Справа № 331/4930/25
Провадження № 2/331/2974/2025
іменем України
28.10.2025
Олександрівський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Н.В.Фісун, при секретарі судового засідання Коростельової К.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У серпні 2025 року ТОВ «ВІН Фінанс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , відповідно до якого просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 176303 від 31.05.2018 у загальному розмірі 19 619,42 грн, що складається з: суми заборгованості 14 991,00 грн, суми інфляційних втрат 3 278,00 грн, суми 3% річних 1350,42 грн.
На підтвердження позовних вимог представник позивача зазначив, що 25.07.2024 загальними зборами учасників ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» прийнято рішення про зміну назви на ТОВ «ВІН Фінанс».
31.05.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про надання фінансового кредиту № 176303, відповідно до якого ТОВ «Авентус Україна» надав відповідачу позику в сумі 3300,00 грн строком на 30 днів шляхом перерахунку на рахунок відповідача безготівковим шляхом. Всупереч вимогам договору відповідач належним чином не виконав умови договору про надання фінансового кредиту щодо повернення наданих коштів, сплати пені та комісії, внаслідок чого виникла заборгованість. Відповідно до розрахунку заборгованості, загальна сума заборгованості відповідача перед новим кредитором складає 19 619,42 грн, що складається з: суми заборгованості 14 991,00 грн, суми інфляційних втрат 3278,00 грн, суми 3% річних 1350,42 грн.
12.04.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено Договір факторингу № 1, на підставі якого відбулося відступлення права вимоги, в тому числі за Договором про надання фінансового кредиту № 176303 від 31.05.2018, за яким ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», а на даний час ТОВ «ВІН Фінанс», набуло прав кредитора стосовно відповідача ОСОБА_1
12.04.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено додаткову угоду № 3 та на виконання Договору факторингу підписано реєстр права вимоги №4 від 27.12.2018, відповідно до якого та умов договору, до нового кредитора ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» перейшло право вимоги, в тому числі, й до боржника ОСОБА_1 .
Ухвалою Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 29.08.2025 року відкрито спрощене позовне провадження, у якій роз'яснено відповідачу, право подати заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
У судове засідання представник позивача не з'явився, надав заяву у якій просить розглянути справу без його участі, прохає суд позов задовольнити у повному обсязі.
Відповідач у судове засідання повторно не з'явився, по невідомій суду причині, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином шляхом оголошенням на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет - https://gt.zp.court.gov.ua/sud0808/. Відповідно до вимог ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у справі даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось, оскільки розгляд справи здійснювався судом за відсутності учасників справи. Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, оцінивши докази надані позивачем, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 31.05.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про надання фінансового кредиту № 176303, відповідно до якого ТОВ «Авентус Україна» надав відповідачу позику в сумі 3300,00 грн строком на 30 днів шляхом перерахунку на рахунок відповідача безготівковим шляхом.
Договір № 176303 укладено з відповідачем в електронній формі, відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію».
Згідно детального розрахунку заборгованості, загальний розмір заборгованості становить 19 619,42 грн, що складається з: суми заборгованості 14 991,00 грн, суми інфляційних втрат 3 278,00 грн, суми 3% річних 1 350,42 грн.
12.04.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено Договір факторингу № 1, на підставі якого відбулося відступлення права вимоги, в тому числі за Договором про надання фінансового кредиту №176303 від 31.05.2018, за яким ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», а на даний час ТОВ «Він Фінанс» набуло прав кредитора стосовно відповідача.
Станом на дату укладення договору відступлення права вимоги, сума заборгованості відповідача перед новим кредитором ТОВ «Авентус Україна» за договором становила 19 619,42 грн.
12.04.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено додаткову угоду № 3 та на виконання Договору факторингу підписано реєстр права вимоги №4 від 27.12.2018, відповідно до якого та умов договору, до нового кредитора ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» перейшло право вимоги, в тому числі, й до боржника ОСОБА_1
25.07.2024 відповідно до протоколу загальних зборів № 1706, ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» перейменовано на ТОВ «Він Фінанс».
Всупереч умов договору та вимог закону відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо повернення суми кредиту та сплати процентів і комісії, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед новим кредитором ТОВ «Він Фінанс».
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Пунктом 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
У ст. 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем. Він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис . Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб'єктами електронного документообігу на договірних засадах.
Пунктами 5-7 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.
Стаття 11 вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору.
Так, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі «Інтернет» або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.
Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:
надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
З договору про надання кредиту № 176303 від 31.05.2018 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІН Фінанс» та ОСОБА_1 вбачається, що у відповідності до вимог частини 1 статті 638 ЦК України між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який оформлено в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатору «А503156», і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства.
Оскільки цей договір укладено на сайті позикодавця та ОСОБА_1 підписав його одноразовим ідентифікатором «А503156», 31.05.2018 року, тому без отримання повідомлення з відповідним ідентифікатором, без здійснення входу на сайт товариства такий договір не був би укладений.
Зазначене відповідає висновкам, що викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21), від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20 (провадження № 61-2902св21).
Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» такі правочини вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюються до договору, укладеного у письмовій формі.
Виходячи з викладеного, позивачем надано належні та допустимі докази укладення договору про надання кредиту № 176303 від 31.05.2018 року.
Позикодавець, перерахувавши відповідачу обумовлені грошові кошти, виконав умови договору про надання кредиту №176303 від 31.05.2018 року. Натомість ОСОБА_1 свої зобов'язання з повернення коштів за договором не виконав.
Оскільки відповідачу надано в кредит грошові кошти у розмірі 3300,00 грн шляхом перерахування суми позики на банківську картку, вказану ним, суд вважає про наявні підстави для стягнення з нього на користь позивача заборгованості за тілом кредиту за договором № 176303 від 31.05.2018 року в розмірі 3300,00 грн.
Щодо позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН Фінанс » в частині стягнення відсотків за договором суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частинами 1-3 ст.1056-1 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов'язки відповідно до цього договору.
Щодо договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.
При цьому, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 року (справа №444/9519/12) та від 31.10.2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18.01.2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»).
Позивач, пред'являючи вимоги про погашення позики, просив, у тому числі, крім тіла позики, стягнути заборгованість за відсотками в розмірі 1782,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи договір укладено на період з 31.05.2018 року по 30.06.2018 року на 30 днів з відсотковою стандартною ставкою в розмірі 1,80% на день. Тобто, за вказаний період розмір відсотків становить 1782 ,00 грн (3300,00грн х 1.80% х 30 днів).
Відповідно до п.1.6 Договору у випадку неможливості виконання зобов'язань за Договором у повному обсязі та у встановлений строк, Клієнт має право ініціювати продовження строку користування Позикою та зміну дати погашення Позики.
Позивачем не долучено доказів щодо ініціювання відповідачем продовження строку користування Позикою та зміну дати погашення Позики.
Отже, з урахуванням викладеного, слід дійти висновку, що за умовами договору позики, укладеного з відповідачем, проценти за користування кредитними коштами можуть бути нараховані лише протягом 30 днів, тобто протягом строку, на який були надані такі кошти і, враховуючи визначену фіксовану процентну ставку за кредитом, нарахування процентів має проводитися на рівні фіксованої процентної ставки.
Виходячи з наведеного, суд вважає стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Він ФІНАНС» 1782 ,00 грн відсотків за користування кредитом за період з 31.05.2018 року по 30.06.2018.
Відповідно до частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до частини 3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Наданий банком розрахунок відповідачем в частині стягнення процентів та пені і штрафу належними і допустимими доказами не спростований.
Отже, суд вважає встановленим існування між сторонами кредитних правовідносин, узгодженість процентної ставки.
Позикодавець, перерахувавши відповідачу обумовлені грошові кошти, виконав умови договору про надання кредиту № 176303 від 31.05.2018 року. Натомість ОСОБА_1 свої зобов'язання з повернення коштів за договором не виконав.
Враховуючи вищевикладене, а також ту обставину, що фактично отримані відповідачем надані йому позивачем грошові кошти в добровільному порядку ОСОБА_1 банку не повернуті, а також приймаючи до уваги приписи статті 530 ЦК України, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи є допустимими доказами, які підтверджують наявність у позичальника заборгованості по кредитному договору від 31.05.2018 року № 17 6303 - 14 991,00 грн., з яких: 3300,00 грн. - заборгованість за кредитом; 1782,00грн. - заборгованість процентами; штраф та пеня - 9909,00грн.
Звертаючись до суду з даним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН Фінанс» просив стягнути з відповідача за період з 23.02.2019 по 23.02.2022 року інфляційні витрати у розмірі 3 278,00 та 3% річних у розмірі 1350,42грн.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц).
Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу I книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Стаття 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань, яке може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 ЦК і статті 230 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У постанові Верховного Суду (від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17, від 26.04.2017 у справі № 918/329/16, наведено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Аналогічні за змістом висновки сформульовано у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14, від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17, від 21.11.2018 у справі № 642/493/17-ц.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач має грошові зобов'язання перед позивачем. Відповідач не надав суду доказів на спростування обставин щодо не виконання ними грошових зобов'язань перед позивачем.
З огляду на це, у разі, якщо ОСОБА_1 порушив грошові зобов'язання, в позивача виникає право на застосування наслідків такого порушення згідно з вимогами ст. 625 ЦК України.
Згідно вимог ст. 76-81 ЦПК України, на підтвердження обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги чи заперечення, вони повинні надати належні, допустимі, достовірні та достатні докази.
В даному випадку, на підтвердження суми заборгованості позивач надає розрахунок нарахування інфляційних витрат та 3% річних.
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц.
Кредитором нараховано 3 % річних на суму не виконаного грошового зобов'язання в період з 23.02.2019 по 23.02.2022 року.
Також, відповідач не надає доказів на спростування розрахунків заборгованості по 3% річних та інфляційним втратам.
Отже, у даному випадку, вимоги про стягнення з відповідачів станом на 23.02.2022 рокуінфляційні витрати у розмірі 3 278,00 та 3% річних у розмірі 1350,42грн. підлягають задоволенню повністю.
Що стосується вимог сторін щодо вирішення питання щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.
За змістом статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до статті 33 Правил адвокатської етики, єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар.
Розмір гонорару та порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.
Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 та від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.
Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.
Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.
Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 20 вересня 2023 року у справі № 753/7936/22 (провадження № 61-1519св23).
22.03.2024 між Адвокатським бюро «Анастасії Мінковської» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» укладено договір про надання правової допомоги № 33.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивач надав копію договору № 33 від 22.03.2024, в якому міститься детальний опис робіт; копію додаткової угоди від 22.03.2024 до договору № 33 від 22.03.2024; копію акта підтвердження факту надання правничої допомоги на суму 5000,00 грн. від 21.08.2025; копію детального опису наданих послуг на суму 5000,00 грн.
Виходячи з обсягу виконаної адвокатом роботи, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, конкретних обставин справи, враховуючи клопотання відповідача про зменшення суми витрат на правову допомогу , суд дійшов висновку, що справедливим і співмірним буде стягнення з на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН Фінанс » 3000, 00 грн в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу,
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 526, 527, 530, 625, 629, 1049, 1050, 1054, ЦК України, ст.ст. 10, 12, 77, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН Фінанс» (місцезнаходження: м. Київ, вул.Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, код ЄДРПОУ 38750239) заборгованість за договором №176303 від 31.05.2018 у загальному розмірі 19 619,42грн.
Стягнути з ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН Фінанс» (місцезнаходження: м. Київ, вул.Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, код ЄДРПОУ 38750239) судовий збір у розмірі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Запорізького апеляційного суду.
Повний текст рішення складено 28.10.2025 року.
Суддя Н.В.Фісун