Миколаївський районний суд Миколаївської області
Справа № 945/1745/25
Провадження № 2/945/1534/25
(заочне)
29 жовтня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський районний суд Миколаївської області у складі:
головуючого судді Павленко І.В.,
за участю секретаря судових засідань Сербіної К.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
07 серпня 2025 року ТОВ «Українські фінансові операції», в інтересах якого діє адвокат Дідух Євген Олександрович, звернулося до Миколаївського районного суду Миколаївської області із вказаною позовною заявою, в якій просить суд стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у сумі 93927,52 грн, витрати на сплату судового збору та на професійну правничу допомогу адвоката.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 16.04.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4560549 (надалі кредитний договір), відповідно до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» надало відповідачу грошові кошти, а відповідач зобов'язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені договором.
ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк, що визначені умовами кредитного договору шляхом перерахування коштів на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 , яку відповідачем вказано особисто під час укладення договору.
Підсумовуючи викладене, позивач констатує, що кредитний договір укладений відповідно до вимог чинного законодавства у електронній формі.
Відповідач, у свою чергу, не виконала умов кредитного договору. Крім того, відповідно до умов кредитного договору передбачено, що договір вважається укладеним з моменту його підписання електронними підписами сторін та діє протягом 360 днів.
Щодо права вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором до відповідача, то ТОВ «Українські фінансові операції» як позивач обґрунтовує це тим, що 25.11.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» укладено договір факторингу №25/11/2024, відповідно до умов якого ТОВ «Українські фінансові операції» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги, строк виконання якої настав або виникне у майбутньому до третіх осіб боржників ТОВ «Лінеура Україна», зокрема, і до ОСОБА_1 за кредитним договором №4560549 від 16.04.2024.
З огляду на викладене ТОВ «Українські фінансові операції» просить суд стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту в сумі 93927,52 грн, з яких: 9895 грн - заборгованість за тілом кредиту, 50389,52 грн - заборгованість за відсотками, що нараховані первісним кредитором ТОВ «Лінеура Україна», 33643 грн заборгованість за відсотками, що нараховані позивачем як новим кредитором, а також витрати на сплату судового збору і на професійну правничу допомогу адвоката.
Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 14.08.2025 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ТОВ «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором; визнано справу малозначною, а її розгляд вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; призначено розгляд справи по суті.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, причин не прибуття у судове засідання суду не повідомив, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, зокрема, шляхом направлення судової повістки про виклик до суду до електронних кабінетів як позивача, так і його представника. У позовній заяві та у заяві від 11.09.2025 просив суд розгляд справи проводити у відсутність представника позивача, позовні вимоги підтримав повністю та не заперечував проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, про причини неявки не повідомила, хоча про місце, день і час розгляду справи була повідомлена належним чином, заяв чи клопотань про проведення судового засідання без її участі до суду не подала, відзиву до суду не направила (відповідно до вимог ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами).
01.10.2025 від відповідача надійшла заяву про відкладення судового засідання, яке було призначено на 08.10.2025, що свідчить про те, що їй відомо про розгляд справи судом.
Відповідно до ч. 7, 8 ст. 128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Зазначене узгоджується із правовою позицією Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.05.2023 року у справі № 755/17944/18 провадження № 61-185св23.
Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 23.01.2023 року у справі № 496/4633/18 (провадження № 61-11723св22), що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду. Отже, листи, що повернулися з відміткою в довідці поштового відділення про причину повернення: «за відсутністю адресата за вказаною адресою» - є належно врученими.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку про наявність підстав для заочного розгляду справи на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, врахувавши позицію сторони представника позивача, висловлену письмово, дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що 16.04.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4560549 (далі Кредитний договір).
Згідно з умовами Договору, ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» надало Відповідачу кредит у сумі 10 000 грн на строк 360 днів під 2,5 % в день (стандартна процентна ставка).
Договір укладено в електронній формі за допомогою ITC Товариства «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором «19233», що, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кошти кредиту в сумі 10 000 грн були перераховані на платіжну картку Відповідача № НОМЕР_2 через платіжну систему ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» на підставі Договору № ФК-П-19/03-01 від 12.03.2019. Факт зарахування коштів підтверджується довідкою ТОВ «Універсальні Платіжні Рішення».
Крім того, із довідки АТ КБ «Приватбанк» від 25.08.2025, що витребувана судом за клопотанням позивача та надійшла до суду 03.09.2025, суд встановив, що первісним кредитором ТОВ «Лінеура Україна» через означену банківську установу 16.04.2024 було здійснено перерахунок суми кредиту в розмірі 10000 грн на картковий рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_3 .
Відповідно до п. 3.1. та п. 1.4.1. Договору, проценти за користування кредитом нараховуються за стандартною процентною ставкою 2,5 % в день на залишок фактичної заборгованості.
За даними поденного Розрахунку заборгованості Первісним кредитором було нараховано проценти за користування грошовими коштами загальною сумою 50389,52 грн та штрафні санкції в розмірі 5000 грн, що з урахуванням боргу за тілом кредиту у розмірі 9895 грн, становить 65284,52 грн.
У зазначений період Відповідачем здійснено оплати на рахунок Первісного кредитора, спрямовані на оплату тіла кредиту в розмірі 105 грн та оплату процентів за користування грошовими коштами у сумі 5050,55 грн.
Оплата відповідачем суми нарахованих процентів за користування грошовими коштами на рахунок первісного кредитора є підтвердженням факту отримання боржником від первісного кредитора грошових коштів у сумі, що визначена п. 1.2. Договору.
25 листопада 2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» укладено Договір факторингу № 25/11/2024, за яким право грошової вимоги до Відповідача за Договором № 4560549 від 16.04.2024 перейшло до Позивача.
Суд, безпосередньо дослідивши договір факторингу встановив, що відповідно до п.1.1. якого ТОВ «Українські фінансові операції» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги, строк виконання якої настав або виникне у майбутньому до третіх осіб боржників ТОВ «Лінеура Україна».
Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в Реєстрі боржників, який формується згідно додатку №1 та є невід'ємною частиною договору.
Факт оплати ТОВ «Українські фінансові операції» ТОВ «Лінеура Україна» грошових коштів за відступлення прав вимоги згідно Договору факторингу судом встановлено із досліджених у судовому засіданні платіжних інструкцій.
Із витягу з реєстру боржників до договору факторингу судом встановлено, що ТОВ «Українські фінансові операції» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 65284,52 грн, з яких: 9895 грн сума заборгованості за тілом кредиту, та 50389,52 грн сума заборгованості за відсотками.
Також із мотивувальної частини позовної заяви та розрахунку заборгованості ТОВ «УФО» суд встановив, що позивачем як новим кредитором нараховано відповідачу проценти за Кредитним договором за період з 26.11.2024 до 10.04.2025 за стандартною процентною ставкою у сумі 33643,68 грн.
Загальна сума заборгованості за розрахунками позивача становить 93927,52 грн, з яких: 9895 грн - заборгованість за тілом кредиту; 50389,52 грн - нараховані проценти Первісним кредитором (ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА»); 33643 грн - нараховані проценти ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ», оскільки строк дії кредитного договору не закінчився на дату укладення договору факторингу.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно диспозиції ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03.09.2015 (далі Закон № 675), пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону № 675).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини 1 статті 3 Закону №675).
Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Згідно з ст. 1082 ЦК України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Частина 1, 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Частинами 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України визначено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Статті 527, 530 ЦК України визначають, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Таким чином, із дослідженого безпосередньо в судовому засіданні Кредитного договору, суд встановив, що його сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано такий кредит, строк та умови його надання, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору на таких умовах шляхом підписання означеного договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, а саме: 19233.
Згідно ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Проте всупереч положенням ч. 1 ст. 81 ЦПК України, відповідачем не надано суду жодних доказів як неотримання нею у кредит від ТОВ «Лінеура Україна» грошових коштів у сумі 10000 грн, так і доказів своєчасного та у повному обсязі виконання умов Кредитного договору у строки, передбачені цим правочином.
Водночас матеріалами справи підтверджується той факт, що сума кредиту, яка була обумовлена між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 і відображена у п.1.2 Кредитного договору, була отримана відповідачем шляхом перерахування на її картковий рахунок № НОМЕР_3 . Із розрахунку заборгованості суд встановив, що відповідач частково погасила як тіло кредиту, так і відсотки за користування ним.
Отже, зважаючи на те, що ОСОБА_1 не виконала грошове зобов'язання щодо повернення суми кредиту за Кредитним договором як первинному кредитодавцю ТОВ «Лінеура Україна», так і його правонаступнику ТОВ «Українські фінансові операції», суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення із відповідача 9895 грн в рахунок погашення тіла кредиту підлягає задоволенню.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Суд, перевіривши нарахування позивачем розміру боргу за нарахованими та несплаченими процентами за користування відповідачем кредитом за період з 16.04.2024 до 25.11.2024 в розмірі 50389,52 грн та за період з 26.11.2024 по 10.04.2025 в розмірі 33643 грн, встановив, що їх розмір визначений не правильно.
Відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.
Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %, була доповнена частиною п'ятою згідно із Законом № 3498-IX від 22.11.2023.
Закон України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року.
Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Перехідні положення законопроекту застосовуються у разі, якщо потрібно врегулювати відносини, пов'язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.
Отже, наведені норми, які регулюють питання споживчого кредитування, передбачають, що, починаючи з 24 грудня 2023 року, денна ставка має бути не більше 2,5 %, з 23 квітня 2024 року не більше 1,5 %, а з 21 серпня 2024 року не більше 1 %.
Тому, розмір заборгованості відповідачки за відсотками згідно з кредитним договором № 4560549 від 16.04.2024 становить 42597,98 грн (7 днів (16.04.2024 - 22.04.2024) х (9895 грн х 2,5 %) + 120 днів (23.04.2024 - 20.08.2024) х (98950 грн х 1,5 %) + 233 дня (21.08.2024 - 10.04.2025) х (9895 грн х 1 %)).
Згідно п.1.1 договору факторингу, що укладений між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції», останнє як новий кредитор відповідача отримало право грошової вимоги як щодо тієї, строк виконання якої настав, так і щодо тієї, що виникне у майбутньому.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскільки, станом на день укладення договору факторингу, строк Кредитного договору не закінчився (діє до 11.04.2025), а до позивача як нового кредитора відповідача перейшло право грошової вимоги за Кредитним договором, що виникне в майбутньому, тобто після укладення договору факторингу (після 26.11.2024), то позивач має право на нарахування та стягнення розміру процентів, розрахованих згідно п.1.4.2 Кредитного договору, до закінчення строку його дії, тобто до 11.04.2025.
Тому суд дійшов висновку про стягнення із відповідача на користь позивача сукупного розміру боргу за Кредитним договором в сумі 52492,98 грн (9895 грн + 42597,98 грн).
Стосовно вимог про зазначення в рішенні суду про стягнення в порядку частин десятої та одинадцятої статті 265 ЦПК України з відповідача інфляційних втрат і 3% річних на суму основного боргу до моменту виконання рішення суду, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання та у разі прострочення виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 10 ст. 265 ЦПК України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу (ч. 11 ст. 265 ЦПК України).
Відповідно ч. 11, 12 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі.
До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.
Правила частини десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України встановили виняток із зазначеного загального правила, надавши суду повноваження за результатами з'ясування характеру та правової природи матеріальних відносин між сторонами у справах про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, продовжити нарахування відсотків або пені на період після ухвалення такого судового рішення.
Формулювання вказаних норм процесуального права визначають право, а не обов'язок суду зазначити в рішенні про таке нарахування, відповідно суд на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, як-от: майнового стану відповідачки, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності, вирішує питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великою Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22.
З огляду на викладене, а також у зв'язку із обмеженнями щодо нарахування та стягнення інфляційних витрат і 3% річних в період дії воєнного стану, встановлених п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, судом не встановлено підстав для застосування ч. 10 та 11 ст. 265 ЦПК України, у зв'язку з чим, позовні вимоги у вказаній частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до положень ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Із досліджених судом матеріалів справи встановлено, що позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано копії таких документів: 1) договору про надання юридичних послуг № 01/08/2024-А від 01 серпня 2024 року, укладеного між ТОВ «Українські фінансові операції» та адвокатом Дідухом Є.О.; 2) свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС № 5972/10 від 24.03.2017; 3) заявки 4560549 від 21.04.2024; 4) акту приймання-передачі наданих послуг 4560549 від 20.07.2025 до договору про надання юридичних послуг №01/08/2024-А від 01 серпня 2024 року; 5) детального опису робіт від 20.07.2025; 6) рахунку на оплату 4560549-2025 від 20.07.2025.
У зв'язку із дослідженими письмовими доказами на підтвердження надання позивачу правничої допомоги адвокатом Дідухом Є.О. у справі щодо стягнення заборгованості із відповідача суд констатує, що позивачем надано належні та допустимі докази щодо наданої правничої допомоги, її обсягу.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З огляду на ціну позову та складність справи, яка є типовою та не потребує значних зусиль для підготовки позовної заяви, розгляд справи за відсутності сторін, задоволенню підлягає сума у розмірі 5000 гривень витрат на професійну правничу допомогу (з урахуванням ч. 4 ст. 137 ЦПК України).
Водночас ч. 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже з урахуванням того, що позов задоволено частково на 55,88%, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 2794 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Судом встановлено, що позивачем понесені судові витрати по сплаті судового збору із застосуванням понижуючого коефіцієнта в розмірі 0,8 ставки в сумі 2 422,40 грн, які, згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 1354 грн.
Керуючись ст. 13, 76, 77, 80, 81, 82, 89, 133, 141, 247, 264, 265, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4560549 від 16.04.2024 в розмірі 52492,98 грн, з яких: 9895 грн заборгованість за основним боргом (сумою кредиту), 42597,98 грн заборгованість за відсотками.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» 1354 грн судового збору.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» 2794 гривень витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом цих строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Сторони у справі:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції», ЄДРПОУ: 40966896, місцезнаходження: м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 27, приміщення 2.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , місце реєстрації проживання: АДРЕСА_1 .
Дата складення повного судового рішення - 29.10.2025 року.
Суддя І.В. Павленко