Справа № 521/7096/25
Номер провадження:1-кп/521/1494/25
28 жовтня 2025 року м.Одеса
Хаджибейський районний суд м. Одеси у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника обвинуваченого-адвоката ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Одеси клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу обвинуваченому та клопотання захисника про зміну запобіжного зоходу у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до ЄРДР за №12024160000000917 від 12.07.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.332, ч.4 ст.368-3 КК КК України,-
В провадженні Хаджибейського районного суду м.Одеси перебуває зазначене кримінальне провадження на стадії судового розгляду.
Прокурор заявив клопотання про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 , посилаючись на тяжкість висунутого обвинувачення та наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України без зміни раніше визначеного розміру застави.
Прокурор підтримав клопотання в судовому засіданні, проти клопотання захисту про зміну запобіжного заходу на домашній арешт заперечував, також зазначив, що відсутня згода власника квартири на проживання в ній обвинуваченого.
Захисник та обвинувачений заперечували проти клопотання прокурора, просили відмовити у його задоволенні. Захисником заявлено клопотання про зміну запобіжного заходу на домашній арешт, який обвинувачений може виконувати в орендованій ним квартирі, посилається на зменшення ризиків у зв'язку із дослідженням судом джоказів та визнанням вини обвинуваченим. У випадку відмови судом змінити запобіжний захід, просив зменшити розмір застави, який є непомірним для обвиунваченого.
Вислухавши думку прокурора, обвинуваченого та його захисника, вивчивши клопотання прокурора, захисту та матеріали, які обґрунтовують доводи клопотань, суд приходить до наступного.
Відповідно до вимог ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
При розгляді питання про продовження строку запобіжного заходу оцінці судом підлягають наявність та/або продовження існування ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 КПК. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) буде здійснювати відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
З урахуванням наявності існування наведених ризиків виникла необхідність у вирішенні питання щодо продовження дії запобіжного заходу стосовно обвинуваченого.
Обвинувачений ОСОБА_4 обвинувачується у вчинені тяжкого злочину, за вчинення якого, передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком до дев'яти років. Обвинувачений раніше судимий, має постійне місце проживання, неповнолітніх дітей на утриманні, до затримання здійснював підприємницьку діяльність, є інвалідом 2ї групи, уклав договор оренди квартири у м.Одеса 01.09.2025 року.
Суд приходить до висновку, що обвинувачений, для якого настання вказаних наслідків є небажаним, може вдатися до спроб переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Наявність у обвинуваченого постійного місця проживання, серед іншого оренди квартири у м.Одеса за договором, соціальних зв'язків на думку суду не здатні усунути наявність наведених ризиків та існує реальна загроза, що останній може вдатися до переховування від суду, зазначений ризик є достатьньо високим, оскільки судом ще на закінчено судовий розгляд, а тому ризики незаконно впливу на свідків, вчинення іншого правопорушення, також залишаються реальними.
Під час вирішення питання продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд також враховує надані суду відомості щодо особи обвинуваченого, який є інвалідом 2ї групи, стану його здоров'я, здійсненням останнім волонтерської діяльності.
З урахуванням наявності існування наведених ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, виникла необхідність у вирішенні питання щодо обрання запобіжного заходу стосовно обвинувачених.
Згідно ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу. Та відповідно до п.5 ч.2 зазначеної статті запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
Виходячи з характеру та обставин інкримінованого злочину, беручи до уваги особу обвинуваченого, наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, можна дійти висновку про те, що лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою надасть можливість запобігти вищевказаним ризикам та забезпечити і гарантувати належне виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та перешкодити зазначеним ризикам.
За наведених обставин суд відхиляє посилання сторони захисту на відсутність наведених стороною обвинувачення ризиків, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певний ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Судом ще не закінчено судовий розгляд, тому ризикі можливого впливу на свідків та інші, на які посилається прокурор, продовжують існувати.
При цьому суд враховує, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, проте при вирішенні питання про продовження обвинуваченим строку тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст.177 КПК України, які на час розгляду клопотання є реальними.
Під час розгляду клопотання прокуороа судом також враховується, що вимогами Кримінального законодавства передбачено достатньо суворе покарання за злочин, який інкримінується обвинуваченому, а тому з метою нівелювання існуючих ризиків, зокрема переховування від суду та уникнення можливого суворого покарання, існують достатні підстави для подальшого застосування найсуворішого запобіжного заходу, що забезпечить судовий розгляд кримінального провадження та слугуватиме виконанню його завдань.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював і те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Оцінивши в сукупності всі наведені обставини, суд бере до уваги тяжкість інкримінованих злочинів, матеріальний стан, особу обвинуваченого та приходить до висновку, про наявність підстав для задоволення клопотання прокурора та необхідності продовження обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому та відсутності підстав для задоволення клопотання захисника про зміну запобіжного заходу на домашній арешт, оскільки такий запобіжний захід не зможе забезпечити уникнення зазначених ризиків та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою буде співмірним з існуючими ризиками, відповідатиме особі обвинуваченого та тяжкості висунутого йому обвинувачення і зможе забезпечити належну процесуальну поведунку останнього. Підстав для обрання більш м'якого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, як про це просить сторона захисту судом не встановлено.
При цьому суд приходить до висновку, що клопотання сторони захисту про зменшення розміру визначеного раніше застави заслуговує на увагу.
На час розгляду клопотання судом вже досліджено докази у кримінальному провадженні, обвинувачений визнає свою вину у інкримінованому йому злочині, надав суду пояснення щодо обставин правопорушення, тому суд приходить до всиновку, що зазначені ризики на цей час зменшилися, але не зникли у повному обсязі, оскільки судорвий розгляд триває та остаточне рішення у кримінальному провадженні судом ще не прийняте .
На стадії досудового розслідування до обвинуваченого було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави у розмірі 661 прожиткових мінімумів для працездатних громадян, що становить 2001508 грн. та перевищує максимальний розмір для інкримінованого обвиунваченому злочину, який був дієвим важелем для процесуального впливу на поведінку останнього. На час розгляду судом клопотань застава не була внесена.
Непомірність розміру застави для обвинуваченого фактчно приводить його до безальтернативності запобіжного заходу та тривалого часу перебування під вартою. При цьому вимогами ч.3 ст.183 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд зобов'язаний визначити розмір застави, достатній для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що право на свободу та особисту недоторканність є одним з визначальних та фундаментальних конституційних прав людини.
Отже, обґрунтованість застосування запобіжних заходів, пов'язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, зокрема тримання під вартою, має піддаватися судовому контролю через певні проміжки часу, періодично об'єктивним та неупередженим судом на предмет перевірки наявності чи відсутності ризиків, за яких вказані запобіжні заходи застосовуються, у тому числі при закінченні досудового розслідування, коли деякі ризики вже можуть зникнути.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати кримінальному провадженню.
Відтак, з однієї сторони розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншої - не має бути таким, що є завідомо непомірним для цієї особи та призводить до неможливості виконання застави.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Гафа проти Мальти», було встановлено що гарантія, передбачена статтею 5 §3 Конвенції покликана забезпечити явку обвинуваченого у судовому засіданні. Тому розмір застави повинен бути встановлений з огляду на особу підозрюваного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб стримати його від втечі. Оскільки питання, яке розглядається, є основним правом на свободу, гарантованим статтею 5, органи влади повинні докладати максимум зусиль як для встановлення належного розміру застави, так під час вирішення питання про необхідність продовження тримання під вартою. Крім того, розмір застави, має бути належним чином обґрунтовано у рішенні про визначення застави і повинна враховувати майновий стан обвинуваченого. Нездатність національних судів оцінити здатність заявника сплатити необхідну суму може викликати виявлення Судом порушення. Проте обвинувачений, якого судові органи готові звільнити під заставу, повинні вірно подати достатню інформацію, яку можливо перевірити, якщо це буде необхідно, щодо суми застави, яку необхідно встановити.
З урахуванням викладеного, суд, зважаючи на практику ЄСПЛ, відповідно до якої зі спливом часу ризики, які існували на момент застосування запобіжного заходу, значно зменшуються або ж взагалі зникають, а також враховуючи наведені вимоги чинного законодавства, надаючи увагу обставинам кримінального правопорушення, у вчинені якого обвинувачується ОСОБА_4 , його особу, тривале перебуває під вартою, його матеріальний і сімейний стан та спроможність внесення застави особисто ним та близькими членами його родини, тяжкість висунутого обвинувачення, зменшення наявних ризиків, передбачених ст.177 КПК України, суд приходить до висновку про наявність підстав для зменшення раніше визначеного в якості альтернативи розміру застави в рамках дотримання принципу не погіршення в частині обмеження прав обвинуваченого до розміру 490 (чотириста дев'яносто) прожиткових мінімумів для працездатної особи, що складає 1483720 (один мільйон чотириста вісімдесят три тисячі сімсот двадцять) гривень та відповідає розмірам, визначеним ч.5 ст.182 КПК України, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України, що буде співмірним з існуючими ризиками, відповідатиме особі обвинуваченого та тяжкості висунутого йому обвинувачення і зможе забезпечити належну процесуальну поведінку останнього. Підстав для зменшення розміру застави до мінімального, як про це просить сторона захисту, суд не знаходить із урахуванням наведених обставин.
Керуючись ст.ст. 315, 176,177, 183, 193,194, 196 КПК України, суд -
Клопотання прокурора - задовольнити частково.
Продовжити дію запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» строком на 60 днів по 26 грудня 2025 року включно.
Визначити розмір застави як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_4 обов'язків, передбачених КПК України, у розмірі 490 (чотириста дев'яносто) прожиткових мінімумів для працездатної особи, що складає 1483720 (один мільйон чотириста вісімдесят три тисячі сімсот двадцять) гривень на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області.
Обвинувачений ОСОБА_4 з дня визначення судом розміру застави може внести заставу на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Одеській області або забезпечити її внесення заставодавцем та надати документ, що це підтверджує, суду.
За умови внесення застави на обвинуваченого ОСОБА_4 відповідно до ст.194 КПК України будуть покладені обов'язки: прибувати до суду за першою вимогою; не відлучатись з м.Одеси без дозволу суду; утримуватися від спілкування зі свідками; здати на зберігання свій паспорт для виїзду за кордон.
Наслідком невиконання зазначених обов'язків є звернення застави в дохід держави і обрання до обвинувачсеного запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або тримання під вартою.
Ухвала суду щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
У задоволенні клопотання захисника - адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 з тримання під вартою на домашній арешт - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду в частині застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою може бути подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
В іншій частині ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1