Березівський районний суд Одеської області
29.10.2025
Справа № 494/1224/25
Провадження № 2/494/1081/25
29 жовтня 2025 року м. Березівка
Березівський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Панчишина А.Ю.,
при секретарі Станілевич А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Березівського районного суду Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції, -
18 вересня 2025 року, згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, в провадження судді Березівського районного суду Одеської області Панчишина А.Ю. надійшла цивільна справа №494/1224/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції.
ОСОБА_1 , звернувшись з цим позовом до суду, посилався на те, що з лютого 2006 року перебувала з відповідачем ОСОБА_2 в шлюбних відносинах, мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з матір'ю після розлучення в 2008 році.
Стосунки погіршилися, сторони тривалий час не спілкуються, відповідач відмовлявся добровільно сплачувати аліменти на утримання сина, участі у житті не приймає.Тому в 2008 році позивачка звернулася до Іванівського районного суду Одеської області з позовом про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, який був задоволений та визначено розмір аліментів в 1/4 частини з усіх видів доходу, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення ним повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На даний момент ОСОБА_4 , є повнолітнім, але навчається в Одеському національному морському університеті, на денній формі навчання, за контрактом.
Відповідач на протязі всього часу участі в додаткових витратах на сина не приймає, добровільно допомагати відмовляється, та в загалі не хоче спілкуватися.
Хоча ОСОБА_2 має матеріальну можливість допомагати в утриманні дитини, тому що наразі є військовослужбовим.
Відповідач в добровільному порядку не сплачував ні аліменти, ні заборгованість з аліментів, але має дохід і можливість.
На даний момент сума заборгованості відповідача складає 164 085,86 грн.
Таким чином, на даний момент ОСОБА_2 , як боржник, який прострочив виконання зобов'язань, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції.
Дата початку розрахунку: 01.07.2024 року. Дата закінчення розрахунку (включно): 26.05.2025 року. Всього: Збитки від інфляції, за період з 01.07.2024 року по 26.05.2025 року в сумі 19690,30 грн.3 відсотки річних від суми боргу в 164 085,86 грн. складає - 4443,77 грн.Ставка пені: Подвійна ставка НБУ. Спеціальний строк позовної давності: 1 рік. Строк в межах якого нараховується пеня: 6 місяців. Пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань: 21 532,91 грн. Загальна сума вимог за результатами розрахунку: 209 752,84 грн. Судові витрати складаються з поштових відправлень - 300,00 грн. та послуги адвоката - 6 000 грн.
На підставі вищевикладеного, позивачка проситьстягнути з ОСОБА_2 суму боргу з аліментів в 164 085,86 гривен з урахуванням індексу інфляції у розмірі - 19690,30 грн. і неустойку в розмірі 3% річних - 4443,77 грн.; пені за несвоєчасне виконання зобов'язань: 21 532,91 грн., на загальну суму 209 752, 84 грн.
Ухвалою суду від 25.09.2025 року відкрито провадження та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження на 29.10.2025 року о 09:00 год.
Позивачка у судове засідання не з'явилася, подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, на позовних вимогах наполягає та просить їх задовольнити у повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином 17.10.2025 року, що вбачається з відстеження рекомендованого повідомлення на сайті Укрпошта. Відзив на позовну заяву не подав.
За приписами ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи суддя вважає, що позовні вимоги позивачки підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. Від спільного проживання мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
31.03.2008 року Іванівським районним судом Одеської області був виданий виконавчий лист №2-247/08 щодо стягнення з ОСОБА_2 аліментів у розмірі частини від заробітку щомісячно.
Згідно копії розрахунку заборгованості зі сплати аліментів (справа АСВП №20780483), виданого Березівським відділом державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 15.08.2024 року,на момент повноліття дитини боржник ОСОБА_2 має заборгованість зі сплати аліментів у сумі 164 085 грн. 86 коп.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стосовно вимоги про стягнення заборгованості по аліментах суд зазначає наступне.
Згідно ч. 4 ст. 195 Сімейного кодексу України, розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
Порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду передбачений Законом України «Про виконавче провадження» і суд вирішує питання заборгованості лише у разі спору про її розмір.
Ніяких даних, які б свідчили про те, що існує спір з приводу неправильності нарахування суми заборгованості по аліментам матеріали справи не містять.
Таким чином, при відсутності такого спору заборгованість стягується державним виконавцем відповідно до положень Закону, а не на підставі рішення суду про стягнення заборгованості. Саме до цього зводяться висновки ВСУ викладені під час розгляду справи № 6-850 св 17.
Внаслідок неналежно виконання відповідачем аліментних зобов'язань щодо утримання дитини станом на 10.08.2024 виникла заборгованість за аліментами у розмірі склала 164 085,86 грн., яку позивачка просить стягнути з відповідача.
Відповідно до ст. 194 Сімейного кодексу України, аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за десять років, що передували пред'явленню виконавчого листа до виконання. Якщо за виконавчим листом, пред'явленим до виконання, аліменти не стягувалися у зв'язку з розшуком платника аліментів або у зв'язку з його перебуванням за кордоном, вони мають бути сплачені за весь минулий час. Заборгованість за аліментами, які стягуються відповідно до статті 187 цього Кодексу, погашається за заявою платника шляхом відрахувань з його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягується за рішенням суду. Заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу, - до досягнення нею двадцяти трьох років.
Згідно з ч. 3 ст.195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
Отже, при відсутності такого спору заборгованість стягується державним виконавцем відповідно до положень Закону, а не на підставі рішення суду про стягнення заборгованості.
Враховуючи викладене, сума заборгованості по аліментах в даному випадку не підлягає стягненню в судовому порядку, а має стягуватись державним виконавцем у порядку передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Таким чином, для стягнення заборгованості за аліментами, які стягуються на підставі судового рішення, законодавець не вимагає окремого рішення суду про стягнення такої заборгованості, а встановлює порядок її стягнення в межах виконавчого провадження за рішенням суду про стягнення аліментів.
Повторне стягнення із боржника суми, яка має бути ним виплачена в порядку виконання рішення суду про стягнення аліментів недопустиме.
Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 572/1762/15-ц, від 09 вересня 2020 року у справі № 204/8019/16-ц, від 28 жовтня 2020 року у справі № 537/4755/16-ц.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі про визначення розміру і стягнення заборгованості за аліментами (постанова від 10 квітня 2024 року у справі № 761/43598/21 (провадження № 61-2588св24) зробив наступний висновок: згідно з частиною першою статті 187СК України, один із батьків може подати заяву за місцем роботи, місцем виплати пенсії, стипендії про відрахування аліментів на дитину з його заробітної плати, пенсії, стипендії у розмірі та на строк, які визначені у цій заяві. Вказані норми матеріального права визначають порядок стягнення аліментів за виконавчим листом за минулий час та заборгованості за аліментами, що утворилася при їх відрахуванні, за заявою платника, поданою відповідно до статті 187 СК України, і саме в цьому випадку закон передбачає право на звернення до суду та стягнення заборгованості за аліментами. Стягнення ж заборгованості за аліментами, які вже стягуються на підставі судового рішення, закон не передбачає. Суд, при наявності спору може лише визначити розмір такої заборгованості, яка має бути стягнена в межах виконавчого провадження, при виконанні рішення суду про стягнення аліментів, і ухвалення окремого (додаткового) рішення суду про стягнення цієї заборгованості не потребує. У цій справі суд визначив розмір заборгованості за аліментами, стягнення якої не може бути самостійним предметом позову, оскільки підлягає стягненню державним виконавцем у порядку передбаченому Законом України "Про виконавче провадження" на виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 березня 2013 року про стягнення аліментів.
Згідно частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень у разі наявності заборгованості, яка виникла на момент закінчення встановленого строку для стягнення аліментів, її стягнення проводиться у загальному порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження».
Враховуючи, що заборгованість утворилася за аліментами, які вже стягуються на підставі виконавчого листа №2-247/08, виданого 31.03.2008 року Іванівським районним судом Одеської області, а тому відсутні підстави для стягнення такої заборгованості в судовому порядку. Отже, стягнення заборгованості за аліментами у даній справі не може бути самостійним предметом позову, оскільки підлягає стягненню державним виконавцем у порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження", а тому суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості зі сплати аліментів у розмірі 164 085,86 грн.
Стосовно вимоги щодо стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язань суд зазначає наступне.
У зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язань зі сплати аліментів у своїй позовній заяві позивачка просить стягнути на свою користь з відповідача пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань у розмірі 21 532,91 грн.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідачем не надано суду доказів, що спростовують нараховану державним виконавцем заборгованість. Вказане свідчить, що заборгованість зі сплати аліментів виникла саме з вини відповідача.
За приписами ст. 196 СК України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
При визначенні порядку нарахування неустойки за несплату аліментів Верховний Суд в Постанові від 25 квітня 2018 року у справі №572/1762/15-ц (Провадження № 14-37цс18) встановив, що неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Відповідно до постанови ВС/КЦС від 17.11.2021, прийнятої за результатами розгляду справи №569/14819/19 (провадження № 61-1586св20), правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, отже, і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення. Пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Отже, зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.
Згідно висновку якого дійшла колегія суддів ВС/КЦС у постанові від 19.01.2022, прийнятій за результатами розгляду справи №711/679/21, стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів; розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток. Тобто, заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1%.
Тобто відповідач зобов'язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.
При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
Відповідач не довів належними та допустимими доказами, що він вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання зі сплати аліментів.
Зокрема, доказів направлення відповідачем грошових коштів (аліментів) засобами поштового зв'язку на адресу позивачки, відмови останньої в отриманні грошових коштів, тощо,- відповідачем не надано.
У статті 196 СК України не встановлено будь-яких обмежень періоду нарахування пені, навпаки, в ній зазначено, що пеня нараховується за кожен день прострочення.
Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.
Отже, зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі ч. 1ст. 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.
Аліменти нараховуються щомісячно, тому строк виконання цього обов'язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.
Законодавець установив розмір пені - 1% за кожен день прострочення та період, за який нараховується пеня - за кожен день, починаючи з наступного, у який мала бути здійснена сплата аліментів за відповідний місяць, але таке зобов'язання не було виконане, і до дня, у який проведена сплата заборгованості чи до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені.
Таке правило застосовується у разі прострочення виконання зобов'язання зі сплати аліментів за місяць, у який вони мали бути сплачені.
Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток.
Тобто формула така: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %.
За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем. Загальний розмір пені становить суму пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.
Згідно наданого позивачкою розрахунку неустойки (пені) по аліментам за період з 01.07.2024 року по 26.05.2025 року складає 21 532, 91 грн.
Перевіривши розрахунок, наданий позивачкою, суд приходить до висновку про те, що такий є вірним:
Дата початку розрахунку 01.07.2024 року
Дата закінчення розрахунку 26.05.2025 року
Сума заборгованості, згідно розрахунку заборгованості по аліментам, становить 164 085,86 грн.,
Строк в межах якого нараховується пеня: 6 місяців
Ставка пені: Подвійна ставка НБУ
Розраховується за формулою:
Пеня = (сума боргу) *(розрахункова ставка (%) ) :100%*(кількість днів): (кількість днів у році).
Де:
(сума боргу) - сума простроченого боргу;
(розрахункова ставка (%) ) - розрахункова ставка пені в процентах річних);
(кількість днів) - кількість днів прострочення зобов'язання;
(кількість днів у році) - кількість днів у календарному році.
Пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань :21532,91грн.
Беручи до уваги вищевказані обставини, суд уважає можливим стягнути з відповідача на користь позивачки пеню у розмірі 21 532,91 грн.
Щодо вимоги про стягнення інфляційних витрат та 3% річних на суму пені, суд виходить з наступного.
У зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язань зі сплати аліментів у позивачка просить стягнути на свою користь інфляційні витрати у розмірі 19690,30 грн., неустойку в розмірі 3% річних у розмірі 4443,77 грн.
Згідно з наведеним у ст. 509 ЦК України визначенням, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Цивільне зобов'язання передбачає наявність обов'язку боржника щодо кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати від боржника виконання відповідного обов'язку, і таке зобов'язання в силу ч. 2 та ч. 3 ст. 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.
Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов'язань наведені в ст. 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом ст.ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2023 у справі №420/2411/19, зазначила, що ст. 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України. Тому приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц).
У постанові від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, згідно з яким положення ст. 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду.
Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов'язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов'язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв'язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №686/7081/21 (від висновків якої скаржник просить відійти)).
Отже, рішення суду про стягнення на користь позивачки з відповідача пені підтверджує грошове зобов'язання, зокрема те, що виникло у боржника ОСОБА_2 у зв'язку із невиконанням судового рішення на користь позивача ОСОБА_5 .
За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) виконання остаточного судового рішення, яким вирішений спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру, є частиною "права на суд" (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece, § 40, 45, заява № 18357/91) від 19.03.1997,"Бурдов проти Росії" (Burdov v. Russia, § 34, 37, заява №59498/00) від 07.05.2002).
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції). Це право гарантоване і для тих випадків, коли право на справедливий судовий розгляд порушене невчасним виконанням судового рішення, зокрема через відсутність коштів (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Бурдов проти Росії (№2)" (Burdov v. Russia (№ 2), § 96, 97, 99, 117, заява №33509/04) від 15.01.2009).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (п. 31) відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 20.01.2016 у справі №6-2759цс15 (про те, що правовідносини стосовно виконання судових рішень урегульовані Законом України "Про виконавче провадження" і до них не можна застосовувати приписи про цивільно правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (ст. 625 ЦК України)), а також від 02.03.2016 у справі №6-2491цс15 про те, що ст. 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а ч. 5 ст. 11 цього Кодексу не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК України за наявності деліктних, а не зобов'язальних правовідносин. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення; приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (п. 45 постанови).
Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) боржником підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням його грошового зобов'язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов'язання слід застосовувати приписи ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Враховуючи викладене, вважаю, що положення ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Згідно наведеного позивачкою у позовній заяві розрахунку, інфляційні втрати у зв'язку з несплатою в період з 01.07.2024-26.05.2025 відповідачем на користь позивачки аліментів на підставі судового рішення становлять 22054,74 грн., сума нарахованих процентів 3% річних складає 4443,77. Оскільки сума інфляційних втрат вираховано судом за вказаний позивачкою період більша (22054,74 грн.), чим зазначено останньою (19690,30 грн), то не виходячи за межі заявлених вимог суд вважає, що є підстави для задоволення позову в частині стягнення трьох відсотків річних в розмірі 4443,77 грн., обрахунок, яких відповідає закону та інфляційних втрат в розмірі 19690,30 грн. Вказані розміри відповідачем не спростовані.
Стосовно вимоги щодо стягнення судових витрат на поштові відправлення та оплату послуг адвоката суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справ. Згідно до п.1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справ належать витрати на професійну правничу допомогу.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 на підставі договору про надання правової допомоги №25/05/25 від 25.05.2025 року уповноважила адвоката Єпіфанцеву Олену Олександрівну представляти її інтереси у Березівському районному суді Одеської області. Даний факт підтверджується ордером на надання правничої (правової) допомоги серії ВН №1305446, виданий та засвідчений належним чином адвокатом Єпіфанцевою О.О., однак сам договір про надання правової допомоги у матеріалах відсутній.
Згідно до ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 30 вищевказаного закону передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Частиною 3, 4 ст. 137 ЦПК України, передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Дослідивши докази, надані позивачкою на підтвердження свої вимог щодо стягнення витрат на правничу допомогу, а саме: копію квитанції до прибуткового касового ордера №25/05/25, яку адвокат Єпіфанцева О.О. видада на ім'я ОСОБА_5 , як доказ того, що останньою було понесено витрати у розмірі 6000 грн. на юридичну допомогу, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні вимоги щодо стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки витрат на правничу допомогу в розмірі 6 000 грн., так як позивачкою та її представником, в порушення вимог ст.137 ЦПК України, не наданий Акт до договору про надання правничої допомоги та/або детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат необхідних для надання правничої допомоги, та й сам договір про надання правової допомоги відсутній в матеріалах справи.
При цьому, судом врахована позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 03.11.2020 року по справі № 810/3213/16, згідно з якою, відсутність розрахунку витрат на правничу допомогу адвоката є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат, а також про співрозмірність цих витрат складності справи та розумності, реальності й необхідності витрат на правничу допомогу адвоката виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
Вимога в частині стягнення з відповідача на користь позивачки судових витрат на оплату поштових відправлень в розмірі 300 грн. є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, так як в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували вимоги ОСОБА_1 , зокрема квитанції, фіскальні чеки, поштові повідомлення тощо).
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З відповідача на користь Держави слід стягнути судові витрати в розмірі 1211 гривень 20 копійок.
Керуючись ст. ст. 10, 12, 81, 258, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , українця, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Березівським РВ УМВС України в Одеській області 06.10.2000 року, РНОКПП - НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , українки, громадянки України, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 , неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів, трьох відсотків річних та інфляційні втрати у розмірі 45666,98 (сорока п'яти тисяч шістсот шістдесяти шести) гривень 98 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , українця, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Березівським РВ УМВС України в Одеській області 06.10.2000 року, РНОКПП - НОМЕР_2 на користь Держави судові витрати в розмірі 1211 гривень 20 копійок.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , українка, громадянка України, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , українець, громадянин України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя Панчишин А.Ю.