собі мається психотропна речовина.
В подальшому, в період часу з 15:40 год. по 16:13 год., з письмового дозволу ОСОБА_4 , в присутності двох понятих, був проведений огляд місця події, в ході якого останній добровільно, з верхньої лівої кишені одягнутої на ньому куртки, надав для огляду поліетиленовий пакет, всередині якого знаходився паперовий згорток з порошкоподібною речовиною блакитного кольору масою 0,2478 г., яка містить особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - PVP (1-феніл-2-піролідин-1-іл-пентан-1-он) , маса PVP (1-феніл-2-піролідин-1-іл-пентан-1-он) становить 0,2018 г., яку останній незаконно придбав та зберігав для особистого вживання, без мети збуту, вчиненого ним, як особою протягом року після засудження за статтею 309 Кримінального кодексу України.
Прокурор підтримала обвинувачення, висунуте ОСОБА_4 .
Вважає, що винуватість обвинуваченого в інкримінованому злочині найшла своє повне підтвердження під час судового розгляду, адже, виходячи з наданих стороною обвинувачення доказів з числа передбачених ст. 84 КПК, слідує, що ОСОБА_4 винен у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України.
Пропонувала суду призначити обвинуваченому покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк.
Обвинувачений ОСОБА_4 винуватим себе визнав у повному обсязі.
Суду показав, що він судимий за скоєння злочину, передбаченого ст. 309 КК України. Обставини трапились 09.01.2025 року, коли він проходив біля сміття, і якось воно так сталось, що підняв згорток паперу. Це сталось у м. Білозерське, там де живе, прописаний. Сталось це на вул. Харківській, десь там, поруч ще аптека, «кочегарка» №19 (мовою оригіналу). Побачив згорнутий лист паперу, який був перемотаний скетчем. Не знав, що там є, та не шукав, а коли розгорнув, зрозумів що це, так як вже до цього вживав, та подумав, що зможе розслабитись після роботи. В середині був психотропний порошок, блакитнуватого кольору. До цього, декілька разів його курив, додає енергії. На зараз, все зрозумів, і думати про це не хочу, і вживати більше не буду. Працівники поліції в цей же день зупинили, недалеко від того, де знайшов психотропну речовину. Шов на підробіток, а документів не було із собою, забув дома. Зупинили для перевірки документів, сказав, що нема. Коли запитали, що у кишенях, зізнався, що знайшов психотропну речовину. Добровільно все віддав. Під час того, як передавав, були присутня слідча група на машині, був і слідчий і на камеру все знімали, поняті були. Вагу речовини не оспорює. Інвалідність не продовжив, через те, що перебував у колонії.
Відповідно до ч. 1 ст. 337, п. 1,2,3,4 ч. 1 ст. 368 КПК України, здійснивши судовий розгляд стосовно особи, якій висунуте обвинувачення і лише в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акта, дослідивши під час судового розгляду всі докази, надані сторонами кримінального провадження, суд вважає, що мало місце діяння, у вчинені якого обвинувачується ОСОБА_4 , це діяння містить склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, та ОСОБА_4 винний у вчинені інкримінованого кримінального правопорушення в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, що підтверджується доказами, отриманими під час кримінального провадження, долученими судом та дослідженими під час судового розгляду.
У відкритому судовому засіданні судом були досліджені подані сторонами докази.
Під час дослідження доказів сторони скористалися наданими їм процесуальними правами надавати Суду усні та письмові пояснення та заперечення.
Під час дослідження доказів суд дійшов висновку, що спосіб отримання стороною обвинувачення доказів, визнаних Судом належними і допустимими, був справедливим, а процес дослідження доказів під час судового провадження забезпечував право обвинуваченого на захист.
Винуватість ОСОБА_4 у вчинені інкримінованого кримінального правопорушення підтверджується наступними письмовими доказами:
- витягом з ЄРДР №12025052230000027 від 09.01.2025 року, що 09.01.2025 року, у чергову частину ВП №1 Покровського РУП ГУНП в Донецькій області надійшло повідомлення від працівника поліції ВП №1 Покровського РУП ГУНПТ в Донецькій області, про те, що за адресою: Донецька область, м. Білозерське, вул. Паркова, 38, знаходиться гр. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який при собі зберігає порошкоподібну наркотичну речовину «сіль» (рапорт ЄО №232 від 09.01.2025 року);
- протоколом огляду місця події від 09.01.2025 року ,яким встановлено, що місцем огляду є відкрита ділянка місцевості, яка розташована за адресою: Донецька область, Покровський район, м. Білозерське, вул. Паркова, 38, де на підставі повідомлення до поліції, було зупинено гр. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який мав при собі заборонені порошкоподібні наркотики. Після чого, всім учасникам слідчої дії були роз'ясненні їх права та обов'язки. Також гр. ОСОБА_4 був роз'яснений зміст ст. 63 Конституції України. Після чого на запитання слідчого, чи є гр. ОСОБА_4 при собі заборонені предмети та чи згоден він їх добровільно надати для огляду, гр. ОСОБА_4 відповів, що в нього при собі є заборонені предмети. Після чого дістав з лівої кишені надягнутої на нього куртки поліетиленовий пакет всередині якого знаходився паперовий згорток з наркотичною порошкоподібною речовиною білого кольору, який було поміщено сейф-пакету №PSP1155411. Після чого, на запитання слідчого звідки в гр.. ОСОБА_4 вищезазначена речовина, гр.. ОСОБА_4 пояснив, що 09.01.2025 року, він проходив повз сміттєвих баків, які розташовані по вул. Харківська, м. Білозерське, Покровського району, Донецької області, побачив на землі поліетиленовий пакет, піднявши та відкривши його, зрозумів, що в середні може знаходитись порошкоподібна наркотична речовина, та вирішив залишити її собі для власного вживання поклав вищевказану речовину до кишені куртки. Пізніше, приходячи повз буд. 3, який розташований по вул. Паркова, м. Білозерська, Покровського району, Донецької області, він був зупинений працівниками поліції для перевірки документів, на запитання працівник поліції, чи є в нього при собі заборонені предмети, ОСОБА_4 повідомив, що в нього в кишені є порошкоподібна наркотична речовина;
- побутовою характеристикою відносно ОСОБА_4 , що конфліктних ситуацій та скарг від сусідів за час проживання не надходило. Громадський порядок не порушував;
- висновком №22 щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, з якого слідує, що у ОСОБА_4 ознак сп'яніння не виявлено;
- висновком експерта №СЕ-19/105-25/407-НЗПРАП від 13.01.2025 р., що надана на дослідження порошкоподібна речовина масою 0,2478 г. містить особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - PVP (1-феніл-2-піролідин-1-іл-пентан-1-он). Маса PVP (1-феніл-2-піролідин-1-іл-пентан-1-он) становить 0,2018 г;
- постановою про визнання речових доказів та передачу їх на збереження від 15.01.2025 року - порошкоподібну речовину білого кольору масою 0,2299 г., яку упаковано до полімерного пакету №6093615. Визнано місцем зберігання речових доказів, порошкоподібної речовини білого кольору масою 0,2299 г., яку упаковано до полімерного пакету №6093615, камеру зберігання речових доказів відділу поліції №1 Покровського РУП ГУНП в Донецькій області;
- довідкою про витрати на проведення експертизи №СЕ-19/105-25/407-НЗПРАП від 13.01.2025 р. в кримінальному провадженні №12025052230000027 від 09.01.2025 року - 1591 грн. 80 коп.;
- протоколом проведення слідчого експерименту від 23.01.2025 року, з фототаблицею до протоколу, який було розпочато 0 13 год. 07 хв., закінчено о 13 год. 53 хв., що 23.01.2025 року, за адресою: Донецька область, Покровський район, м. Білозерське, вул. Харківська, біля буд. 3, прибули слідчий, два понятих та підозрюваний ОСОБА_4 .. Після чого, всім учасникам слідчих дій були роз'ясненні їх права та обов'язки. Після чого на запитання слідчого чи може підозрюваний ОСОБА_4 розповісти на та показати обставини вчинення ним кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, на що підозрюваний ОСОБА_4 відповів, що може, та розповів, що 09.01.2025 року, приблизно о 12-00 годин, він проходив повз сміттєвих баків, які розташовані по вул. Харківська, м. Білозерське, Покровського району, Донецької області, побачив на землі поліетиленовий пакет, який він підняв та побачив, що всередині поліетиленового пакету знаходився паперовий згорток з наркотичною речовинного блакитного кольору, яку він вирішив залишити собі для власного вживання та поклав до кишені своєї куртки. Після чого підозрюваний ОСОБА_4 , у присутності всіх учасників слідчого дії вказав рукою на місце за адресою: Донецька область, Покровський район, м. Білозерське, вул. Харківська, біля буд. 3, де саме він знайшов поліетиленовий пакет всередині якого знаходився паперовий згорток з наркотичною речовинного блакитного кольору. Після чого, підозрюваний ОСОБА_4 пояснив, що після того як він знайшов вищевказаний поліетиленовий пакет, всередині якого знаходився паперовий згорток з наркотичною речовинного блакитного кольору, який він поклав до своєї кишені, він пішов в напрямку вул. Паркова, м. Білозерське, Покровський район, Донецької області. Після чого, в присутності всіх учасників слідчої групи дії підозрюваний ОСОБА_4 , вказав рукою напрямок, в якому він пішов після того, як знайшов поліетиленовий пакет, всередині якого знаходився паперовий згорток з наркотичною речовинного блакитного кольору. Після чого, як пояснив підозрюваний ОСОБА_4 , приблизно о 14-00 годин, проходив біля буд. 38, який розташований по вул. Паркова, м. Білозерське, Покровського району, Донецької області, де до нього підійшли працівники поліції . Під час перевірки документів, працівниками поліції запитали, чи є в нього при собі заборонені речі, на що він їм розповів, що в нього в кишені куртки є наркотична речовина, яку він знайшов біля смітнику розташованому біля буд. 3 по вул. Харківська, м. Білозерське, Покровського району, Донецької області, в присутності двох понятих, він добровільно передав працівнику поліції поліетиленовий пакет, всередині якого знаходився паперовий згорток з наркотичною речовинного блакитного кольору. Після чого, всі учасники слідчої дії перейшли за адресою: Донецька область, м. Білозерське, Покровського району, вул. Паркова, 38, де підозрюваний ОСОБА_4 в присутності всіх учасників слідчої дії вказав рукою на місце де сам він був зупинений працівниками поліції та де пізніше він добровільно віддав працівникам поліції поліетиленовий пакет, всередині якого знаходився паперовий згорток з наркотичною речовинного блакитного кольору.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 КПК України суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.
У силу ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Саме законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлені, зокрема, дотриманням порядку оцінки доказів і визначенням їх належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів повинна бути оцінена судом з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення (ст. 94 КПК України).
Хоча суд не мусить надавати відповідь на кожен довід, проте з рішення має бути чітко зрозуміло, що головні проблеми, порушені у цій справі, були розглянуті і що конкретні та ясні відповіді були надані на аргументи, які є вирішальними для результату розгляду справи. Суд має переконатися, що мотиви рішення, наведені національними судами, не були автоматичними або стереотипними.
Тобто, право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення йде своїм корінням у більш загальний принцип, втілений у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, але суд зобов'язаний дати відповідь на істотні аргументи сторони.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі скорочено Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі скорочено ЄСПЛ) суди застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
ЄСПЛ у справі «Перес проти Франції» (рішення від 12.02.2004) вказав, що дія статті 6 Конвенції (право на справедливий суд) полягає і в тому, щоб серед іншого зобов'язати суд провести належне дослідження зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами по справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належність до справи.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, необґрунтоване рішення суду є порушенням гарантій, втілених у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
ЄСПЛ у справі «Жогло проти України» (п. 38, рішення від 24.04.2008 року) зазначив, що усі докази зазвичай мають бути представлені у відкритому слуханні справи в присутності обвинуваченого для забезпечення можливості надати аргументи іншій стороні. Існують винятки з цього правила, але вони не повинні порушувати права захисту.
Суд отримав можливість ознайомитися з позиціями сторони обвинувачення та сторони захисту, та вважає, що викладені в них мотиви зрозумілі.
Також слід констатувати, що в ході розгляду справи жодна зі сторін не стверджувала про існування обмежень у реалізації донести свою позицію до Суду та не повідомляла про перешкоди у її доведенні.
Отже, Суд забезпечив змагальність судового процесу і ключовим предметом оцінки є лише переконливість кожної з позицій в аспекті стандарту доведення.
Європейський суд з прав людини наголошує, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (рішення від 10.07.2001 року у справі «Авшар проти Туреччини» п.282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
За правилами статті 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Докази повинні бути належними та допустимими в розумінні ст.ст. 85-86 КПК України.
Також, жоден доказ не має наперед встановленої сили.
За правилами ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Суд, дослідивши наявні докази, вважає, що всі докази у кримінальному провадженні у відношенні обвинуваченого є належними, допустимими і достовірними, оскільки отримані з передбачених законом джерел, у передбачений законом спосіб, зафіксовані у належній процесуальній формі, узгоджуються між собою як в цілому, так і в деталях, та доповнюють один одного.
Недопустимих доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини або доказів та відомостей, які стосуються особи обвинуваченого не має.
ЄСПЛ зазначає, що рівень певності, якого має досягти суддя за системою «внутрішнього переконання» чи системою «поза межами розумного сумніву», який є важливим для постановлення справедливого рішення, не повинен досягатися шляхом примусу до зізнання.
Таким чином буде дотримано цілковитої поваги до презумпції невинуватості та статусу обвинуваченого, що є ключовими поняттями для демократичної концепції кримінального судового розгляду.
Згідно ст.ст. 2, 11 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом, вчинене суб'єктом кримінального правопорушення.
Відповідно, при кваліфікації дій обвинуваченого, суд враховує позицію Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду викладену у постанові від 05.04.2018 року (справа № 658/1658/16-к) в якій зазначено, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому КК, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними, криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин:
1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності;
2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
Склад кримінального правопорушення - це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне.
Обов'язковими (універсальними) елементами складу будь-якого кримінального правопорушення є: 1) об'єкт кримінального правопорушення; 2) об'єктивна сторона кримінального правопорушення; 3) суб'єктивна сторона кримінального правопорушення; 4) суб'єкт кримінального правопорушення.
Об'єкт кримінального правопорушення - це те, на що завжди посягає кримінальне правопорушення і чому воно завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.
Об'єктивна сторона - зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об'єкту кримінального правопорушення.
Суб'єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність (ч. 1 ст. 18 КК, див. постанову Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16 січня 2023 року в справі №761/37225/20).
Відомості, вказані у цьому вироку в частині складу кримінальних правопорушень, є установленими та доведеними у порядку визначеному КПК.
Для того, щоб встановити направленість умислу, необхідно враховувати зовнішній прояв діяння, який розкриває внутрішній (психічний) його процес, окреслює суб'єктивне ставлення особи до вчинюваних нею дій, які в сукупності з іншими обставинами визначають кримінально-правовий зміст суспільно небезпечного діяння.
За даним кримінальним провадженням суд уважає доведеним, що ОСОБА_4 усвідомлював суспільну небезпечність своїх дій.
Ці докази узгоджуються між собою, не містять суперечностей і не викликають сумнівів щодо належності, допустимості, достовірності.
Всі докази подані суду стороною обвинувачення взагалі, переконливо свідчать про наявність у діяннях обвинуваченого об'єктивної сторони інкримінованих злочинів.
За таких обставин суд приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення та кваліфікує його дії як: незаконне придбання та зберігання психотропної речовини без мети збуту, вчинено особою, протягом року після засудження за статтею 309 Кримінального кодексу України, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 309 КК України.
Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 , Суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.
Суд, здійснивши кримінально-правову оцінку поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, через визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу кримінального проступку, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння, уважає таку кваліфікацію дій обвинуваченого дійсною та вірною.
Суд виходить з того, що покарання - це захід державного примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому кримінальним законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.
Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом'якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини) .
В рішенні від 15 червня 2022 № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності […]має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов'язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, […].
Отже, принцип домірності зобов'язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022).
Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому Суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.
Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).
Відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 65 КК Україні особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень. При цьому під час вибору заходу примусу суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного й обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. З огляду на принципи справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основну мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
Застосовуючи покарання до ОСОБА_4 , суд враховує характер і ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, обставини вчинення ним кримінального правопорушення, характер та ступінь тяжкості фактичних наслідків правопорушення, відомості про особу обвинуваченого.
Останній є громадянином України, не працевлаштований, не одружений, не має на утриманні дітей, із середньою освітою, раніше судимий, характеризується задовільно, має реєстрацію та місце проживання, на обліку психіатра не побуває, перебуває на обліку нарколога.
Обставиною, яка пом'якшує покарання ОСОБА_4 , відповідно до ст. 66 КК України, є щире каяття.
Обставиною, яка обтяжує покарання ОСОБА_4 , відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 67 КК України є рецидив злочинів.
Кримінальне правопорушення за ч. 2 ст. 309 КК України є, відповідно до ст. 12 КК України, умисним нетяжким злочином, який карається штрафом від двох тисяч до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що покаранням, необхідним та достатнім для виправлення та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами, є покарання у вигляді позбавлення волі на строк 1 (один) рік 4 (чотири) місяці.
Призначаючи обвинуваченому покарання, Суд враховує, що ОСОБА_4 на теперішній час відбуває покарання за вироком Добропільським міськрайонним судом Донецької області від 06.08.2024 року, за ч. 2 ст. 309 КК України, у вигляді позбавлення волі на 1 (один) рік 3 місяці у Державній установі «Первомайській виправній колонії №117».
У зв'язку із вище зазначеним, враховуючи, що за даним кримінальним провадженням ОСОБА_4 скоїв злочин після засудження Добропільським міськрайонним судом Донецької області 06.08.2024 року, не відбув покарання, призначене йому за вказаним вироком суду, тому, керуючись вимогою ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного судом покарання за даним кримінальним провадженням у вигляді 1 (одного) року 4 (чотирьох) місяців позбавлення волі, суд частково, у вигляд 2 (двох) місяців позбавлення волі, приєднує покарання, яке невідбуте обвинуваченим за вироком Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 06.08.2024 року, та остаточно призначає ОСОБА_4 покарання у вигляді 1 (одного) року 6 (шести) місяців позбавлення волі.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що таке покарання є необхідним та достатнім для виправлення та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами, оскільки на думку суду такий вид покарання зможе забезпечити досягнення його мети, підстави для призначення більш суворих видів покарання судом не встановлені і саме таке покарання буде відповідати тяжкості правопорушення.
Суд вважає, що покарання не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основоположних прав особи, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09 червня 2005 р.; «Фрізен проти Росії» від 24 березня 2005 р.; «Ісмайлова проти Росії» від 29 листопада 2007 р.).
Початок строку відбування покарання призначеного обвинуваченому ОСОБА_4 обчислювати з 05.02.2025 року.
Цивільний позов відсутній.
На підставі ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 124 КПК України підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_4 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта та складання ним висновку, а саме: на проведення судової експертизи №СЕ-19/105-25/407-НЗПРАП від 13.01.2025 року, на загальну суму 1591 грн. 80 коп.
На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану, після складання та підписання повного тексту вироку, суд користується своїм правом обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов'язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення
Керуючись ст. 368-371, 373, 374, 100, ч. 2 ст. 124, ч.1 ст. 256, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд,
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України та призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 1 (один) рік 4 (чотири) місяці.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного ОСОБА_4 покарання у вигляді 1 (одного) року 4 (чотирьох) місяців позбавлення волі, частково, у вигляд 2 (двох) місяців позбавлення волі, приєднати покарання, яке невідбуте ОСОБА_4 за вироком Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 06.08.2024 року, та остаточно ОСОБА_4 призначити покарання у вигляді 1 (одного) року 6 (шести) місяців позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання призначеного ОСОБА_4 обчислювати з 05.02.2025 року.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави витрати на залучення експерта та складання висновку експерта за результатами проведення судово-товарознавчої експертизи №СЕ-19/105-25/407-НЗПРАП від 13.01.2025 року, на загальну суму 1591 грн. 80 коп.
На підставі ст. 100 КПК України речові докази, після набрання вироку законної сили:
- флеш-носій (як додаток до протоколу огляду місця події з відеофіксацією від 09.01.2025 року,) - зберігати в матеріалах справи;
- психотропну речовину, обіг якого обмежено, - РVР (1-феніл-2піролідин-1-іл-пентан-1-он), вилучену у ОСОБА_4 , - знищити.
Вирок може бути оскаржений шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення зазначеного строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України обов'язково вручити учасникам судового провадження повний текст вироку в день його проголошення.
Головуючий суддя: ОСОБА_1
29.10.2025