22.10.2025 Справа №607/7684/25 Провадження №2/607/2878/2025
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області
в складі:
головуючого Ромазана В.В.
за участю секретаря Бойко О.В.
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача Михальчук О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Тернопільської обласної ради, тертя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача комунальне некомерційне підприємство «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» Тернопільської обласної ради про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Тернопільської обласної ради від 07 березня 2025 №56 про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
14.04.2025 позивач ОСОБА_2 (надалі ОСОБА_2 ) звернувся із позовом до Тернопільської обласної ради (надалі ТОР), тертя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача комунальне некомерційне підприємство «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» Тернопільської обласної ради про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Тернопільської обласної ради від 07 березня 2025 №56 про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у якому просить визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Тернопільської обласної ради від 07.03.2025 №56 «Про ОСОБА_2 » у частині звільнення ОСОБА_2 і остаточного розрахунку, виплати вихідної допомоги; поновити ОСОБА_2 на посаді генерального директора (головного лікаря) комунального некомерційного підприємства «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» Тернопільської обласної ради; стягнути із комунального некомерційного підприємства «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» Тернопільської обласної ради на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу із 17 березня 2025 року по 22 жовтня 2025 року у розмірі 196 623,96 грн., а також судові витрати.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що його призначено на посаду генерального директора (головного лікаря) КНП «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» ТОР відповідно до рішення Тернопільської обласної ради від 22.03.2023 №720 на період дії контракту від 23.03.2023 з керівником КНП «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» ТОР з 23.03.2023 по 22.03.2028. Пунктом 7.2 розділу 7 Статуту КНП «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» ТОР передбачено, що поточне керівництво (оперативне управління) підприємством здійснює керівник підприємства - генеральний директор (головний лікар), який призначається на посаду та звільняється з посади за рішенням Тернопільської обласної ради на конкурсній основі, відповідно до порядку, визначеного законодавством України та відповідним рішенням Тернопільської обласної ради. Строк найму, права, обов'язки і відповідальність генерального (головного лікаря) підприємства, умови його матеріального забезпечення, інші умови найму визначаються контрактом. Отже, генеральний директор (головний лікар) звільняється із посади виключно за рішенням Тернопільської обласної ради. Згідно із ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування», виключно на пленарних засіданнях ради вирішуються питання створення, ліквідації, реорганізації та перепрофілювання підприємства, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади. Щодо прийому та звільнення керівника зазначеного комунального підприємства, то воно належить до компетенції органу, який здійснює управління відповідним підприємством, тобто віднесене до компетенції Тернопільської обласної ради, а не його голови. Відтак, позивач вважає спірне розпорядження голови ТОР про своє звільнення незаконним. Крім цього, позивач зазначив, що однією із підстав незаконності спірного розпорядження про його звільнення є відсутність розпорядчого документу про скорочення або виключення посади генерального директора (головного лікаря) з штатного розпису КНП «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» ТОР. Обґрунтуванням прийняття спірного розпорядження є рішення ТОР від 30.12.2024 №1112 «Про реорганізацію КНП «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» ТОР шляхом приєднання до КНП «Тернопільська обласна дитяча клінічна лікарня» ТОР. Однак, вважає, що будь-якого розпорядчого документу про скорочення посади генерального директора КНП, яке він очолював, не має. Крім цього, позивач вважає, що ТОР не попередила ОСОБА_2 за два місяці про наступне вивільнення, як цього вимагає стаття 49-2 КЗпП України. Відтак, враховуючи наведені обставини, позивач просить позов задовольнити.
Відповідач Тернопільська обласна рада через систему «Електронний суд» 07.05.2025 подала відзив на позов у якому позов не визнала. Вказав, що розглянувши подання Тернопільської обласної військової адміністрації «Про реорганізацію КНП «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» ТОР від 04.12.2024 №01-12707/06», враховуючи рекомендації постійної комісії, ТОР прийняла рішення від 30.12.2024 №1112 «Про реорганізацію комунального некомерційного підприємства «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» ТОР. Згідно із вказаним рішенням, ТОР, як власник вирішила припинити юридичну особу КНП «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер», реорганізувавши його шляхом приєднання до КНП «Тернопільська обласна дитяча клінічна лікарня» ТОР, а також утворила комісію з припинення зазначеного підприємства, головою якої визначено ОСОБА_2 . Враховуючи вимоги ст.49-2 КЗпП України, Відповідачем листом від 13.01.2025 №09-36 попереджено ОСОБА_2 про наступне вивільнення, а саме, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір можуть бути розірвані роботодавцем у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, який було надіслано позивачу через додаток «WhatsApp» на належний йому мобільний номер телефону, а також направлено рекомендованим листом з повідомленням про вручення, який вручено особисто 20.01.2025. Крім цього, вказав, що 03.03.2025 та 04.03.2025 у комунальному некомерційному підприємстві «Тернопільська обласна дитяча клінічна лікарня» ТОР Відповідачем було організовано та проведено зустріч представників ТОР, департаменту охорони здоров'я Тернопільської військової адміністрації, КНП «Тернопільська обласна дитяча клінічна лікарня» ТОР, з головою комісії з припинення КНП «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» ТОР ОСОБА_2 та працівниками вказаного некомерційного підприємства на якій було обговорено можливість працевлаштування працівників КНП «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» ТОР у КНП «Тернопільська обласна дитяча лікарня» ТОР, враховуючи його змінений штатний розпис у зв'язку із реорганізацією та запропоновано відповідні вакантні посади. Однак, від ознайомлення з переліком вакантних посад, згоди/відмови написання заяв на працевлаштування у КНП «Тернопільська обласна дитяча клінічна лікарня» ТОР, у тому числі позивач, відмовився, що підтверджено відповідними актами. Відтак, відповідач вважає, що обов'язок, який встановлений статтею 49-2 КЗпП України ним було виконано у повній мірі, та він, як роботодавець самостійно визначає спосіб та форму повідомлення про вивільнення працівника та про наявні вакантні посади на підприємстві. Крім цього, відповідач зазначив, що посада генерального директора (головного лікаря) КНП «Тернопільська обласна дитяча клінічна лікарня» ТОР ОСОБА_2 не пропонувалась, оскільки згідно із вимогами ст.16 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», керівники державних та комунальних закладів охорони здоров'я призначаються на посаду уповноваженим виконавчим органом управління власника закладу охорони здоров'я на конкурсній основі шляхом укладення із ними контракту на строк від трьох до п'яти років. Також, при вирішенні даного спору, просить врахувати п.п.3 пункт 23 контракту, який було укладено із ОСОБА_2 , відповідно до якого його дія припиняється до закінчення дії цього контракту у випадках, передбачених статтями 40 та 41 КЗпП України. Також зазначив, що позивач, як керівник та голова комісії із припинення не вживав заходів пов'язаних із припиненням підприємства та протидіяв виконанню рішення засновника від 30.12.2024 №1112. Крім цього, звертає увагу суду, що приймаючи спірне рішення про звільнення позивача із займаної посади голова ТОР діяв у межах повноважень та відповідно до рішень ТОР, а саме Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Так, рішенням ТОР від 04.07.2024 №1048 «Про доручення голові Тернопільської обласної ради щодо вирішення окремих питань управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області, затвердженого рішенням ТОР від 15.03.2014 №1622. Згідно із пунктом 1.8 рішення ТОР від 04.07.2024 №1048 та пункту 13 Положення про управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області, Тернопільська обласна рада доручила голові видавати розпорядження про звільнення із займаних посад керівників підприємств, установ, організацій спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області з їх ініціативи та/або на визначених законодавствах підставах і у зв'язку із цим призначати виконувачами обов'язків керівника із подальшим затвердженням цих розпоряджень ТОР на пленарному засіданні сесії ТОР. Відтак, просить відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог.
Позивачем, через систему «Електронний суд» 20.05.2025 подано відповідь на відзив, у якому звертає увагу суду на ту обставину, що звільнення позивача відбулось у відсутності розпорядчого документу про скорочення посади генерального директора (головного лікаря) КНП «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» ТОР. Також, вважає, що ТОР незаконно, всупереч вимогам ст.43, 55 Закону України «Про місцеве самоврядування» доручила голові ТОР вчиняти дії, які виходять за межі його повноважень, а саме видавати розпорядження про звільнення позивача із займаної посади. Крім цього, просить врахувати, що відповідач не надав суду перелік можливих вакансій та новий штатний розпис, який почав діяти після реорганізації, відтак вважає, що останній не довів про те, що такі вакансії існували та їх було ознайомлено позивача.
Відповідачем через систему «Електронний суд» 23.05.2025 подано заперечення, у який останній зазначив аналогічні обставини, наведені ним у відзиві на позов. Також просить врахувати, що рекомендовані повідомлення про можливе вивільнення працівників, було надіслане ТОР на виконання вимог ст.49-2 КЗпП України та яке отримано ОСОБА_2 14.01.2025, що підтверджено наданими суду доказами.
Представник тертьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача комунальне некомерційне підприємство «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» Тернопільської обласної ради письмових пояснень щодо позову не подавав.
Ухвалою судді від 18.04.2025 відкрито провадження у даній справі та ухвалено провести її розгляд у порядку спрощеного позовного провадженні із викликом сторін.
В судовому засіданні позивач представник позивача адвокат Питель Т.І. позовні вимоги підтримав повністю та просить їх задовольнити з підстав наведених у позовній заяві та у відповіді на відзив, в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу просять стягнути з відповідача в користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі в розмірі 196 623,96 грн.
Представник Тернопільської обласної ради Михальчук О.Ю. позовні вимоги позивача не визнала, вважає їх безпідставними та необґрунтованими з підстав наведених у відзиві на позов та запереченнях.
Представник тертьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача комунальне некомерційне підприємство «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» Тернопільської обласної ради ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила, що її призначено на посаду голови комісії із припинення зазначеного КНП на підставі рішення ТОР №1239 від 17.06.2025. Наказом від 18.06.2025 комунального некомерційного підприємства «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» Тернопільської обласної ради увільнено Костіва І.Є. від повноважень голови комісії з припинення зазначеного комунального підприємства. Також пояснила, що із позивачем у зв'язку із його звільненням проведено остаточний розрахунок та виплачено вихідну допомогу та компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Вважає, що позов не підлягає до задоволення.
Дослідивши та оцінивши докази по справі, суд встановив.
Відповідно до вимог ст.16 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» керівники державних та комунальних закладів охорони здоров'я призначаються на посаду уповноваженим виконавчим органом управління власника закладу охорони здоров'я на конкурсній основі шляхом укладання з ним контракту на строк від трьох до п'яти років.
Згідно з вимогами п.п.10,24 Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті на роботу працівників, затвердженого постановою КМУ від 19.03.1994 р. за №170 «Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору», встановлено, що у контракті передбачаються зокрема, строк дії контракту, підстави припинення та розірвання контракту.
Відповідно до вимог п. 2 Порядку укладення контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров'я, затвердженого постановою КМУ від 21.08.2019 року за №792, встановлено, що призначення на посаду керівника закладу здійснюється відповідно до законодавства керівником органу або державним секретарем міністерства, до сфери управління якого належить заклад, або за рішенням обласної, районної ради чи сільським, селищним, міським головою.
Відповідно до положень п.2.1. Положення про порядок призначення на посади та звільнення з посади, укладення контрактів з керівниками підприємств, установ, організацій спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області (рішення Тернопільської обласної ради від 21 серпня 2014 року за № 1737) призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ, організацій спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області вирішується виключно на пленарних засіданнях сесій Тернопільської обласної ради відповідно до чинного законодавства України.
Згідно із пунктом 1.4 Статуту КНП «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» ТОР, засновником, власником та органом управління Підприємства є Тернопільська обласна рада. Пунктом 11.1. зазначеного Статуту передбачено, що припинення діяльності Підприємства здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням Засновника, а у випадках передбачених законодавством України - за рішенням суду. Пунктом 7.2 зазначеного Статуту передбачено, що поточне керівництво (оперативне управління) Підприємством здійснює керівник Підприємства - генеральний директор (головний лікар) комунального некомерційного підприємства «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» ТОР, який призначається на посаду та звільняється з посади за рішенням ТОР на конкурсній основі, відповідно до порядку, визначеного законодавством України та кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством охорони здоров'я України.
Згідно рішення сесії Тернопільської обласної ради від 22 березня 2023 року за № 720 «Про призначення генерального директора (головного лікаря) комунального некомерційного підприємства «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» Тернопільської обласної ради, вирішено призначити з 23 березня 2023 року ОСОБА_2 на посаду генерального директора (головного лікаря) комунального некомерційного підприємства «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» Тернопільської обласної ради (код ЄДРПОУ 02009399) за результатами конкурсу, увільнивши його від виконання обов'язків на цій посаді. Доручено голові Тернопільської обласної ради укласти контракт з генеральним директором (головним лікарем) КНП «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» ТОР Костівим Ігорем Євстаховичем строком на п'ять років.
23 березня 2023 року між ОСОБА_2 та Тернопільською обласною радою (орган управління майном) укладено контракт на зайняття посади керівника комунального некомерційного підприємства у сфері охорони здоров'я, що є об'єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області, а саме на посаду генерального директора (головного лікаря) КНП «Тернопільський обласний лікрасько-фізкультурний диспансер» Тернопільської обласної ради.
Згідно з вимогами визначеними у п.28, зазначений контракт діє з 23 березня 2023 до 22 березня 2028.
Відповідно до умов п.23 зазначеного Контракту, дія цього контракту припиняється: 1) із закінчення строку на який його укладено; 2) за згодою сторін; 3) з ініціативи органу управління майном до закінчення строку дії цього контракту у випадках, передбачених статтями 40 і 41 Кодексу законів про працю України та цим контрактом; 4) з інших підстав, передбачених законодавством та цим контрактом.
Відповідно до пункту 4.1 Положення про управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст тернопільської області, затверджених рішенням ТОР від 15.03.2014 №1622, ТОР приймає рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію підприємств, установ і організацій, заснованих на спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області. Згідно із пунктом 13 зазначеного Положення, передбачено, що призначення на посади та звільнення із посад керівників підприємств, установ, організацій спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області вирішуються виключно на пленарних засіданнях сесій ТОР відповідно до чинного законодавства України. У міжсесійний період голова ТОР має право звільняти із займаних посад керівників підприємств, установ і організацій спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області з їх ініціативи та на визначених законодавствах підставах і у зв'язку з цим призначати виконувачами обов'язки на посадах з наступним внесенням таких питань на розгляд сесії ТОР.
Згідно із рішенням восьмої сесії сьомого скликання ТОР від 30.12.2024 №1112 «Про реорганізацію комунального некомерційного підприємства «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» ТОР, розглянувши подання Тернопільської обласної військової адміністрації «Про реорганізацію КНП «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» ТОР від 04.12.2024 №01-12707/06, враховуючи рекомендації постійної комісії ТОР з питань охорони здоров'я, сім'ї, материнства, дитинства, ТОР вирішила припинити юридичну особу - комунальне некомерційне підприємство «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» ТОР, реорганізувавши шляхом приєднання до комунального некомерційного підприємства «Тернопільська обласна дитяча клінічна лікарня» ТОР. Вважати КНП «Тернопільська обласна дитяча клінічна лікарня» ТОР правонаступником прав, обов'язків і зобов'язань КНП «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» ТОР. Пунктом 4 зазначеного рішення утворено комісію з припинення КНП «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» ТОР у складі голови комісії ОСОБА_2 та їх членів.
13.01.2025 за №09-36 складено лист за підписом голови ТОР, який адресовано ОСОБА_2 та у якому зазначено, що 30.12.2024 ТОР прийнято рішення №1112, яким припинено юридичну особу - КНП «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» ТОР шляхом приєднання до КНП «Тернопільська обласна дитяча лікарня» ТОР. У зв'язку із наведеним, керуючись ст.49-2 КЗпП попереджено ОСОБА_2 про наступне звільнення на підставі пункту першого статті 40 КЗпП України, а саме трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Зазначений лист відповідачем направлено на адресу зазначеного КНП «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» ТОР 14.01.2025 на його електронну адресу, керівником якого у той час та одночасно головою ліквідаційної комісії був позивач, який було доставлено та переглянуто того ж дня, а також через месенджер «WhatsApp» на його номер телефону.
Крім цього, зазначений лист 16.01.2025 було відправлено позивачу на його адресу проживання ( АДРЕСА_1 ), а також місця роботи (КНП «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» ТОР) рекомендованим листом із повідомленням про вручення, який доставлено адресату та отримано 20.01.2025.
Розпорядженням голови Тернопільської обласної ради від 07 березня 2025 року за №56 «Про ОСОБА_2 », вирішено звільнити ОСОБА_2 із 17 березня 2025 року із посади генерального директора (головного лікаря) КНП «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» Тернопільської обласної ради на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Як вбачається із спірного розпорядження, яким звільнено позивача із займаної ним посади, підставою для його прийняття слугували Закону України «Про місцеве самоврядування», рішення ТОР від 04.07.2024 №1048 «Про доручення голові ТОР щодо вирішення окремих питань управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області», пунктом 13 Положення про управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області, затвердженого рішенням ТОР від 15.03.2014 №1622 (зі змінами, внесеними рішенням ТОР від 17.06.2014 №1722), рішення ТОР від 30.12.20-24 №1112 «Про реорганізацію КНП «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» ТОР.
Вказане розпорядження про звільнення позивача надійшло 13.03.2025 на адресу КНП «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» ТОР, що підтверджено витягом із Журналу реєстрації вхідної кореспонденції зазначеного некомерційного підприємства від 13.03.2025 №39/1 та визнається та не заперечується сторонами.
Як вбачається із акту про відмову ознайомлення із переліком вакантних посад і підписання документів головою комісії з припинення та працівниками КНП «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» ТОР від 03.03.2025, 03.03.2025 у КНП «Тернопільська обласна дитяча клінічна лікарня» ТОР за участю представників департаменту охорони здоров'я Тернопільської військової адміністрації, Тернопільської обласної ради, Тернопільської обласної дитячої клінічної лікарні відбулась зустріч із головою комісії з припинення КНП «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» ТОР Костівим І.Є. та працівниками. На зустрічі обговорено можливість працевлаштування працівників КНП «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» ТОР у КНП «Тернопільська обласна дитяча клінічна лікарня» ТОР, враховуючи змінений штатний розпис у зв'язку з реорганізацією шляхом приєднання відповідно до рішення ТОР від 30.12.2024 №1112. Працівникам КНП «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» ТОР, в тому числі генеральному директору (головному лікарю Костіву І.Є.) запропоновано відповідні вакантні посади. Однак, від ознайомлення із переліком вакантних посад у КНП «Тернопільська обласна дитяча клінічна лікарня» ТОР, підписання згоди/ відмови, написання заяв на працевлаштування у КНП «Тернопільська обласна дитяча клінічна лікарня» ТОР усі відмовилися. У зв'язку із тим, що голова комісії з припинення КНП «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» ТОР ОСОБА_2 не виконав обов'язку попередити працівників про можливе вивільнення на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України наголошено на необхідності попередження працівників про заплановане вивільнення.
Аналогічний акт зазначеною комісією складено 04.03.2025 року у якому також підтверджено факт відмови позивача від ознайомлення із запропонованими вакантними посадами у КНП «Тернопільська обласна дитяча клінічна лікарня» ТОР.
Відповідно до рішення сьомої сесії Тернопільської обласної ради від 04.07.2024 року за №1048, доручено голові Тернопільської обласної ради, у випадку його відсутності - першому заступнику голови, видавати розпорядження про звільнення із займаних посад керівників підприємств установ, організацій спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області з їх ініціативи та/або на визначених законодавством підставах і у зв'язку з цим призначати виконуючими обов'язків керівника з подальшим затвердженням цих розпоряджень на пленарному засіданні сесії Тернопільської обласної ради. Згідно із вимогами підпункту 3.2 пункту 3 зазначеного рішення, рішення Тернопільської обласної ради від 21.08.2014 року за №1737 визнано таким, що втратило чинність.
Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, вважає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, виходячи із наступних підстав.
Згідно з вимогами частиною першою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України).
Статтею 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1). Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина 3).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частини 1, 2 статті 12 ЦПК України).
Сатеттю 43 Коснтитуції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Ця норма відповідає змісту ст.23 Загальної декларації прав людини означає, що тільки самому працівникові належить виключне право розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної та творчої праці.
Статтею 23 Загальної декларації прав людини продекламовано, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист до безробіття.
Згідно з вимогами ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Будь -яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 51 КЗпП України, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Усі трудові правовідносини повинні ґрунтуватися на принципах соціального захисту та рівності для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, що, зокрема, має відображатись у встановленні вичерпного переліку умов та підстав припинення таких відносин.
Відповідно до вимог ч.1 ст.3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
За приписами частин першої та третьої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, при укладенні контракту закон надав право сторонам самим встановлювати їх права, обов'язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами Кодексу законів про працю України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору.
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 09.07.1998 р. № 12-рп/98, незважаючи на застереження, що містяться в Кодексі законів про працю України та інших актах трудового законодавства і спрямовані на захист прав громадян під час укладання ними трудових договорів у формі контрактів, сторонами в контракті можуть передбачатися невигідні для працівника умови: зокрема, це, як правило, тимчасовий характер трудових відносин, підвищена відповідальність працівника, додаткові підстави розірвання договору тощо. Тому сфера застосування контракту під час оформлення трудових відносин не може бути безмежною, вона визначається законами України, чинними міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постановами Верховної Ради України, указами Президента України, декретами і постановами Кабінету Міністрів України, прийнятими в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною 2 статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
В силу вимог ч.2, 3 ст.49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках зміни в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з'явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18) зроблено висновок, що «за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов'язок із працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступати від цих висновків».
Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 квітня 2021 року у справі № 444/2600/19 (провадження № 61-13999св20), від 23 липня 2021 року у справі № 766/12805/19 (провадження № 61-7098св21), від 27 серпня 2021 року у справі № 712/10548/19 (провадження № 61-10299св21), від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20 (провадження № 61-7496св21) та багатьох інших.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 345/1663/18 (провадження № 61-1072св20) зроблено висновок, що «за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення».
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» із подальшими змінами, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпПможе мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.
Також, суд зауважує, що він не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність скорочення штату та чисельності працівників, оскільки право визначати чисельність і штат працівників належить власнику або уповноваженому ним органу (висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 02 квітня 2025 року у справі № 758/4824/23, провадження № 61-16369св24; від 25 червня 2025 року у справі № 203/6457/23, провадження № 61-5021св25).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19 (провадження № 14-163цс20) зроблено висновок, що трудовий договір може бути припинено, а працівника звільнено з роботи лише з підстав і в порядку, визначених законодавством про працю.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач на підставі укладеного 23.03.2023 між ним та відповідачем контракту займав посаду генерального директора (головного лікаря) КНП «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» Тернопільської обласної ради, строк дії якого був обумовлений сторонами до 22 березня 2028 та перебував у трудових відносинах.
У зв'язку із прийняттям рішення сесією Тернопільської обласної ради 30.12.2024 №1112 «Про реорганізацію комунального некомерційного підприємства «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер», Тернопільська обласна рада, як органом управління даним майном, вирішено припинити юридичну особу - комунальне некомерційне підприємство «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» ТОР, реорганізувавши його шляхом приєднання до комунального некомерційного підприємства «Тернопільська обласна дитяча клінічна лікарня» ТОР.
Таким чином, згідно вказаного рішення відповідача відбулись зміни в організації виробництва і праці зазначеного комунальної некомерційного підприємства, керівником якої був позивач та які полягали в її припиненні та проведенні реорганізації шляхом приєднання до іншого комунального некомерційного підприємства - КНП «Тернопільська обласна дитяча клінічна лікарня» ТОР . При цьому, суд не вправі оцінювати доцільність проведення такої реорганізації, оскільки прийняття рішення про її проведення належить виключно відповідачу, як органу управління майном, заснованого на спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області.
Суд оцінюючи дії відповідача (роботодавця) по виконанню ним вимог частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України при звільненні позивача, зазначає наступне.
Так, наведеними вище доказами підтверджено ту обставину, що позивач завчасно (не пізніше як за два місяці) попереджався роботодавцем про наступне вивільнення у зв'язку із прийняттям рішення про припинення юридичної особи від 30.12.2024 №112 належним чином, зокрема листом відповідача від 13.01.2025 за №09-36, який було надіслано на електронну адресу очолюваного на той час позивачем КНП «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» ТОР 14.01.2025 та який було отримано 14.01.2025, а також через месенджер «WhatsApp» на його номер телефону та за місцем проживання ОСОБА_2 . При цьому, суд констатує, що таке попередження надсилалось роботодавцем ОСОБА_2 не пізніше ніж за два місяці, що передували звільненню працівника та із яким він був ознайомлений з 14.01.2025. При чому, ОСОБА_2 пунктом 4 рішення сесії ТОР від 30.12.2024 №1112 призначено голову комісії із припинення КНП «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» ТОР. Відтак, суд відкидає твердження позивача із цього приводу, що попередження ОСОБА_2 роботодавцем про можливе звільнення його у зв'язку із реорганізацією підприємства не відбувалась або відбулась із порушенням вимог статті 49-2 КЗпП України. При цьому, суд ураховує висновок викладений у постанові ВС від 11.03.2024 у справі №758/2190/23 відповідно до якого, положення статті 49-2 КЗпП України не містить обов'язку роботодавця ознайомлювати працівника із попередженням про наступне вивільнення та із вакантними посадами на підприємстві під особистий підпис. Крім цього, суд також зазначає, що законодавством про працю не передбачено форму та спосіб повідомлення працівника про скорочення чисельності або штату працівників. Адже, метою персонального попередження про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці є надання працівникові можливості завчасно визначитись із майбутнім працевлаштуванням або підшукати собі іншу роботу. Подібний висновок викладений у постанові ВС від 22.12.2021 року у справі №303/798/17.
Крім цього, оцінюючи дії роботодавця при звільненні позивача, суд вважає, що відповідачем у повній мірі виконано обов'язок щодо ознайомлення ОСОБА_2 із переліком вакантних посад, які міг він обіймати, відповідно до своєї кваліфікації та від ознайомлення із якими останній відмовився.
Так, як уже зазначалось судом, факт такого ознайомлення підтверджено вище наведеними та оціненими судом доказами, які надав відповідач, а саме актами про відмову ознайомлення із переліком вакантних посад і підписання документів головою комісії з припинення та працівниками КНП «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» ТОР від 03.03.2025 та 04.03.2025, які підписано членами утвореної комісії, та відповідно до яких у зазначені дні за участю представників департаменту охорони здоров'я Тернопільської військової адміністрації, Тернопільської обласної ради, Тернопільської обласної дитячої клінічної лікарні відбулась зустріч із головою комісії з припинення КНП «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» ТОР Костівим І.Є. та працівниками зазначеного підприємства, на якій враховуючи змінений штатний розпис, у зв'язку з реорганізацією, працівникам КНП «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» ТОР (в тому числі генеральному директору (головному лікарю Костіву І.Є.) запропоновано відповідні вакантні посади, від ознайомлення із якими позивач відмовився. При цьому, суд зауважує, що зайняття посади головного лікаря реорганізованого підприємства має відбуватись згідно із вимогами ст.16 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» на конкурсній основі.
Суд вважає вказані докази належними та допустимими. Відтак, суд відкидає твердження позивача про те, що роботодавцем не виконано обов'язку про ознайомлення ОСОБА_2 із переліком вакантних посад у КНП «Тернопільська обласна дитяча клінічна лікарня» ТОР до якої шляхом приєднання, здійснено реорганізацію КНП «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» ТОР, який очолював позивач.
Також, вирішуючи позов, суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що голова Тернопільської обласної ради при виданні розпорядження про його звільнення, перевищив свої повноваження, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.
Так, згідно положень п.1.8 рішення Тернопільської обласної ради від 04 липня 2024 року за №1048 «Про доручення голові Тернопільської обласної ради щодо вирішення окремих питань управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області» Тернопільська обласна рада доручила голові Тернопільської обласної ради (у разі його відсутності - першому заступнику) видавати розпорядження про звільнення із займаних посад керівників підприємств, установ, організацій спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області з їх ініціативи та/або на визначених законодавством підставах і зв'язку з цим призначати виконуючих обов'язків керівника з подальшим затвердженням цих розпоряджень на пленарному засіданні сесії Тернопільської обласної ради.
Суд не приймає до уваги покликання сторони позивача на те, що призначення на посади та звільнення з посад керівників підприємств, установ, організацій спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області вирішується виключно на пленарних засіданнях сесій Тернопільської обласної ради, оскільки відповідно до підпункту 3.2 пункту 3 рішення Тернопільської обласної ради від 4 липня 2024 року за № 1948 «Про доручення голові Тернопільської обласної ради щодо вирішення окремих питань управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області» рішення Тернопільської обласної ради від 21 серпня 2014 року за №1737, яким було передбачено таку процедуру призначення та звільнення керівників, визнано таким, що втратило чинність.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд доходить до переконання, що звільнення позивача відбулось у відповідності до вимог чинного законодавства та умов контракту (п.п 3 п.23), а тому у задоволенні позову про поновлення його на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, слід відмовити.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 4, 13, 82, 263, 265, 280-282 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_2 до Тернопільської обласної ради, тертя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача комунальне некомерційне підприємство «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» Тернопільської обласної ради про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Тернопільської обласної ради від 07 березня 2025 №56 про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення суду може бути оскаржене до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено 27 жовтня 2025 року.
Реквізити сторін:
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та проживає: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
Відповідач: Тернопільська обласна рада, місцезнаходження: вул..М.Грушевського, 8, місто Тернопіль, ЄДРПОУ 02001305;
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: комунальне некомерційне підприємство «Тернопільський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» Тернопільської обласної ради, місцезнаходження: вул..Старий ринок, 1а, місто Тернопіль, ЄДРПОУ 02009399
Головуючий суддяВ. В. Ромазан