Справа № 317/1125/25
Провадження № 2/317/809/2025
17 жовтня 2025 м. Запоріжжя
Запорізький районний суд Запорізької області у складі:
головуючого судді Каряки Д.О.,
при секретарі Щербини В.Г.,
за участю представника позивача адвоката Железняка А.В., відповідача ОСОБА_1 , її представника адвоката Сивової Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про витребування безпідставно отриманих грошових коштів,
Адвокатом Железняком А.В., який діє в інтересах позивача ОСОБА_2 , за допомогою підсистеми «Електронний суд» на електронну адресу суду надіслано позовну заяву до ОСОБА_3 , в якій просить витребувати у відповідача ОСОБА_3 та передати позивачу ОСОБА_2 безпідставно набуті відповідачем у період часу з 21.07.2023 р. по 25.04.2024 р. грошові кошти в загальній сумі 52 000,00 грн. Крім того, просив вирішити питання про розподіл судових витрат між сторонами.
В обґрунтування заявлених позовних вимог представником позивача зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_4 , батьками якого є: позивач ОСОБА_2 - батько та відповідач ОСОБА_3 - матір. Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 02.05.2022 р. у справі № 317/4041/21 з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи з 14.12.2021 року та до досягнення дитиною повноліття, а також стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 908 грн. 00 коп. Зазначене заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 02.05.2022 р. в цивільній справі № 317/4041/21 набрало законної сили 02.06.2022 р. 13.07.2022 р. головним державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Москаленко Л.П. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 69395057 щодо стягнення з позивача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . На даний час виконавче провадження № 69395057 здійснюється Дніпровським відділом державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). У період часу з 21.07.2023 р. до 25.04.2024 р. включно позивач ОСОБА_2 зі свого банківського рахунку, відкритому в АТ «УКРСИББАНК» здійснив на банківський рахунок відповідача ОСОБА_3 , відкритий в АТ КБ ПРИВАТБАНК», такі грошові перекази: 21.07.2023 р. грошовий переказ у сумі 10 000,00 грн. відповідно до квитанції АТ «УКРСИББАНК» № 143920337 від 21.07.2023 р., 29.09.2023 р. грошовий переказ у сумі 10 000,00 грн. відповідно до квитанції АТ «УКРСИББАНК» № 151359607 від 29.09.2023 р., 14.11.2023 р. грошовий переказ у сумі 7 000,00 грн. відповідно до квитанції АТ «УКРСИББАНК» № 156230837 від 14.11.2023 р., 30.11.2023 р. грошовий переказ у сумі 5 000,00 грн. відповідно до квитанції АТ «УКРСИББАНК» № 157988706 від 30.11.2023 р., 23.03.2024 р. грошовий переказ у сумі 10 000,00 грн. відповідно до квитанції АТ «УКРСИББАНК» № 170508194 від 23.03.2024 р., 25.04.2024 р. грошовий переказ у сумі 10 000,00 грн. відповідно до квитанції АТ «УКРСИББАНК» № 174133881 від 25.04.2024 р., а всього на загальну суму 52 000,00 грн.
Зазначені грошові кошти у загальній сумі 52 000,00 грн. у період часу з 21.07.2023 р. до 25.04.2024 р. включно було сплачено позивачем на користь відповідача ОСОБА_3 як аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на підставі заочного рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 02.05.2022 р. в цивільній справі № 317/4041/21 та в рамках відповідного виконавчого провадження № 69395057.
Однак відповідач ОСОБА_3 не визнає, що вказані грошові кошти у загальній сумі 52 000,00 грн. були сплачені позивачем як аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . При цьому, як зазначає представник позивача, позивач не має можливості надати докази державному виконавцю, яким здійснюється виконавче провадження № 69395057, щодо сплати позивачем вказаних грошових коштів на користь ОСОБА_3 саме в рахунок сплати аліментів на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки в наявних у позивача відповідних квитанціях АТ «УКРСИББАНК» відсутні будь-які відомості про отримувача зазначених грошових коштів та відсутні будь-які відомості про призначення здійснених позивачем відповідних платежів, призначення цих платежів при їх здійсненні позивачем не зазначалося.
За таких підстав, представник позивача вважає, що відповідач ОСОБА_3 зобов'язана повернути позивачу грошові кошти у загальній сумі 52 000,00 грн, які вона у період часу з 21.07.2023 р. до 25.04.2024 р. включно, набула за рахунок позивача без достатньої правової підстави (безпідставно набуті грошові кошти).
14.04.2025 р. адвокатом Сивовою Я.В., яка діє в інтересах відповідача ОСОБА_5 , за допомогою підсистеми «Електронний суд» на електронну адресу суду надіслано заяву про допит відповідача ОСОБА_6 в судовому засіданні в якості свідка, на підтвердження обставин викладених в позові (а.с.63).
Не погоджуючись з позовними вимогами адвокатом Сивовою Я.В., яка діє в інтересах відповідача ОСОБА_5 , за допомогою підсистеми «Електронний суд» на електронну адресу суду надіслано 14.04.2025 р. відзив на позовну заяву. Як на підставу необґрунтованості та недоведеності позовних вимог про витребування безпідставно отриманих грошових коштів представник відповідача послалась на наступне. У зв'язку з укладанням 22.02.2025 р. відповідачем шлюбу її прізвище було змінено з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 », що підтверджується відповідним свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .
Так, 23.11.2018 року між сторонами було укладено шлюб, який було зареєстровано Вільнянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, оскільки на час реєстрації шлюбу позивач відбував призначене за вироком Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 28.12.2017 року покарання у вигляді позбавлення волі строком на 1 (один) рік 6 (шість) місяців (справа № 337/4832/17). Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22.11.2019 року у справі №337/2595/19 шлюб між сторонами було розірвано. Від вказаного шлюбу сторони мають малолітню дитину - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 02.05.2022 у цивільній справі № 317/4041/21 з позивача ОСОБА_2 на користь відповідача ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не менш 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 14.12.2021 року та до досягнення дитиною повноліття. Станом на 01.05.2024 позивач ОСОБА_2 мав заборгованість зі сплати аліментів у сумі 249 873,73 гривні, що підтверджується відповідним розрахунком заборгованості. Відповідач дійсно неодноразово месенджером надсилала позивачеві свої банківські реквізити з проханням погасити заборгованість у сумі приблизно 150 000 гривень, більш точно суму боргу відповідач не може вказати через тривалий час, який минув з моменту виникнення у позивача боргових зобов'язань при наступних обставинах.
Ще до засудження позивача за вказаним вище вироком суду сторони мали близькі стосунки і в період відбуття покарання за його проханням відповідач надавала матеріальну допомогу його матері шляхом оплати орендованого житла, витрачала кошти на придбання продуктів та необхідних позивачеві речей для подальшої їх передачі за місцем відбуття ним покарання у Вільнянській колонії, здійснювала оплату послуг телефонного зв'язку. Оскільки на той час відповідач не мала джерела доходу, то за домовленістю ці гроші надавала їй її мати ОСОБА_9 . Позивач неодноразово наголошував на тому, що після відбуття покарання він в повній мірі розрахується з матір'ю відповідача, запевняв, що у нього є строковий вклад в АТ КБ Приватбанк на суму 1700 доларів США і навіть на підтвердження своєї платоспроможності демонстрував договір строкового вкладу.
25.02.2022 року позивача було звільнено в зв'язку із відбуттям покарання, але на той час сторони вже припинили шлюбні відносини і їх шлюб було розірвано на підставі заочного рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22.11.2019 року у справі №337/2595/19.
Після звільнення позивач запевняв, що найближчим часом він розрахується з відповідачем та її матір'ю і для цього неодноразово просив надати йому реквізити для переказу коштів.
Починаючи з липня 2023 року, позивач дійсно почав здійснювати перекази грошових коштів у періоди та сумах, вказаних в позові, з метою погашення боргових зобов'язань. Але в квітні 2024 року позивач припинив здійснення погашення заборгованості і дотепер його борг складає приблизно 100 000 гривень.
Обставини викладені в позові щодо сплати позивачем заборгованості по аліментам не відповідають дійсності, оскільки, по-перше, переказ вказаних в позові сум здійснювався ним в зв'язку з наявними у нього борговими зобов'язаннями, не пов'язаними зі сплатою аліментів, по-друге, в жодному платіжному документі не вказано цільове призначення - сплата аліментів, тому цілком зрозуміла відмова державного виконавця зарахувати ці суми в рахунок погашення заборгованості. Жодних належних, допустимих та достовірних доказів щодо того, що зазначені в позові грошові суми, які позивач переказував на картковий рахунок відповідача, є добровільним погашенням заборгованості зі сплати аліментів позивачем не надано, у зв'язку з викладеним позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають. Крім того, представник відповідача просить стягнути з позивача понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн. (а.с.65-67).
15.04.2025р. адвокатом Железняком А.В., який діє в інтересах позивача ОСОБА_2 , за допомогою підсистеми «Електронний суд» на електронну адресу суду надіслано відповідь на відзив, в якому зазначив, що доводи відповідача у відзиві про те, що одержані нею у період часу з липня 2023 р. до квітня 2024 р. від позивача грошові перекази були погашенням боргових зобов'язань перед відповідачем за укладеним між ними договором позики, спростовуються тим, що відповідач не надала до суду жодних доказів на підтвердження укладення між сторонами договору позики, в тому числі розписки складену позивачем або інший документ, яким підтверджено факт передання позикодавцем грошової суми. Крім того представником позивача зазначено, що нібито надання відповідачем позики позивачу протягом зазначеного у відзиві часу, спростовується тим, що у вказаний час позивач та відповідач мали спільний сімейний бюджет, оскільки становили одну сім'ю та перебували у зареєстрованому шлюбу (а.с.81-84).
23.04.2025 р. адвокатом Сивовою Я.В., яка діє в інтересах відповідача ОСОБА_5 , за допомогою підсистеми «Електронний суд» на електронну адресу суду надіслано додаткові пояснення у справі, які за змістом є запереченням на відповідь на відзив, у розумінні ст. 180 ЦПК України (а.с.90-91). Так, представник відповідача зазначає, що сторони у справі дійсно не укладали договору позики, всі домовленості між ними були усними і виникли вони ще до укладання шлюбу. Як вбачається з відповіді на відзив, позивач не визнає існування між ним та відповідачкою будь яких боргових зобов'язань і вказує на те, що всі витрати на його утримання під час відбуття покарання здійснювались за рахунок спільного бюджету, оскільки сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Таким чином, виходячи з викладених в позовній заяві та у відповіді на відзив обставин, позивач в період часу з 21.07.2023 року по 25.04.2024 рік добровільно здійснив грошові перекази на картковий рахунок відповідачки на загальну суму 52 000,00 гривень, однак жоден з платіжних документів не містить вказівки щодо цільового призначення грошових коштів, що ї слугувало підставою для припущення відповідачем повернення їй грошей за усною домовленістю щодо позики. Разом з тим, позивач в позовній заяві вказує на те, що він ці грошові кошти перераховував в рахунок погашення заборгованості зі сплати аліментів і через неможливість доведення державному виконавцю цільового призначення переказу, вважає ці гроші як безпідставно отримані відповідачкою. Тобто, позивач стверджує, що сплачує суми аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Як в позовній заяві, так і у відповіді на відзив, позивач чітко вказує на добровільність і свідомість здійснення переказу грошових коштів відповідачу протягом періоду час з 21.07.2023 по 25.04.2024 на підставі шести платіжних документів на загальну суму 52 000 гривень, без зазначення призначення платежу (зокрема, що такі перекази здійснюються протягом тривалого часу) чи то як сплату аліментів, чи то виконання зобов'язань з погашення боргу. За таких обставин поведінка позивача щодо здійснення спірних грошових переказів відповідачу є суперечливою, він добровільно здійснював перерахування відповідачу коштів без зазначення призначення, у зв'язку з чим просить в задоволенні позову відмовити.
28.04.2025 р. адвокатом Железняком А.В., який діє в інтересах позивача ОСОБА_2 , за допомогою підсистеми «Електронний суд» на електронну адресу суду надіслано додаткові пояснення у справі (а.с.94-96). Представником позивача зазначено, що перерахування позивачем на користь відповідача у період часу з 21.07.2023 р. до 25.04.2024 р грошових коштів у загальному розмірі 52 000,00 грн., здійснювалося хоча й добровільно, але за наявності у діях позивача помилки, оскільки він вважав, що перераховує ці грошові кошти відповідачу як аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , що у подальшому відповідач не визнала та й те, що у подальшому позивач не може довести у зв'язку з відсутністю будь-яких відомостей про призначення здійснених ним платежів та у зв'язку з не зазначенням ним призначення цих платежів при їх здійсненні. При цьому представником позивача зазначено, що у разі встановлення судом підстав для відмови в задоволенні позову через те, що грошові кошти не є безпідставно набутими відповідачем, то вказані грошові кошти мають бути враховані як сплата аліментів на утримання сина ОСОБА_4 .
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав викладених у позові.
Відповідач та її представник в судовому засіданні заперечували проти позовних вимог з підстав викладених у відзиві та пояснили, що позивач сплачує відповідачу заборгованість за усною позикою, укладеною між ними та в рахунок додаткових витрат на утримання дитини.
Допитана в судовому засіданні відповідач у справі ОСОБА_6 (дошлюбне прізвище Купуста) - в якості свідка в порядку ст. 234 ЦПК України, пояснила суду, що шлюб з позивачем нею був укладений у 2018 році у виправній колонії, оскільки в той час позивач відбував покарання у вигляді позбавлення волі. Фактично шлюбні відносини були припинені через пів року. Коли позивач відбував покарання, вона несла витрати на поїздки до нього, при цьому на той час їй було 18 років і джерела доходу вона не мала, тому кошти їй надавала її мати. Після того як позивач звільнився у 2022 році з місць позбавлення волі, він обіцяв повернути всі витрачені кошти. Про стягнення аліментів з позивача вона звернулась до суду в 2021 році. У позивача був борг по сплаті аліментів. В 2023-2024 р. позивач перерахував їй кошти, які, як вона думала, в рахунок сплати боргу та допомоги на дитину. Зараз борг по аліментам позивачем сплачений, який вона отримувала на карту через виконавчу службу.
Суд, вислухавши сторони у справі, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Згідно зі ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
В судовому засіданні встановлено, що сторони дійсно перебували у шлюбі, який заочним рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22.11.2019 р. було розірвано (а.с.101).
Від вказаного шлюбу сторони мають спільну неповнолітню дитину - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , копія якого знаходиться в матеріалах справи, батьком дитини зазначено позивача - ОСОБА_2 , матір'ю дитини - ОСОБА_3 (а.с.9).
Заочним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 02.05.2022 р. у справі № 317/4041/21 з позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь відповідача ОСОБА_3 було стягнуто аліменти на утримання сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи з 14.12.2021 року та до досягнення дитиною повноліття, а також стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 908 грн. 00 коп. (а.с.10-11).
Зазначене заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 02.05.2022 р. в цивільній справі № 317/4041/21 набрало законної сили 02.06.2022 р.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
13.07.2022 р. головним державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Москаленко Л.П. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 69395057 щодо стягнення з позивача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією постанови, наявної в матеріалах справи (а.с.12).
На даний час виконавче провадження № 69395057 здійснюється Дніпровським відділом державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Як вбачається з розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Білокопитовим Р.В. обчислено розмір заборгованості зі сплати аліментів за виконавчим листом № 317/4041/21 від 07.07.2022, копія якого долучена до відзиву на позову та знаходиться в матеріалах справи (а.с.71), станом на 01.05.2024 р. за боржником ОСОБА_2 - позивачем у справі, рахується заборгованість, загальна сума якої становить 249 873,73 грн.
В даному випадку розрахунок заборгованості зі сплати аліментів свідчить про те, що за аліментами у позивача ОСОБА_10 тривалий час існувала заборгованість і за період з грудня 2021 р. по квітень 2024 р. позивачем більше двох років не сплачувались аліменти, отже, є підстави вважати, що відповідач до моменту здійснення державним виконавцем розрахунку не була повною мірою обізнана про поточний стан виконавчого провадження та конкретні суми, які у певний час мали бути їй перераховані.
Як вбачається, з долучених позивачем платіжних документів позивачем були здійснено шість платежів: 21.07.2023 р. грошовий переказ у сумі 10 000,00 грн. відповідно до квитанції АТ «УКРСИББАНК» № 143920337 від 21.07.2023 р., 29.09.2023 р. грошовий переказ у сумі 10 000,00 грн. відповідно до квитанції АТ «УКРСИББАНК» № 151359607 від 29.09.2023 р., 14.11.2023 р. грошовий переказ у сумі 7 000,00 грн. відповідно до квитанції АТ «УКРСИББАНК» № 156230837 від 14.11.2023 р., 30.11.2023 р. грошовий переказ у сумі 5 000,00 грн. відповідно до квитанції АТ «УКРСИББАНК» № 157988706 від 30.11.2023 р., 23.03.2024 р. грошовий переказ у сумі 10 000,00 грн. відповідно до квитанції АТ «УКРСИББАНК» № 170508194 від 23.03.2024 р., 25.04.2024 р. грошовий переказ у сумі 10 000,00 грн. відповідно до квитанції АТ «УКРСИББАНК» № 174133881 від 25.04.2024 р., а всього на загальну суму 52 000,00 грн. Зазначені грошові кошти у загальній сумі 52 000,00 грн. у період часу з 21.07.2023 р. до 25.04.2024 р. включно було добровільно сплачено позивачем на користь відповідача ОСОБА_3 (а.с.14-19).
При цьому як вбачається з вказаних платіжних документів відправником зазначено: ОСОБА_2 , з рахунку: НОМЕР_3 , з картки: НОМЕР_4 АТ «УКРСИББАНК», Отримувачем: на картку: НОМЕР_5 , призначення: переказ на карту НОМЕР_5 (а.с.14-19), що є стандартним зазначенням під час платіжних операцій між фізичними особами, тобто перекази були здійснені позивачем без вказівки щодо цільового призначення грошових коштів (зокрема, що такі перекази здійснюються протягом тривалого часу) чи то як сплату аліментів, чи то виконання зобов'язань з погашення боргу, про що також зазначено самим позивачем у позові та у відповіді на відзив. За таких обставин поведінка позивача щодо здійснення спірних грошових переказів відповідачу є суперечливою, він добровільно здійснював перерахування відповідачу коштів без вказівки щодо цільового призначення грошових коштів. Разом з тим, доказів включення цих коштів в розмір загальної заборгованості зі сплати аліментів позивачем суду не надано.
За змістом ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Правовий аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 16.01.2020 у справі № 753/15556/15-ц, вказано, що за ст. 1212 ЦК України зобов'язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознак безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Отже, якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у вигляді розірвання договору.
Відтак, задля застосування до спірних правовідносин у справі ст. 1212 ЦК України необхідно встановити факт наявності або відсутності між сторонами у справі правовідносин, які б свідчили про наявність або відсутність правових підстав для перерахування заявлених до стягнення грошових коштів.
Відповідно до ч. 1 п. 1, ч. 2 ст. 11, ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, постанова від 21.02.2020 у справі №910/660/19.
Згідно ст. 1215 ЦК України, не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.
Аналіз частини першої статті 1215 ЦК України свідчить, що законодавцем передбачені два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.
При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15 вказала, що правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Категорія добросовісності визначається через етичні та моральні категорії. Категорія «добросовісність» закріплена в документах міжнародної уніфікації права: добросовісність здійснення прав і виконання обов'язків проголошується принципом міжнародного договірного права.
ЦК України закріплює презумпцію добросовісності і розумності дій особи, яка здійснює власне право (частина п'ята статті 12 ЦК України). Ця презумпція діє, поки інше не буде встановлено рішенням суду. Добросовісне здійснення особою свого цивільного права передбачає реалізацію правомочностей відповідного права з урахуванням інтересів інших учасників відносин, публічних інтересів держави тощо. Добросовісність здійснення цивільного права завжди проявляється в такій поведінці особи-носія такого права, яка знаючи (повинна була знати), що здійснення нею прав або виконання обов'язків може призвести до негативних наслідків, не вжила доступних їй заходів для їх усунення. В іншому випадку така особа має вважатися недобросовісною з настанням для неї тих чи інших правових наслідків.
З положень закону випливає, що обов'язок спростування презумпції добросовісності покладається на суб'єкта, який відповідні дії (правочин) ставить під сумнів.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Наявності жодних договірних відносин, зобов'язань або домовленостей між сторонами щодо спірних грошових коштів судом під час розгляду справи не встановлено, при цьому в період часу з 21.07.2023 року по 25.04.2024 рік позивач ОСОБА_2 добровільно та свідомо здійснив грошові перекази на картковий рахунок відповідача на загальну суму 52 000,00 гривень, однак жоден з платіжних документів не містить вказівки щодо цільового призначення грошових коштів, що і слугувало підставою для припущення відповідачем повернення їй грошей за усною домовленістю між ними в рахунок сплати боргу та допомоги на дитину. Надані позивачем на підтвердження своїх позовних вимог докази, а саме лише його посилання, що грошові кошти, які він перерахував на рахунок відповідача за наявності в його діях помилки, оскільки він вважав, що перераховує ці грошові кошти відповідачу як аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , належними та допустимими доказами не підтверджені, а наявні відомості з Банку про перерахування грошових коштів на картку Відповідача лише свідчать про добровільну з власної ініціативи допомогу. Крім того слід звернути увагу, що перерахування здійснені позивачем не одноразовим платежем, а на протязі певного періоду часу, що в даному випадку свідчить не тільки про добровільність його наміру, але й свідомість. При цьому доказів того, що здійснення вказаних платежів позивачем є результатом рахункової помилки чи недобросовісності набувача коштів, позивачем не надано, тому правових підстав для стягнення їх з відповідача немає.
Аналогічний за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04.11.2020 у справі № 382/1728/18 (провадження № 61-9514св19).
Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що належних та допустимих доказів в обґрунтування позовних вимог позивачем не надано, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача про стягнення безпідставно отриманих коштів, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки у задоволенні позову суд відмовляє, сплачений при поданні позовної заяви судовий збір у розмірі 968,96 грн., покладається на позивача.
Щодо вимог представника відповідача про відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 20 000,00 грн. суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Слід відзначити, що витрати на професійну правничу допомогу є видом судових витрат і всі норми процесуального кодексу, які стосуються судових витрат відносяться також до витрат на професійну правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Витрати повинні бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволені таких вимог.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
При визначенні суми відшкодування таких витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником відповідача - адвокатом Сивовою Я.В. до суду надано: договір про надання правничої допомоги № 007-Ц/25 від 19.02.2025 року, відповідно до якого адвокат Сивова Я.В. надає відповідачу ОСОБА_3 правничу допомогу (а.с.73-75), Акт приймання-передачі послуг по договору про надання правничої допомоги №007-Ц/25 від 19.02.2025 р. та додаткової угоди №02 від 27.03.2025 (а.с.76), в якому міститься інформація про найменування наданих послуг адвоката та їх вартість, в тому числі: надання консультативних послуг замовнику - вартістю 2000,00 грн., складання процесуальних документів (клопотання, заяви, відзив, відповідь на відзив та інше) - вартістю 8000,00 грн., супровід справи у суді першої інстанції та представництво інтересів у суді першої інстанції (в тому числі витрачений час на прибуття в судові засідання) вартістю - 10 000,00 грн.
Згідно п.4.1. договору про надання правничої допомоги, Клієнт зобов'язується сплатити виконавцю вартість правничої допомоги (гонорар), що надається, у порядку, в строки та на умовах, визначених у додаткових угодах (замовленнях) до Договору, які є невід'ємною частиною Договору.
Позивачем та його представником не надано суду жодного належного та допустимого доказу щодо неспівмірності витрат відповідача на правову допомогу.
Частина 3 ст. 141 ЦПК України встановлює, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фінансовий розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумний та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, як зазначено в п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015р., п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004р., заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що наявні підстави для відшкодування відповідачу витрат на правову допомогу, оскільки вони є фактично понесеними. Проте розмір таких витрат є завищеним з рахуванням того, що позивачу в задоволенні позову відмовлено.
Відтак, вказана представником відповідача - адвокатом Сивовою Я.В. сума на відшкодування витрат на правову допомогу є не співмірною ні з ціною позову, ні з реальним обсягом наданих адвокатом послуг, ні зі складністю справи чи її впив на репутацію сторони або публічного інтересу до справи.
Враховуючи вищевикладене та складність справи, з урахуванням виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, враховуючи що рішенням суду по даній справі позовні вимоги залишені без задоволення, суд вважає за необхідне зменшити їх розмір та стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу, пов'язані з розглядом справи в сумі 7 000,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 133,134, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 275, 279, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 1212, 1215 ЦК України,
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про витребування безпідставно отриманих грошових коштів - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_7 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 (сім тисяч) грн. 00 коп.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня ухвалення рішення.
Суддя: Д.О. Каряка