Справа № 456/4627/24
Провадження № 2/456/240/2025
іменем України
21 жовтня 2025 року місто Стрий
Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Шрамка Р. Т. ,
з участю секретаря: Сімонової-Мацигін А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Стрию в порядку загального позовного провадження справу №456/4627/24 за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Стрийської міської ради про зобов'язання видати ордер, -
встановив:
Представник позивача ОСОБА_1 , - адвокат Мокрицький І.П., звернувся до суду з позовом та просив зобов'язати Виконавчий комітет Стрийської міської ради видати йому ордер на житловий блок АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги мотивував тим, що чоловіку позивача ОСОБА_2 , було надано в користування кімнати АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 на підставі направлення №132-1 від 17.08.2000. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , помер, а в кімнатах фактично залишились проживати його дружина ОСОБА_1 , та доньки: ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 08.04.2022 було проведено технічну інвентаризацію будинку АДРЕСА_4 . Згідно технічної інвентаризації кімнати АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , об'єднано в житловий блок АДРЕСА_5 . Рішенням виконавчого комітету Стрийської міської ради №384 від 02.09.2022, будинку АДРЕСА_4 надано статус гуртожитку та надано дозвіл на приватизацію жилих і належних приміщень. На даний час ОСОБА_1 , проживає у блоці АДРЕСА_6 , що підтверджується актом обстеження фактичного місця проживання від 25.07.2023. Іншого житла у позивача немає. 10.07.2024, відповідачу було направлено заяву про видачу ордера на житловий блок АДРЕСА_6 , житловою площею 35,8кв.м., однак Виконавчий комітет Стрийської міської ради відмовив у видачі ордеру на вселення в гуртожиток, оскільки, на час поданої ним заяви, строк фактичного проживання у вищевказаному гуртожитку становить менше п'яти років, що не відповідає дійсності, оскільки в даному гуртожитку, що знаходиться по АДРЕСА_4 , фактично проживає з 17.07.2000 року, що підтверджується направленням 132-1 від 17.08.2000р. та Актом обстеження фактичного місця проживання від 25.07.2023 року, складеним на виконання Розпорядження міського голови від 11.07.2023 року №130 «Про створення робочої групи щодо обстеження побутових умов гуртожитку по АДРЕСА_4 ». Таким чином, відмова виконавчого Комітету Стрийської міської ради у видачі мені ордеру є безпідставною та суперечить вимогам Закону.
Ухвалою судді від 05.09.2024 року у справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
11.11.2024 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
17.03.2025, розгляд справи відкладено у зв'язку з неявкою сторін.
14.05.2025, ухвалою суду, провадження по справі повернуто на стадію підготовчого засідання.
17.07.2025, ухвалою суду закрито підтовче провадження за правилами загального позовного провадження та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 , - ОСОБА_5 , позовні вимоги підтримав та просив задоволити.
Представник відповідача ОСОБА_6 , в судовому засіданні позовні вимоги заперечив та пояснив, що при виконавчому комітеті є житлова комісія, яка розглядає дані питання. Позивач дійсно звертався до виконавчого комітету для отримання ордеру. Виконавчий комітет встановив факт проживання позивача за вказаною ним адресою. Рішенням виконавчого комітету Стрийської міської ради №384 від 02.09.2022, будинку АДРЕСА_4 надано статус гуртожитку. Оскільки згідно закону, необхідною умовою отримання ордеру є проживання у гуртожитку більше п'яти років, а будинок отримав статус гуртожитку тільки в 2022 році, тому було відмовлено у видачі ордеру, хоча позивач проживав в ньому значно більше п'яти років.
Свідок ОСОБА_7 , в судовому засіданні пояснив, що проживає в гуртожитку вже 24 рік, а позивач жив там ще до його заселення. Йому відомо, що позивач поселився в гуртожитку на підставі направлення міської ради, оскільки він працював в комунальному підприємстві.
Свідок ОСОБА_8 , в судовому засіданні пояснила, що проживає в гуртожитку з 2001 року. Позивач заселився 2004 році на підставі відношення міської ради, оскільки працював в МКПП.
Суд, розглянувши справу, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні правовідносини.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_2 , із сім'єю з 17.08.2000 року правомірно був поселений і був постійним користувачем кімнати № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 за адресою АДРЕСА_4 на підставі направлення Стрийського МКПП №132-1 від 17.08.2000, як працівник Стрийського МККП. В 2016 році, ОСОБА_2 , помер. Позивач ОСОБА_1 , згідно акту обстеження фактичного місця проживання від 25.07.2023, проживає з 17.08.2000 у житловому блоці АДРЕСА_6 . Загальна площа житлового блоку №13 складає 35,8 кв.м. Житловий блок знаходиться в належному стані, проведено ремонт, заборгованості по сплаті комунальних платежів не має. Згідно акту обстеження №217 від 10.07.2024 укладеного КП «УК «комфортний Стрий», встановлено, що ОСОБА_1 , дійсно проживає по АДРЕСА_7 одна. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, зареєстрована власність за ОСОБА_1 , відсутня. Згідно довідки ПАТ «Державний ощадний банк України» №630 від 29.09.2022, на ОСОБА_1 , приватизаційні депозитні рахунки для списання коштів на приватизацію житла не відкривалися і житлові чеки не погашались,в списках не числиться.
Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Стрийської міської ради №384 від 02.09.2022 «Про надання статусу гуртожитку», будинку по АДРЕСА_4 надано статус гуртожитку та надано дозвіл на приватизацію жилих і нежилих приміщень в гуртожитку по АДРЕСА_4
Судом встановлено, що представником відповідача не заперечується правомірність поселення в спірне житлове приміщення позивача, проте не визнається позов з підстав не проживання в даному приміщенні як гуртожитку, яке визнано гуртожитком тільки в 2022 році, більше 5 років.
Згідно з правовим актом № 5464-X від 30.06.1983 та відповідно до ст. 127 ЖК Української РСР для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.
Згідно з п. 7 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986 №208 користування жилою площею здійснюється: у гуртожитках державної та комунальної форми власності - виключно за договором найму жилого приміщення, укладеним на підставі ордера; у гуртожитках, що були включені до статутних капіталів господарських товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, - за договором найму жилого приміщення, укладеним на підставі ордера, або на підставі договору оренди житла.
За змістом частин першої та четвертої статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» сфера дії цього безпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків; нормативно-правовий акт № 500-VI від 04.09.2008" закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу.
Згідно з частиною другою статті 4 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» громадяни, які на законних підставах проживають у гуртожитках державної форми власності, гуртожитках, що було включено до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), набувають право на приватизацію житлових приміщень у таких гуртожитках після їх передачі у власність відповідної територіальної громади.
Відповідно до п.3 Прикінцевих положень Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" З метою захисту житлових прав мешканців гуртожитків, недопущення їх незаконного виселення із займаних ними на визначених цим Законом правових підставах жилих приміщень, недопущення відчуження гуртожитків, що будувалися за радянських часів (до 1 грудня 1991 року) за загальнодержавні кошти, запроваджується мораторій на виселення з гуртожитків мешканців (крім виселення мешканців гуртожитків за рішенням суду) та відчуження (крім передачі у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад відповідно до цього Закону) гуртожитків, що перебувають у повному господарському віданні або оперативному управлінні підприємств, організацій, установ незалежно від форми власності або увійшли до статутних фондів чи капіталів акціонерних чи колективних товариств (організацій), створених у процесі приватизації чи корпоратизації (у тому числі тих, що в подальшому були передані до статутних капіталів (фондів) інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб), з дня опублікування цього Закону до завершення виконання Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад.
Органам місцевого самоврядування під час дії зазначеного мораторію вжити заходів до видачі власниками гуртожитків ордерів усім мешканцям гуртожитків, яких на визначених цим Законом правових підставах було вселено в гуртожиток і які фактично проживають у гуртожитку більше п'яти років, які не отримали ордери (або у яких ордери було вилучено) з незалежних від них причин.
Органам місцевого самоврядування під час дії зазначеного мораторію вжити заходів до видачі власниками гуртожитків ордерів усім мешканцям гуртожитків, яких на визначених цим Законом правових підставах було вселено в гуртожиток і які фактично проживають у гуртожитку більше п'яти років, які не отримали ордери (або у яких ордери було вилучено) з незалежних від них причин.
Згідно п.2-1 ч.1 ст.18 цього Закону, органи місцевого самоврядування у житловій сфері щодо приватизації громадянами житла у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону, після передачі гуртожитків у комунальну власність відповідно до цього Закону приймають рішення відповідно до глави 4 "Користування гуртожитками" Житлового кодексу Української РСР про надання жилої площі в гуртожитку з укладенням договору найму жилого приміщення в гуртожитку мешканцям таких гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, та видають їм спеціальні ордери на право вселення на відповідну жилу площу в гуртожитку.
Отже, на відповідача покладався обов'язок після передачі гуртожитку у комунальну власність відповідно до цього Закону прийняти рішення відповідно до глави 4 "Користування гуртожитками" Житлового кодексу Української РСР про надання жилої площі в гуртожитку з укладенням договору найму жилого приміщення в гуртожитку мешканцям таких гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, та видати їм спеціальні ордери на право вселення на відповідну жилу площу в гуртожитку.
Судом встановлено, що таких дій відповідачем вчинено не було.
Враховуючи що підстави та законність вселення доводиться доказами поданими до суду, і не спростовано відповідачем під час слухання справи, то відсутність у позивача ордеру, який на виконання вимог Прикінцевих положень Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" так і не був виданий, дає право суду дійти висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Відповідно до п. 11 вказаного Положення наймачі, які користуються жилою площею в гуртожитку, зобов'язані: своєчасно сплачувати за проживання в гуртожитку у строки, встановлені договором або законом; підтримувати чистоту і порядок у жилих та допоміжних приміщеннях; дотримуватися вимог пожежної і газової безпеки, санітарних норм і правил; використовувати жилу площу в гуртожитку за призначенням, забезпечувати збереження технічного обладнання в гуртожитку; забезпечувати за власний рахунок проведення ремонту жилого приміщення у гуртожитку (наймач - згідно з договором найму (оренди); не перешкоджати іншим особам у правомірному користуванні допоміжними приміщеннями в гуртожитку; не допускати виконання робіт та інших дій, що викликають псування приміщень, приладів та обладнання гуртожитку, порушують умови проживання інших осіб; у разі виселення з гуртожитку та/або набуття у власність жилого приміщення передати організації, яка здійснює управління гуртожитком, усе майно, що було надано їм у користування згідно з договором найму (оренди).
Згідно ст. 130 ЖК УРСР порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Статтею 61 ЖК УРСР визначено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Статтею 310 ЦК України визначено, що фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.
Згідно положень ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Вимогами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та у межах повноважень та засобами, передбаченими Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, втручання держави в право на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.
Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.
Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.
Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, пункт 36, ECHR 2004-XI). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50).
У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia) Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Як зазначає Верховний Суд при вирішенні справ суди відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» повинні застосовувати Конвенцію та практику цього Суду як джерело права ( справа 754/613/18-ц від 15.01.2020 року) .
Вищезазначені правові позиції визначені в постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 591/6623/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц (провадження № 14-165цс18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 750/2176/17 (провадження № 14-464цс19).
З урахуванням вищенаведеного, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є доведеними та такими, що підлягають до задоволення у повному обсязі.
Керуючись ст..7, 10, 12, 13, 18, 76-82, 133, 141, 244, 245, 259, 263-268, 279 ЦПК України суд, -
вирішив:
Позовні вимоги задоволити.
Зобов'язати Виконавчий комітет Стрийської міської ради видати ОСОБА_1 ордер на житловий блок АДРЕСА_1 .
Рішення може бути оскаржене позивачем до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, в цей же строк з дня його отримання.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення суду виготовлений 29.10.2025.
Суддя Р. Т. Шрамко