іменем України
29 жовтня 2025 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 736/84/25
Головуючий у першій інстанції - Кутовий Ю. С.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1585/25
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої - судді Мамонової О.Є.,
суддів - Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, старшого державного виконавця Корюківського відділу державної виконавчої служби у Корюківському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Максименко Олена Леонідівна, Управління автоматичної фіксації порушень дорожнього руху Департаменту патрульної поліції Національної поліції України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 06 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, старшого державного виконавця Корюківського відділу державної виконавчої служби у Корюківському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Максименко Олени Леонідівни, Управління автоматичної фіксації порушень дорожнього руху Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про відшкодування матеріальної шкоди,-
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України (далі по тексту - ДКСУ), старшого державного виконавця Корюківського відділу державної виконавчої служби у Корюківському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Максименко О.Л. (далі по тексту - старший державний виконавець Корюківського ВДВС Максименко О.Л., державний виконавець), Управління автоматичної фіксації порушень дорожнього руху Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (далі по тексту - Управління автоматичної фіксації порушень дорожнього руху), в якому просив стягнути з Держави Україна в особі ДКСУ на його користь відшкодування матеріальної шкоди 1 048,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 19.08.2024 старшим державним виконавцем Корюківського ВДВС Максименко О.Л. було відкрито виконавче провадження №75767409 з примусового виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення серії ЗАВ №03944337 від 28.10.2023, якою на нього накладено стягнення у сумі 680,00 грн. В той же день державним виконавцем прийнято рішення стягнути з нього виконавчий збір у розмірі 68,00 грн, визначено розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 300,00 грн і накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_1 .
Позивач зазначав, що 20.08.2024 він звернувся до державного виконавця з проханням закінчити виконавче провадження, оскільки його не було повідомлено про зазначене правопорушення, йому не направлено постанову про накладення адміністративного стягнення протягом трьох днів з дня її винесення рекомендованим листом з повідомленням, а тому він не мав можливості виконати постанову добровільно, що призвело до подвійного стягнення штрафу. Всупереч поданій заяві 06.09.2024 державним виконавцем з рахунку позивача стягнуто 1 048,00 грн.
Під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, копії якого були вручені позивачу під розписку 09.09.2024, ОСОБА_1 дізнався, що листом старшого державного виконавця Корюківського ВДВС Максименко О.Л. від 06.09.2024 №28018-24/271 йому відмовлено у завершенні виконавчого провадження за відсутністю підстав. При цьому виконавець послався на п. 10-2 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» для легалізації стоку пред'явлення виконавчого документа до виконання.
На думку позивача, оскільки зміни щодо переривання строків на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні до Кодексу України про адміністративні правопорушення, зокрема до статей 37-39, 303, не вносились, то положення п. 10-2 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» не поширюються на правовідносини щодо стягнення штрафу згідно з постановою про накладення адміністративного стягнення та, відповідно, постанова від 28.10.2023 серії ЗАВ №03944337 не підлягає виконанню.
Указував, що матеріальну шкоду у розмірі 680,00 грн (штраф) нанесено внаслідок протиправних дій Управління автоматичної фіксації порушень дорожнього руху, яке подало заяву про примусове виконання постанови про накладення адміністративного стягнення поза межами строку її пред'явлення (до 21.03.2024).
Також стверджував, що матеріальну шкоду у розмірі 1 048,00 грн нанесено з вини старшого державного виконавця Корюківського ВДВС Максименко О.Л., яка протиправно прийняла виконавчий документ, відкрила виконавче провадження №75767409 про стягнення 680 грн штрафу та в рамках цього провадження винесла постанови від 19.08.2024 про стягнення виконавчого збору у розмірі 68,00 грн і про визначення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 300,00 грн, та, всупереч п. 9 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», не повернула Управлінню автоматичної фіксації порушень дорожнього руху постанову про накладення адміністративного стягнення.
Позивач уважав доведеною ту обставину, що йому завдано матеріальну шкоду у розмірі 1 048,00 грн, а також, що зазначену шкоду завдано протиправними діями і рішеннями державних органів та їх посадових осіб.
Рішенням Корюківського районного суду Чернігівської області від 06.08.2025 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд, встановивши відсутність звернення позивача до суду зі скаргою на протиправні дії державного виконавця, а також неоскарження ним постанови про накладення адміністративного стягнення, зобов'язаний був застосувати при розгляді справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення суду у справі «Рисовський проти України», як джерела права, та поновити права ОСОБА_1 судовим рішенням без необхідності додаткових звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Зокрема заявник зазначає, що суд був наділений повноваженнями постановити окрему ухвалу та направити її прокурору, зазначивши про необхідність перевірки правомірності винесення постанови про накладення адміністративного стягнення, зафіксованого в автоматичному режимі, та подання її на виконання поза межами строку, а також перевірки правомірності дій виконавця.
Стверджує, що протиправні дії не можуть спричиняти правомірних наслідків, а обов'язок доведення правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності покладено саме на Управління автоматичної фіксації порушень дорожнього руху, яке не надало доказів вручення постанови про накладення адміністративного стягнення ОСОБА_1 , а тому він не мав можливості її виконати добровільно, тож подача цієї постанови до примусового виконання 30.06.2024 свідчить про умисні протиправні дії посадових осіб цього Управління.
Уважає, що прийняття постанови до виконання та саме її виконання свідчить про умисні протиправні дії старшого державного виконавця Корюківського ВДВС Максименко О.Л., яка на підставі п. 9 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» мала її повернути стягувачу без прийняття до виконання.
Указує на помилковість висновків суду першої інстанції щодо необхідності оскарження дій державного виконавця в порядку розділу VII ЦПК України, оскільки порядок їх оскарження визначено ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження».
У відзиві на апеляційну скаргу ДКСУ просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення районного суду залишити без змін, як законне та правомірне, яке базується на нормах матеріального та процесуального права.
Відповідач звертає увагу на те, що хоча спір у справі виник через незаконні, на думку позивача, дії та рішення працівників правоохоронних органів та відділу державної виконавчої служби, проте позивач просить стягнути з Держави України в особі Державної казначейської служби України на його користь матеріальну шкоду, що суперечить практиці Великої Палати Верховного суду у справі №910/23967/16 від 19.06.2018.
Указує, що дії ДКСУ відносно позивача незаконними не визнано. Також відсутнє судове рішення щодо визнання незаконними дій Корюківського ВДВС та Управління автоматичної фіксації порушень дорожнього руху. Тому, наголошує ДКСУ, позивачем не підтверджено та не надано достовірних доказів щодо протиправності дій або бездіяльності відповідачів.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 1166 ЦК України підставою для застосування цивільно-правової відповідальності є наявність в діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв'язок між ними, проте позивачем не надано доказів звернення до суду зі скаргою на протиправні дії старшого державного виконавця Корюківського ВДВС Максименко О.Л. в порядку розділу VII ЦПК України та вчинення виконавцем протиправних дій, якими завдано шкоди, а також не реалізовано право на оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення зафіксованого в автоматичному режимі в порядку визначеному КУпАП.
З таким висновком районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.
Судом у справі встановлено, що 28.10.2023 інспектором Департаменту патрульної поліції Бануляк А.В. винесено постанову серії ЗАВ №03944337 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн, у зв'язку із тим що 28.10.2023 о 10 год 03 хв за адресою Н27 Чернігів-Грем'яч 11+903 зафіксовано транспортний засіб ВАЗ 211440, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ; особа, яка керувала транспортним засобом, перевищила встановлені обмеження швидкості руху транспортних засобів на 23 км/год, чим порушила п. 12.9 (б) Правил дорожнього руху України, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП. Дані, зафіксовані в автоматичному режимі за допомогою технічного засобу Каскад, 141-1120. У постанові зазначено строк пред'явлення її до примусового виконання до 21.03.2024 (а.с. 5-зворот, 65, 81).
30.06.2024 Управління автоматичної фіксації порушень дорожнього руху звернулось до Корюківського ВДВС із заявою про примусове виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі серії ЗАВ №03944337 від 28.10.2023, яка набрала законної сили 21.12.2023, та підлягає примусовому виконанню протягом трьох місяців з дня набрання нею законної сили, для стягнення з боржника ОСОБА_1 штрафу у розмірі 680,00 грн (а.с. 5, 66, 85).
Постановою старшого державного виконавця Корюківського ВДВС Максименко О.Л. від 19.08.2024 відкрито виконавче провадження №75767409 з примусового виконання постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЗАВ №03944337 від 28.10.2023, а саме - про стягнення з ОСОБА_1 штрафу у розмірі 680,00 грн (а.с. 6-зворот).
Постановами старшого державного виконавця Корюківського ВДВС Максименко О.Л. від 19.08.2024 в рамках виконавчого провадження №75767409 винесено постанови:
- про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 у розмірі 68,00 грн (а.с. 7, 69);
- про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, якою визначено для боржника ОСОБА_1 загальну суму мінімальних витрат 300,00 грн (а.с.7-зворот, 68);
- про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику - ОСОБА_1 (а.с. 70).
06.09.2024 Корюківським ВДВС надано відповідь №28018-24/271 на заяву ОСОБА_1 від 20.08.2024, зі змісту якої вбачається, що підстави для завершення виконавчого провадження №75767409, визначені ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», відсутні. Станом на 06.09.2024 боржником штраф не сплачений. У відповіді також вказано, що відповідно до п. 10-2 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану (а.с. 8).
06.09.2024 з рахунку ОСОБА_1 стягнуто 1 048,00 грн за ВП №75767409 з виконання виконавчого документу: постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення ЗАВ №03944337, документ виданий 28.10.2023 (а.с. 9).
Постановою старшого державного виконавця Корюківського ВДВС Максименко О.Л. від 09.09.2024 знято арешт з усіх рахунків, що належать боржнику ОСОБА_1 (а.с. 71).
11.09.2024 у ВП №75767409 старшим державним виконавцем Корюківського ВДВС Максименко О.Л. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення №ЗАВ 03944337 від 28.10.2023, припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення (а.с. 72).
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У статті 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Відповідно до частин першої, другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частини перша, друга статті 1166 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).
Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 зроблено висновок, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом.
Відповідно до статті 289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та/або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), - протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
Виконавче провадження, згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно з частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Звертаючись до суду, ОСОБА_1 посилався на те, що Управління автоматичної фіксації порушень дорожнього руху всупереч приписам ч. 1 ст. 303 КУпАП протиправно подало заяву про примусове виконання постанови про адміністративне правопорушення, не повідомило його про винесену постанову для можливості її виконання в добровільному порядку, а старший державний виконавець Корюківського ВДВС Максименко О.Л. прийняла виконавчий документ і відкрила виконавче провадження №75767409, у зв'язку з чим просив стягнути із держави 1 048,00 грн як завдану йому шкоду в розмірі стягнутої з нього суми в межах виконавчого провадження.
Тож спірні правовідносини, що виникли між сторонами у цій справі, пов'язані з примусовим виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення у виконавчому провадженні №75767409, в яких рішення посадових осіб Управління автоматичної фіксації порушень дорожнього руху щодо накладення стягнення може бути оскаржено згідно зі статтею 289 КУпАП, а рішення старшого державного виконавця Корюківського ВДВС Максименко О.Л., який виступає суб'єктом примусового стягнення коштів за виконавчим документом, можуть бути оскаржені згідно з частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження». Тому доводи апеляційної скарги в частині обов'язку Управління автоматичної фіксації порушень дорожнього руху доведення правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності та незаконності прийняття постанови до виконання старшим державним виконавцем Корюківського ВДВС Максименко О.Л. не заслуговують на увагу.
Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 686/16161/16-ц; від 04 липня 2018 року у справі № 641/2328/17; від 22 березня 2018 року у справі № 638/13100/14-ц; від 23 січня 2019 року у справі № 308/1990/16-ц та інших.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку обставинам, зазначеним у позовній заяві ОСОБА_1 , та дійшов до обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди та відсутність правових підстав для покладення на Державу Україна обов'язку сплатити позивачу матеріальну шкоду, без доведення протиправності діяння особи, яка, на його думку, її завдала у визначеному законом порядку та спосіб.
Твердження апеляційної скарги про те, що встановивши відсутність звернення позивача до суду зі скаргою на протиправні дії виконавця, а також не оскарження ним постанови про накладення адміністративного стягнення, суд зобов'язаний був застосувати при розгляді справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення суду у справі «Рисовський проти України», як джерела права та поновити права ОСОБА_1 судовим рішенням без необхідності додаткових звернень та виконання будь-яких інших умов для цього, ґрунтуються на невірному розумінні заявником норм права.
Так, у справі «Рисовський проти України» суд зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу юридичного захисту для забезпечення дотримання суті конвенційних прав і свобод, в якій би формі вони не закріплювалися в національному правопорядку (п. 82).
У цій справі ОСОБА_1 мав можливість скористатись ефективними засобами захисту, тобто засобами, які б запобігли вчиненню порушень чи їх продовженню, однак не скористався ними.
Не заслуговують на увагу посилання ОСОБА_1 на те, що суд, під час розгляду справи, мав постановити окрему ухвалу та направити її прокурору в якій зазначити про необхідність перевірки правомірності винесення постанови про накладення адміністративного стягнення, зафіксованого в автоматичному режимі, та подання її на виконання поза межами строку, а також перевірки правомірності дій виконавця.
Так, тлумачення частини першої статті 262 ЦПК України свідчить, що суд постановляє окрему ухвалу лише тоді, якщо під час вирішення спору встановить порушення певним органом чи іншою особою вимог законодавства або недоліки в їхній діяльності.
Разом з тим, перевірка правомірності винесення постанови про накладення адміністративного стягнення, зафіксованого в автоматичному режимі та подання її на виконання поза межами строку, а також перевірки правомірності дій виконавця, як вже було зазначено вище, мала відбутися у порядку, встановленому законом, тобто у відповідності до вимог ст. 289 КУпАП та ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», і постановлення окремої ухвали та зобов'язання прокурора провести перевірку правомірності дій відповідачів, не може заміняти судового провадження щодо оскарження постанови про адміністративне правопорушення, а також скарги на дії або бездіяльність державного виконавця, наслідком якого такі дії можуть бути визнані неправомірними.
Помилкове посилання суду першої інстанції на врегулювання можливості оскарження дій державного (приватного) виконавця у спірних правовідносинах розділом VII ЦПК України, оскільки такий порядок передбачено ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», на правильність висновків не впливає та не може бути підставою для скасування вірного по суті рішення.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.10.2023 в справі №686/7081/21 звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною в справі певний орган.
Держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України). Це правило стосується як договірної, так і позадоговірної відповідальності держави. З огляду на те, що саме держава наділяє її органи майном, зокрема коштами, ці органи не мають власного майна. Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі незалежно від того, на якому казначейському рахунку вони обліковуються. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати цих коштів є держава Україна. Тому як у спорі щодо відшкодування завданої державою шкоди у грошовому еквіваленті, так і в спорі щодо прострочення виконання обов'язку з виплати такого відшкодування, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у судовому рішенні, суд стягує відповідні суми саме з Державного бюджету України, а не з конкретних рахунків органу державної влади, що представляє інтереси держави в спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 в справі № 910/23967/16, від 22.09.2022 в справі № 462/5368/16-ц, від 12.07.2023 в справі № 757/31372/18-ц).
Тож твердження ДКСУ, що відшкодування матеріальної шкоди підлягають стягненню з Державного бюджету України, а не з Державної казначейської служби є слушними, проте у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, підстав для стягнення матеріальної шкоди судом не встановлено.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів уважає, що доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим, згідно зі ст. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 06.08.2025 - без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 06 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуюча О.Є. Мамонова
Судді: Н.В. Висоцька
Н.В. Шитченко