Справа № 947/32820/25
Провадження № 2/947/5582/25
28.10.2025
Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Бескровного Я.В. розглянувши у спрощеному провадженні цивільну справу за позовом ТОВ «ФК «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
встановив :
ТОВ «ФК «ЕЙС» через систему «Електронний суд» звернувся до суду з вказаним позовом, який обґрунтовує тим, що 11.01.2024 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та Інжиєвською був укладений кредитний договір №811232091, за яким ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» зобов'язалося надати кредит у розмірі 8200 гривень, а вона зобов'язалася протягом 30 днів повернути кредит та сплатити відсотки за користування грошовими коштами. ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» виконав своє зобов'язання за кредитним договором надавши грошові кошти у розмірі 8200 гривень. Відповідач неналежним чином виконувала грошові зобов'язання, тому у нього виник борг по поверненню кредиту в розмірі 36727,80 грн.
До позивача перейшло право грошової вимоги за договором кредитним договором № 811232091, а оскільки відповідач відмовляється добровільно сплатити заборгованість, просить суд стягнути з Інжиєвської заборгованість за кредитним договором у розмірі 33727,80 грн.
Ухвалою від 16 вересня 2025 року відкрито провадження у цивільній справі та вирішено розгляд цивільної справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач відзиву не надала, у зв'язку з відсутністю зареєстрованого місця проживання сповіщалася через оголошення на сайті суду.
Дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 11.01.2024 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та відповідачкою був укладений кредитний договір №811232091, в електронному вигляді і підписаний відповідачем за допомогою електронного ідентифікатора 4475, (відправлено 11.01.2024 7:36:05, введено 11.01.2024 7:36:51), за яким ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» зобов'язалося надати відповідачці кредит у розмірі 8200 гривень, під 1.68% (137,76 грн. на день), а він зобов'язався протягом 30 днів повернути кредит та сплатити відсотки за користування грошовими коштами.
Зазначена сума кредиту була перерахована на картковий рахунок відповідача.
Зазначені обставини також підтверджуються заявкою ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» на отримання грошових коштів в кредит від 11.01.2024.
В подальшому ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» відступило право вимоги за Договором №811232091, а позивач набув право вимоги за вказаним кредитним договором.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до положень ч.1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно абз.1 ч.1, ч.3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України, разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною першою статті 612 ЦК України визначено: боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За правилами ч.1 ст. 638 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Згідно зі ст. 1047 ЦК України у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, договір позики укладається в письмовій формі.
Згідно з вимогами ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03.09.2015 року відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
За приписами п.6 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до п.12 ч.1 вказаної статті Закону одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Згідно з ст.8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Згідно з вимогами ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Виходячи з того, що матеріали справи містять належні докази на підтвердження факту надання відповідачу кредиту за Договором №811232091 в електронному вигляді, що не суперечить вимогам Цивільного кодексу України та іншого законодавства, вимога про стягнення основного боргу (суми по договорам) у розмірі 8400 грн., відповідно, є законною та обґрунтованою.
Згідно Кредитного договору №811232091 строк користування кредитом складає 30 днів, тобто до 11.02.2024р., відповідач мав сплатити позивачеві 8200 грн. - остаток суми позики за договором та суму процентів за користування позикою 4964,40 грн. ((8200х1.68%)х30), всього 4132,80 грн.
Суд, розглянувши справу в межах заявлених вимог та підстав, вважає обґрунтованими вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у сумі 12332,80 грн. виходячи з того, що відповідно до положень ст.1048 ЦК України, позивач має право стягнути заборгованість по нарахованим та несплаченим процентам за користування коштами у межах погодженого сторонами строку дії Кредитного договору, тобто до 11.02.2024 року включно. Після закінчення строку його дії у позивача відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.
Належних та допустимих доказів того, що позивач вчиняв дії щодо погодження на пролонгацію договору після 11.02.2024, стороною позивача суду не надано.
Як зазначила ВП ВС в постанові від 05.04.2023 № 910/4518/16 «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що підхід, за якого проценти за «користування кредитом» могли нараховуватися та стягуватися за період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, не тільки не відповідає правовій природі таких процентів, а й призводить до вочевидь несправедливих результатів.
Отже, у разі порушення позичальником зобов'язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
Враховуючи викладене, правові підстави для стягнення відсотків з відповідача на користь позивача поза спливом строку на який надавався кредит, відсутні.
Таким чином позов підлягає частковому задоволенню.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу позивача у сумі 7000 грн., суд зазначає наступне.
За приписами ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
На підставі п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Судові витрати на правничу допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.
Згідно ч. 1ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони.
За ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).
Нормою ч. 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У матеріалах справи наявний Договір про надання правової допомоги адвокатським бюро «Тараненко та партнери» та позивачем №09/07/25-01 від 9.07.2025, Акт прийому-передачі наданих послуг від 17.07.2025 в розмірі 7000 грн., свідоцтво адвоката та довіреність адвокату.
Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір був обґрунтованим (див., наприклад, п. 30 рішення у справі Bottazzi v. Italy). Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд, не може бути обов'язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (див. також п. 55 рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Iatridis v. Greece).
Таким чином, враховуючи заперечення з боку сторони відповідача щодо розміру витрат на правову допомогу, обсяг виконаних адвокатом робіт, часу, витраченого адвокатом на виконання таких робіт, ціною позову, принципу розумності та справедливості, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви представника позивача та стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн.
Однак, враховуючи пропорційність задоволених судом вимог (33,58%), з відповідача на користь позивача слід стягнути 1343,20 грн.
За правилами ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже стягненню з відповідача також підлягає витрати по сплаті судового збору в розмірі 752,33 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 5, 7, 12, 76-81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд -
Позовну заяву задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь ТОВ "ФК «ЕЙС" (ЄДРПОУ 42986856) заборгованість за кредитним договором №811232091 від 12.01.2024 року в загальному розмірі 12332,80 грн., витрати по сплаті судового збору 752,33 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1343,20 грн.
У задоволенні позову в іншій частині відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом за письмовою заявою відповідача протягом 30 днів з дня отримання копії рішення.
Заочне рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання.
Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя: Я. В. Бескровний